Герої пустинних горизонтів - Сторінка 88

Чи ви діятимете чесно, Сміт, якщо відмовитесь руйнувати цей світ машин лише для того, щоб потім приєднатися до Джека і разом з ним виготовляти наймерзенніші знаряддя знищення людей? Подумайте, Сміт! Подумайте!

Якщо Гордон хотів цими словами спровокувати сердешного, обмеженого Сміта, чи виявити поблажливість д© нього, чи дати йому останній урок, то його намір не досяг своєї мети. Сміт не надав значення його словам.

— Я не знаю, що я робитиму, повернувшись в Англію, — відповів він. — Я не знаю, що я думатиму тоді. Не знаю! — Сміт уже. видихнувся, але його озлоблення ще не пройшло. — Я знаю лише, що не можу висаджувати в повітря такі речі, як цей нафтопромисел, на який покладено стільки праці й зусиль. Він — річ у собі Це все, що я знаю...

— І все, що вам потрібно знати, — кислим тоном закінчив за Сміта Гордон і одразу відчув, що ця насмішка, власне, дуже доречна для прощальних слів. Він уже зрозумів, що не зуміє нічого добитися від Сміта і що запобігти розставанню неможливо. — Отже, наші шляхи розійшлися, Смі-ті, — повільно промовив він. — Залишаючись гуг далі, ви тільки марно витрачаєте хвилини вашого життя. До того ж, тут небезпечно. Тому забирайтесь звідси! Забирайтесь! Не баріться. Не вагайтесь більше. Ви завоювали свою свободу. Біжіть! Біжіть! Залиште мене, доки наші слабості не довели нас до якої-небудь безглуздості, доки наша розбіжність не стала смішною.

І щоб переконати Сміта, що він все це каже серйозно, Гордон зупинився і легенько відштовхнув його від себе, потім ще раз, потім плеснув його по руці на знак нетерпеливого прощання.

Сміт ще якусь мить постояв нерішуче, та потім, у раптовому, сліпому роздратуванні повернувся і пішов геть. Віддаляючись, він, здавалось, думав не про те, що розлучається з Гордоном, а про те, що далі сперечатися з ним неможливо. А тимчасом вони таки насправді розлучалисо.

— Я сам зроблю це. Я ще й з машинами посперечаюсь, — вголос промовив Гордон. Сівши на пісок, щоб знову відпочити він спостерігав, як, балансуючи, Сміт іде по чорних трубах. Ось він сплигнув на землю і попрямував до шосе, на якому стоїть його броньовик... — Але спершу я мушу звести особисті рахунки.

Він покликав Бекра, який за звичкою ніколи не відходив далеко від нього. Підійшовши, байдужий головоріз побачив, що його повелитель сидить на піску — немов ніяка інша поза вже не могла надати йому відчуття певності чи безпеки. Спиною й потилицею Гордон прихилився до цистерни. Раз у раз він здував піт з своїх губ, бо був надто втомлений, щоб підняти руку й обтерти мокре обличчя.

— Дай мені твій пістолет, — сказав він Бекру. — І приведи сюди гладкого Азмі.

Бекр скорився — кинув пістолет до ніг Гордона і, легенько знизавши плечима на знак зневаги до начальницького іону Гордона, пішов геть.

Гордон заплющив очі, відчуваючи, що зараз йому ДОЕЄ деться переборювати сонноту, чи непритомність, чи гупе заніміння в тілі, спричинене болем від ран; та його розум не бажав затьмарюватись. Він чув, як Сміт поїхав у своєму броньовику, і він усе ще не спав, коли Бекр повернувся, ведучи безпорадного гладкого Азмі.

— Я хотів убити вас, — не підводячись, промовив Гордон до Азмі. — Це був би мій єдиний подвиг в Аравії, справедливість і корисність якого не викликали б у мене ніякого сумніву.— Він подивився на тремтяче лице Азмі У паші відвалилася щелепа, але вираз гідності ще не зійшов з його обличчя.—Та біда в,тому, — заговорив він далі, — що поки я чекав, сидячи тут, у мене був час подумати про вас. І це врятувало вам життя, Азмі.

