Герої пустинних горизонтів - Сторінка 64

Вона поглянула на Гордона, і він побачив, що на щоках її палає той самий рум'янець, про який він колись сказав, що ніколи не хоче бачити його знову.

— Я не маю ніякого впливу на Неда,— сказала Тесе сухо. — Крім того, я не зневажаю парламент. Я зневажаю тільки людей* що сидять у ньому.

Мак Куїн засміявся, однак Тесе залишалася холодною, і Гордон вирішив, що її моральні устої забороняють їй посміхатися або прихильніше поставитись до Мак Куїна. Вона не хотіла також розмовляти чи сперечатися про політику, принади якої Мак Куїн весь час вихваляв. Тесе тільки знизувала плечима у відповідь на компліменти — немов струшувала їх з себе — та частувала гостей. Лише після чималих марних зусиль Гордону вдалося спровокувати її* на суперечку — коли він докинув щось про політичні ідеї, популярні серед жителів заводських вулиць. Між* Тесе і Мак Куїном стався короткий, але рішучий бій, > якому йшлося про партії та лояльність. Мак Куїн зазнав швидкої поразки: Тесе накинулась на нього з різкими обвинуваченнями в політичній та ідеологічній зраді—такими сильними, гострими і нещадними, такими влучно-викривальними, що Гордон навіть подумав, чи не перебільшує вона. В її словах відчувалася особиста неприязнь до міністра.

Але Мак Куїн благодушно зніс усе.

— З того, що ви кажете, Тесе,—лагідно промовив він,— можна зробити висновок, що ви в досить-таки ідеальному світлі уявляєте собі революційне братерство наших заводських околиць.— Він почухав носа.— Коли б ви, дівчино, як я, вийшли з вулиці, ви б знали, який нереволюційний і млявий у нас народ.

— Ви забули про вулицю,— вороже відрубала вона. Мак Куїн розсміявся.

— Хвилиночку...— втрутився Везубі з виглядом голови зборів.

— Не хвилюйся, Вез,— сказав Мак Куїн.— Я не з'їм дівчину. Треба визнати,— звернувся він знову до Тесе,— що для пестухи, яка студіювала політику в "сільському котеджі, у вас виходить не так уже й погано. Якщо Нед не піде у політику — ідіть ви! Вам би мітингувати — ви б показали клас!

Тесе тепер привертала всю увагу Гордона. Він вирішив, що в особі Мак Куїна Тесе бачить себе саму і, збиткуючись з міністра, збиткується з себе самої. Останні насмішкувато-шанобливі випади Мак Куїна, видимо, вкрай розсердили її—вона ледве стримувалася і важко дихала, немов їй коштувало величезних фізичних зусиль залишатися спокійною. Тесе мовчала, доки Мак Куїн не додав з веселим і спокусливим виглядом:

— За вами все ще залишається слово щодо вибору Неда. Про нього ж ви знаете, що він хороша людина, не те, що я, буржуазний лицемір. Скажіть йому, хай погоджується, та й по всьому!

— Треба бути сильнішим за Неда, щоб, потрапивши до парламенту, залишатися хорошою людиною,— відповіла Тесс.— І коли б його вибір і рішення справді залежали від мене, я сказала б: "Ні! Ні! Ваш парламент уб'є в ньому людину, як убив у багатьох інших".

Гордон не сприйняв ці слова як вирок, що вирішує його долю, бо в цю хвилину він прислухався не до того, що говорить Тесе, а до того, як вона це говорить. Він чув від-стороненість в її словах,— немов якась дуже далека Тесе звертається до невідомого божества із стомленою мольбою — послати Гордону будь-яку долю, тільки не ту, яку несе з собою ця дрібна спокуса, що її йому зараз нав я-зують.

