Герої пустинних горизонтів - Сторінка 32

Лоуренс зазнав поразки тому, що зрадив арабів ї перейшов на бік англійців. Щождо мене, то я вірю в удачу, благородність й правдивість вільних арабів. Я вірю в можливість врятувати їх, і цій справі я й сприсвячую себе, цілком і повністю.

— В такому разі мені залишається тільки висловити гаряче сподівання, що ви ніколи не посягнете на нашу нафту, Гордон. Бо якщо це станеться, вас, безперечно, визнають зрадником.

— Невже ви мусите говорити лише мовою нафти? — скрикнув Гордон.

— Так, в нашу негероїчну епоху мушу.

— Тоді ви зіпсували цю ніч, генерале. Вона засмерді-лася вашою нафтою.

Після цього вони знову помовчали, поки Мартін не сказав Гордону (немов пригадав це зараз, після їхньої розмови), що легіонерам вдалося спіймати юного шейха Фаг'да і що тільки завдяки його, генерала, втручанню, юнака не вбили на місці. Він відіслав Фаг'да до Азмі, для більшої безпеки.

Гордон вибухнув прокльонами, обзиваючи Азмі та генерала різниками й викрадачами дітей.

— Якщо з Фаг'дом трапиться якесь лихо, — люто пригрозив він, — то я не ручаюся за життя Фрімена і його бах-разького помічника. Відтепер вони будуть заложниками за юнака

— Невже ми мусимо впасти так низько, Гордон?

— Невже ми мусимо лицемірити, генерале? Ви добре знаєте, що ваш Азмі здатний на вбивство. Тому ви зараз переконаєтесь, що і я здатний відповісти тим же.

— Але я не можу взяти на себе відповідальність за безпеку цього хлопця.

— Можете! — процідив Гордон крізь зуби. — І якщо

ви не подбаєте про юнака, я віддам Фрімена і цього самого Мустафу в руки наших катів.

— Те, що ви кажете,— безглуздо й жорстоко, Гордон.

— Пхе!

— Знайте також, — все більш розпалюючись, казав далі генерал, — що історія з Фаг'дом — це тільки часточка великої трагедії, і як скінчиться ця трагедія, залежить не від мене, а від вас. Легіон Азмі вже вирушив у пустиню. Тепер йдеться про щось незмірно більше, ніж життя одного хлопчика. І все залежить від вас.

Гордон повернув свого верблюда і поїхав геть, не відповівши ні слова. Генерал стежив за ним очима, доки темнобагрова стрічка на обрії не поглинула Гордона.

"Чи не занадто вже я розлютив його?" думав Мартін.

Однак Фаг'да вже не було серед живих: один з лазутчиків Гаміда повідомив, що Азмі не тільки не надав бідоласі Юнісу допомоги проти Таліба, але затримав старого •в себе в Бахразі й убив його сина.

— Азмі! Хай прокляте буде його ім'я, хай прокляте буде його ім'я! — із стогоном розповідав Гамід Гордону.— За те, що хлопчик служив тобі й Повстанню, Азмі вирізав його серце й відрубав праву руку, а останки велів кинути його батькові. Чим відплатити йому за це, брате?

Гордон не тямив себе від люті.

— Смертю заложників! — скрикнув він. — О боже, Гамід, жорстокість за жорстокість — це єдина відплата. І здійснити її повинен я.

Гамід похитав головою.

— Почекаємо з жорстокістю, Гордон. Забудь зараз про помсту.

Думки Гаміда були тепер звернені на одне: Повстання, і він зажадав від англійця, щоб той забув про свій сумнівний спосіб помсти і виконував свої інші, невідкладні обов'язки: Гордон разом з Смітом керував тепер руйнуванням аеродрому, спішним знищенням усього, що уціліло, з тим, щоб аеродромом вже ніколи не можна було користуватися.

