Герої пустинних горизонтів - Сторінка 73

Навіть на "безглузді міжнародні спірки" поширюються поняття правотч чи неправоти.

— Але не на цю спірку. В справі володіння пустинею чи навіть Бахразом не можна говорити про моральний вибір між арабами й англійцями. Ніяка мораль — навіть твоя, християнська, — не посміє надати моральне право на володіння арабською країною нікому, крім самих арабів. І це не націоналізм (я зневажаю його), а найелементарніша моральна свобода, перша з свобод — будувати або псувати своє існування як тобі завгодно, без зашморгу чужоземної моралі на шиї — моралі, яка нібито покликана облагодіяти тебе, а на ділі несе тобі смерть за горщик смердючої нафти з твоєї пустині.

— Скажи, Тесе через це поїхала додому. Нед? Ти покинув її, щоб повернутися до цієї своєї примітивної Справи?

Втішність цього припущення викликала у Гордона посмішку, і він перестав сердитися.

— Тесе покинула мене, мамо, — відповів він спокійно. Але його тон забороняв матері розпитувати далі.

— Тоді твоє рішення повернутися до Аравії викликане чимось слабкішим, ніж переконання, Нед. Молчливо, ти просто хочеш утекти. Отже, можливо, мені вдасться упросити тебе залишитись. Упросити залишитись ради твоєї сім'ї, якщо вже не ради чогось іншого.

— А я мало чим можу бути корисним для вас, мамо. Грейс, незалежно від того, чи стане вона папісткою, чи ні, повінчається з фріменівським лицемірством і житиме з ним довіку, якщо тільки я не уб'ю її чоловіка в якому небудь самотньому закутку пустині. Джек, сердешний пацифіст

Джек, доб'ється етичного і ідеологічного успіху, виробляючи гарматні башти для літаків...

Ці думки Гордона здалися матері найбільш гіркими з усіх, висловлених ним досі, і, бажаючи якось ооавіяти їх і "одночас не знаючи, як це зробити, вона спробувала апелювати до його синівських почуттів.

— А я? — спитала вона. — Ти вважаєш себе хоч в будь-чому зобов'язаним передо мною?

Гордон засмучено понурився.

— Тепер я вже не знаю, в чому я перед тобою зобов'язаний, мамо. Я знаю одне — що я тобі тут не потрібний.

— Але я маю право непокоїтися за тебе?

Гордон не відповів і відвернувся від матері — в його мовчанні відчувалась відмова від будь-якої задушевності і теплоти між ними, від будь-якої близькості. Проте довго лювчати він не зміг. •

— Я не поїду, якщо для тебе так важливо, щоб я залишився.

Він, мабуть, не усвідомлював, що цими словами покладає на матір відповідальність за своє життя. Місіс Гордон скинула на сина збентежений, зляканий погляд. Вона, здавалось, уже бачила себе винною в його загибелі, незалежно від того, що вона зараз скаже: адже будь-яке рішення ^було фатальним для сина — якщо він залишиться в Англії, то зазнає цілковитого душевного занепаду, а повернувшись в Аравію, він заплямує себе безчесним вчинком, прирече себе на вічне заслання і вже ніколи більше не повернеться на батьківщину...

— Колись ти просив, Нед, щоб я ніколи не поводилася з тобою як мати-наставниця або як політик, — промовила вона. — І якби я зараз почала благати тебе, щоб ти не їхав, щоб залишився, то робила б це тільки як ТРОЯ мати. Я нездатна перебороти в собі інстинкт і природні почуття. 1 все ж я згодна пожертвувати цими почуттями якщо в Аравію тебе кличуть твої переконання і твоя Істина. Я не хочу стояти тобі на перешкоді або спонукувати тебе йти проти себе самого. Отже, я не проситиму тебе залишитися.

Гордон мовчав.

— Але ти не повинен залишати нас з почуттям гіркоти,— наполегливо додала мати.

— Ні, цього не буде, мамо.

