Герої пустинних горизонтів - Сторінка 61

Якби ти справді одружився з Тесс, я була б щаслива. Щождо політики і парламенту, то, чесно кажучи, я вважаю їх єдиним шляхом, на якому ти можеш знайти вдоволення, живучи в Англії, і, до того ж, єдиним шляхом, гідним тебе. Я згадала про це лише тому, цю не хочу, щоб ти пропустив таку нагоду У ltboмv виборі лежить твоя єдина надія, Нед. І, погодившись на нього, ти змо-

го*

307

жеш також стати в пригоді своїм старим друзям в Аравії. Будь ласка, не нехтуй цією нагодою.

Підозри, що спалахнули в Гордоні, примусили його почервоніти; він промовив рівним голосом:

— Авжеж, для всіх було б чудово, якби я пішов у парламент. Для сім'ї, Джека. Грейс. Навіть наш покійний батько зрадів би.

Але його слова не шокували і не вразили матір. Зараз вона вже була спокійніша і стриманіша, ніж її син.

— Звичайно, це було б добре для нас. Життя набрало б для нас нового змісту. Хіба ти вбачаєш у цьому щось погане?

— Скажи, ти говориш все це для того, щоб вплинути на мене?

— Ні, звичайно, ні. Але те, що я кажу, правда, і тобі не зайво було б визнати її.

— Ради мене і ради тебе самої,"—промовив Гордон,— тобі не слід було б згадувати про політику.

— Чому? Чи мені не слід турбуватись за тебе?

— Турбуйся, але не по-наставницьки. Ніколи не будь зі мною матір'ю-наставницею або політиком.

Це боляче вразило її. і, стиснувши губи (те ж саме зробив би на її місці і Джек), вона відвернулася від нього. Гордон відчував, що поводиться підло, а мати — мелодраматично, і що будь-які примиренські з'ясовування лише надмірно збільшать для обох безглуздість і мелодраматичність цієї сцени.

— Пробач, мамо,— спромігся спокійно сказати він,— але ти ж знаєш, що я не терплю, коли мене намагаються переконати — хай навіть посередньо — у позитивних якостях чогось такого, що мені не до душі.

— Знаю, Нед. Але я скажу тобі так, як ти колись сказав про Грейс: мене не обходить, що ти вирішиш, — аби ти вирішив! Ти так вибиваєш нас із колії...

— Я винен у цьому?

— Не вбачай якогось докору в усьому, що я кажу. Я просто намагаюсь допомогти тобі, Нед, спонукати тебе до дії Ти надто зволікаєш. А це невластиве і небезпечне для тебе Небезпечне — для тебе і для нас.

Гордон знизав плечима.

— Мабуть, я один-таки і винен у всьому цьому, — промовив він стомлено, і в його голосі лише слабкою луною відбилося справжнє почуття, яке сповнювало його — почуття, що він потрапив у пастку, збудовану із сподівань його близьких.

— Ніхто не винен. З усіма нами робиться щось недобре. Ми всі стали раптом якимись нещирими і неприязними одне до одного. І я — гірша за всіх Грейс майже не звертається до мене, я до неї — теж. А ДжекІ Сердешний Джек зовсім розгубився. Мені здається, що коли 6 не присутність твого друга Сміта і не його дивна повага до всіх нас, ми б давно вже наговорили одне одному найбрутальніших речей.

— Сміта?!

— Так, Сміта! Лише завдяки його шанобливості і пристойності ми ще досі не пересварилися. На щастя, йому подобається тут, з нами, біля Джека і машин.

— У Сміта повнісінько грошей. Якщо Джеку потрібний рятівник, то Сміт з його грошима і знанням машин— найбільш підхожа людина для нього. Хай Сміт врятовує його. Я зробив усе, що в моїй силі.

