Герої пустинних горизонтів - Сторінка 59

Але я гарантую вплив і авторитет серед членів парламенту. Від вас вимагатимуть лише одне — зважати не тільки на арабські, а й на англійські інтереси...

— Мене не цікавлять "інтереси"... — почав Гордон.

— Чому? Аравія і Англія можуть мати спільні інтереси.

Гордон тримав лещата, тоді як Моркар намагався звільнити від них ніжку стільця.

— Якби мені були відомі якісь спільні інтереси між Аравією та Англією, — промовив Гордон, — я б зчав, що мені робити. Але їх немає. Я не бачу, як можна розв'язати питання відносин між Аравією і Англією, так само, як і питання відносин між комунізмом і некомунізмом. Особливо, якщо розглядати ці відносини у світлі ваших концепцій. Силою нічого не досягнеш. Компромісом — теж Політикою?.. — Гордон відсунув Моркара, щоб самому спробувати розвести лещата. Він узявся рукою за тонку виточену ніжку стільця, а ногою уперся в затискачі.

— Обережніше І — промурмотів Моркар і повторив:— А політикою?

— Спершу я мушу видобути свій Екскалібур істини,— похмуро відповів Гордон, якого на цю паралель навело, очевидно, зусилля, що він його зараз докладав до лещат,— я хочу, щоб весь клинок заблисдсотів у моїй руці. Тільки тоді я знатиму, що робити з ним.

Уявляючи собі, як він ухопиться за меча, Гордон надто сильно потяг за ніжку, і вона тріснула. Якусь мить він з обуренням дивився на уламок, а потім перевів очі на Мор-кара, запрошуючи того важким, пронизуючим поглядом і усім своїм виглядом розсердитися з приводу катастрофи.

Моркар відібрав у нього уламок ніжки, зітхнув і злегенька тицьнув ним Гордона поміж ребер.

— Дивіться, хлопче, як би ви не поламали свій Екскалібур ще до того, як видобудете його...

Ніякого докору, ніякого вияву досади.

— ...І коли ви все ще не хочете приєднатися до нас у політиці, то повертайтесь до Аравії і допоможіть там, чим можете.

— Допомогти черговому Повстанню?

— Ось послухайте, що я вам скажу, — Моркар узяв Гордона за плече і повів у сад, де працювали старики в чорних фартухах. Коли хазяїн та гість проходили повз них, вони кидали працювати і ставали струнко. — Дивіться, не зайдіть надто далеко з вашим арабським повстанням. Над нафтопромислом той самий британський прапор, що й над поштовою конторою за рогом. Зазіхання на промисел — це прямісінька стежка до зрадництва. А як я вам уже сказав, ми не збираємося ставитись прихиьно або об'єктивно до таких явищ. Отже, дивіться — не накойте дурниць...

— Не турбуйтесь. Мене примусили дати слово, що я не повернуся в Аравію.

— Я знаю вас, божевільних! Гаряча кров починав клекотіти, коли відроджується стара Справа. А скидається на те, що ваша7 Справа таки знов повертається до життя. Сьогодні вранці мені доповіли, що в Бахразі — криза. Мала місце ще одна спроба підняти повстання на нафтопромислі — шляхом демонстрацій за націоналізацію Ми цього не допустимо. Бахразький уряд вживає рішучих заходів, але вчора було вбито двох поліцейських. щ", вартували біля нашого посольства в Бахразі. Сьогодні відбудуться демонстрації в столиці і страйки на деяких дільницях нафтопромислу...

— Бахраз — не моя Справа.

— Знаю, знаю. Але вам, певно, відомо, що принц Гамід зв'язаний з цими бахразькими революціонерами. Ми виявили благородство і врятували його від Бахразу, але він, мабуть, вирішив знову повстати. На цей раз в союзі з бахразькими революціонерами.

— Якщо вони справді укладуть союз,—сумовито промовив Гордон,— то ви вже нічим не запобіжите їхній перемозі — хіба що тільки кинете проти них англійські бомбардувальники й англійську армію...

