Герої пустинних горизонтів - Сторінка 74

Вам ніколи не простять цього, Нед. Я можу простити вам, бо знаю, що ваша мета стоїть вище за ці дедалі кровожерливіші вимоги переляканих чеснот.

— Чесноти! Вищий обов'язок! Рано чи пізно мене хто-небудь уб'є з цим словом на вустах,— жалібно вигукнув Гордон. — Або одна половина світу почне вбивати з ним іншу.

— І за яку половину ви тоді вболіватимете, Нед? За Азію і тільки за Азію?

— О, я вболіваю не за Азію і не за світ,— відповів Гордон.— Людина — ось хто має значення для мене. І я. як і раніше, покладаю на неї всі мої надії. Але єдина людина, якою я ще здатний захоплюватись, живе на Сході. Це — араб. Незважаючи на всю його жорстокість і дурість, він — людина. Він зберігає благородство і мужність, і індивідуальність думки. Араб — це єдина людина, яку я можу розуміти. А цей блідий європейський тритон навряд чи ще залишається якоюсь певною біологічною одиницею — і я анітрошечки не шкодую, що розстаюся з його калюжею.

Везубі подав Гордону кілька телеграфних стрічок, що повідомляли про нові, кривавіші, демонстрації на араб, ських нафтопромислах і про зайняття території нафтоочисних заводів легіонерами Азмі-паші. Далі повідомлялося.

що лінії зв'язку з Істабалом, столицею пустині, перерізано. В Істабалі разом з принцем Гамідом є тепер чотири англійських службових особи. Ставлення принца до подій, що відбуваються, невідоме. В пустині також мають місце окремі спалахи насильства, але,— повідомляла упевнена телеграфна стрічка,— на думку місцевих англійських службовців, ці спалахи не слід вважати за загальне Повстання племен. Виступи кочовиків мають незначний і спорадичний характер, і принц Гамід (за допомогою бахразьких повітряних сил) зможе легко відновити порядок.

— Вам, мабуть, слід було б діждатися ще якихось фактів,— сказав Везубі.— Щоб упевнитись у тому, що племена справді повстали.

— ФактівІ Навіщо інші фактиі Подивіться на це — ось що головне,— Гордон тицьнув пальцем у донесення, в якому говорилося, що весь Бахраз охоплений заворушеннями: демонстранти бешкетують в селах і містах, нападають на залізничні станції і створюють ситуацію, яка за своїми ознаками дуже скидається на революцію В столиці Бахразу тепер тихо, однак життя в ній завмерло, установи й магазини закриті, і деякі будинки ще палають після недавніх подій. Король закликав народ до спокою, Азмі-паша, на час кризи призначений військовим губернатором, і війська провадять воєнні дії проти заколотий ків, які намагались захопити склад зброї неподалеку від Бахраза.

— Якщо в Бахразі революція,— а там таки револю ція,— то Гамід теж повстане. Це єдиний факт, вартий уваги.

Везубі задав Гордону ще кілька питань, записуючи його відповіді для своїх коментарів з приводу подій в Аравії. Під кінець він спитав, яких заходів, иа думку Гордона, мусить тепер вжити англійський уряд.

— Англійському урядові вже надто пізно вживати заходів, — відповів Гордон.— Повстання почалося. На цей раз воно переможе.

— І все ж я мушу порадити урядові щось робити.

— Порадьте йому визнати себе переможеним Так, я серйозно! Англійському урядові залишається тепер або визнати себе переможеним, або послати в Бахраз і пустиню англійські війська для ведення справжньої війни Бахразу настав край. Коли ви хочете, щоб англійці врятували ситуацію, для себе і для свого нафтопромислу, то

дорадьте їм підняти літаки й війська і знищити кожне вогнище опору в Бахразі й пустині.

— Цього я не можу порадити.

— Тоді запропонуйте ім визнати себе переможеними.

