Герої пустинних горизонтів - Сторінка 84

Але*тепер, коли я повернулася до свого колишнього життя, цей страх більше не існує для мене. І я плачу, бо втратила тебе.

Скажи, я дійсно втратила тебе, Нед? Ти повернешся назад? Смію я просити про це? Чи, може, не треба просьб, а досить просто сказати, що те, що нерозривно з'єднує нас, є таким чистим, що не боїться ніяких сграхів, ніяких розбіжностей, ніяких страждань, які це життя може обрушити на нас? Кажу тобі, Нед, коли б ти ловернувся, надія вже ніколи не залишала б нас — навіть у цьому жахливому пеклі.

Знаєш, лише тепер, коли я потрапила сюди, я вперше в своєму житті змогла охопити поглядом весь світ і зажити одним життям з ним. Тільки тепер я починаю розуміти світ — бо я дихаю його надією. Я навіть раптом збагнула значення всеосяжного акту істини — акту, який ти весь час шукав, який веде до кінцевого, простого, загальнолюдського вибору. Тепер я бачу, що він необхідний, бо Світ примусив мене побачити це; і якщо ми не зробимо цього вибору в загальнолюдському масштабі, війна й смерть неминучі.

Ти навчив мене стремління до цієї мети — і як я вдячна тобі за це, і як я хочу, щоб ти був тут, поруч мене, і побачив, що твоя мета стала також і моєю! Тільки я йду далі за тебе в цьому стремлінні, бо я маю діло з реальним матеріалом, з якого складаються людські душі. Я віддаю себе всю своїй Справі і, гадаю, я справджую свій вибір. Але мені потрібен ти, бо без тебе я наче без серця. Ти повернешся, Нед? Повернешся?"

"Чи повернусь я, Тесе?

Відповісти на це нелегко, дівчино, і щоб дати якусь відповідь, я повинен спершу розв'язати головні питання свого життя: що мені обрати? Як діяти? І мою відповідь тепер визначає не так те, що відбувається між мною і тобою, як те, що я вирішу робити далі тут, в Аравії. Бо моя участь у Справі племен наближається до кінця.

Я зрозумів це вже тоді, коли Гамід вирушив до табору Зеїна; або ні, навіть раніше — коли Гамід покликав моїх хлопчаків, Мінку і маленького Нурі, і звелів їм відвезти його туди машиною.

ХлопчакиІ.Повернувшись до Аравії, я помітив у них деякі зміни: дитинство минало, вони входили в юність. Звичайно, я сприйняв це як природний процес і, пригадую, подумав тоді, що обидва вони виростуть, зберігаючи недоторканною свою первісну лагідність і свою ніжну, дику чистоту. Я думав, що згодом їхня дитяча нерозлучність переросте в дружбу, яка буває тільки серед кочовиків пустині.

Але, побачивши їх цього разу, після двох— чи трьохмі-сячної перерви, під час якої я перебував в інших місцях і не зустрічався з хлопчаками, я був приголомшений зміною, що відбулася з ними. О, вони все ще нерозлучні. Мимоволі — бо, як Сміт, вони прив'язані до проклятого броньовика, управляти яким навчив їх Сміт і яким Гамід тепер користується як найнадійнішим засобом пересування по пустині.

Машина покорила їх. Я не хочу сказати цим просто, що вони люблять чудовисько, яким роз'їжджають. Ні, це щось глибше, бо самі їхні вдачі зазнали змін через зіткнення й поводження з машиною. З їхніх обличь зникли лагідні лінії, і їхні очі стали колючими. З цих двох Мінка завжди був більш мужнім; але навіть йому слід було б довіку залишатися чортенятком. А тепер він погладшав, погрубів і почав скидатися на якогось напівдо-рослого водія грузовика, з очима й вдачею шотландського інженера і душею, мов котушка електричного годинника, по якій пропущено струм.