Азмі не відповів, не ворухнувся, тільки важко зітхнув під військовими ґудзиками свого мундира. А втім, здається, зітхнувши, він ще й важко, фаталістично знизав плечима.

— Жодна людина не заслуговує смерті більше, ніж ви, — казав далі Гордон. — Щодо цього в мене сумнівів нема. Я не знаю лише, чи маю я право вбити вас. Я просто не вважаю себе таким доброчесним, наділеним такою владою і відповідальністю, щоб оголосити одну людину гіршою за інших і ьбити її за це. Я не маю права карати вас за ваші злочини, Азмі, бо, власне кажучи, ви маєте право чинити іх, оскільки ви з вашими злочинами не гірші за'будь якого політика, будь-якого генерала, будь-якого солдата, священика, філософа, будь-якого висушеного інтелігента. Ви просто-жирніший й багатший за інших, і ваші злочини мерзенніші; але цього ще недосить, щоб убивати вас. Отже, я залишаю вам життя і відмовляюся від будь-яких претензій на вищість від вас. Звичайно, мені б дуже хотілося вирвати, у вас ду~ шу — щоб відомстити за себе, за наругу, яку ви колисо вчинили над моєю душею. І я б з охотою вирізав ваше серце, щоб відплатити за бідолаху Фаг'да. Але це була б помста* тобто вияв слабкості—бо помстою слабка людина зраджує свій власний інтелект Отже, я відмовляюсь убивати вас — щоб не надати вам можливість хоча б таким шляхом одержати перемогу наді мною. Можете йти.

Азмі відкрив рота, щоб сказати щось.

— Мовчіть! —крижаним тоном промовив Гордон.— Від самого лише звуку вашого голосу я можу змінити своє рішення. — Він кинув пістолет Бекра до ніг паші — Якщо у вас є що заперечити, якщо у вас є якісь претензії до мене, якщо ви почуваєте себе хоч на йоту правим—візьміть її ей пістолет і спростуйте мої слова, всадивши мені кулю в лоб. — Він заплющив очі. — А якщо нічого такого у вас нема, то забирайтеся назад до своєї плоті, до свого ліжка й чекайте, доки вашу долю вирішить яка-небудь дрібніша за мене людина. Я покінчив з вами.

Гордон розплющив очі і з надією подивився на пашу. Та обличчя Азмі не виражало нічого — ні емоції, ні страху, ні полегшення — немов крім плоті в нього справді не залишалося нічого, навіть перед лицем смерті. Гордона занудило. Азмі зітхнув, похитав головою і, повернувшись, пішов геть.

Бекр підняв свій пістолет і пішов слідом за нчм; і Гордон, — немов його плоть звільнилася від якогось обов'язку або була цим обов'язком переможена, — обм'якнув, віддаючись своєму болеві, і майже одразу заснув. Коли він прокинувся, день уже втрачав останні сили, і ніч оповивала небо — здавалось" м'яка чорна повіка запинає старе-старе око.

— Бекр! — гукнув Гордон, і охоронець одразу підійшов до нього. — Ти тут? — здивувався англієць.

Бекр скривився.

— Чим ти Незадоволений, Гордон? Хіба краще було б, якби я був десь в іншому місці? О, аллах, ти вже став зовсім жалюгідною людиною.

— Так, так, і ти теж, Бекр. З тебе вже нема ніякої користі. В тобі нема смерті, і тому нема й життя. Ти помер, коли помер Алі. А тепер ти ходеш за мною, як зляканий собака, що втратив будь-яку сміливість. Сердешний, сердешний Алі!

— Аллагу... — почав стогнати Бекр.

