Герої пустинних горизонтів - Сторінка 81

Розумієш, мамо, я справжній кочовик, який після довгих блукань у пустині повертається до багатолюдного двору Гаміда. Але те, що було, знову вже не повториться.

Там, у тій долині, всі мої прагнення дістануть своє завершення, і я гадаю, що більше писати я вже не буду. Те, що має відбутися, вже саме по собі розповість про кінець усіх моїх заплутаних шукань".

"Равбіо!*

І все ж, перебуваючи вже тут, в долині, я мушу далі давати пояснення своїм діям, мамо, бо цього вимагає дивне становище, в яке я зараз потрапив. Я дедалі все більше схиляюся до думки, що наступний етап у розвитку подій буде завершальним для мене, вінцем всієї моєї діяльності, моєї істини, мого одкровення, моєї вселенської

Справи. Поки що я бачу тут лише трагедію. І, здається, ця трагедія стосується не тільки мене самого, а всіх, хто перебуває в таборі Гаміда. А втім, я ще не знаю. Я лише знаю, що тут, в долині, я вже встиг щось втратити і щось знайти, а тому я готовий на вчинок, що виходить за межі розумного. Зараз я намагаюсь якось сформулювати й з'ясувати це — і для себе, і для тебе.

Звичайно, ти повинна показати ці записи Тесе. А також Грейс і навіть Джеку і Сміту (якщо він ще повернеться назад після цих подій). А особливо я хочу, щоб їх прочитала Тесе, бо вона й ти становите зараз для мене якесь невиразне, але єдине ціле. Чому — не знаю. Можливо, тому, що я відчуваю потребу довести щось вам обом. Згодом я напишу в цьому зошиті і для Тесе окремо, бо я одержав від неї листа, який пройшов через руки Фрімена, Зеїна і Гаміда.

Так, Фрімен тепер в моїх руках. Або, вірніше, в руках Зеїна, і з цього можна здогадатись, як потрапив до мене лист від Тесе. Фрімен передав його Гаміду для мене — Фрімен, ця ввічлива потвора, чий останній злочин щодо племен такий жахливий, що я не можу навіть згадувати про нього. Але цей Фрімен передає мені листа від Тесе і навіть жодного рядка від тебе. Чому ти нічого не написала мені, мамо? Ти зреклася мене? Чи розрахункові книжки Джека так захоплюють тебе, що для мене не за лишається часу? Я не розпитував Фрімена про тебе, бо навіть у цьому не можу дозволити йому заглянути в мою душу. А він, звичайно, зберігає самовдоволене мовчання й чекає, коли я запитаю про тебе й про Грейс. Та я краще помру, не знаючи нічого про вас, ніж спитаю його.

Але справа тут не у Фрімені. Принаймні, поки що справа не у Фрімені, бо я ще не вбив його (Він одружився з Грейс? Боже, скільки питань я мусив би задати йому, але не можу. Не можу).

Тепер йдеться не про Фрімена, а про підсумок усієї моєї діяльності, про підсумок, який здавався мені таким містичновисоким, коли я дивився на цю чудову долину з пагорба. Та виявилося, що нічого високого в ньому немає. Тільки ница, гнила дійсність. І це відкриття приголомшило мене.

Все почалося в Гаміда. Я застав його в пригніченому, гіркому настрої. Як і мене, близькість перемоги загнала принца в безвихідь. Він зустрів мене з щирою, глибокою радістю. Але я бачив, що він дуже збентежений чимсь і болісно прагне з'ясувати мені своє власне становище. Я і не думав знайти в його таборі цілковитий спокій і злагоду, але розкладаючий вплив перемоги встиг позначитися на одноплемінниках Гаміда в набагато більшій мірі, ніж я сподівався.

Гамід ледве встиг попередити мене про це, бо ми розмовляли на ходу, поспішаючи до намету Ради племен.

Його слова були пройняті гнівом і роздратуванням.

— Якщо я досі не зрікся влади, то лише завдяки своїй упертості,— казав він.— Скажи, ти вважаєш мене терпеливим?—В цьому питанні принца проглянув такий глум з себе самого, що мені стало боляче за нього. Гамід тремтів. Вимовивши останнє слово, він заплющив свої яскраві, ясні очі, немов ця чеснота терпеливості була йому глибоко ненависною.— Ти не уявляєш собі, яку лють викликають у мені оті ниці заміри на нашу Справу з боку моїх тупих, самовпевнених і підлих придворних. Але я повинен придушувати гнів у своєму серці, щоб зберегти нашу мету в чистоті. Мої високородні брати! Тепер я можу довіряти лише найбіднішому кочовику, бо він просить найменшого й буде задоволений, одержавши лише свободу і нічого більше. А всі інші гризуться між собою, приводять підозрілих чужоземців, які пропонують мені всілякі угоди, навіть привозять політиків і емісарів з інших арабських країн: з Єгипту, Сірії й віддаленіших місць. А ті привозять з собою свою політичну пропаганду, свої нездійсненні обіцянки, невгамовне честолюбство й усобиці, свій розкладаючий вплив; і всі намагаються накинути мені свої пропозиції і поради. Кажу тобі, брате, я принц, якому остогидли всі принци, я ненавиджу всякі богопо-дібні твердження, я зневажаю своїх воїнів, яким тільки й потрібні кров та помста; і я б радо помер тут, зараз, якби знав, що моя смерть покладе край анархії в нашій пустині, покінчить з нашою своєрідною і дикою індивідуальністю.

