Герої пустинних горизонтів - Сторінка 82

Все це було викладено на папері, із статтями й параграфами, з преамбулою й застереженнями, з підписами й фантастичними американськими печатками, які Саад з гордістю показував нам усім. Якась американська нафтова компанія, якийсь світ у світі, вишукала Саада в нашій далекій пустині, і угода відбулася. Від Гаміда тепер вимагалося тільки визнати fait accompli *. Певна річ, моя перемога була якнайбільше на руку Сааду, оскільки завдяки їй в цій справі можна було не зважати на Зеїна аль-Бахразі. І хоч вся ця історія надзвичайно звеселила мене своєю фантастичністю (подумати тільки,— завірені печатки в пустині!), я зрозумів, що план Саала цілком серйозний.

Але мій план був теж не менш серйозним, бо, зайшовши так далеко у своєму служінні Справі племен, я прагнув тепер одного — щоб кочовики вирішили, долю поомислу до того, як міські бахразці скористаються з моєї перемоги, випередять кочовиків і включать промисел у свій марксистський світ машин. Бїда була лише в тому, що я так і не знав, що має робити Гамід з промислом, вступивши у володіння ним. Проте саме цю проблему Гамід хотів зараз вирішити в першу чергу, перш ніж розпочинати будь-які дальші дії.

І я подумав: "Боже, невже майбутнє цього краю*—це контракт, укладений Саадом?"

Мені дуже хотілося знову розсміятись, та в цю мить розпочалася серйозна суперечка. О, яке королівське зборище розмістилося в густій півтемряві цього бридкого намету з козячих шкір! Його можна було поділити на дві групи: на зодягнених і не зодягнених в кочівницькі бурнуси. Це, звичайно, лише чисто зовнішній поділ, бо навряд чи хто-небудь міг би розібратись, що являє собою більшість екземплярів цієї колекції навколо Гаміда. Інші фактори, які поділяли їх на групи й підгрупи, було дуже важко простежити, і я не хотів морочити собі голову ними. Спочатку це видовище було ненависне мені, але згодом тільки печалило й смішило.

Першим прибічником Саада, наприклад, виявився якийсь зловісного вигляду емісар з Саудівської Аравії, який став доводити, ніби Ібн Сауд благоденствує завдяки американським грошам і допомозі. Захлинаючись, він кричав, що Америка самим аллахом призначена, щоб давати гроші й мати справу з машинами, тоді як арабам сам аллах начертав одержувати гроші й не торкатися машини. Маєш тут нову релігійну ідеологію Аравії!

Інші — і серед них єгиптянин у фесці й залшіових туфлях — доводили, що найкращим виходом було б віддати промисел у концесію якій-небудь більшій й багатшій арабській країні. Вона могла б робити з промислом те ж саме, що роблять іноземці. Власне, цією країною міг би бути Єгипет — зокрема, один багатий єгипетський паша.

А потім старий розбишака Таліб — який набув такого благородного вигляду після шести місяців неабиякої війни і неабиякого харчування — з пожадливим виглядом проголосив, що нафтопромисел слід залишити англійцям, тільки хай вони дадуть викуп за нього, а також зобов'яжуться виплачувати племенам податки й "нафтопровідні гроші". Англійці могли б також допомогти кочовикам по-, душити отих нових революціонерів-хазяїнів з Бахразу, від яких у таборі Гаміда вже дихати нічим.

Під час своєї промови старий дурень дивився на мене, шукаючи підтримки. (Коли ми зустрілися, він кинувся мені на шию, плакав й вигукував старі бойові кличі Повстання, забувши, як останнього разу він зрадив нас і покинув мене в болотах, в оточенні легіонерів Азмі).

Мене, мабуть, трохи збентежив погляд Таліба, бо він свідчив про те, що старий ототожнює мене з іншими "ін-глізі"; та він, видно, не мав* наміру ставити мене в ніякове становище, і я простив його, тим більш, що мене вже не обходить, якої думки про мене всі ці старі. Я не міг проте простити Талїбу його продажність, бо було цілком очевидно, що англійці на цей раз знов підкупили його — найімовірніше, через Фрімена чи одного з його агентів.

Звичайно, ідея залишити промисел англійцям викликала люті заперечення, особливо з боку Саада, який заявив, що уб'є будь-кого, хто знову почне домовлятися з англійцями після всього того, що він, Саад, витерпів від їхніх рук — через Азмі. (Колись один з солдатів Азмі взяв Саада в полон, збивши його з ніг простою зуботичиною). Він вишпурне англійців, кричав Саад, і він попросить американців допомогти йому в цьому, а також у тому, щоб здихатися наших міських союзників, які всі до одного безвірники й злодії.

Саада підтримав якийсь сірієць. Але тут у дискусію встряли двоє чорношкірих шейхи з Неджда й якийсь висланий іракський політик. Усі троє загаласували, як божевільні, що всі чужоземці — падлюки і їхня присутність у країні є образою для арабів. Оскільки промисел самим племенам не потрібний ("Аллах всемогутній, — вигукнув один з шейхів, — невже ми станемо бруднити тією гидотою наші благородні руки!"), найкраще буде доручити догляд за ним більш умілим комерсантам з своїх-таки братів по крові: єгиптянам, іракським арабам або навіть сірійцям, що уславились як гарні купці й фінансисти.

