Герої пустинних горизонтів - Сторінка 85

(Якщо потрібно, Тесе, ця людина могла би від самого диявола діждатися доброчесності. Він неймовірно терпеливий).

Ну, а потім наша суперечка розпалилась навколо все тих самих старих питань — старих питань, Тесе, бо вона довела нас до того ж розриву, що відбувся між мною й тобою в той день, коли ми поїхали до доків і я побачив там майбутнє в чорних кепках — твоїх прийдешніх^ господарів землі, які котяться до влади, змітаючи все на своєму шляху. Тепер це видіння прийшло до мене сюди, в пустиню, і паніка, яку я відчував перед ним в Англії, була нічим у порівнянні з жахом, який охопив мене тут.

Зеїн намалював мені картину майбутнього. Майбутнє належить їм, революціонерам, сказав він, і ніщо вже не в силі зупинити їх. Вони проголосять республіку городян і селян і негайно розпочнуть створювати соціалістичну державу з освіченим робітничим класом та індустріалізованою економікою, рішуче знищуючи при цьому експлуатацію з боку приватних власників. Правлячий клас буде скинено, механікам й копачам буде надано всіх громадських привілеїв, аж до одержання освіти. Машини, нафтопромисел і механічні канавокопачі будуть знаряддям їхньої філософії. Кінець злидням! Взяти від машини все, що вона може дати! Все для* робітників й копачів канав!

Щождо кочових племен:

Вони повинні стати складовою частиною цієї економічної догми. Вони будуть рівноправними партнерами у ній Рівноправними виконавцями її начертань. Кочовики одержать свою культуру, свою літературу, свою систему освіти. Вони будуть врятовані! Як? За допомогою чого? їх врятує від загибелі знання машини, вміння використовувати її, застосовувати її. Цей нафтопромисел буде початком. Оскільки він належатиме племенам, кочовики поступово навчаться управляти ним, працювати на ньому. Вони стануть інженерами! Освіта для пастухів! Школи для вуличних хлопчаків! Братерство загартованих індивідуумів — за міським зразком Природу пустині буде змінено. Кінець відокремленості й тваринному животінню! В пустині виникнуть міста, села, шляхи; забуяють врожаї; тваринництво буде впорядковане; навіть зміна ко-човницьких інстинктів відбуватиметься за планом. Так! Боги перетворяться на клерків!

Боже, Тесе, я міг би погодитись з цією перспективою, коли б вона призначалася для твоїх прогнилих, гидотних нетрів у Глазго. Але погодитись з тим, щоб твоя марксистська догма наступила на обличчя останньої чистої людини на землі? О, ні! Ні! Ні!

Та найгірше лихо було ще попереду.

У своєму розпачу і жаху перед таким майбутнім я звернувся до мовчазного Гаміда, благаючи, щоб він відмежувався від цієї перспективи, став на захист кочівницької філософії — філософії незалежності й незаплямо-ваного благородства, щоб він оголосив, що ми ніколи не мали нічого спільного з селянами, робітниками і копачами канав, а завжди залишалися загартованими, бездоганними індивідуумами, чия свободна воля є протидією будь-яким масовим корупціям.

Гамід не міг заперечувати проти мого уявлення про природу кочовиків; але у відповідь на моє благання він тільки знизав плечима. Страшна, безмежна рішучість затуманювала юний блиск його чорних очей. Тільки на мить величезна туга проглянула в них, уболівання за долю кочовиків, і він не зумів стримати одиноку сльозу, яка скотилася по його нерухомій щоці.

Проте Гамід не заперечував бахразцеві. Він просто сказав, що як вождь племен він практична людина, а практичною проблемою, що стоїть тепер перед нами, є доля всього Повстання, і вона залежить зараз від того, що ми вирішимо робити з нашим дорогоцінним здобутком — нафтопромислом.

Самі кочовики нічого не могли б зробити з ним, а залишити промисел англійцям чи продати якійсь іншій іноземній державі означало б зберегти постійну загрозу іноземного втручання в життя племен. Чи ж розпустив би він інакше Раду племен? Чужинцям нема більше місця в пустині, час очистити її від корупції, від фальшивих хазяїв. Досі кочовики й бахразькі селяни успішно співробітничали в боротьбі за визволення, і було б розумно й логічно поширити це співробітництво і на майбутні часи

"Може, ти ще запросиш бахразців. щоб вони допомагали підтримувати мир серед твоїх кочовиків?—гірко пожартував я.— Адже ти в своєму таборі настроїв шейхів один проти одного і всіх проти себе, Гамід. Держися цього бахразця, і скоро він буде єдиним, що залишиться тобі від Повстання".

Повторюю, Тесе, я сказав це як гіркий жарт, а не як серйозну пропозицію. Та, промовивши ці слова, я одразу відчув, що вони криють у собі правду, і Зеїн тільки підтвердив це.

"— Ми допомагатимемо нашим братам у збереженні єдності й миру в пустині", сказав він.

Бахразець допомагатиме Гаміду в збереженні миру в пустині!

Я поглянув на Гаміда, сподіваючись, що він рішуче відкине це, що він жахнеться, скрикне... Але Гамід не сказав нічого. Він сидів спокійний і нерухомий, твердий, як сталь, холодний, як камінь.

Я вирішив. — о наївність! — що Гамід висловлює свою незгоду цим мовчанням, і напустився на Зеїна з криком, що ми й самі можемо упоратися з своїми справами і що після перемоги ніякі бахразці нам в пустині не потрібні. На цей час я вже не тямив себе від люті. Я кричав, що перемога кладе край нашому союзові, що кочовики не потерплять нікого в пустині. Нікого!

