Герої пустинних горизонтів - Сторінка 56

Але я не буду зараз сперечатися про це. Якщо ти вважаєш, що догма принесе тобі заспокоєння, — то хай господь збереже тебе в ній!

— Я знала, що ти зрозумієш мене, Нед.

— О, я розумію! ("Я сам міг би бути на твоєму місці! Я!") Однак, я хочу нагадати тобі, що ти й далі житимеш в оточенні людей. Зокрема я маю на увазі родину. Якщо ти приймеш католицьку віру, мати назавжди вирве тебе з свого життя, в цілковитій певності, що ти зрадила її і учинила жахливе зло.

— Я знаю, як мати переживає, — крізь сльози промовила Грейс. — Мені довелося піти на це... Я намагалася пояснити їй, але вона відмовляється розуміти. Може, ти б міг зробити це?..

— Добре, я спробую, але чи не можеш ти *оч трохи почекати, щоб я мав час якось пом'якшити для неї цей удар? Вона, звичайно не примириться, але згодом можливо, поставиться до цього не так суворо...

— В мене немає більше сили чекати, Нед. Я не можу більше зносити цю невизначеність, цю порожнечу. Але коли мати дійсно в такому гніві і така невблаганна...

— Такі Так!

— Тоді я трохи почекаю, Недді. Я не хочу завдавати болю матері, я не можу розривати з родиною. Я не зможу жити без вас. Гаразд — я почекаю. Почекаю!

Переказуючи матері зміст розмови з сестрою, Гордон твердив, що домігся часткового успіху.

— А ти не могла б побачити в рішенні Грейс вибір суто розумового порядку?—спитав він у матері, натякаючи на те, що вона бере ці події надто близько до серця. — Адже в дійсності релігія і віра мають найменше ^відношення до її вибору. Грейс просто знайшла спосіб, як найкраще дисциплінувати свій розум, — на її думку цим способом е католицизм і душевний спокій. Ну й хай собі тішиться ними! А ти постався до її рішення просто як до філософської помилки. І не треба надавати йому такого глибокого значення!

— Та як я можу не надавати йому значення, Нед! — скрикнула мати. — Якби католицизм був, як ти кажеш, просто філософською помилкою, то я б могла пройти повз усе це. Але це не так, Нед, ти ж знаєш. Я не маю нічого проти католиків від народження. З ними я можу миритися. Але мислячу людину католицизм здатний заполонити лише в тому разі, коли він спочатку знищить ії самоповагу, сміливість її духу, її раціональний моральний світогляд. Ти сам колись казав таке* Головним ворогом католицизму є думка, бо думка вбиває всі його концепції. А його етична і духовна настанова — відпускати гріхи за будь-яке зло — просто виправдує і навіть заохочує жорстокість — тобто сприяє саме тому, від чого Грейс намагається втекти.

— Це стара історія, мамо, — лагідно промовив він,

— Ти так вважаєш, Нед? Невже ти думаєш, що у Грейс це — простий філософський вибір? Скажи, невже ти так думаєш? Ти— з твоєю вірою в істину і в те звершення істини — боротьбу за свободу! Ні, ти не можеш гак думати. І я не можу. Я не можу дозволити своїй дочці стати на бік ворога всіх наших переконань, нашої релігії, нашої спадщини.

— На жаль, Грейс жадає душевного спокою, мамо, а не спадщини.

— Душевного спокою? Навіщо він їй?

— Щоб переносити жорстокість світу, труднощі буденного життя — надто жорстокого, тяжкого, безнадійного. Ставши доброю католичкою, вона знайде якусь моральну силу, якусь опору для існування. І католики не гірші за інших. Більшість з них — люди духовно здорові, навіть коли и темні або затуркані. Вони рідко зазнають душевної плутанини. А це саме те, що потрібно Грейс. Назавжди позбутися плутанини в душі! Ах, ти повинна зрозуміти її, мамо. Адже на її місці могла б бути і ти сама! І я!

Але мати не хотіла розуміти.