Так, усі ці пропозиції були цілком серйозними. Навіть старий Асік, на столітньому обличчі якого, здається, назавжди осів порох його зруйнованого міста, висунув свій план. Він сказав, що те, кому належатиме промисел, не має значення — аби не гладкому Азмі. На думку купця, Аравії куди більше потрібні гроші, ніж сам промисел. Отже, його слід продати тому, хто дасть більше, а виторг використати на відбудову зруйнованих міст, на поповнення майна племен і, насамперед, на збільшення отар і відновлення пасовищ — з тим, щоб в пустині знов завирувало життя (і торгівляї).

Гамід, слухаючи усе це, мав вигляд людини, яка повільно вмирає, тим часом як лікарі, священики й холодні фарисеї сперечаються над її благородними останками. Його обличчя виражало то біль, то лють, і мені здавалося, що він ледве утримується від гнівного крику. Я відчував, що принц з усієї сили намагається зберегти чистим у своїй уяві те єдине видіння, ту єдину мету, на здобуття якої він підняв усю пустиню — свободу племен. Гамід бачив, що всі присутні в наметі втратили це видіння й цікавляться лише наживою, яку обіцяв їм промисел. Володіння цим нікчемним місцем, його багатствами вже розбестили їх.

Хоч це і дивно, але я, спостерігаючи благородний, палкий гнів Гаміда, дедалі більше усвідомлював, що те, що відбувається на цій нараді, у мене ніякого гніву не викликає. Я вже звик до таких сцен, і в цій мені чулася лише якась химерна луна всього мого попереднього досвіду в Англії. Хіба не є ця бридка сцена повторенням дебатів про національну політику в будь-якій іншій країні? Хіба я не залишив нещодавно таку ж саму арену в Англії? І (не роблячи далекосяжних висновків) хіба не міг би я знайти паралелей щодо тупоумства, корупції й неуцтва в Англії, в Аравії, в будь-якій країні, де влада служить лише одному — власності? (Ти чуєш мене, Тесса?!).

Я бачив у цю мить те, що бачить Гамід: ці вожді забули про Повстання, про свободу, про справжню й чітку мету — незалежність і самовизначення, — тільки-но зайшлося про реальну власність, реальне багатство, матеріальні атрибути держави й машини. Порив до свободи, який колись тягнув за собою всіх цих людей і був їхнього вірою, видихався й загубився в хащах політики й владарювання. О, я не збирався твердити, як ті поверхові й безсилі оксфордські поети, що власність і влада розбещують усіх. Гамід — живий доказ того, що ця формула безпідставна. Я просто кажу, що всяка свобода гине через нездатність людей залишатися вірними чистій меті. Боротьба за власність осліплює їх. Ця боротьба веде до загибелі світу. В цій боротьбі зраджуються надії людства.

І в цій боротьбі Гаміда відрізняє від усіх інших правителів те, що він нездатний на зраду.

Коли б я не дійшов цього розумом, я б відчув це інтуїтивно в смердючій темряві намету Ради племен, бо людьми, що тут зібралися, керували зараз виключно егоїстичні, корисливі інтереси, і все, що вони вимагали, вони вимагали лише ради себе і аж ніяк не ради тих людей, завдяки яким став можливим об'єкт їхньої чвари — перемога Вони забули про обшарпаного кочовика, про цю найменшу одиницю Повстання. Тепер я зрозумів розпачливі слова Гаміда, коли він казав, що може довіряти тільки найбіднішому, найнижчому кочовику; тепер мені було ясно, ще з усіх лише сам принц і репрезентує в цьому наметі інтереси свого народу, що він тут — голос народу, його надія, його справжнє, незаплямоване втілення. •

Ось чому Гаміда охопив такий гнів—це гнівалася душа його народу, і ось чому я, з душею свого народу, міг відчувати тільки сум, сум, сум, бачачи, як брутальний світ занапащає ще один народ, ще одну благородну справу.

Коли Гамід уже не міг більше витримати ці суперечки, він раптом наказав усім замовкнути Я ніколи ще не чув наказу, який промовляли би таким страшним, убивчим голосом, і я ніколи ще не чув такої тиші, як та, що наступила тут. Потім спокійно — надто спокійно — Гамід почав лаяти присутніх, виливаючи на них весь свій гнів, презирство й нетерпіння, що повільно накоплялися в ньому місяцями й роками, коли він намагався об'єднати в загальне повстання ці роз'єднані й егоїстичні сили.

Це була жахлива сцена. Адже всі присутні, дарма що вони виявляли зараз таку обмеженість, доводилися Гаміду братами й старими друзями! Але як усі терпеливі люди, що в них увірвався терпець, принц тепер ганив їх злобно, зневажливо, грізно й нещадно. Гамід не щадив нікого, і хоч іскра, що запалила його, виникла із сперечання про нафтопромисел, він спрямовував вогонь свого гніву на їхню загальну розбещеність, на їхнє себелюбство й сварливість, від яких так довго терпів.

Так! Слова принца різали й пекли, тим часом як його семітичні очі залишалися холодними й чорними-чорними; і назвавши, нарешті, імена свого рідного брата й старого лицеміра сеїда (принц мудро приберіг їх напослідок), він спрямував на них найгіркіші обвинувачення, перелічуючи всі їхні інтриги, підступи й дурощі. Він обізвав Саада зажерливим дурнем, хлюстом і злодієм; а сеїда затаврував як дворушника й підлого осквернителя могили його, Га-мідового, батька.

Саад і священик розлютилися більше за інших, бо більше за інших були переконані у правоті своїх замірів, і я нітрохи не здивувався, коли побачив, що Саад смертельно зблід і ухопився за тонкий дорогий кинджал, заткнутий у нього за поясом.

Я подумав, що Саад так ошаленів тепер, що може кинутися на Гаміда, і швидко підвівся, щоб перепинити його.