Однак, Гордон не міг забути. Він висаджував у повітря, трощив й ламав усе, що було збудовано, згвинчено, зцементовано (для Гордона це заняття було насолодою, для Сміта — блюзнірством), проте Фаг'д весь час стояв у нього перед очима, і думка про помсту не йшла з голови. До того ж Мінка, маленький Нурі і навіть Сміт безперестану нагадували Гордону про юного камра.

— Навіщо треба було Азмі вбивати такого малого? — жалісливо казав Мінка.

— Виривати серце! — стогнав маленький Нурі.

Хоч звістка про загибель Фаг'да засмутила й обурила Сміта, він, здавалось, сприйняв її просто як ще один прояв жорстокості арабів, який його особисто не обходив. І хоч, на думку механіка, сам Азмі заслуговував того, щоб йому вирізали серце, але розмови Гордона про помсту й заложників шокували його.

— Може, для кочовика це становить обов'язок, — казав Сміт, набиваючи гелігнітом діру в залізобетонній стінці ангара. — Але аж ніяк не для вас. Аж ніяк не для вас,— наполегливо повторив він

— Ах, не будьте ви таким доброчесним! — у високому

голосі Гордона зазвучав розпач. — Коли вже я служу аоа-бам, Сміт, то мушу служити їм, додержуючи їхньої етики. Інакше я буду нікчемним, безпринципним авантюристом. Це — непорушний закон, і я повинен підкорятися йому.

— Прете, — наполягав на своєму Сміт, — якщо ви уб'єте араба, то це буде служіння Справі. Якщо ж ви уб'єте Фрімена, то це буде просто вбивство: один англієць убив другого.

Сміт сперечався, але в душі не вірив, що Гордон дійсно діятиме згідно з вимогами своєї вимученої етики.

— Облиште ви цю історію. Хай Гамід сам вирішує, що робити. Облиште.

— Але чому? Чому я мушу триматися осторонь? Щоб не заплямувати своєї християнської совісті? Щоб залишитися англійцем над усе?

— Ви самі створюєте якісь нерозв'язні проблеми і потім мучитеся. Не беріть все це так близько до серця, Гордон. А то ви бозна-що накоїте.

У відповідь Гордон засміявся сухим, невеселим сміхом, і від цього сміху, від стомленого, збентеженого вигляду Гордона в Сміта защеміло серце. Він осікся.

Але ввечері в наметі Гаміда, коли принц обдумував заходи проти очевидного наміру Азмі-паші вдертися в пустиню, гризота вкрай посіла Гордона.

— Ні, не можу я так, Гамід, — промовив він, уривчасто дихаючи. — Я мушу, мушу помститися! Я зневірюсь в собі самому, якщо не відплачу злом за зло. Боже, Гамід, скільки людей я повбивав за час Повстання І Чому ж повинно так бути, щоб зараз, коли на карті всі мої переконання, я сам собі став на перешкоді? Ні, у цій справі я не смію поводитись як англієць. Я не можу відступити, не можу перекреслити все те, чим жив...

Гамід був здивований і водночас не міг не співчувати своєму другові.

— Інші можуть вирішити цю справу, — коротко промовив він. — Не уболівай так. До того ж, Фрімен поїхав.

Гор лон відчув себе ураженим, обманутим.

— Куди?

— Я послав його до Азмі.

Гамід пояснив, що доручив Фрімену передати паші особисто, що коли його військо або літаки нападуть на повстанців, кочовики розріжуть на шматки англійський нафтопровід. Це був непоганий хід, і Гордон догадався, що цю думку подав принцеві досвідчений в політиці Зеїн. А з того, як звелися вгору брови Гаміда, англієць зрозумів, шо принц свідомо погодився на цей хід, щоб уберегти його від тяжкого вчинку.

— Напсував я тобі, га? — принц лагідно засміявся з пригніченого вигляду Гордона. — Залишився один лише Мустафа, але його не варто й вбивати.

Однак для Гордона важливий був сам акт помсти, вимога етики.

— Це не міняє справи, Гамід. Я мушу помститися. Той юний дикун служив мені, і я не можу ухилитися від виконання свого арабського обов'язку.

Гамід спробував заспокоїти його.