— Тесе пішла від тебе розгнівана?

Гордон похитав головою ■— тепер йому нічого не залишалося, як бути покірливим.

— Я привезу Тесе до нас, Нед. Вона стала для мене більш, ніж просто близькою людиною, і я потребую її — особливо потребуватиму, коли ти будеш в Аравії. Я. привезу Тесе до нас, і тоді ти завжди знатимеш, що з нею все гаразд, що вона з нами і не губніь себе злиднях.

Він спромігся тільки сумно кивнути головою у відповідь.

— І Сміта я теж запрошу до нас, — зворушено ка~ зала далі мати. — Йому буде дуже приємно в товаристві Джека.

— Сміт поїде зі мною,— сказав Гордон.

— О ні, Нед І — Мати була прикро вражена. — Це вже буде неправильно з твого боку. Він не повинен повертатися в Аравію. Сміт сказав мені, що тут, біля Джека, він уперше в житті відчуває себе корисним і вдоно-леним. Ти не повинен виривати його звідси, Нед. Може, Аравія і гарна для тебе, але для нього—ніколи!

В словах матері було стільки сердечної теплоти до Сміта, вона так стривожилася за нього, що Гордон з болісною відстороненістю замислився над цим виявом її почуттів. До Сміта вона почувала більшу інстинктивную близькість і прихильність, ніж до самого Гордона! Боязнь втратити Сміта виявилася сильнішою навіть за її розсудливість і дивне самовладання. Так, це не було позбавлене іронії — Сміт кінець кінцем дістав винагороду за свою скромність!

— Світ належить СміїамІ — повторив Гордон свою стару формулу.

Та водночас слова матері розкрили йому очі на справжні якості Сміта — якості, що робили механіка таким потрібним для Гордона.

Саме присутність Сміта в Аравії — з його байдужим,, сліпим ставленням до тієї країни — робили Аравію такою дорогою, близькою, рідною Гордону. Гордой міг цінувати пустиню і втішатися нею лише тоді, коли поруч нього був Сміт і своєю неприязню до пустині і стражданнями, що вона йому завдавала, створював контраст. Зробивши це відкриття, Гордон, проте, не дозволив собі проаналізувати свої почуття до Сміта — додержуючись тієї думки що сентименти є першопричиною всіх безглуздостей. Йою становище вже й так було досить смішним — не боротися ж йому з матір'ю за володіння СмітомІ Та він одразу зрозумів, що запобігти боротьбі неможливо — мати сама, своїм ставленням до Сміта, зробила цю боротьбу неминучою.

— Отже, насамперед треба було переговорити з самим Смітом. Ця необхідність трохи гнітила Гордона, бо він і без матері знав, що Сміт не хоче повертатися в Аравію. Але Гордон вже не міг зупинитися, і, відшукавши Сміта, він руба поставив перед ним питання.

Сміт ухилився від прямої відповіді.

— Як ви добудетеся до Аравії?— спитав він із збентеженим обличчям.

— Це не проблема. Трохи грошей, допомога Везубі, і ми — там.

— У вас є гроші?— навально питав далі Сміт.

— Два фунти і шість пенсів! Але Джек винен мені дещо. Та взагалі добратися ми зможемо. Не робіть з грошей проблеми.

— А чи справи Гаміда зараз надійніші, ніж тоді?

— З цієї революцією в Бахразі — ще б пак!

— Але бахразці...

Зараз вони вперше за довгий час заговорили про Аравію — чи, може, їм тільки здавалося так, бо обидва почували себе ніяково.

Гордон знизав плечима.

— Революція в Бахразі — це тепер єдине, що може забезпечити визволення племен.

Сміт розважливо похитав головою.

— Якщо революція в Бахразі зайде надто далеко, Англія пошле авіацію в пустиню і війська на нафтопромисел.

— І це зупиняє вас, Сміт?

