Герої пустинних горизонтів - Сторінка 35

Обличчя Гордона відбивало глибоку душевну муку ("Справді, чудна людина,— подумав Фрімен. Він неспроможний був відвернути очей від Гордона.— Старий Мартін має рацію. І все ж таки зоря цього героя згасла").

Гордон знову сів і вислав геть усіх арабів, навіть маленького Нурі, який приніс Фрімену каву, ухопившись за цю останню можливість виявити свою гостинність у такій непотрібній обстановці.

— Які з цих умов Гамід прийняв?—спитав Гордон.

— Всі

— Якого ж тоді біса вам від мене треба?

— Вашої згоди.

На обличчі Гордона з явився вираз сарказму.

— Хіба Гамід не зумовив її?

— Певно, зумовив. Але ж ви хіба сліпо коритесь Га-міду? А вирішити щось по-своєму ви неспроможні?

— Якщо Гамід визнав за потрібне припинити боротьбу,— відповів Гордон,— то вона припинена! Про якийсь мій власний вибір нема чого й говорити: я не відокремлюю себе від Гаміда й Повстання.

— Але Гамід сам не був певний у тому, що ви погодитесь. Він сказав генералові, що ваша капітуляція — це ваша особиста справа, і що ви самі повинні вирішити, залишите ви Аравію чи ні. Отже, ви маєте право зробити вибір.

— А що, коли я відмовлюся поїхати звідси? Фрімен похитав головою — в цьому жесті була холодне пересторога-

— Це призведе до надто тяжких наслідків і надто великого кровопролиття. Насамперед, ви тоді не зможете вибратися з цих болот. Ні ви, ні ваші шибайголови. Крім того, я навіть не берусь гадати, що станеться тоді з бідолахою Юнісом та іншими кочовиками, які перебувають у полоні в Азмі-паші, Врахуйте також, що наш спільний друг, генерал, має намір будь-що витурити вас з Аравії. Щодо мене, то мені однаково — залишитесь ви чи ні, Гордон. Але я не хочу бути свідком того, як вас порішать отут, у цьому глухому закутку забутої богом країни. Не хочу — тому що ви для мене англієць і тільки англієць А я не люблю, коли англійців вбивають, а тим більш за наказом їхнього ж співвітчизника. І взагалі, Гамід опиниться в скрутному стані, якщо ви не погодитесь.

Гордон нездатний був зараз виявляти будь-які почуття — навіть гіркоту або підозру... А Фрімен, знову охоплений поривом незвичайного для нього співчуття, побачив у цій людині не загадку, а трагедію. Але якою буде його відповідь? Заціпеніння, що зараз пройняло Гордона, могло бути проявом арабської покірливості перед долею. І водночас у ньому могла назріти зараз лють, що от-от виллється в нестямну відмову, в рішення краще пожертвувати собою, аніж визнати себе переможеним і прийняти вигнання й

зрозумів, що в цю

мить Гордон небезпечніший, ніж будь-коли раніше, і поспішив запобігти самогубній відмові.

— Якщо ви не погодитесь, то найбільш постраждають ваші воїни,—попередив він.

Гордон засміявся, майже закудкудакав.

— Б'єте на солдатську честь? "Життя за товариша"? Прокляті інглізі, як ви любите робити з поразки доброчесність! Хочете, я доведу вам, на що здатна цільна арабська натура? Хочете — я пожертвую своїми товаришами й буду битися до кінця? Знайте ж, що вони битимуться пліч-о-пліч зі мною — тому тільки, що вміють вірити в справедливу справу свого друга й віддані другові до смерті.

— Це лише завдасть вам ще більших страждань, Гордон.

— О, бога ради, не примушуйте мене йти на самопожертву тільки в' ім'я того, щоб довести, які ви безглузді разом з вашими беззубими законами честі! Забирайтесь звідси! Дайте мені подумати. Ви такий огидний, що я починаю сумніватися в правдивості ваших слів.

