Герої пустинних горизонтів - Сторінка 62

Він не міг зібратися з думками, і тільки ці слова раз у раз проносилися в його мозку Джек чекав якоїсь відповіді від нього, але тиша була непоборною.

— Мені не слід було просити в тебе... — розпачливо почав Джек.

Тиша перестала бути ворогом — ним стали їхні слова й голоси, і це. повернуло Гордону спокійну розсудливість.

— Чому ж? — жорстко промовив він. — У мене є трохи грошей. Мені завжди здавалося, що грішно мати їх. Вісімсот чи, може, дев'ятсот фунтів. Ще після армії залишилось. Бери їх усі!

— Ні, навіщо всі, Нед. Ні, ні.

— Всі, Джек! Бери їх. Я тримався за них, бо чогось з дурного розуму вважав, що вони забезпечують мені незалежність і надають якоїсь свободи. Пхе! Хай я знову ходитиму голий! Вони раптом втратили для мене будь-яке значення. Якщо ти не візьмеш їх у мене, я дістану їх і спалю.

Його озлоблення й огида зосередилися на грошах, але Джеку здавалося, ніби брат ганить його самого. Гордон заплющив очі, і Джек, дивлячись на його напружене, замислене обличчя, відчував, яким незбагненним він раптом став. Про що зараз думає Гордон? Що він бачить у своїй уяві? Може, він бачить захід сонця; може, кочовика, який злазить у цю мить з верблюда; а може, гемпшірський дощ, що налетів несподіваним шквалом і вже завмирає в далечині, зірваний вітром з верхів'їв пагорбів. Такими малював собі ДЖРК думки брата.

— Я, мабуть, піду спати, Джек, — промовив Гордон. — Вранці я дам тобі чек. — Для Гордона його власні слова звучали, як зітхання полегшеної совісті.

— Та це ж не спішна справа!

Гордон упустив книжку і навіть не нахилився, іцоб підняти її.

— Як ти дивишся на те, щоб я виставив свою кандидатуру в парламент?—спитав він, не підводячи очей з зім'ятих сторінок книжки, що лежала на підлозі.

— Я був би дуже радий з цього, Нед, — відповів Джек. Але, хоч саме висловлення було досить рішучим, вимовлене воно було непевним і вибачливим тоном.

— Так, видно, від цього всім було б добре, — кинув Гордон із стомленим озлобленням. Він підвівся. — І все ж таки я не зроблю цьогої Не зроблю! — майже вигукнув він. А потім із спокоєм, страшнішим за крик, бо він був пройнятий глузливістю, додав: — Може, зробивши свій внесок, я тепер приєднаюся до вашої компанії, Джек? — Він уривчасто засміявся. — А справді, чому б ні? — І він пішов, залишивши між ними нового ворога— недоговореність.

Гордон залишив собі двадцять фунтів стерлінгів з почуттям, що залишає собі на двадцять фунтів стерліні ів життя і свободи. Коли він розповів Тесе, що віддав Джеку гроші, вона назвала його дурнем.

— Я не шкодую. Я чистіший без них. Тесе була обурена:

— А що буде через тиждень, через місяць, коли в тебе уже не буде і цих двадцяти фунтів? Ти втратиш всяку незалежність, усяку свободу!

— Мабуть, саме це мені й потрібно, — всміхнувся він. — Мабуть, це примусить мене розпочати діяти.

Він сидів у її кімнаті, в очеретяному кріслі, яке в дитинстві часто пов'язувалось у нього з образом батька.— він уявляв тоді батька відпочиваючим у цьому самому кріслі на веранді де-небудь у Бірмі. Ця картина була для нього чимсь більшим, ніж просто романтичний зліт хлоп'ячої фантазії. Він виразно відчував кожну її деталь — відчував парку спеку, бачив краєвиди країн, колись підвладних Імперії, разом з батьком страждав від бомсної, безвихідної туги за безповоротним минулим...