Але Тесе мала ще сказати і щось інше:

— Неду не загрожувала б небезпека уподібнитися вам лише в одному випадку: якби він пішов у парламент як поборник своїх друзів-кочовиків. Якби він мав за мету тут, в Англії, битися разом з ними за їхнє право на життя. Якби він прагнув врятувати Гаміда від вислання, яке йому тепер загрожує. Коли б Нед хотів розпочати.цю боротьбу, я сказала б йому: погоджуйся! Бо це б означало діяти в ім'я якоїсь справи, а не безцільно повзати на череві, як усі ви.

— Ви не чуєте в цьому виклику, Гордон?—спитав Везубі, намагаючись обернути слова Тесе на спонуку.

— Я не з тих, хто потребує викликів,— відповів Гордон. Йому знов нав'язували Аравію, і це викликало в нього озлоблення. Особливо ця згадка про Гаміда. Невже погроза вивезти Гаміда з Аравії (Везубі тільки сьогодні вранці розповів про неї Гордону) не була досить жахливою сама по собі, без цього підкреслювання? Невже ніхто не міг зрозуміти, що він потребує чогось більшого, всеосяжного? І Тесе — Тесе теж не розуміє цього!

— Так чи інакше,— казав він далі до Везубі,— вони сперечаються про свої приватні дільця, які не мають нічого спільного зі мною чи з Аравією! Трошки соціалізму тут, трошки соціалізму там — кого це обходить, коли справжня суперечка веде до того, що одна половина світу висадить у повітря іншу? Російська половина і американська половина. Ось де справжні розміри. Яка рація сваритись за якісь вулиці, коли старі солдати сваряться за весь світ?

Він поглянув на Тесе — щоб побачити, як вона сприймає цю істину, що ставала його глибоким переконанням, істину, що, як він тільки зараз почав усвідомлювати, лежала в основі його шукань. Але Тесе уже втратила будь-який інтерес до того, про що йде мова,— вона зібрала чашки й тарілки і залишила трьох чоловіків для того, щоб вони по-золовічому порозумілися між собою. І лише тепер Гордону стало ясно, що вона мала на увазі, коли говорила про його слабкість: Тесе зараз вийшла з кімнати, впевнена, що залишає його в компанії його друзів! Вона ставила Гордона в один ряд з цими людьми, до яких відчувала таке глибоке і непохитне класове презирство...

Смуток посів Тесе і не залишав її в тихі дні, що настали після візиту Мак Куїна. У своєму гніві вона була мовчазною, надто ввічливою і замкненою в собі; вона надто старанно приховувала свої почуття і — Гордон бачив це — готувалася поїхати від нього. Мати теж відчула це і стривожилася.

— Тесе надто тиха. Що бентежить її?—спитала вона в сина голосом, в якому звучали обвинувальні нотки.

— Ніщо! Просто її совість повстає проти буржуазного болота, в яке вона потрапила.

— При чому тут совість? Яке це має відношення до нас?

— Тільки Тесе могла б з'ясувати це, мамо. Але ти однаково не зрозумієш,— безпристрасно додав він, повторюючи слова самої Тесе і вдумуючись в них,— яких болючих ударів люди нашого кола завдають людині, що видряпалася до нашого рівня з самого дна. І несвідома жорстокість тут найгірша над усе!

— По-моєму, ти неправий, Нед. Ми не допускали ніякої нетактовності щодо Тесе. Вона чудово почуває себе серед нас. Та що, тут казати — вона ж нам, як рідна! Завжди була і зараз є!

— І все ж таки... — Гордон загадково замовк, не закінчивши фразу.

Ця загадка була для нього самого зрозумілою лише наполовину — він тільки інтуїтивно відчував, що переживає Тесе. По-справжньому йому вдалося зазирнути їй в душу пізніше, коли одного дня вона прийшла до його кімнати. (Там, в своїй кімнаті, знехтувавши мирською суєтою, він останнім часом проводив дні і ночі за читанням книжок). Вона прийшла, щоб скинути з себе смуток, який, видимо, став для неї нестерпним.