— В араба цей обов'язок у крові, — сказав він. — Для тебе ж помста — це щось холодне, щось таке, що виходить звідси. — Він доторкнувся до очей і до лоба. — Змилуйся й пощади цього МустафуІ — запропонував він.

— Істина не знає пощади, Гамід. Я мушу виконати свій обов'язок.

Гамід знизав плечима. Він не міг заборонити Гордону займати бахразця, і, хоч йому й не подобалися Гордонові абстрактні моралізування про помсту, він більше не втручався в цю справу й з цікавістю ждав лише чи дійсно Гордон уб'є тупого бахразця, який став "сестрою-жалібни-цею" для війська кочовиків.

Але цього не трапилося, бо Сміт силоміць посадив Му-стафу на верблюда й одвіз за аеродром — досить далеко, щоб уберегти бахразця від Гордона (щоправда, так далеко, що тепер життю Мустафи стала загрожувати пустиня). І коли Сміт повернувся, він не міг пояснити Гордону свій вчинок ніякими мотивами, крім веління своєї власної етики.

— Не можна спокійно вбивати людину, Гордон!—Сміт, переконаний у власній правоті, був величний в своєму гніві. — Не можна! Одне діло, коли метаться араб... — він замовкнув, бо не знав, що казати далі.

— Ах, якщо послухати вас з Гамідом, — застогнав Гордон, — то людина повинна забути, що таке пристрасть. Навіть, що таке справедливість! Чи ж зможу я після цього вірити собі самому?

Генерала Мартіна теж обурила звістка про страту Фа-г'да, і він відчував, що ніколи не простить Азмі-паші підступне вбивство юного шейха.

— Нічого посилатися на арабські закони! Я послав юнака до вас, щоб зберегти йому життя, а чи ви англієць, чи араб, мені нема діла. Існують певні моральні підвалини, я.<і є загальними для всіх народів й вірувань. Вбивство — це мерзенний й непростимий злочин у будь-якому суспільстві.

Азмі знизав плечима, однак цей жест означав не каяття, а щире здивування.

— Ворог завжди чекає смерті, генерале, навіть коли він потрапляє в полон. Якби я мав сина... (коли Азмі згадав про своє нещастя — бездітність — його голос слізливо затремтів). Якби я мав сина і він потрапив би до рук Гаміда, я б чекав того ж.

Але генерал не міг розмовляти спокійно про те, що трапилося, і він не приховував, що відчуває справжню огиду до Азмі. Власне, тільки інтереси справи й стримували генерала, бо, переконавши Азмі в необхідності залишити кордони й вдертись у пустиню, він мав ще переконати його в необхідності діяти рішучіше, щоб покінчити з Га'мідом. Інакше, казав він, наступним кроком Гаміда буде загарбання нафтопромислу.

Азмі не погоджувався з цим.

— Гаміда задовольнить пустиня. Він не хоче нападати на нафтопромисел.

Генерал нетерпляче засовався.

— Може, Гамід і не хоче, але він змушений буде напасти, — промовив він. — Бо в його справі не можна туп-цятися на місці.

Азмі знизав плечима, помахав випещеною рукою, зітхнув, погоджуючись, і запропонував розбомбити аеродром і таким чином знищити військо Гаміда.

— Немає рації бомбити те, що вам самим іще знадобиться, — заперечив генерал. — До того ж, Гамід не сидітиме там і не чекатиме, доки ви його розбомбите. Ні, слід вжити якихось рішучіших, дійовіших каральних заходів. Більше стратегії — ось що нам потрібно.

Генерал, звичайно, не міг нехтувати таким важливим досвідом управління колоніями, як придушення заколотів на північно-західному кордоні Бахразу і в протектораті Аден, і тому він запропонував Азмі використати авіацію для іншого — хай літаки далекої дії пролетять над столицею Гаміда Істабал Антаром і тим самим попередять принца, що місто буде піддано бомбардуванню, якщо він не роз-

п*

163

пустить своє військо й не залишить прикордонні райони.