— О, тільки без цього! Допоможи мені підвестись. Підіймай мене ззаду, дурень! — зойкнув Гордон. Від недбалого ривка, яким охоронець спробував підняти його, біль пронизав усе його тіло.— А тепер постарайся довести мене оя до тієї електростанції, не скрутивши мені дорогою в'язи. Веди мене туди. — Гордон шкандибав непевними кроками, спираючись на незграбні руки Бекра.

Головоріз спробував був надати своєму брудному обличчю пісного, жалісливого виразу, однак'його очі звузилися, а губи скривилися у мимовільній злорадій посмішці — жалюгідній тіні його колишньої люті.

— Швидше! — нетерпляче підганяв його Гордон. — Швидше!

Нарешті вони підійшли до мармурово-білого будинку електростанції, який здіймався, як гробниця, посеред чорного лісу дротів, стовпів та невисоких трансформаторів з піритовими ріжками. Гордон знав розташування приміщень всередині станції, і, хоч уже було майже зовсім темно, він пройшов крізь розбиті двері й опинився у величезному холодному склепі, в якому містилися завмерлі мотори й довгі ряди рубильників, лампочок і вимикачів. Гордон уже був тут раніше—цриходив, щоб подивитись на ці рубильники і спробувати розгадати, який з них пустить струм по проводах і дасть можливість тому, другому рубильникові, виконати свою місію. Він мав знайти цей вимикач електроструму серед безлічі рубильників, які були зараз перед ним — деякі на замках, деякі в ящиках, деякі під чохлами, деякі з'єднані, спарені між собою у якійсь нерухомій геометричній любові. І всі вони — німі, щільні, непроникненні — здавалось, змовилися не виказувати таємницю своєї сили.

— Це загадка! — промовив Гордон до Бекра. Подивись на ці самовдоволені механізми з їхньою потаємною силою і скажи після цього, що в них немає якоїсь своєї загадкової й незбагненної душі! І вони ховаються від мене!

— Ти не механік, — похмуро спробував пожартувати Бекр, простягаючи Гордону робітничий комбінезон, який він знайшов біля дверей.

— Ні! Я механік! —гарячково вигукнув Гордон. — Біда лише в тому, що я — механік істини. — Він смикнув свій арабський бурнус, немов на доказ того, що туг, в Аравії, він бореться за істину. — Але тепер все це пішло нанівець. Мене обманули. Навіть ця одежа обманула мене! — Він зірвав з себе бурнус, кинув його на підлогу й закричав: — Так! Тепер я звільнився від неї! — Він вихопив робітничий комбінезон з рук Бекра і, кривлячись від болю, почав натягувати його на своє тремтяче тіло. — Ось що мені потрібно тут. — Його голос відбивався луною від склепистої стелі. — Дивись! — вигукнув він і почав шкутильгати вздовж величезного розподільного щита, вмикаючи підряд всі рубильники.— Десь в одному з них сила! — стогнав він сердито, і луна стогнала слідом за ним, повторююча у склепіннях його фантастичну гру.— Один з них врятує моїх братів,— повторював він в якомусь істеричному екстазі, вмикаючи з кожним словом все нові й нові з сотень рубильників. Він уже не додержував порядку, а хапався за них навмання, кидався на щит і в лютій нестямі натискував на рукоятку, а потім завмирав на мить, чекаючи, щоб струм ринув у дроги, заспівав, завирував у них. Його істеричне збудження наростало з кожною секундою, і коли кімнату раптом осяяло мертвотно-бліде сріблясте електричне світло, він скрикнув: — Еврика!— і зняв руки догори. — Тепер—останній акт!

В невеликій сталевій клітці, встановленій на трохи піднятій над підлогою площадці, був один-єдиний рубильник. Гордон почав важко видиратися східцями площадки. Одна рука і нога в нього безживно висіли; він покликар Бекра, щоб той допоміг йому, але охоронець позадкував до дверей і, понятий жахом перед невідомою катастрофою, що насувалась, кинувся навтіки, залишивши Гордона сам на сам із страхітливою машиною.

Заповзши у клітку, Гордон побачив, що йому ще дове деться зняти запори й відкрутити подвійні гайки з болтів.