— Звичайно, життя жорстоке і тяжке, — промовила вона. — Але душевний спокій — це щось небезпечне і егоїстичне. Його мають тільки тварини, попи й аморальні ли ходії. Чесним і сумлінним людям невідомий стан душевного заспокоєння, бо вони надто уболівають за долю своїх ближніх. Грейс повинна сприймати світ таким, який він є, Нед, і жити й діяти в ньому, незважаючи на його убозтво й печалі!

— О, ти хочеш сказати, що вона мусить уподібнитися Джеку, який проміняв пристойну науку на більш реальний та брутальний світ машини! — На думку Гордона, ці слова були гострим і влучним випадом, але мати нетерпляче відкинула їх.

— Це щось зовсім інше. Але краще так, Нед! Краще пірнути в тяжкий і безжалісний світ машин, ніж, підкорившись, відмовитись від свого людського "я", заховатися у церковному притулку. З цим я не можу погодитись.

— Однак, можливо, тобі доведеться погодитись...

— Нед! — промовила мати з пристрастю, в якій не було ні смутку, ані надлому. Здавалося, зараз вона ввійшла в зеніт свого життя, своєї віри; вона вибирала свої слова, як маленькі, гострі кришталики. — Ви, діти, не знаєте всієї глибини моєї любові до вас, мого піклування — можливо, тому, що в нас немає звички демонструвати св&і почуття. Але ти знаєш, що найбільш я захоплювалася тобою, коли ти боровся за справжню свободу, за вільні і християнські ідеї. Ти, Нед, довів здійсненність усіх моїх надій та переконань, ти втілив у собі все, що мені дороге в людині. Ти дав мені так багато, Недді, так багато, що повинен розуміти, як пограбує мене Грейс своїм безрозсудством. Я нездатна примиритися з несправедливістю й злом. Як нездатний і ти. И, обравши безсторонність у цій справі, ти повівся непослідовно й нещиро. Щождо мене, Нед, то я згодна піти на все — чуєш! — на все, щоб відвернути Грейс від цього кроку.

Гордон знизав плечима.

— Що ж, тоді ця справа лягає на твої плечі, мамо. І на твою совість.

— Хай так! — відповіла мати. — І я знесу її — як би вона не скінчилася. Краще я віддам її заміж за твого ворога Фрімена чи за твого друга Сміта, ніж дозволю їй обвінчатися з папізмом.

Ці слова так прикро вразили й яригнітили Гордона, що він пішов шукати заспокоєння у Джека.

— Ця безглузда історія позбавила мене всякого почуття гумору! І матір теж,— гірко поскаржився він, відчуваючи, як стомлено, спустошено звучить його голос.

Але Джека почуття гумору ще не залишило.

— Сердешна ма-ма,— задумливо й сумовито протяг він.— Всі її діти шукають одного й того ж: відновлення людяності. Але один з них в своїх шуканнях береться за машини — і зазнає провалу, друга за католицизм — і зазнає провалу, а третій... А що третій? — Джек дивився на Гордона чесними, запитливими очима.

Гордон знизав плечима.

— Не —знаю, Джек. Я повертаюсь у Лондон. Обридло мені все це...

Але Гордон не повернувся в Лондон. Він поїхав до Тесе.

Йому досить було однієї миті, щоб прийняти це рішення. Він залишив будинок, залишив Сміта, що осів у ньому (щасливий — біля заводських верстатів), залишив рідних — клубки нерозв'язних проблем, і з ревом помчав на своєму мотоциклі, відчуваючи люту злобу на відстань, що відділяла його від Тесе, і водночас запалений цією відстанню, бо вона робила нестямнішим його бажання побачити Тесс. Він мчав весь день, і ніч поглинула його, але Гордон нісся і нісся вперед, бо знав, що в душі його щось перемогло. І коли мотоцикл зупинився біля будинку Тесе, Гордон вже не сумнівався, що час вирішального вибору настав.