— Це, звичайно, неможливо.

— Але це — єдина альтернатива!

— Я не можу давати такі поради,— промовив Везубі.— Моя справа — запропонувати умиротворення, як ви-' хід. Розумний компроміс.

— "Трошки пустих обіцянок",— повторив Гордон слова Везубі. — На цей раз вони не допоможуть Ми вже остогидли арабам з цією формулою. Тепер Англії залишається або воювати, або забиратися геть — і мені байдуже, що вона обере.

Везубі вислухав його похмуро, та раптом розовощоке ч>бличчя політика прояснилося.

— А може, це й добре, що ви повертаєтесь туди,— сказав він.— Хто знає, може, ви станете знаряддям, яке виплутає нас з тих дурниць, що ми їх накоїли в Аравії! Боже, ну, звичайно, так! Може, ваше повернення несе для нас більшу надію, ніж будь-який інший фактор! Я напишу про це в журналі, коли ви висадитеся в Аравії.

Гордон, проте, не звернув увагу на ці слова і замість відповіді на них, почав висміювати одчайдушні спроби Везубі відшукати високий вихід; спроби Везубі. цієї "тіні тіней", "точки обертання", цього "спеціаліста по спеціалістах"... Та Везубі вже не слухав його: він записував свою нову ідею про покликання Гордона. Мисляча людина, як первісний фактор! Аби тільки Гордон виправдав своє покликання — яким чудовим підтвердженням фабіанських ідей це було б!

Прийшов час, коли з старим світом були зведені всі рахунки і до від'їзду залишалося пройти лише крізь одне— крізь вияв родинних почуттів І оскільки в Гордонів емоції завжди були невловимі і надто суб'єктивні, вони залишили їх невисловленими Жоден з них — а тим паче Нед — не поводився під час розставання так, ніби існує потреба, чи тяжке передчуття, чи взагалі якасм сумна причина для демонстрації сентиментів. Розлучаючись, вони просто виконували волю незбагненної доі, що розпоряджається всією сучасною світовою плутаниною. Одну лише Грейс ця плутанина не цікавила, і вона сумовито сказала братові:

— Видно, ти дійсно не можеш бути щасливий тут. Ти надто чудна людина.— І вона покартала Гордона, як Розалінда картала шукача пригод Жака 26: — Сердешний? Нед! Ти підроблюєшся під чужоземну мову і носиш чц~ дернацький одяг; нехтуєш благами своєї країни; чевдово-лений з своєї долі і мало не дорікаєш богові за те, що він наділив тебе твоєю зовнішністю! — Грейс посміхнулася.— Та, видно, щоб бути чимсь більшим, ніж невеличким диваком, тобі таки справді слід податися куди-небудь НЕ* край світу.

Холодний спокій умиротвореної душі давав Грейс перевагу над братом — особливо, коли до цієї умиротворе-ності домішувався ще спокій Розалінди. Однак Гордону^ таке ставлення сестри було приємнішим, ніж мовчазна, ухильна ніяковість збентеженого Джека або материна терпелива покірливість долі, бо сестрі він міг відповідати в її ж тоні. Він навіть натякнув Грейс, що як брат і сестра вони тепер ближчі одне до одного, ніж будь-коли:

— ...Я, певно, зустріну Фрімена в пустині. Я вже тепер задумуюсь над тим, що мені робити, коли ми зійдемося з ним лицем в лице — як вороги.

— А чи не задумуєшся ти над тим, що він робити* ме?— похмуро спитала Грейс.

Гордон тільки поблажливо посміхнувся у відповідь — його переконання, на відміну від фріменівських, дозволяли йому носити з собою пістолет!