Зеїн у відповідь посміхнувся і сказав, що йому приємно чути таке, бо, як він напевно знає, англійські війська готуються вторгнутись у пустиню, щоб виручити оточені на промислі війська Азмі-паші. Отже, моя благородна відданість кочовикам стане у великій пригоді Справі арабів.

Гамід, очевидно, теж знав про загрозу англійського вторгнення, бо не виказав ніякого здивування. Безперечно, він навмисне не розповів мені про це, як завжди (і цілком даремно), намагаючись захистити мене від зіткнення з своїми співвітчизниками. Щодо Зеїна, то він кинув мені цю звістку як виклик — щоб подивитись, чи не збентежусь я, чи не відмовлюсь, не відступлюся від своєї ролі арабського патріота.

Власне, з його боку це був жарт, незграбний жарт, породжений старими сперечаннями між нами й величезною розбіжністю наших світоглядів. Ці слова були кульмінацією нашої суперечки щодо майбутньої долі кочових племен. Проте це не значить, що Зеїн сумнівався в мені. Ні, промовляючи ці слова, він, як і раніше, вірив у мене, був певний, що я служитиму арабам до кінця, навіть якщо це примусить М£не битися з своїми співвітчизниками.

Та в мене вже назріло рішення. Воно назріло задовго до того, як Зеїн перевів розмову на англійців. Спостерігаючи Гаміда в цій печері копачів канав, я вже не вагався щодо обраного мною шляху — єдиного можливого шляху, — бо тепер мені було ясно, що лише я, і я сам, можу врятувати племена від марксизму й машини.

Як саме?

Так, як це міг би зробити, хоч і з інших мотивів, генерал Мартін! Краще висадити нафтопромисел у повітря, ніж бачити, як накладає на нього руку диктатура городян і селян!

Десь там є рубильник, за допомогою якого промисел можна перетворити на купу уламків. І я зруйную це місце, доки воно не стало жахливим знаряддям марксистської догми в Аравії.

Тільки не думай, що мною керує імпульс. Ні, це рішення — плід всієї моєї філософії, всіх моїх переконань.

До цього рішення привело мене все моє життя, воно —

кульмінація всіх моїх думок та дій, спрямованих на здобуття істини. Врятувати цілий народ, хоч на мить відво-лікти той неминучий час, коли матеріалізм і пролетарська догма поглинуть йогої

І не думай також, Тесса, що я цим самим переходжу у табір ворогів. Ні, коли Зеїн повідомив мене про англійську загрозу, це лише зміцнило моє рішення знищити нафтопромисел. Я врятую кочовиків не тільки від майбутнього, а й від минулого. Я покладу край експлуатації, корупції й страшній деградації, за допомогою яких наш колоніалізм вичавлював із цієї країни її нафту, її багатства. Цього більше не буде! Я знищу цей ласий шматок ще до того, як Зеїн чи інглізі встигнуть ухопитись за нього.

Ти скажеш, що навіть коли промисел буде зруйновано, його багатства — нафта — залишаться під руїнами, і боротьба за володіння ними не припиниться. Це вірно. Але це вже стосується майбутнього, Тесе. Я ж прагну виконати свій обов'язок перед сучасним. Майбутнім займеться вже хтось інший.

Так чи так, майбутнє належить тобі, Тесе. Я знаю це. Я пізнав це ще тоді, коли побачив тих докерів, що стояли, мов непохитні дерева, уп'явшись корінням у свою отруєну англійську землю. Але я відкидаю твоє майбутнє для себе, Тесе. Я мушу, мушу відкинути його! Роби собі, що хочеш, у тих нетрях в Глазго, розчищаючи шлях своєму прийдешньому світові. Хай твої пролетарі зростають до неба; хай вириваються на волю звірі машини! Ти досягнеш своєї мети. Тобі належить все — навіть інтелект, навіть право на володіння істиною. Але твоя перемога для мене — смерть, Тесе, і я гину тут, на барикадах інтелекту.

Звичайно, я ще не помер і, практично кажучи, помирати не збираюсь, хоч моє місце зараз — на лікарняному ліжку. Та ні слова більше про це.

Отже, повертаюсь до своєї розповіді. Коли я скінчив сперечатися із Зеїном, він звелів привести Фрімена. Власне, бахразець збирався передати Фрімена Гаміду, бо нашого брата во Христі було спіймано в той час, коли він з невеликим загоном отруював колодязі в пустині.

Неможливо передати, який це жахливий злочин у пу-

стині. Коли 6 я, наприклад, запропонував тобі уявити, що який-небудь араб отруює резервуари з питною водою в Англії, то це ще б тобі нічого не пояснило. Злочин Фрімена значно гірший, бо колодязь у пустині — це саме життя. Під час війни колодязь можна зруйнувати або засипати; але отруїти колодязь — значить вчинити злочин проти кожного чоловіка, жінки, дитини, вчинити нечува-ний в Аравії злочин. Фрімен хотів таким шляхом обмежити нашу свободу руху; і він би добився свого, коли б його не спіймали.

На своє щастя, Фрімен був схоплений більш цивілізованими бахразцями. Коли б він потрапив до рук кочовиків, вони б тут же, на місці, розшматували його. І еони ще можуть зробити це, якщо знову впіймають Фрімена в пустині.

Я сказав Зеїну, що візьму Фрімена з собою, у табір кочовиків; і Зеїн, який нарешті навчився довіряти мені, не побоявшись того факту, що Фрімен і я — англійські джентльмени, віддав його мені. Звичайно, я взяв Фрімена зовсім не для того, щоб врятувати йому життя.