Отже, це його майбутнє; і в це майбутнє він потягне за собою маленького Нурі, у якому розвинулася знаттєлюбність. Невинна уява Нурі завжди кінчалася там, де й його сентиментальна й поетична душа пастушка. Але тепер його уява починається з тієї ідіотської подорожі до Англії (за одну цю подорож я міг би убити Фрімена) й кінчається на невситимому прагненні увібрати у свою душу весь цивілізований світ і таким чином збагнути його. Тепер він уже ніколи не знатиме спокою і, рано чи пізно, залишить пустиню. Так, хоч він завжди плакатиме за нею й любитиме її над усе, він покине її, ваблений цією цікавістю до мислячого, працюючого світу, бо він раптом відчув, що цей світ створений для нього так само, як для будь-кого іншого. Він втратить свою дитячу простоту і перетвориться на обдарованого уявою юнака, на вдумливого чоловіка і, кінець кінцем, безумовно, стане звичайнісіньким арабом.

Отже, я втратив ці дві мої ніжні й природні душі. їх відібоала у мене машина.

Коли я зрозумів це, Тесе, моє серце облилося сльозами, і мені мимоволі подумалося, що їхня доля передрікає майбутнє всієї ПУСТИНІ, І не тільки пустині, а й навіть самого Гаміда. Та про Гаміда потім.

Отже, ми вчотирьох вирушили до табору Зеїна, який

розташувався на відстані десяти чи п'ятнадцяти миль від нас. Я вперше побачив бахразьку армію городян і селян, і, треба сказати, її вигляд здивував мене. Я гадав, що побачу дике збіговище голодних селян або (знаючи здібності Зеїна) вдалу копію старої бахразької армії — з тією ж безглуздою муштрою, але дисципліновану і смертоносну. Обидва передбачення були цілком обгрунтовані. Жодне, не жаль, не ствердилося.

Зеїн, здається, зберіг свою вдачу вагоновода, але при цьому набув всіх необхідних рис військового і партизана, і навіть жителя пустині. Його велика армія, що, між іншим, не має нічого спільного з партизанським військом, позиційно розташована дуже близько до нафтопромислу, але розглядіти її мені не вдалося. Зате я побачив штаб бахразця. Цей штаб являв собою дивний набір всіляких корисних речей — починаючи від трофейних бочок з рибою і кінчаючи радіостанцією, яку Зеїн використовував для пропаганди, сповнюючи пустиню виттям радіопередач, що призначалися для легіонерів Азмі-паші на нафтопромислі. Я радий, що те, що я збираюся зараз зробити, назавжди позбавить мене від необхідності вислухувати цей галас.

Сам Зеїн перебував у великому підземному бліндажі, збудованому для нього його копачами канав, і коли ми з Гамідом приїхали, тут, у бліндажі, провадилося навчання Навчання догми, Тесе. Уяви собі це! Коли ми ввійшли, механіки й доктринери Зеїна підвелися й стали струнко!

"Ах, арабська ввічливість. Ах, міське честолюбство!", в здивуванні прошепотів я Гаміду. Але принц залишався шанобливо мовчазним. Навіть вірніше було б сказати збентеженим, бо в ньому відчувалася якась спантеличена цікавість до всього, що Бахразі каже або робить — цікавість, яка призводить до фатальних наслідків, на зразок тієї, що керувала Пандорою 81.

Зеїн не здивувався, побачивши нас, і, здається, зрадів моїй появі. Він відпустив своїх учнів, жартівливо промовивши щось з приводу того, що зараз теорію заступить практика, і запропонував нам чаю і сигарет. Видно, люб'язність пустині заразлива. І все ж таки, незважаючи на приховану насмішкуватість, з якою Зеїн звертався до мене, і повагу, з якою він звертався до Гаміда, незважаючи на лихе завершення, до якого він довів нашу Спра-

№

ву, я не міг не відчувати приязні до нього. Можливо, через цю приязнь й захоплення ним, я ненавиджу його догму й боюся її більше, ніж слід. У мене це нагадує твої класові страхи, тільки навпаки, Тесе

Отже ми сіли на голу піщану долівку 5ешової печери і почали обговорювати й вирішувати майбутнє нашого Повстання.

