Герої пустинних горизонтів - Сторінка 87

Та що таке моя совість? Це, власне, спроба однієї людини пояснити саму себе. Зате про генерала можна сказати, що він несе з собою всю криваву совість Західного світу. Руйнувати чи не руйнувати? — .сь яке питання стоїть зараз перед ними, неприкрашене, пекуче питання. Чим це скінчиться? Ви можете відповісти? Ви вважаєте англійські бомбардувальники долею і майбутнім Азії? Га? Чи зважиться генерал влаштувати нам пекло? Як по-вашому? Серйозно! Відповідайте, Сміті!

— Не знаю. Хіба хто-небудь може відповісти на це?

— Це правда! Хіба хто-небудь може відповісти? Саме майбутнє визначиться тут, і саме я підготував це визначення! Повірте, Сміті, ще жодній людині на землі не вдавалося поставити грецьку божественну драму так, як я поста-ЕИВ її тут! Генерал зараз плентається, й спотикається, й намагається знайти якийсь вихід для всього світу. Пхе! У світу немає виходу, немає шляху, бо кому яке ціло до світу, коли вся справа в одній душі, в розумному й рішучому актові однієї людини! І я — ця людина — я, Сміті! Спостерігайте мене! Я вирішую майбутнє в цій країні, і хай я буду проклятий, якщо я ще хоч на мить завагаюся. Тепер я знаю, що я мушу зробитиі Ходімо вниз, до пєі електростанції, і зробимо, що треба!

— Ви збираєтесь їхати назустріч Гаміду? —спитал Сміт, намагаючись вести розмову в межах розумного. Вдалині на вітру вже клубочилася курява, сповіщаючи набли-?кення військ Гаміда чи Зеїна.

— Ні. Я не збираюся зустрічати Гаміда. Я збираюсь врятувати його!

— Ви зовсім занепали духом, Гордон. 1 ви хворі. На вас лиця нема. Чому б вам не перепочити хоч іуохи в одній з вілл? Будь ласка, Гордон! Ви вже ледве на ногах стоїте.

— Ви так гадаєте? — лагідно, тихо спитав Гордон. — Дивіться!

З площадки вниз, крізь проліт гвинтових сходів, вела гладко відполірована стальна труба, призначена для швидкого спуску пожежника на землю. Гордон не міцно обхопив трубу руками й ногами і кинувся вниз. Від стрімливого польоту йому перехопило дух, і на секунду він знепритомнів— від болю і від думки про безглуздість того, що він робить. Його бурнус, задравшись, залопотів у нього над головою, і він опритомнів від свисту вітру і сплеску матерії у вухах. Гордон встиг сповільнити падіння — скоріше інстинктивно, ніж свідомо, він використав сандалі як гарячі, скрегочучі гальма. І упавши м'яко на пісок, Гордон зрозуміз, що цьо го разу він востаннє знущався з свого тіла. Другого такого потрясіння воно вже не витримає. Тіло попереджало його про це: він тремтів, його нудило й морозило, думки плуталися в голові...

Лише напруживши всю свою волю, Гордон спромігся підвестись і пройти поміж металевими фермами вишки. Стражденно заплющивши очі, він підняв обличчя догори і гукнув до Сміта:

— Спускайтеся! Спускайтеся! Це чудово!

— Тільки не для мене! — крикнув Сміт згори.— Я ще не збожеволів!

— Тоді швидше сходьте, Сміті. Бога ради, якнайшвидше!

Сміт спускався нестерпно довго — здавалось, він бариться навмисно, щоб помучити Гордона. І дійсно, разом з почуттями подиву й жалю до Гордона в Сміта вже виникало почуття озлоблення. Гордон сів на пісок 'лля підніжжя сходів, охопив руками коліна і уткнувся в них обличчям. Він почав рахувати мірні, повільні удари Смітових сандалів по залізним східцям. Спочатку, коли Сміт був ще високо, ці удари звучали мелодійно, як дзвони; та в міру того, як він все нижче спускався до вритого в землю підніжжя, металеві звуки ставали глухішими, грубішими.

