Герої пустинних горизонтів - Сторінка 37

("Ха!" вигукнув Гордон: його було намальовано з довгим, сухим волоссям, що розвівається на вітрі — не людина, а Горгона...), бо, очоливши боротьбу іншого народу за свободу, він у той же час не приніс свій патріотизм в жертву іноземним ідеалам.

Отже, герой повернувся додому.

Куди цьому англійському героєві дівати себе на батьківщині, як йому поводитись далі й що роботи, щоб і вдома залишатися героєм — про це лорд Ревенсбрук замов чував Це вже було особистою справою самого героя.

Але ця справа могла почекати Зараз Гордон хотів одного— розібратися в самому собі, а для цього знов потрібна була безвісність. Йому дуже швидко остогидло все.

що писали про нього, бо в газетах він знаходив лише дешеві просторікання, перекручені факти й крикливу сенсацію. Жодного слова, в якому було б справжнє розуміння його самого або його цілей. З'явився навіть якийсь фотограф, щоб зняти його в арабському вбранні, але Гордон сказав, що усе попалив (це було неправдою), і грюкнув дверима перед носом відвідувача. Все це було так гидко, що Гордон перебрався до іншої кімнати, ще далі в глиб Фулгем Род, шукаючи в джунглях будинків знеособлення, якого можна досягти тільки в Лондоні, коли ти — маленька людина і в тебе є кілька друзів і вистачає грошей.

В такому стані Гордона знайшов один з його знайомих. Цей знайомий узявся врятувати героя й допомогти йому знайти собі діло на батьківщині,

— Після Лоуренса — ви єдиний англієць, який має око й розум до справжніх речей,— казав Гордону його знайомий.— Проте, як і Лоуренс, ви будете, мов риба без г.оди, якщо не включитеся р державну діяльність тут, в Англії.

Це було сказано після години запальних сперечань, і останні слова знайомий промовив і сердито, і повчально, і з повагою, та ще й підкріпив їх легким ударом кулака по столу Вони сиділи в брудному, обклеєному лінолеумом ресторанчику біля лікарні Св. Стефана, і кулак знайомого став липким та мокрим від розсипаного цукру та розлитого чаю. Він витер руку жестом охайної людини — жестом, який свідчив про заможність, інтелект та енергійність. Йому й справді були властиві всі ці якості. На знайомому був добротний костюм, чиста сорочка з м'яким коміром та світлий галстук. В обличчі його поєднувались жорсткість і привабливість, а сивина в волоссі здавалася придатком до його політичної діяльності: він був відомим письменником і політиком: до того ж нещодавно він одержав чималу спадщину, і це дало йому можливість фінансувати випуск книг та політичних брошур, підтримувати різні товариства та розпочати видання двотижневого журналу, на сторінках якого він дотепно і вправно пропагував свої політичні погляди І до його голосу прислухалися.

Гордон спочатку не міг пригадати його, як у свій час і Фрімена Навіть його ім'я — Везубі—ні про що не говорило Гордону, доки Везубі не нагадав своєму співбесідникові про його участь в одному з політичних диспутів в

Кембріджі. Везубі був тоді серед опонентів Гордона і репрезентував якесь фабіанське товариство15, члени якого вбачали запоруку грядущого соціалізму в просвіченому керівництві Гордон тоді доводив, що ні освіта, ні прищеплений склад думок не мають нічого спільного з натхненним керівництвом Він казав, що, незалежно від кінцевих соціальних ідеалів (фабіанських чи консервативних), тільки той може здійснювати керівництво, хто має природжений розум й пристрасть, достатні для того, щоб утвердити себе у владі

— Тепер ви трохи змінили свої погляди,— казав Ве-зубі, який чудово пам'ятав усе, що говорив Гордон — Я бачу, що ви вже визнаєте набутий інтелект, а не природжений розум, за передумову керівництва, хоч метод у вас залишається той самий: сильна особа несамовито й чудодійно здійснює керівництво. Ви самі навіть стали виглядати трошки несамовитим й напівчудотворцем.— засміявся Везубі.— Я не зовсім погоджуюсь з вами, Гордон, але взагалі не так важливо, хто керує, як те, якому ідеалові це керівництво служить. Яким повинен бути ідеал? Якою повинна бути мета? Ось де починається політичне питання

Весь ранок Везубі намагався втягнути Гордона в спір про політику, але Гордон відмовчувався, бо не хотів висловлюватись на цю тему експромтом Спочатку він взагалі не хотів розмовляти з Везубі. Коли той прийшов, Гордон послав його під три чорти і звелів забиратися геть, але Везубі залишився, сказавши:

— Я не допущу, щоб ви розбили собі голову, Гордон. Я знаю ціну вам і не допущу, щоб ви загинули або замучили себе, і я нікуди звідси не піду, доки не переконаю вас у тому, що можу допомогти вам.

Гордон знизав плечима і дозволив Везубі залишитися, але вже за кілька хвилин йому стало гидко сидіти отак віч-на-віч з іншою людиною в своїй кімнаті, і ВІР вискочив на вулицю Везубі зрозумів, що відбувається в душі Гордона, і після тактовного мовчання запропонував йому пройтися до парку Беттерсі й посидіти там на свіжому — повітрі. Але Гордон відмовився, бо в цьому йому теж ввижалося щось надто конфіденціальне, надто інтимне і він зайшов у цей ресторанчик, сподіваючись заспокоїтися в його брудній обстановці за чашкою чаю.

Везубі цей вибір припав до смаку.

