Герої пустинних горизонтів - Сторінка 76

Або вам, або ні* кому більше.

Гордон плюнув, як араб, коли той виявляє своє обурення.

— Ви гадаєте, що мене легше підкупити, ніж Гаміда?

— Ні, ви не такий засліплений, як він,— відповів генерал. — І я знаю вас, Гордон. Я глибоко переконаний, що коли прийде час остаточного вибору, ви станете в такій саме мірі англійцем, в якій ви намагалися досі бути арабом.

— Я надто втомлений, генерале, щоб зараз сперечатися з вами про це. Можете залишатись при своїй думці. І кажу вам — ідіть до Гаміда. Я тут нічого не вирішую. Щодо мене, то я виконуватиму те, що накаже мені Гамід, бо я служу йому без будь-яких застережень чи фокусів. Я прагну лише одного: дослужити цьому Повстанню до кінця, яким би цей кінець не був.

— Тоді давайте домовимося про розумний кінець тут, зараз, Гордон. Гамід буде вдячний вам.

— А союзники Гаміда?

— З ними ми знайдемо, як поговорити.

— Як? Мовою бомбардувальників? Кинете на них де-сантників-парашутистів з Іраку? Пізно, генерале. Більше ніж половина країни вже в руках городян і селян, і решта безперечно також стане їхньою. Єдине, що залишається їм для цілковитого і остаточного успіху — це захопити нафтопромисел.

— Вірно. Але вони його ще не захопили. І ми ще маємо час на те, щоб розправитися з міськими фанатиками.

— Стережіться, генерале! Ці бахразькі революціонери — твердіші й чистіші за будь-якого з ваших прихильників.

— Мені не хочеться заперечувати вашу філософію щодо людини, Гордон, бо багато в чому вона збігається з моєю. Але у воєнних справах, зокрема в цій коротенькій війні, не враховується ні філософія, ні людина. У цій битві переможуть машини — незалежно від того, як! люди чи ідеї беруть в ній участь. А в нас машин вдосгаль — є і зброя, і амуніція. Щождо ваших бахразьких революціонерів, то в них цього нема. Це й вирішує справу.

— Це ж стосується і кочовиків, слід гадати?

— Тим паче кочовиків — якщо нам доведеться пустити в діло наші війська. Але ми не хочемо вживати таких заходів до кочових племен. Повторюю, Гордон, ми готові визнати Повстання Гаміда або принаймні розпочати з принцем переговори — але при умові, що ітиметься тільки про кочовиків.

— Тоді ідіть до Гаміда.

— Піду, але після того, як домовлюся з вами. Гордон похитав головою.

— Вирішувати може тільки Гамід.— Я — його підлеглий.

; — Тоді ви самі поговоріть з ним. Врахуйте, Гордон, Що я — перший поборник переговорів з Гамідом та його визнання; але лунають і інші голоси — які вимагають інших заходів. І на джентльменське поводження в нас залишається небагато часу

Гордон не відповів нічого, і генерал подумав, що в цьому байдужому мовчанні прозирає справжній фаталізм — незвичайний для англійця. Це була терпелива покірливість долі в людині, що, замкнувшись у своїх переконаннях, обмежила себе своєю Справою — прагнучи позбутися будь-яких вагань, звільнитися від мук невизначеності, втекти від болісної необхідності приймати якісь рішення. Хоч Гордон, який стояв у цю мить перед генералом, залишався таким, як і завжди, колишня удаваність залишила його, він став простішим — простішим принаймні в такій мірі,— похмуро вирішив генерал,— з якій це дозволяє йому його дивовижна вдача.