Гамід сповістив бахразця про те, що я захопив Азмі-пашу й триматиму його, доки племена не ухвалять, що робити з промислом. Щоб уникнути будь-яких непорозумінь, він заявив, що оскільки ми, кочовики, захопили промисел, ми вважаємо його своїм. Після цього він попросив Зеїна викласти свої міркування відносно дальшої долі нафтопромислу.

Зеїн поглянув на мене якимось швидким, запамороченим поглядом, і я подумав, що вперше в його нелегкому житті почуття зараз візьмуть верх над ним і прорвуться назовні. Хоча він дотримується твоєї догми, Тесе, йому бракує твого вміння зустрічати несподіванки. Однак він тільки всміхнувся, зітхнув, кивнув головою і, стуливши долоні кістлявих рук, поглядом дав мен" знати, що я справдив його кращі сподівання щодо мене. Та, незважаючи на всю його стриманість, я відчув, що він єдиний з усіх (включаючи й Гаміда), збагнув справжнє значення мого досягнення. Я відчув, що його пориває схопитись, як зробив би на його місці я, і вигукнути:

"Давайте скоріше закріпимо цей успіх. Давайте вирушати. Давайте захопимо те місце, доки з ним нічого не трапилось".

Але з поваги до Гаміда він не промовив ні слова — з поваги, і, можливо, тому, що в мовчазності й нерухомості принца він угадав гіркоту й смуток, що їх принесла Гаміду перемога.

Гамід довго не порушував тиші. І в його величному, королівському мовчанні проступала не так задумливість, як трагічна збентеженість. Я сиджу зараз посеред голої пустині і не бачу нічого, не можу думати ні про що, крім цього клятого нафтопромислу, що чекає мене попереду. Та досить мені згадати Зеїнову печеру і в ній пригніченого безвихіддю, мовчазного Гаміда, як всякі видіння блякнуть і зникають перед цією жахливою картиною.

В ту мить я зрозумів, що Гамід приніс всю долю Пов стання на розсуд бахразцю. І вони обидва розуміли це так само, як і я.

Звичайно, готуючи своє об'єднане Повстання, і принц, і Зеїн не раз розходилися чи погоджувалися щодо того чи іншого аспекту арабських справ, і, безперечно, вони вже не раз до цьою обговорювали майбутнє нафтопромислу. Я зрозумів також, що за той час, поки я був у вигнанні в Англії й поки облягав промисел, між Гамі-дом і Зеїном відбулося справжнє зближення. їхній "союз" був тепер чимсь більшим, ніж просто "modus operandi"*. Як сказав Гамід, це була єдність — "одвічна й нерозривна". І тепер своїм мовчанням Гамід начебто промовляв:

"Я знаю, Бахразі, для мене немає іншого шляху, крім твого. Я приймаю його".

Але я не міг прийняти його.

Отже, я розпочав запеклу суперечку, щоб врятувати Гаміда від ницого світу, на милість якого він здавався. І хоч я знав наперед, яка буде відповідь, я знову спитав бахразця, що він збирається зробити з промислом.

"Справа ясна, — як завжди відповів Зеїн. — Зараз він належить повсталим селянам, городянам і кочовикам. Які тут можуть бути сумніви?"

Ця відповідь розізлила мене.

"Табір Гаміда ходором ходить від цих сумнівів,— відповів я.— Коли б не було цих сумнівів, хіба ми приїхали б до тебе, Бахразі?"

Мо? слова прикро вразили Зеїна, він знизав плечима й помовчав, дожидаючись, доки я заспокоюсь.