Гул заліза висотував нерви. І кожний крок Сміта, мабуть, болісно віддавався і в його власній змученій душі: Сміт також був виснажений. Міскін Сміт! Сердешний Смі* в Аравії... Гордон знову відчув себе винуватим знову відчув, що заподіяв цьому чоловікові велике зло, потягнувши його з собою назад. Слід було залишити Сміта в Англії, в тій нудній драговині, в яку він так радо поринув, повернувшись додому. Сміт може жити тільки в безликій масі, хоч він і на диво вирізняється на її тлі.

Власне, саме в цій відмінності Сміта від йому подібних і полягає причина його теперішніх страждань. Яка сила-силенна смітів населяє світ! Мільйони й мільйони безпросвітних роботяг, рабів, чий володар — засоби до існування. Вони не живуть, а просто день у день косяками повільно пливуть у смерть. Однак, деякі з них ще зберігають у своїх душах атом своєрідності — завдяки тому, що мріють про подвиги інших. Вони приклеюють свої душі до тіней героїв і линуть слідом за величними тінями — на крилах невтримної фантазії.

Незвичайність Сміта і іронія його долі полягають у тому, що його сни стали явом. Він насправді повстав, залишив звичну обстановку і вирушив спостерігати свого героя в дії. Не для того, щоб діяти самому — ні, собі він ціну знає і завищувати її не збирається, — а просто для того, щоб бачити, як герой прямує шляхами долі, лро які він, Сміт, тільки мріє. Спочатку цим героєм був померлий Ло-уренс, чиє життя Сміт пережив знову просто завдяки тому, що був в Аравійській пустині. Але потім, ідучи за тінню Гордона, він зайшов уже далі, ніж сподівався; його най-сміливіші мрії справдилися, він наситився СРОЇ:/Г" подвигами — ні, переситився ними — і повернувся додому, вигукуючи:

"Досить! Досить! Назад, до звичного життя!"

Але Сміт ретирувався надто пізно. Гордон не міг утекти від Аравії, а Сміт не міг утекти від самого Гордона. Він приклеїв себе до тіні свого героя, і доля вимагала, щоб він ішов слідом за героєм до кінця.

Міскін Сміт. А все ж таки він герой—якщо герої визначаються розмірами і цілями їхньої Справи.

Тепер він стояв над Гордоном, створюючи приємний холодок, бо заступав своєю фігурою немилосерде сонце. Гордон підвів голову і побачив у Смітових очах вираз жалості і тривоги. Але цей вираз змінився виразом обурення, коли Гордон розсміявся.

— Сміт, — сказав він> не підводячись, — після всіх цих років ви раптом перестали бути загадкою для мене. Я розгадав вас, поки ви спускалися тими сходам.и. Краще б ви зсковзнули по трубі і Залишились загадкою, бо тепер ви стали тягарем на моїй совісті, і я повинен врятувати також і вас. Ви єдине зло, яке я вчинив тут; мій єдиний гріх. І коли ви зробите те, про що я вас прошу, можете сідати в свою машину і їхати звідси. їдьте! Я відпускаю вас додому. Я звільняю вас від моєї тіні, Сміті, чи будь-чоїо іншого, що прив'язує вас до мене. Що б це не було, воно вам однаково ненависне. Я винен перед вами, винен! І я серйозно кажу вам: ви вільні! Більше ніщо не тримає нас тут. Я зробив все, що міг в Аравії, і, отже, після мого останнього акту ви мусите їхати звідси. Запакуйте свої хусточки й чисті шкарпетки і їдьте. Тільки спершу покажіть мені той вимикач. Це останній подвиг, який ви повинні зробити для мене.

Якусь мить здавалось, що Сміт от-от нахилиться, як жираф, підніме хворого Гордона на руки і понесе його куди-небудь у затишок. Але насправді Сміт лише згорбив плечі в жесті соромливої людини, яка прагне відмогтися від чогось.

— Якщо ви все ще просите, щоб я допоміг вам зруйнувати це місце, Гордон, то, повторюю, я не можу зробити цього.