— Навіть ця можливість не виключена...

— Який же дурень пошле англійську армію проти арабського повстання? Існують інші шляхи...

— Я не збираюсь сперечатись з вами з цього приводу,— промовив Моркар і знову сплюнув. — Ходім, врятуємо Везубі від свиней. І пам'ятайте — вас завжди радо зустрінуть в парламенті...

Гордон похитав головою.

— Я ще не вирішив... Однак у ваших поглядах є одна позитивна якість,— додав він.— Вони сталі. Визначені! Не якісь там мляві потуги на розв'язання проблем. Все або нічого! Це принаймні вабить.

Старий розсміявся.

— Ви вже на середині шляху до визнання дійсності, Гордон. Коли пройдете ще трохи цим шляхом, завітайте до мене знову. Тільки наступного разу залиште Везубі в його соціалістичному свинарнику. Мене нудить від нього.

РОЗДІЛ XXII

Напередодні приїзду Тесс у Лондон була зроблена одна з останніх спроб заманити Гордона в політику: Мак Куїн назвав йому строк, до якого Гордон мав вирішити, чи виставить він свою кандидатуру у виборчих списках від лейбористської партії. Пропозиція Моркара також все ще залишалася відкритою. Але Гордон сказав Тесе що він не .бачить великої різниці між обома політиканами: дві боки однієї фальшивої монети.

На цю важливу заяву Тесе рішуче відповіла:

— Я нічого не хочу знати про це, Нед.— В її голосі боролися твердість і лагідність. А потім прозвучало благання:— Давай розмовляти про книжки, мистецтво, музику. І шукати гарні закутки в Лондоні. Хоч кілька днів — поки ми освоїмося.

Вони стояли на мосту Альберта, внизу плескалася збутніла Темза, залишаючи темні, бурі язики на кам'яних биках і вздовж грязьких берегів. Грізна міць води, здавалося, заворожувала Тесе—вона втупляла в неї свої голубі очі. Сіяв дрібний дощик. Блискучі кучері Тесе змокли, але вона не звертала на це уваги. Гордона захищав чорний клейончатий плащ.

— Як хочеш, — відповів він. Але одразу вирішивши, що відповідь буде надто лагідною, заговорив агресивно: — Ні, дівчино, я не бажаю цього. Не бажаю. Я ж знаю, ти теж хочеш, щоб я якось вирішив це питання, тож давай вирішувати його разом. Що мені робити? Чи відіб'ється це на нашому житті, якщо я раптом вирішу присвятити себе до кінця своїх днів політиці і парламенту?

— Звичайно, відіб'ється.— Тесе промовила ці слова якось мляво, без справжньої турботи в голосі.

— Як? Чому?

— Ах, я не кажу нічого, Нед,— безстрасно відповіла вона.— Роби свій вибір сам, як тобі підказують твої переконання. Вирішуй сам, без мене.

Тесе виявила незвичайну байдужість, але Гордон бачив, що ця байдужість навмисна. Зовнішньо Тесе здавалась безтурботною, як завжди спокійною, ні на мить не втрачала самовладання, проте він відчував, що в її вдачі щось розладналося. Тесе раділа з того, що була з ним в Лондоні; і водночас її сповнювала збентеженість і печаль; в її ставленні до Гордона проступала якась обережна відстороненість, немов вона хотіла спостерігати його збоку, немов хотіла, щоб він рухався, діяв, розмовляв сам, без неї, а вона тим часом, дивлячись на нього, могла щось вирішити, чогось діждатися чи щось відкласти у своїх взаєминах з Гордоном. Для нього це вже стало очевидним. І водночас в її постаті просвічувала лагідність, в голосі—піддатливість, в задумливих очах— спокій. Підкорення — і свідоме дожидання.