Красиві губи Гордона були напіврозтулені, зберігаючи майже м'який вираз, але в налитих кров'ю очах знов спалахнули недовір'я, підозра, лють і ненависть. Він рвучко підвівся й пішов геть, і навіть тут, у болоті, цей арабський жест був сповнений образливого презирства.

Але незабаром Гордону довелось переконатися, що його підозра невиправдана: до нього пробрався Ва-уль, який підтвердив (вкладаючи в свої слова більше отрути, ніж Фрімен), що Гамід згоден капітулювати, лише за умовою, якщо Гордон добровільно піде у вигнання.

— Це правда, Гордон,— сказав він.— Iі це справедливо. Але хіба може втрата Гаміда зрівнятися з твоєю? — Слова Ва-уля вражали в саме серце.— Переможений Гамід просто забирає свою Справу з собою в пустиню. А ти, брате, цього зробити не можеш. Справу племен ти не захопиш з собою на свій маленький розсудливий острівець. Доведеться тобі розпрощатися з твоєю арабською душею. І з арабською вдачею. І з вірою, вірою теж! Та й справді, навіщо Гордону бути арабом, навіщо йому бути вільним, коли в нього відібрали пустиню? І чи варто тогоджува-тися на те, чого вимагають інтереси Справи, якщо ця згода навіки відлучить тебе від Справи?

Гордон вирішив, що цинік — все ж кращий розрадник, ніж лицемір, й мовчки вислухав усі химерні й хитромудрі загадки Ва-уля. Потім він скликав своїх воїнів і, не роздумуючи довго, виклав їм суть справи, сказавши, що віднині їхня доля залежить від його вибору. Щоб врятувати їх, він повинен зректися Справи свого життя й покинути Аравію. Щоб врятувати Справу свого життя, він повинен продовжити боротьбу, виявити непокору Гаміду і, можливо, привести їх до загибелі.

Нурі заголосив було, але Ва-уль звелів маленькому погоничу верблюдів заткнути пельку.

— О, аллах, ну хто це виє в таку хвилику? Сиди тихо й спостерігай, як героїчно зносить страждання твій холодний англійський хазяїн.

Потім Мінка, підвівшись, оголосив, що ладен покинути свою любиму Аравію й піти разом з Гордоном у вигнання. Нурі одразу приєднався до нього:

— Так-так, ми поїдемо з тобою, Гордон. Аллах, хіба ж ми можемо залишити тебе зараз?

Алі цикнув на хлопчаків, як завжди він цикає1 на своїх верблюдів.

— Мінка — вуличний шибеник, ладен проміняти пустиню на твої смердючі англійські машини, Гордон! Це — його нова Справа! Через тебе він схибнувся па машинах й ради них ладен лізти самому шайтанові в зуби!

Алі оперіщив Мінку кийком, і хоч охоронець вдавав, що жартує, жарту не вийшло: надто багато гіркоти було в усьому цьому.

Гордон зрадів цій сварці між арабами — так йому легше було відмовитися від свого романтичного вибору. Вони знають, що таке смерть і що таке полон. Але що таке вигнання, їм невідомо. Вони не розуміють цього і навіть не замислюються над тим, що у вигнанні він л:оже загинути від туги. Якби він був арабом, кочовиком по крові, союзником від народження, а не лише ідейно, тоді інша оіч, тоді б араби співчували йому — бо що може бути більш болісним, ніж заслання їхнього родича на чужину?

"Значить, я все ж таки не став арабом "во плоті", думав Гордон, спостерігаючи своїх воїнів критичним, замисленим поглядом; так, вони не сприйняли його вигнання, як кару, тому що він не був для них арабом. І співчутливі слова Бекра тільки підтвердили це:

— Я поїхав би з тобою, Гордон, але я знаю, що з шаблею в твоїй країні нічого робити Що ж це за життя? І як ти там житимеш? О, аллахі І як ми будемо тут об-

ходитися без тебе, доки не скінчиться строк твоєї обіцянки?