— Ах, Нед, ти справді втрачаєш будь-яке відчуття перспективи. Я визнаю, що ніколи не хотіла, щоб Джек подавався у цей жахливий світ машин і діляцтва. Але тепер я збагнула, який великий смисл криється в його намірі, і передчуваю, що Джек не зазнає невдачі. Жоден в нас не зазнає! Я лише не дам собі ради — що нас роз'єднує? Невже наші інтелекти такі убогі?—Вона притиснула руки до серця.—Я з жахом упевнююсь, що не ми винці в цьому, що весь світ тріснув, і ця тріщина пройшла по кожному з нас. Все надійне, все стале пішло з нашого життя. А Грейс... Ти винуватиш її?

Обвинувачення прозвучало в сміхові Гордона.

— Ця ж сама тріщина і погнала Грейс до пасторів — на розшуки сталості й віри.

— Я розумію її скруту. Але я певна, що повернення не принесе їй полегшення...

— Вона вже прийняла католицьку віру?

— Я не насмілююсь питати її про це, і однаково я не зможу в це повірити, — до матері повернулося самовладання. — А втім, їй, здається, трохи покращало з того часу, як твій приятель Фрімен став навідуватись до нас.

— Фрімен? До нас?

— Так. Я попереджала тебе! Я запросила його до нас. Він дуже хотів знову побачитись з Грейс Під час твого від'їзду він бував тут мало не кожного дня. До речі, завтра він обідатиме з нами. Я знаю, він не до смаку ні тобі, ні Сміту, але ви не повинні ставати на перешкоді між ним і Грейс.

Гордон розумів тепер, що його роль поступово звелася до ролі терпеливого слухача і що віднині на нього накладається обов'язок покірливо вислухувати гіркі сповіряння матері. Вона знов прив'язала його до Іксіонова колеса 23 родини і таким чином назавжди позбавила можливості бути по-справжньому вільним у вирішенні своїх власних справ, так само, як і справ своїх близьких.

Джек ніяково підтвердив ці думки брата.

Джека ніщо нездатне було змінити — навіть зрадливі повороти й стрибки його постійних фінансових криз. Його вдача зберігала щедрість, властиву безнадійно-хворим людям, і хоч зараз він підійшов до Гордона з соромливим виразом обличчя, в очах його не згасали іскорки гумору.

Сівши навпроти брата, Джек почав читати книжку Коли всі інші пішли спати, він спитав:

— Ти коли-небудь розмовляв із Смітом про механіку?

— Ні. Тільки в разі потреби.

— А дарма І Механіка — це реальність, Нед. І люди — реальність. А все інше, що є поміж людьми і механікою — це фальш Я заздрю Сміту і Муру на їхнє глибоке знання машини. Мур — гарний інженер але він прагматист. Сміт, із своєю пристрастю до зубчатого колеса, цікавіший за Мура Він говорить про машини з таким натхненням, що, мабуть, творив би чудеса, коли б по-справжньому допався до них.

Гордон лежав на кушетці, посміхаючись з ентузіазму самого Джека.

— Мати каже, що Сміт пройнявся любов'ю до тебе, до нашої сім'ї і до наших машин.

— Це вже інше, — промовив Джек, відмітаючи згадку про людські почуття. — Сміт, власне, належить тобі, Нед. Він сповнений дивовижного благоговіння перед тобою, він захоплений тобою, і повага Сміта до нас — це тільки відгомін його почуттів до тебе Матері, звичайно, він припав до серця, а вона — йому. Мати тієї думки, що кожного разу він неохоче їде від нас, і я схильний погодитися з нею.

— Де він зараз? Хіба не поїхав додому?

— Поїхав. Він має надто складне уявлення про скромність, і тому, по-моєму, вирішив, що його присутність небажана тепер, коли ти привіз Тесе

Гордон посміхнувся.

— Це не скромність його мучить, Джек, а якесь дивне почуття класової нерівності.

— Можливо, обидва ці фактори пов'язані між собою, Нед. У всякому разі, я переконався, що чим нижче стоїть людина на соціальній скалі, тим більше в ній щирої скромності.

Джек замислився про щось, заплющивши очі. Його книжка впала на підлогу.

— Якщо розвинути твою ідею трохи далі, — примовив Гордон, — то взірцем скромності і досконалою істотою в ньому відношенні слід вважати парію,

— До деякої міри це так.