Зщулившись, затерплий від втоми, він стояв на дощу під вікном Тесе і гукав, але її не було вдома. Гордон промок наскрізь, струминки води, потрапляючи за комір, розтікалися по всьому тілу, і воно нило від перенапруження і цієї затримки.

Він помчав до будинку, в якому жили Кру, і, хоч стукати у двері і просити, щоб покликали місіс Кру, було мукою для Гордона, мукою, що мало не вбила в ньому піднесення, він зробив це. Побачивши його, Елеонора Кру зайшлася сміхом.

— Ой, лишенько, ну й вигляді Та у вас же обличчя чорне, як у вуглекопа І Яким вас вітром сюди занесло?

— Де Тесе?

— Тесе? Та на яких-небудь з своїх зборів.

— Де? Де саме?

— А бог відає. Подивіться он у тій молитовні, що на горі. Там зараз збори водіїв автобусів. А може, вона й у кіно пішла...

Та Гордон уже поїхав.

Вікна молитовні були освітлені, і, важко ступаючи, він увійшов досередини. Але замість сірого зборища закутаних чоловіків тут сиділа зграйка натхненних жінок, які під керуванням пастора і акомпанемент фісгармонії виспівували пісні, підмішуючи лірику до первісного прагнення Христа врятувати й просвітити людство.

— Заходьте!— крикнув пастор.— Не лякайтесь наших леді. Тут кожний — бажаний гість!

— Де водії автобусів?—вигукнув Гордон з порога.

— Водії автобусів? — переспитав пастор. — Видно, в своїх автобусах!

Леді захихотіли, і Гордон побачив перед собою звернені до нього обличчя.

Він злобно процідив крізь зуби:

— Аллагу!—Його брудне обличчя перекривилося і, щоб дошкулити їм, він закричав:—Невже Христос загинув на Голгофі, щоб його справа закінчилася оцим? — Він зневажливо махнув рукою і, вийшовши, грюкнув дверима.

...Гордон став чекати Тесс в її кімнаті, але тепер очікування загрожувало його піднесеному станові. Він відчував, що насувається справжнє знесилення, що довго він так не витримає. Саме тоді, коли Гордон думав про це, йому на якусь мить здалося, що всі його попередні досягнення щодо фізичної витривалості були не перемогою сильної волі, а чимсь зовсім іншим. Вкинути тіло в довге й свідоме зусилля — чи не означало це завдати втіхи своїй плоті? Його витривалість була приємною тому, що вбивала думку й звільняла від необхідності мислити. А якщо так, то чи не протистояли розуму й самовладанню його теперішні пристрасть і піднесення?

Поява Тесе врятувала його від зневіри у своєму стоїцизмі.

— Де ти була?—спитав Гордон, як тільки вона ввійшла.

— Нед! Чому ти не попередив мене, що приїдеш? Я була в кіно...

— О, великий боже!

— Що сталося? На тобі лиця немає. Поглянь на себе...

— Тесе, не будь буденною зі мною. Саме сьогодні... Я мчав сюди, як божевільний. Я втомився від цього бага-томильного переживання. Я хочу якось вирішити, як нам бути далі. Давай рішати — в той чи той бік.

Тесе простягла йому рушник.

— Візьми, витрись,— промовила вона. її очі сміялися з нього, з його обличчя, вкритого розводами пилу, від яких воно загострилося й зблідло.— Сідай, Нед, я зараз наллю тобі чаю.

— Чаю!

Вони дивилися просто в очі одне одному, і в його погляді був гнів, а в її — радість. їх протилежні настрої зіткнулись, і перемогла Тесе, бо в її лукавій насмішкуватості таївся виклик, якому Гордон не наважився проти-поставити свої почуття і свою досаду.

— Ах, Тесе, та чи маю я право хоч раз розсердитись? Вона відійшла від нього й сіла.

— На що ж ти сердишся?

— На тебе!

— ОІ

— Ти хочеш, щоб я почав розводитись про сердечні страждання?

— Якщо надумав — давай.

— О, гаразд, гаразді Ти перемогла І Готуй чай.