Батька мучила думка, що він вже ніколи не загнає і не побачить знову довгих, тихих днів у жарких, терпеливих, укритих горами країнах. Гордону тоді здавалося, що краще смерть, ніж ця безнадійна туга за стародавнім Сходом.

— Хіба гроші мають якесь значення для всього того, що є між мною й тобою? —спитав Гордон, скоріше, щоб розвіяти спогади про батька, ніж щоб відповісти на слова Тесе.

— Кожний наш вчинок має значення для нас, Нед. Що ти робитимеш тепер?

Він знову відчув, що вона спостерігає його і жде чогось, побачив у ній те саме дивне вагання.

— Ну, в парламент я не полізу, дзуськи! — відповів

він.

— Чому?

— Бо це потрібно родині, а не мені!

— А де ж тоді твоя сила? Твоє палке прагнення діяти? Куди вони подінуться, якщо ти відмовишся?

— І ти разом з усіма? — спитав він — Хочеш, щоб я спокусився на особисту славу, на безглузду пошану?

— Ні. Мені гидка вся ця історія.

Він замовк на мить, немов для того, щоб відчути смак душевної гіркоти.

— Я якось сподівався, що тебе самої — тебе — було б досить для мене, Тесе.

Тесе пришивала довгу голубу кайму до білої скатерки — виконувала одне з завдань матері Вона стулила губи і навіть не підвела ОЧРЙ

— Звичайно, — вів далі Гордон, — я міг би ввійти в компанію з Джеком.

Вона дивилася вниз, на своє шитво.

— Слухай! — промовив він з раптовою силою в голосі: — Коли б я справді приєднався до Джека, то найбільшою втіхою для мене було б ставити в йолопське становище отих людців, яких я так зневажаю! Я б блаженствував, розтрощуючи цей неуцький і гнилий світ грошей його ж власними прийомами! Але де б тоді була моя сила?..

Закінчив він насмішкою з себе самого, але Тесе не підхопила її, хоч очі Гордона закликали її сказати щось таке, що б дошкулило або уразило його.

— Гаразд, раз так! — вигукнув він. — Піду в парламент!

Тесс у відповідь тільки зневажливо похитала головою, і він залишив її — пішов митись і голитись, бо мав відбутися сімейний обід з Фріменом і Грейс. який мати так довго і старанно підготовляла.

Фрімен був обпалений пустельними суховіями. Його англійське обличчя вкривав темночервоний загар, а руки здавалися задубілими від колючих вітрів аравійської зими. Він провів тиждень під білими земляними баштами Істабала. Лише вчора вранці він розмовляв з Гамі-дом. Минуло всього два дні, і він усе ще зберігав грацію, мимоволі перейняту у кочовиків. Сімейний стіл Гордонів, видимо, завдавав йому величезного задоволення.

Гордон відчував, що кожний з членів родини намагається чимсь догодити Фрімену. Мати була втіленням перебільшеної благородної гостинності. Грейс (Гордон не бачив її уже багато днів) мала лагідно-покірливий ви гляд і, сидячи поруч Фрімена, якось стиха тулилася до його величі. Вона жвавішала лише тоді, коли він звертався до неї. Сміт теж був за столом — він повернувся, немов не міг більше переносити розлуки з Гордоном, — і присутність Фрімена бентежила його, позбавляючи невимушеності, якої йому вдалося було поступово досягти завдяки тактовній допомозі Джека. Сам Джек був сповнений незграбної добродушності і намагався викликати в усіх взаємну привітність. Але його зусилля були марними — ніхто не реагував на них. Лише до брата Джек зовсім не звертався — не міг. Він раз у раз якось нишком, нерішуче поглядав у бік Гордона Гордон спіймав себе на тому, що уникає братових очей. А коли одного разу їхні погляди все-таки зустрілися, Гордон зрозумів, що між ними тепер завжди існуватиме відчуженість. Про це провалля, що розкрилося між братами, знали лише вони самі, та раптом Гордон відчув, що бистрі очі Фрімена теж помітили це, і в Гордоні з новою силою спалахнула ненависть до цього чоловіка за його всемогутню проникливість.