Йому стало ясно. Але Тесе, здавалось, не розуміла цього, і це надало Гордону сили, щоб витравити залишки жіночої зневаги, яка була досі кращою зброєю Тесе проти нього. Він взяв її пальці в свої і з лукавою пустотливою посмішкою промовив:

— Стріндберг22 мав рацію, Тесе. Секс — це війна. В ній перевагою жінки є оборонна сексуальна хитрість. Але вирішальна перевага належить чоловікові—завдяки його ролі. Він — переслідувач, і рано чи пізно жінка мусить або цілком підкоритися йому, або залишитися безплідною і незадоволеною.

— Або знайти собі іншого чоловіка! — лагідно промовила Тесе і додала:—Не домішуй весь час іронію в прості емоції, Нед.

— Ти вульгарна,— Гордон розсміявся.— А втім, мабуть, ти маєш рацію. Секс — це дійсно щось дуже просте, бо він є містифікацією. В ньому ніколи не було справжньої іронії. Власне, у найкращому разі, секс — це простий біологічний парадокс: сировина для більшої і кращої долі. Ось, наприклад, ти...

— Ні, не треба прикладів зі мною. Не треба будувати аргумент на сексі, щоб потім обертати цей аргумент проти мене! — Вона взяла його за руку.— Я не буду сперечатися з тобою про це, Недді.

В її словах було справжнє ухилення, і Гордон відчув більший ніж будь-коли прилив піднесення.

Радість-печаль Тесе була глибокою і незвичай) >ю, і Гордон розумів, що причиною цього був він сам. Всі її почуття тепер були пройняті ним, і кожний заворот в її настрої вів до нього. Тесе приїхала в Лондон зовсім не на простих умовах, і не тому, що вирішила діяти на відчай душі; ні, нею керував складний комплекс прагнень і сподівань, і зараз цей комплекс гнітив її. Здавалось, вона відчувала себе безпорадною, самотньою, опинившись далеко від своєї чорної заводської вулиці, що так щедро живила її енергію.

— Не провокуй мене,— з несподіваною мукою в голосі сказала вона.

— Авжеж, я провокуватиму тебе! — з тріумфом вигукнув Гордон.—Уперше в житті ти виглядаєш слабкою. Моя Персефона! Що з тобою?

— Лондон гнітить мене,— прошепотіла вона.

— І це все?

— Ні! — Вона йшла, схиливши голову проти рвучкого вітру.— Ти погано впливаєш на мене, Нед. Ти вибиваєш грунт з-під моїх ніг!

— Я шкодую, що приїхав і порушив твій спокій,— відповів він так само весело.

Вона знизала плечима.

— В чому річ? Може, ти не радий, що я приїхала?

— Радий, але мені б не хотілося, щоб це було жертвою з твого боку.

— Що ж, зате тепер ми в однаковому становищі. Мені зараз однаково, що робити. Тобі теж. Ми розпочинаємо з нічого. Хіба це не те, що тобі хотілося?

— Ні,— відповів він.— Знаєш, я виявив у собі щось нове.

— Ну, і тобі дуже соромно?

Гордон не озвався на її дотеп — йому не хотілося, щоб вона була так байдуже жартівлива.

— Ні, я просто кажу тобі, дівчино, що все, що я зазнаю, випробовую і шукаю зараз — і вибираю, — все це незабаром змушений буде шукати і вибирати кожний нормальний англієць. Цього я дійшов, коли розмовляв з Моркаром.

— Чого могла навчити тебе ця стара свиня? — презирливо скривилася Тесе.

— Того, що вибір тепер один: між затурканим, отупілим дном і жорстоким, зажерливим верхом. Хіба це просто питання політики? Ні! Ні! Весь світ вибирає. Це — доля всіх нас. Бідні проти багатих, пригнічені проти гнобителів Це—нація проти нації, Тесе. Китай проти Америки, Росія проти всього світу. Росія! Росія! Америка! Америка! Ось справжні розміри вибору. І Англія зі своєю поміркованою серединою це тільки старий метелик, якого несе вітром.