— Я залишаю це на ваш розсуд, Гордон,— сказав Мартін.— Я маю всі відомості про ваше військо — бойові якості його невисокі. Щождо легіонерів Азмі, то вони добрі і абсолютно віддані солдати, і ми можемо втримувати наші позиції скільки завгодно. До того ж, чим довше ви відкладатимете розв'язання цього питання, тим гіршими будуть наслідки для ваших друзів, бо в Лондоні кінець кінцем вирішать увести в дію регулярне пінсько. До речі, цією справою цікавляться не тільки в Лондоні — на нас натискають і ззовні. Отже, якщо ви поговорите з Гамідом або зміните своє рішення — рушайте до нас тим шляхом, який ви так старанно розчищали. Якщо я побачу вас на протязі наступних сорока восьми годин, я впущу вас. Але обов'язково візьміть з собою білий прапор, за всіма правилами, бо інакше ми вам не повіримо.

Гордон ліг на бік і натягнув на себе ковдру й старий плащ. Закутуючи обличчя кінцем головного убору, він відповів:

— Якщо на протязі наступних сорока восьми годин ви побачите мене під прапором на тому шляху, генерале, то стріляйте! Ради бога, стріляйте! Я не піду до Гаміда, і я не зміню свого рішення. І якщо я піду тим шляхом, то тільки для того, щоб закінчити цю справу по-своєму, а не по-вашому.

— Побачимо,— терпеливо відповів генерал. Він щільніше загорнув смушкове пальто і сів дожидатися світанку, щоб кочовики переправили його до обложеного промислу.

РОЗДІЛ XXIX

Опівдні другого дня повернувся Сміт. Він їздив у своєму броньовику оглядати позиції противника, і в нього був діловитий вигляд професіонального військового. Від захисних окулярів навколо його очей утворилися брудні кола; незграбно виплигнувши з вузьких дверцят машини, він почав відпльовувати гряззю. Гордону не хотілося підводитись і порушувати привітанням полуденну тишу, але коли зсередини броньовика почувся знайомий голос, який промовив: "Де він, цей араб, цей Володар пустині?"— Гордон хутко схопився і радісно загукав:

— Зеїн! Зеїн!

Вони обнялися, два чоловіки, зовнішньо схожі один на одного, як близнята, але один — весь відчайдушна відвага Заходу, другий — втілення незламної сили семітичного Сходу. Гордон пританцьовував босими ногами на гарячому піску. Оглядаючись, чи нема поблизу тіні, він сказав:

— Кажи, в ім'я аллаха! Що привело сюди генерала Народної армії? І чому генерал не керує вуличними боями в Бахразі, не штурмує фабрики й поштові контори? Га? Відповідай! Привіт, привіт, привіт тобі!

Гордон не вперше з радістю відкривав для себе бахразця. Вони вже зустрічалися після повернення Гордона. Гамід, який був присутній під час їхньої зустрічі, з дивною мовчазністю і уважністю стежив за ними, слухав як вони від смеркання і до світанку завзято сперечалися і позицій своїх догм. А потім вони по-дружньому розсталися, як того вимагало їхнє давнє братерство.

Після перебування в Англії їхнє старе — чи нове — братерство перетворилося для Гордона в простий потяг до цієї, як він їх тепер називав, "людини дії". Він навіть сказав Зеїну, що після жахливого видовища, яке являють собою безликі, обмежені англійці, його вабить до себе кожний, хто своїми рішучими й крутими діями хитав існуючий світ. Так, Гордон готовий був тепер полюбити свого витриманого бахразького двійника, саме тепер, коли той став для нього зразком зосередженої діловитості й прямої дії... Але до біса догми! Інколи він просто захоплювався цією людиною. Ах, Зеїн!

— Отже, ти тепер головний двигун,— сказав Гордон, немов натякаючи Зеїну, що їх братерство набуло для нього якоїсь нової цінності.

— Це звучить надто по-англійськи для мене,— лукаво відповів бахразець.— Мені більше до вподоби просте братерство наших пустинь — тільки вірність і ніякої догми!

Він подивився на Гордона з прихованою глузливістю людини пустині, потім розсміявся так, немов у цю мить саме він знайшов відчуття смішного, а Гордон втратив його.