— Доки не скінчиться строк моєї обіцянки! — гірко передражнив Гордон.— їі строк ніколи не скінчиться, III, безмозкий, кровожерливий ЙОЛОПІ

Лише поет Ва-уль зрозумів, що хотів сказати цим Гордон, і не пропустив нагоди познущатися з нього*

— Тільки англійці вірні своєму слову до могили, Гордон Якби ти був арабом, то знав би, що в кожній обіцянці існує межа розумного.

І досхочу посміявшись з Гордона. він оголосив, що їде назад, до Гаміда. Він передасть принцу (і ці слова прозвучали в нього чи не надто сумовито), що Гордон погоджується на умови капітуляції. 1 якщо Гамід після цього стане оплакувати втрату друга, він, Ва-уль, скаже йому, що єдиний справжній вияв відданості — це завжди останній їі вияв.

*Але коли настав час прощання, ні Гамід, ні Гордон не виказали свого горя. Вони сиділи поруч в смугастому наметі, і Гордон з суто діловим виглядом домовлявся про ціну й розплату за своє вигнання. Перед його від'їзлом мусять бути звільнені всі полонені: бідолаха Юніс, Саад і Сміт (Таліба так і не спіймали) Повстанське військо відходить від аеродрому, причому кочовикам слід гарантувати, що на його шляху не буде ніяких бахразьких пасток.

— Ви вимагаєте від нас надто багато за ваше вигнання, — поскаржився генерал.—Не думайте, що ми надаємо йому такого вже великого значення.

— Я й не думаю,— відповів Гордон,— але я маю право ставити вам такі вимоги, генерале, тому що в даному випадку я вимагаю з вас ціну вашої честі. Зараз існує надто багато можливостей для підступних вчинків. При-гадайіе — Фаг'д! Фаг'д! Фаг'д!

— Якщо ви хочете покласти на мою совість вчинки бахразців, Гордон, то це нечесно й несправедливо з вашого боку.

— І все ж, я покладаю їх на вашу совість 1 лише після того, як ви виконаєте свої обіцянки, я здійсню свою.

Генерал не обравився, але його дратувало те. що Гордон, навіть переможений, гак володіє гобою. Проте він постарався збуїися почуігя роздратованості і нашгь посперечався з Фріменом, який все ще наполягав на вживанні суворих й рішучих заходів для встановлення законності й порядку.

— Вашими заходами ми тільки іілюнемо самим собі в обличчя,— сердито заперечував генерал Зайва балакучість Фрімена добре-таки набридла йому — Ми тут домагаємося одного— миру, і нічого ображати кочовиків або оідривати свій авторитет. Хай вже Гордон дограває своє до кінця.

— Ви сприймаєте Гордона надто серйозно, генерале. Він вже однаково не зможе підвести голову Я розумію, можна пожаліти його, але навіщо залишати йому ореол героя ?

Хоч стомлений генерал був гостем у палатці Фрімена, він гостро відрубав:

— В Аравії вміють цінувати великодушність, Фрімен. Можливо, її цінують всюди, але тут великодушність живе Ще в серці кожного кочовика Далі, що 6 там не було, а героїчне ім'я Гордона — це англійське ім'я. Так '*пму б не залишити кочовикам добру нам ять про нього? Вони ж однаково вважають його англійцем, як би він там не підроблювався під араба. Навіщо ж нам знищувати те, що зрештою нам на користь?

Фрімену ця ідея не припала до душі:

— Отже, тепер він стає одним з нас, й віднині ми мажемо вимагати від кочовиків прихильності до всього англійського, повсякчас нагадуючи ім про Гордона І. — Фрімен був прикро вражений.—Ні, обіймати благородного ворога — це аморально, генерале.— Він знизав плечима. — А втім, гаразд. Гордон, мабуть.^ зробив би ге ж саме на нашому місці.