Мати сказала, що знайде який-небудь спосіб пересилати йому листи — і свої, і від Тесе. А після обіцянк" листуватись англійці, розстаючись, вже не можуть лити сльози; і коли прийшов ранок, Гордон поцілував її в бліді губи, відчуваючи, що, розчарувавшись в ньому, мати збідніла. Тепер, в своїй потребі вірувати в людину, вона, мабуть, звернеться до Джека або навіть до Тесс І, роблячи останню спробу підбадьорити матір, Гордон попросив-її написати листа Тесе, відшукати її й привезти додому. Він не вірив в здійсненність того, про що просив, і в ду--ші знущався з себе, коли говорив це, але мати кивнул" у відповідь на знак згоди За мить Джек зрушив машину, і стара Гемпшірська алея стала єдиною ниткою, ща ще пов'язувала Гордона з його матір то.

Поїзд мав довезти Гордона і Сміта до Парижа. Брати

раяом увійшли в вагон третього класу, і Джек допоміг Гордону розставити речі і влаштуватись, прислуговуючи йому з виглядом старої людини, яка і собі не від того, щоб поїхати разом з братом і знову пережити минулі часи. Але Гордону нестерпно боляче було дивитись на сумну дружню посмішку Джека, і він сказав братові, щоб той їхав додому, не дожидаючись відходу поїзда Джек, однак, не погодився, бо хотів попрощатися і з Смітом.

Сміт приїхав за хвилину до відходу поїзда з супроводі свого батька. Гордон потиснув руку високому, статечному чоловікові, який майже на руках підняв свого великого сина у вагон і залишився на пероні, кремезний ї поважний, знявши розмову з Джеком про щось незначне саме тоді, коли подавався сигнал відходу Поїзд рушив, але Гордон не зводив очей з цього чоловіка, що з'явився так поважно з якогось непізнаного кутка в Смітовому існуванні — з'явився, постав во плоті на мить, тільки для того, щоб зникнути зараз в тому ж міражі, що й Джек. В цю мить Гордона охопив жах, бо серце його стиснулося від думки про катастрофу, в яку він затягує Сміта І тільки рух Смітових ніг — механік зручніше влаштувався на своєму сидінні напроти — врятував Гордона від дальших роздумів, які могли б завдати йому ще більшого болю і гризоти.

'Частина fîip,е игл

НАФТОПРОМИСЕЛ

РОЗДІЛ XXVIII

ди, жди, жди. Ніщо не нагадує Повстання племен! — поскаржився Гордон Бекру. І додав уїдливо, але без особливого запалу: — Навіть кривавий Бекр, і той, здається, принишкнув і підупав духом через це дожидання.

Бекр байдуже знизав плечима, і Гордон одійшов від головоріза, дратливо підіймаючи ноги, щоб з сандалій висипався пісок. Ніякої втіхи — під'юджувати чоловіка, який досі рюмсає і молиться за свого зморшкуватого напарника Алі, кілька місяців тому вбитого кулями, що призначалися для Гаміда.

— І все це через той смердючий нафтопромисел! — промовив Гордон. На обрії, там, де пустиня непомітно зливалася з небом, в прозорих хвилях спеки здіймалися срібні баки нафтоочисних заводів.— Ідеться не про звільнення пустині і не про захоплення якого-небудь там прикордонного міста. Ні — давай нафтопромисел, та й годі! Геть усе військо Гаміда прилипло до цього клятого місця — на посміх легіонерам Азмі, які сидять собі всередині й хихикають з нас, та на радість тому Зеїну, який тільки й жде, щоб накласти на промисел руку, А в моїй особі вони знайшли собі дурника, який, крім того, що шпі-онить для них, нічого більше не знає!

Бекр виліз на свого похмурого верблюда і, незадоволе-но бурмочучи, поїхав геть: надто багато запитань у цього Гордона і надто він неспокійний! Не вміє він ні уболівати за старими друзями, ані співчувати їм. Гордон ударив ногою свого верблюда, видерся на нього, поки він підводився, і поїхав слідом за Бекром поміж іграшковими клубками колючого дроту, який вони перед цим постягували верблюдами з шляху.