— Скажи, я хоч чимсь скидаюсь на ту людину?— через силу спитала вона.— Я розмовляю, як він, Нед? Я кажу те. що він каже? Я маю отой самовпевнений, задоволений, втішений вигляд, коли перебуваю серед вас? В мене є ота претензійність, оте вихваляння своїм походженням і своїми діями?

Мак Куїн надломив її.

Тесе заплющила очі, щоб одігнати від себе відтворений нею образ міністра, щоб не бачити, як добре йому сидиться на стільцях і серед подушок, щоб не бачити його фальшивих чорних черевиків, щоб не бачити всього, що свідчило про його зраду своєї колишньої справи. Гордон зрозумів її огиду. Він побачив, що вона сповнена жадання звільнитися, очиститися від дотиків і атмосфери всіх речей у цьому будинку і в цьому житті.

— Невже я теж така бридка?—здригнувшись, спитала Тесе.

Він надто добре знав Тесе, щоб починати зараз заспокоювати її.

— Ти так серйозно його сприймаєш?—спитав він.

— Ох, він запроданець!

— Дурниці! Запроданець?

— Так, він запроданець! Хіба тобі не відомий шлях наших соціалістів на зразок Мак Куїна? Досить їм виповзти з дна, досить їм приссатися до верхівки, як вони стають зрадниками. Вони зраджують нас за чорний капелюх і подобу влади, за якісь привілеї та право на вульгарну пихатість "правителів". Я ненавиджу їх!

— Це зайва трата ненависті, Тесе. Чому б тобі не викинути їх з голови?

— Тому що я бачу, як вони поринають у владу і сидять у ній, занурившись по шию, і борсаються, белькочуть, булькочуть. Р такі, як Мак Куїн — найгірші з них, бо удають, ніби в них ще збереглася совість. Вони виставляють напоказ свої чорні черевики й брудні руки і кричать, мовляв, ми представники народу! Оцей Мак Куїн — цей дрібненький Фауст! Бунтар його величності! Його величності нікчемний, відданий, крикливий бунтарик, стовп існуючого порядку! Він навіть бридкіший, ніж я собі уявляла.

— Даремно ти не сказала йому, хто ти така. Це вже було безглуздо з твого боку!

ги

— Він це сам знає.

— Ні, не знає! — наполягав Гордон.

— Знає, знає! Він не міг помилитися, не міг прийняти мене за одну з вас.

— Не обманюй себе, дівчино.

— Ніколи більше не називай мене дівчиною, Нед. Будь ласка! — Вона остаточно надломилася, і в її холодних сльозах була пристрасть, якої Гордон вже не міг відвернути. Він боявся, що Тесе от-от викрикне, що залишає його, що не може більше бути тут ні хвилини. Йому здавалося, що ці слова, ще не сказані, вже зривалися привидами з її вуст, що в них чути її гіркоту і злість на себе.

— Ти, певно, хочеш уже втекти звідси,— сказав він, щоб випередити її.— Назад, до своєї грязької вулиці. Назад, під материнське крилечко мадам теслі Кру!—Він провокував Тесе і водночас відчував, що, коли ЕІН не пообіцяє їй чогось, не поступиться перед нею в чомусь, то втратить її назавжди.

— О, можеш сам плазувати в розшуках своїх дурних ідей! — люто вигукнула вона.— Я не хочу весь вік сидіти поруч тебе в твоїй надхмарній височині і ждати. Ждати, поки ти сплигнеш. Відпусти мене!

Гордон майже силоміць підвів її до вікна і просунув вільну руку під її руку. Це вийшло в нього грайливо, майже ласкаво.

— Ти справді хочеш повернутися назад, Тесе?— спитав він тихо, серйозно.

— Ні,— придушеним голосом відповіла вона.— Я не в силі повернутися назад —ти знаєш це. Я знов загубила себе. Я не зможу розпочати вдруге життя в Уестленді. Він уже став чорним і гнітючим в моїй уяві.