— Нема кращого місця для щиросердої бесіди, ніж добре, похмуре робітниче кафе' — весело сказав він.— Звичайно, якщо там не дивляться на тебе вовком. Але, на щастя, робітники цієї країни знають мене і вважають своїм надійним, хоч і шаленим другом. Так само, як і торі, вбачають в мені запеклого, хоч і розумного ворога Я й тих і тих повчаю уму-розуму.

— Чи не стаєте ви від цього тінню тіней?—спокійно, але в'їдливо спитав Гордон. — Ні тим, ні сим, людиною між небом і землею?

Везубі подобалося це визначення.

— Мене раніше ніхто так не називав. Звичайно всі, хто б вони не були, називають мене спеціалістом по спеціалістах, бо я вірю в тих, на кому тримається країна, а не к тих, хто верховодить нею. Я палко вірю в практичне керівництво, і політика для мене — це тільки засіб для того, щоб просвіщати адміністраторів, впливати на них і навіть спрямовувати їх. Ось чому я займаюся політикою.

Гордон фиркнув — він не хотів підтримувати розмову на цю тему.

Гордон взагалі мало з чим погоджувався і мало до чого пристосовувався після свого повернення в Англію. Навіть вбрання його свідчило про це Він носив армійську форму, вузькі, ретельно випрасувані брюки хакі й вовняну гімнастьорку того ж кольору, яка акуратно й щільно облягала його. Уніформа гарно сиділа на ньому, хоч він виглядав в ній дебелішим, ніж був насправді, та й чорні черевики були трохи завеликі на його маленьких ногах.

На перший погляд він справляв враження бравого й дуже охайного солдатика, але обличчя виказувало його. Це було обличчя не солдата, а мислячої, соромливої, незвичайної людини. Воно не відповідало його вбранню, та він, власне, цього і хотів.

— Ви даремно намагаєтеся випитати в мене мої політичні погляди, Везубі,—промовив Гордон, нахилившись над чашкою.— У мене їх немає.— Гордон по-англійськи розмовляв так само, як по-арабськи — його голос був надто різкий і високий, щоб звучати приязно, і водночас в ньому було надто багато глузування з себе самого, щоб співбесідник міг всерйоз сприймати його слова А втім, Везубі не звертав уваги на голос Гордона Більш того, в самомпенненому, проникливому погляді Везубі просвічувало розуміння співбесідника, розуміння причин всієї його нер-

вової претенціозності, бо Везубі бачив перед собою другого Лоуренса, який гак і не став Лоуренсом, бачив людину, яка, обравши собі роль, виконувала її бездоганно — від рівних складок на брюках і до ущипливого голосу.

Гордон зіщулився — немов вітер пустині швиргав йому в обличчя пісок.

— Чому взагалі ви хочете втягти мене в політику?

— Тому що, повторюю, ви—неабияка людина, Гордон. Що б ви там не казали, а ви — перетворювач світу. Ваші діла в Аравії свідчать про це. Але, знову-таки, на вас чекає доля Лоуренса, якщо ви не знайдете застосування своїм героїчним концепціям тут, на батьківщині.

— Я не Лоуренс! Я зовсім не приїхав на батьківщину, щоб, як Лоуренс, покарати плоть за недосконалість інтелекту.

— То скажіть, що відбувається у вас на душі? Яка ваша мета?

Гордон знав, що найпростіша відповідь може приголомшити Везубі, і тому він просто відповів:

— Свобода особи — для всіх людей. Везубі засміявся.

— Ну, я скажу вам, ви вмієте приголомшувати, Гордон. Свобода?—повторив він.— Ніякої політики, тільки свобода! Розтлумачте, як ви все це уявляєте собі. Я не приймаю абстракцій від людини дії.

— В цьому немає ніякої абстракції,—відповів Гордон.— Якщо розтлумачити цю ідею, то вона виходить дуже простою. Насамперед, моя ідея спрямована проти держави, тому що держава панує над життям, вона — прокляття й антитеза свободи Мені гидке все, що грунтується на необмеженому пануванні. Далі, якщо застосувати цю ідею до релігії, то вона відкидає і Люцифера, і Ієгову; якщо застосувати її до політики, то вона відкидає і капіталізм, і комунізм. Мені ненависне будь-яке обмеження, що грунтується на жорстокості.

— Чи не всім нам воно ненависне, Гордон? Але що ви пропонуєте на зміну цим системам?

— Що прийде їм на зміну, не так уже й важливо, бо сама свобода вже передбачає й зумовлює потяг особи до досконалості Треба тільки відкинути все, що позбавляє життя повнокровності й пристрасті І, головне, слід дати розумові можливість зробити вибір і потім — прямувати наміченим шляхом!

№

Гордон захопив й вразив Везубі (що досі ніяк не вдавалося зробити численним друзям політика). Колишнього опонента Гордона охопив справжній ентузіазм. Він відсьорбнув чаю.

— І в Аравії ви діяли, керуючись цими переконаннями та ідеалами?

— Я не можу діяти, виходячи з чогось іншого. щ

— Боже мій, так застосуйте ж до чогось свої ідеї тут, в Англії— і ви станете нашим героєм! Адже над нами нависла загроза втратити будь-яку свободу — навіть в елементарних її формах. Ми опинилися між двома Голіафа-ми, Гордон: ідеться до того, що весь світ належатиме або росіянам, або американцям, причому єдиною альтернативою для всіх інших є загибель якщо в нас взагалі залишається ще яка-небудь альтернатива

— Якась альтернатива завжди залишається...

— Безперечно — і це найголовніше Дехто з нас намагається лавірувати між Росією і Америкою, намагається знайти, так би мовити, третій політичний шлях і, якщо можна, створити в світі таку рівновагу, коли жодна з сторін не наважиться напасти на нашу.