Сміт нічого не відповів, але його лагідні очі й морквяного кольору губи виражали ще багато інших, глибших сумнівів. Та Гордону 6уо досить і того, що він почув, щоб зрозуміти, що Сміт в душі назавжди покінчив з Аравією. Які б не були причини, що колись привели його в пустиню, зараз їх вже не існувало; Сміт розгубив в Аравії всі свої надії і виніс з неї тільки одну науку: повертатися назад не слід. І тим паче не слід повертатися тепер, коли в будинку самого Гордона він ^няйшов те, що йому не вдалося знайти в Аравії. Все це Гордон зрозумів і, зрозумівши, усвідомив, як злочинно брати Сміта з собою. Однак, в ім'я свого власного життя він не відступився від Сміта і почав терзати механіка, користуючись його самовідданим й фатальним схилянням перед собою. ("Ні, це щось навіть куди більше за схиляння І" казав собі Гордон, втішаючись своєю владою над Смітом і спокійно використовуючи Смітові почуття для того, щоб відрізати йому шлях до відступу).

Сміт спробував відмовитися, сказавши, що від нього в пустині мало користі. Та Гордон відповів, що машини Сміта зробили можливими найбічьші успіхи в минулому Повстанні — і навів приклад з аеродромом.

— То цього разу у вас же буде Зеїн з його бахразь-кими механіками,— вперто не піддавався Сміт.

Ішлось на те, що коли вони й далі говоритимуть лише про Аравію, Сміт переможе завдяки оцій своїй впертості. Тому Гордон спитав його, що він збирається робити, залишаючись тут, в Англії. Що можуть вони обидва знайти в цій країні? В країні, де нема ні мети, ні боротьби, яким би можна було присвятити себе. Відповідь Сміта була відома Гордону: залишившись тут, він працюватиме разом з Джеком і житиме щасливо і безтурботно. Але вголос сказати це Сміт не міг, бо навіть цією безтурботністю він був зобов'язаний Гордону. Для того щоб залишатися в Англії і втішатися тим новим життям, що відкрилося для нього в сім'ї Гордона, Сміт повинен був спершу відмовитись від Аравії і зректися самого Гордона. На такий обмін могла піти тільки людина брутальної і жорстокої вдачі — і Гордон знав, що на цей раз маневр вдасться і впертість Сміта дасть тріщину. Кілька натяків на те, що Сміт не зможе відчувати себе задоволеним в товаристві Джека і сім'ї, в той час як він, Гордон, буде в Аравії, зробили свою справу — Сміт відчув, що потрапив у пастку.

І тільки тепер, у відчаї, він згадав про обіцянку Гордона не повертатися в пустиню.

— Та обіцянка була моєю помилкою,— відповів Гордон.— Але ви ж нічого не обіцяли. Ви можете повернутися в Аравію з чистою і спокійною совістю.

Сміт все ще не згоджувався, але Гордон, знаючи його вдачу, без дальших доводів і умовлянь поїхав до Везубі — просити політика, щоб той дістав їм проїзні квитки.

Сміт не цікавив Везубі, але рішення Гордона збентежило його.

— Мене не дивує, що ви повертаєтесь,—сказав він.— Я побачив, що у вас нічого не вийде в Англії вже тоді, коли ви відмовились від пропозиції Мак Куїна й Моркара. Ви заблудили, шукаючи якусь фантастичну мету, Нед; шукаючи шлях до зміни світу і до істини. Кілька тижнів перебування тут довели вам, що найбільше, на що ви можете сподіватись—це трошки здорового глузду, трошки компромісу, трошки пустих обіцянок—яких досить, мабуть, тільки для того, щоб зберігати цю країну незмінною, рятуючи її від світу з зубатою пащекою.

— Не треба оплакувати мене,— відповів Гордон.— Ви мене не так добре знаєте, щоб збагнути всю глибину і всі причини моєї невдачі

— Кінець кінцем ви доб'єтеся успіху,— сказав Везубі.— Шкода тільки, що коли ви повернетесь в Аравію і цим порушите своє слово, ви втратите ореол героя в очах своїх співвітчизників.