Лише Тесе не брала участі у цих виявах уваги до Фрімена, але вона з цікавістю спостерігала його — і Гордона. І, сам не знаючи чому, Гордон подумав, що Фрімен може сподобатися їй; і не тільки Фрімен, а й Грейс. Між Тесе і Грейс не існувало антагонізму. Наріть їхня глибока протилежність була пройнята спокоєм, який робив неможливою будь-яку неприязнь. Вони могли добре порозумітися одна з одною.

Отак, заглибившись у свої думки, Гордон деякий час спостерігав, як усі присутні ввічливо їдять — без насолоди, без апетиту. Але незабаром це видовище набридло йому. І коли подали каву, Гордон спритним маневром нацькував Сміта на Фрімена — спровокувавши суперечку про Гаміда. Безмежна зарозумілість Фрімена та зневага, з якою він розмовляв про жорстокість і "честолюбство" принца, подіяли на Сміта безвідказно — "він почав сперечатись. А що Сміт не володів тактикою словесного нападу, то він спочатку лише почервонів і роздратовано зауважив Фрімену:

— Ви не знаєте Гаміда І Ви ніколи не були близькі до нього. Він єдина людина з тих, що я знав, яка ніколи не робила жорстоких вчинків. Або якщо й робила, то тільки з необхідності.

— Хіба завдяки необхідності жорстокість стає чеснотою, Сміт?

— У нас тут, мабуть, ні. Але в пустині...

— В пустині Гамід безжалісний тому, що ним керує честолюбність, Сміт.

— Як ви можете казати такеї — вигукнув Сміт. Старі кривди сколихнулися в ньому, надавши сили його голосу. — Ви не знаєте його. Ви не знаєте нічого про Повстання і про племена.

— Знання чогось — це дуже відносна штука, старина. Те, що ми знаємо про племена, залежить від того, л якого боку ми дивимося на них.

— Так. Але ви на них ніколи не дивилися. Ви ніколи не знали по-справжньому, як і чим племена живуть. Ви... ви дивт**ися на них із зворотного боку.

— Що ж, зате навряд чи РИ скажете, що я зараз знаходжуся на зворотному боці. Зараз я на правому боці — бо ж бачите, я допомагаю ГамідуІ

Сміт не знав, що відповісти, і безпорадно поглянув на Гордона, але той не хотів сперечатися з Фріменом. Він раз і назавжди вирішив ніколи більше не колоти доводами цієї людини.

— До речі, — промовив Фрімен, — вам, напевно, невідомо, шо ми^лої середи хтось стріляв у Гаміда і мало не вбив його. Коли б ми з генералом не відтягли принца вбік, то від другої черги йому, мабуть, дісталося б куди гірше, ніж від першої...

Гордон не зумів стримати вигуку, кров прилила йому до обличчя.

— Дві кулі влучили йому в ногу і одна в шию,—тонкі пальці Фрімена у журному, жалісливому жесті доторкнулися до його власної чистоі шиї. — Він втратив чимало крові, але ми викликали з Бахраза на літаку англійського лікаря, і тепер уже все гаразд Рани не серйозні.

— Але хто міг стріляти в нього?

— О, один з фанатиків шейха Лурі. Стара ворожнеча — кривава помста. Ці речі не можна викорінити.

— Ця ворожнеча скінчилася три роки тому, коли Гамід відкупився золотом! — вигукнув Гордон. — Я знаю це напевно, бо я сам сплачував відкуп!

— Виходить, Лурі розпочав її знову, — сказав Фрімен.

— Хто заплатив йому за те, щоб він розпочав її знову?

Фрімен розсміявся.

— От лихо з вами, Нед! В усьому вам ввижається золото! Кому оце, питаю, потрібно було б підкупати Лурі? Ви ж добре знаєте арабські звичаї!

Гордон не відповів, бо боявся, що не стримається і учинить скандал.

— Між іншим, це не єдиний виступ проти Гаміда, — казав далі Фрімен.