Таким було чудове перетворення, що його зазнав Зеїн.

В Лондоні, пригадуючи бахразця, Гордон завжди бачив його, як холодного, скритного змовника, сухого, замкненого в собі догматика, нездатного цікавитися людиною як такою. Він надто розумний і тонкий, думав Гордон, щоб викликати до себе тепле почуття. Але тепер, після досягнутих за короткі місяці успіхів у пустині, в Зеїні з'явилася якась грізна прямота, усвідомлення нездоланності своєї сили. Це зробило його різкішим, але, можливо, і обачнішим. Він немов завоював собі право на веселий жарт, безцеремонні обійми, навмисну приятельську зневажливість з деяким навіть відтінком грубуватої інтимності. Власне, це були звичайні риси, властиві товариській людині, якщо не враховувати останнього захисту Зеїна — його звички в усьому покладатися тільки на себе самого.

— Ти завжди був надто вузький,— казав Гордон.—

Чи є на світі будь-хто, кому ти віриш?—Гордон спитав це, намагаючись глибше проникнути в нові й складні обставини, що виникли з їхніх братерських взаємин.

— Кому я вірю?

Голос бахразця здавався так само спаленим сонцем пустині, як і його тіло; якусь мить він обережно підшукував слова, потім зітхнув доброзичливо й сказав:

— Вірю в моє вчення, в мій народ. Хіба цього мало?

— А чи не міг би ти набратися ще трохи хоробрості й рискнути повірити просто в людину? ,

— Ні!

— Тоді ти жалюгідна жертва власного вчення! Признайся, адже ти часто відчуваєш себе старим, змученим, покинутим усіма, га? Відповідай!

Бахразець не відповів. Він тільки всміхнувся й знизав плечима. Незалежно від того, яку відповідь він вважав правильною, все це було для нього тільки грою розуму, забавною загадкою, над якою варто було подумати, але тільки на самоті.

...Гордон пригадав цю розмову зараз, сидячи поруч Зеїна в короткій тіні броньовика, і сказав бахразцю:

— Я радий, що ти приїхав поглянути зблизька на цей промисел. Я не вірю в тебе, коли ти сидиш десь там на пагорбах і чекаєш, поки ми тут підготуємо для тебе перемогу. Що ти збираєшся робити з цим промислом, коли він потрапить до тебе в руки?

— А що, по-твоєму, нам слід робити з ним?—спитав бахразець з щирим здивуванням.— Він принесе велику користь новій нації...

— Мені нема діла до твоєї нової нації,— перебив його Гордон,— вона не є моєю метою.

— Можливо, вона й не є твоєю метою, брате; проте, вона виникне, як результат цього Повстання! — Бахразець підкріпив це твердження кивком своєї довгастої голови. Ці слова, як і все, що Зеїн говорив Гордону, таїли в собі відтінок жарту, немов якийсь натяк на те, що його двійника — "інглізі" — тут, в Аравії, не слід сприймати надто всерйоз. У іншої людини це, мабуть, звучало б, як образлива зневажливість, але у Зеїна це була тільки ввічлива толерантність.

— О, я знаю, яким буде результат Повстання.— погодився Гордой,— але ця перспектива дедалі менше подобається мені. Тепер твої фанатики-революціонери об'єдналися з кочовиками, щоб перемогти Азмі і всіх інших, і це добре: інакше ми не зможемо перемогти. Але чи буде цей союз таким же благом для кочовиків після того, як ми# переможемо? Твоя догма ввійде в їхнє життя, вони повинні будуть жити за її законами... Я вже тепер уявляю собі це майбутнє! Ось воно, те життя, що прийде в пустиню! — Гордон кивнув на сріблясті баки й труби нафтоочисних заводів, що маячили на обрії.

На хвилину це видіння зникло — бо його заступив старий верблюд Гордона.