На якусь мить пристрасть надала обличчю принца юнацького виразу — виразу, якого я вже давно не бачив у нього. Я йшов, накульгуючи, спершись на руку Гаміда, і в цю мить відчував себе винуватим перед принцем, картав себе за егоїзм і думав, що ніякі мої власні інтереси не можуть мати цінності, якщо вони виходять за сферу інтересів Гаміда.

І тепер я не надав особливого значення тому, що Гамід певною мірою зрікається Духу племен. Важливим було те, що наші душі знову злилися, і я, глибоко зітхаючи, вже в котрий раз зробив для себе це дивне відкриття: в цій людині я знайшов єдиний ідеал, якому я можу служити, єдину душу, якій я можу підкоритися в боротьбі за Справу. Справа племен залишається недоторканною і чистою — такою чистою, якою хоче бачити її Гамід, бо він — її душа. Охоплений почуттям любові і відданості, я стиснув руку Гаміду і крізь туман, що застилав мені очі, я майже не бачив недбалих кочовиків та їхні пошарпані намети навколо нас — все те, що було предметом нашої любові. Та й Гамід простував табором з якимсь на диво неуважним, зневажливим поглядом, не помічаючи своїх підданих. Бажання порозумітися поглинуло його цілком.

— Я перетерпів ці чвари, піднісся над ними, брате, бо мій міський союзник навчив мене терпеливості. Терпеливість! Боже, я тільки тепер осягаю, що таке стриманість і розсудливість, етика і чисте почуття. Я почав з доброзичливої зневаги до цієї маленької впертої людини, яка так уважно стежить за мною і так нагадує тебе, але зараз я схильний захоплюватись нею; бо Зеїн також має одну лише мету, один єдиний напрямок, одне єдине прагнення, за здійснення якого він готовий пожертвувати всім на світі, навіть своїм життям. Я повинен дякувати цьому бахразцеві за стримуючий вплив, який він має на мене, за приклад неухильного стремління до мети, який він мені показує. Я надто вдячний йому і тепер почуваю, що зв'язаний з ним, можливо, назавжди і, можливо, нерозривно.

— Боронь боже! — мимоволі вихопилося у мене. — Аххх!

Гамід швидко поглянув на мене, бо в цьому безглуздому вигуку почулося душевне страждання, яке я не в силі був приховати. Але принц сприйняв цей зойк за вияв простої фізичної болі. Він зупинився, дивлячись на мене, раптом приголомшений моїм нещасним виглядом, і, видимо, збираючись щось сказати з приводу моєї слабкості, але я зупинив його поглядом, мовчазним благану ням. Я не хотів, щоб моє запалене, жалюгідне, стражденне тіло стало причиною, яка б відвернула нас від нашої розмови або вульгаризувала її. І Гамід зрозумів моє бла-

гання.. Він кивнув і, не кажучи ні слова, просто подав мені руку.

— Не тривожся,— промовив він спокійно, але з гіркотою.— Я поки що не збираюся поступатись своїм місцем вождя. Але я змушений буду віддати твій успіх на поталу моїм дурним братам. Я знаю, це буде те ж саме, що кинути благородне ягнятко зграї табірних собак. Ти побачиш, як вони перегризуться. Але ти побачиш також, як вперто я тримаюся за свою владу. Шкода тільки, що я змушений приносити їм в жертву твою перемогу. Але я мушу зробити це. Мушу. Коли я знатиму, чого домагаються в своєму себелюбстві ці людці, мені видніше буде, як протидіяти їм.

— А Зеїн?—спитав я тривожно.

— Не турбуйся відносно Зеїна, Гордон. Ми діятимемо удвох і робитимемо тільки те, що вважаємо за найкраще".

"На нещастя, лише я, і я сам, мушу тепер робити те, що вважаю за найкраще, бо події, які відбулися, поставили під загрозу всю Справу мого життя й лригвели до розбіжності між мною й Гамідом, яка по суті повторює розбіжність між мною і Тесе, але повторює її у пародійному вигляді.

Засідання "Ради" Гаміда являло собою досить непривабливе видовище. Я, власне, ніколи не надавав особливого значення різноманітним планам, що їх ашраф племен і різні там посіпаки виношують щодо майбутнього нафтопромислу, бо знав, що Гамід так чи інакше робитиме по-своєму. Але я не сподівався, що користолюбство радників та їхні чвари штовхнуть Гаміда в обійми Зеїна і зв'яжуть його з бахразцем "назавжди й нерозривно". Однак це трапилося, і тепер лише я один можу визволити принца з цих обіймів.

Особливо шкідливим в цій історії виявився брат Гаміда, Саад, якому вдалося справити враження навіть на мене, бо під час засідання він мене мало не вбив.

Саад з самого початку жадав вигнати гроші на цій Справі. Видно, в історичному плані, таку позицію посідають усі молодші брати. По суті, суме молодші брати, домагаючись землі й багатства, мастили колеса феодалізму і старогрецької олігархії; але вони завжди були інтриганами й опортуністами, і Саад не є винятком серед них. хіба що тільки він в історичному плані є анахронізмом.

Саад, при співучасті старого коричньовошкірого сеїда принца, замислив перепродати нафтопромисел, після того як його буде захоплено, якійсь іншій державі. Найнеймо-вірнішим було те, що ця інша держава таки знайшлася в пустині! Я гучно розреготався, коли Саад назвав її, і пошкодував, що поруч не було Везубі з його теорією "третьої сили" — він, мабуть, не радів би так, як я. А я не міг не сміятись, бо Саад, як виявилось, покладав усі свої надії на якогось мандрівного недоладного американця — не то місіонера, не то військового, чи археолога, чи просто ділка, я так і не добрав.

Саад вже підготував усе, щоб племена, після того як я захоплю промисел, оголосили його своєю власністю і потім продали за нечувану суму.