— Це гандизм, Джек. З ним ти прийдеш до висновку, що убозтво — це чеснота, і повіриш у те, що слабкість — це сила.

— А чому б ні? В цьому принаймні Ганді мав рацію. Безперечно, він довів, що у відмові від сили криється сила. Він повністю довів безмежну могутність істинного пацифізму.

— Нісенітниця! Він, сам того не бажаючи, спростував себе, бо помер не своєю смертю.

Джек зітхнув.

— Можливо. Але його метод і ідеї живуть

— Ні, не живуть. Джек. Через п'ять, десять років Індія з її неймовірними злиднями зазнає найстрашніших потрясінь, лютіших, ніж у будь-якій країні Азії, навіть у Китаї. І, як весь Схід, вона піде до марксистів. Пацифізм ще ніколи не відвертав насильство — і ніколи не відверне, Джек. Ця течія суперечить реальності, природі людини, історії.

Нічна сільська тиша, погаслий камін, будинок, що раз у раз порипував і, здавалось, ледве чутно, терпеливо стогнав — усі вони були в цю мить мирними союзниками Джека.

— І все ж таки,—затято промовив він,— пацифізм — це єдине пристойне моральне переконання в теперішньому світі, Нед

— Пацифізм і машина, так?

— А чого ж? Правильно поєднані, вони б могли врятувати людство.

— їх не можна поєднати. Машина сама по собі веде до насильства.

— Не завжди.

— Завжди! — відрубав Гордон. — Отже, що є для тебе реальнішим, Джек — твоя машина чи твій пацифізм?

— Кажу тобі, я вірю і в те, і в те. Вони обоє здатні "творити діла". Певна річ, існують і інші фактори — і з ними я воюю. Але, правду кажучи, Нед, ці "інші фактори" таки доконали мене.

— Нема грошей?

— Нема грошей і нема надії Сміт дістав для нас замовлення на деталі для гоночних автомобілів, але нам уже не дають кредиту на купівлю сталі. Ми так вибилися э грошей, що не можемо навіть придбати мастило для верстатів.

Гордон опустив підборіддя на голі груди і, дивлячись на свою білу шкіру, пригадав той день, коли він привіз непритомного Сміта в табір у Ваді. І, як подробицю, пригадав бридку рану.від нариву на його спині.

— Чому ти не просиш грошей у Сміта, Джек? Сміт має гроші. І він називає твій заводик ідеалом.

— У цьому вся трагедія, Нед Це було б нечесно. Якщо подивитись на це з етичного" погляду, то просити в нього гроші означало б використати його дружні почуття і порядність для того, щоб врятувати власні голови.

— Врятуйте і його за одним разом! Ви б тільки прислужилися йому. Він з дорогою душею увійшов би в компанію до вас з Муром.

— Саме тому ми й не можемо обманювати його.

— То ви ж збанкрутуєте! Джек знизав плечима.

— Я досить надивився на цей діляцький світ, Нед, в якому найкраще досягнення в житті будується на тому, що одна людина ошукує іншу. Я не можу піти на таке, хоч у моєму випадку це й нелогічно. Краще нам втратити все, ніж добитися успіху і потім гризти себе, усвідомлюючи, що цей успіх здобуто неетичним способом.

— І у вас немає ніякого іншого виходу?

— Ніякого. Доведеться продавати підприємство Хіба що... — Джек запнувся на мить, — хіба що в тебе є гроші, Нед...

— У мене?

Тепер тиша обернулася на ворога. Мертва тиша. Кутки кімнати, ледь освітлені майстерно схованим світлом, здавалися межею, за якою кінчається людське існування. Гордон відчув, як, насунувшись, зімкнулись навколо нього стіни, і подумав, що міг би вмерти зараз у цій кімнаті: На якусь хвилину ним заволоділа чудна, безпричинка думка про смерть — він з повагою віддав належне силі і величі цього єдиного остаточного акту в житті людини Невже все інше таке дрібне і таке безславне? "Гроші! Боже мій, гроші!" думав Гордон.