— Чому?—спитав Гордон стомлено, сумовито. Він спробував підвестись. Сміт допоміг йому, і Гордон зашкандибав поруч Сміта, спираючись на його руку. — Адже від вибуху ніхто не постраждає. Тільки, машини, свердловини і склади пального. Зруйнована буде тільки серцевина цього місця. І генерал каже, що потрібно буде двадцять років, а то і більше, щоб відновити діяльність промислу після того як ми ввімкнемо той рубильник. А ці двадцять років* для кочовиків— порятунок навіки: бо хто скаже, що на той час залишатиметься від усього світу?

— Я не можу збагнути, як шляхом знищення цього місця ви сподіваєтесь врятувати Гаміда і племена від бахразь-ких комуністів, — уперто промовив Сміт.

Гордон міцніше стиснув його руку.

— Тоді зробіть це в ім'я вашої ж батьківщини; зробігь це для того, щоб врятувати Англію від втрати, від неслави, що їх принесе захоплення цього промислу комуністами. Ви* садіть його в повітря в ім'я Британії!

Сміт глибоко зітхнув.

— Генерал вже підступався до мене з цього боьу. Гордон засміявся.

— Отже, він приставав до вас?

— Так.

— І ви відмовилися?

— Так.

— Відмовилися навіть врятувати короля ї батьківщину!

— Так. Але він хотів, щоб я зруйнував промисел тільки як останній захід. Насправді він не хоче руйнувати його. Через це він і розповів вам тільки про половину того, що треба. А мені він нічого не розповів. Я не дозволив йому, бо я так чи так не став би робити цього.

— Боже! Яке признання! Але чому? Чому? Чому?

— В цьому немає потреби. Я... я не можу руйнувати машини,— запинаючись, затято промовив Сміт. Ною нерішуча, але сардонічна впертість чомусь —нагадувала Гордону важке, надривне дихання старої людини.

— І до цього зводиться вся ваша філософія, Сміт?

— Це тільки відповідь, Гордон. У мене немає ніякої філософії.

— Ніякої філософії? Виходить тоді, ви просто кидаєте Справу племен?

Сміт енергійно знизав плечима — немов струсив з них цілий світ. Але Гордону, який тримався за руку Сміта, цей несподіваний рух тільки спричинив гострий біль у пораненій лопатці. Він скривився, і Сміт поспішно сказав:

— Повстання племен перемогло, Гордон. А якщо в кочовиків поганий союзник, це вже їхня справа. Хай самі дбають про це. Ви не можете змінити їхнє майбутнє. Я теж не можу. І краще залишити їх у спокої. Залиште їх у спокої!— Він знову знизав плечима і гірко додав: — В усякому разі те, що відбуватиметься тут далі, мене вже не обходить.

— І тому ви хочете зберегти нафтопромисел? Мовляв, ми квити, так?

— Ні, ні. Я просто не.можу допустити його знищення. Це було б злочином.

— Злочином, Сміті? Якщо знищення—злочин, то ви і я вчиняли його тут безліч разів. Чому ж відступатися зараз перед справді вартим злочином?

— Я не нищив нічого без потреби. Я не чиниь зла.

— О боже, який погляд на речі! "Я не чинив зла". Та кожна секунда нашого існування — це акт зла! Весь хворий сзіг — доказ цьому! Навіщо ж претендувати на якусь винятковість?

Сміт похитав головою, почувши слово "винятковість", але далі не сперечався.

Та Гордон не вгамовувався.

— Тут ви відмовляєтесь від акту знищення, а^повернув-шись в Англію, допомагатимете Джеку виготовляти знаряддя цього ж самого знищення, так? Шестерні для бомбардувальників!

Сміт знову промовчав, але на цей раз слова Гордона, здавалось, вразили його, навіть приголомшили, — немов перші срібні промені страшної відповідальності, а можливо, навіть філософії, замріли над далекими полями його майбутнього.

Гордон вів далі, з похмурою, жорстокою насолодою, розуміючи, що діється зараз на душі в мовчазного Сміта.

— Всі мислячі люди діють, вибираючи, Сміт Саме слово "інтелект" означає "вибір", і мисляча людина рухається від вибору до вибору Але справжньою є лише га людина, яка час від часу зупиняється і з підозрою питає себе: "Чи ти чесно дієш?" І тепер — ваш час зробити саме таке.