Худий - Сторінка 26

Я опинився в скрутному становищі через приписуване мені вбивство Джулії Вулф, про яке ти, напевне, знаєш, і, сподіваюсь, ще хоч трохи любиш мене і віриш у мою непричетність, що відповідає істині. Я звертаюся до тебе з проханням довести мою цілковиту невинність поліції й усім решті, розраховуючи як не на твою любов до мене, то на природне. бажання зробити все можливе, аби зберегти незаплямованим власне ім'я, ім'я твоєї сестри і твого батька. Звертаються до тебе ще й тому, що хоча й маю здібного адвоката, який вірить у мою невинність і розіб'ється в порох, аби довести це, хоча й сподіваюсь, що він умовить містера Ніка Чарлза допомогти мені, а проте не можу попросити жодного з них здійснити відверто незаконний вчинок і не маю нікого іншого, окрім тебе, кому б міг довіритись. Моє прохання таке: піди завтра на П'ятдесят четверту Східну стріт, 411, відкрий квартиру Джулії Вулф ключем, що я його тобі надсилаю, і там між сторінками книжки "Правила поведінки" знайдеш аркушик із свідченнями, які прочитай і негайно знищи. Переконайся, що від аркушика лишилася лише грудка попелу, бо коли прочитаєш написане, зрозумієш, чому так треба було зробити, як і те, чому я звернувся саме до тебе. Якщо виникнуть якісь зміни в наміченому плані, я зателефоную тобі сьогодні пізно ввечері. В іншому випадку я подзвоню завтра ввечері, щоб дізнатися, як ти виконав мої інструкції, й домовитись про зустріч. Певен, що ти усвідомлюєш усю міру відповідальності, яку я на тебе покладаю, і не обманеш моєї довіри.

З любов'ю,

твій батько".

Ручкою під словами "твій батько" був поставлений розгонистий підпис Уайнента.

Гілд чекав, що скажу я, а я – що він. Зрештою він запитав у Гілберта:

– То він подзвонив?

– Ні сер.

– Звідкіля ти знаєш? – поцікавився я. – Хіба ти не попросив телефоністку відключити ваш телефон?

– Я… так, справді. Боявся, що ви впізнаєте; його, якщо він дзвонитиме при вас, але він міг лишити записку телефоністці, проте нічого не було.

– То ти з ним не бачився?

– Ні.

– І він не сказав тобі, хто вбив Джулію Вулф?

– Ні.

– Значить, ти збрехав Дороті?

Він похнюпив голову і кивнув.

– Я… теє… певно, просто з ревнощів. – Звівши на мене очі, він почервонів. – Розумієте, Дорі завжди мене шанувала, гадаючи, що я знаю геть про все на світі більше за будь-кого, зверталася до мене, коли хотіла про щось дізнатися, й робила те, що я їй радив, а коли зустріла вас, відразу змінилась. Стала шукати допомоги у вас і шанувати більше… Звичайно, так і мало статися – дурна була б Дорі, якби повелась інакше, бо про яке порівняння може йтися, одначе я… напевно, приревнував і образився… ні, не те, щоб образився, адже також відчував до вас Пошану… але схотів знову якось її вразити… півнем покозиритись, як би ви сказали… і коли одержав цього листа, то вирішив удати, ніби бачився з батьком, який розповів мені, хто вбивця, щоб вона подумала, наче мені відомо навіть більше за вас. – Він замовк, відсапуючись, і витерся носовичком.

Я знову почекав, коли першим озветься Гілд.

– Думаю, нічого страшного в цьому нема, синку, якщо ти певен, що не чиниш гірше, приховуючи від нас ще дещо.

Хлопець затрусив головою.

– Ні, сер, я більше нічого не приховую.

– То тобі невідомо про ножик і ланцюжок, які твоя мати нам передала?

– Ні, сер, я не знав про них, доки вона їх вам передала.

– Як вона себе почуває? – поцікавився я.

– Все гаразд, здається, хоч вона і сказала, що пролежить цілий день у ліжку.

Гілд примружив очі.

– А що з нею сталося?

– Істерія, – пояснив я йому. – Вона посварилася з дочкою вчора і втратила контроль над собою.

– Чому вони посварились?

– А біс його знає – Жіночі чвари.

– Гм, – гмукнув Гілд і поскріб підборіддя.

– Флінт каже правду, що ти не встиг узяти папірець? – спитав я хлопця.

– Так. Я навіть не встиг зачинити двері, як він на мене накинувся.

– О, я працюю з великими сищиками! – прогарчав Гілд. – Чи не заверещав він при цьому: "Не можна!", коли вистрибнув? А-а, дурниці! Гаразд, синку, в тебе є дві можливості – на вибір. Або я тебе затримаю на якийсь час, або ж відпущу, взявши обіцянку, що ти даси мені знати, коли озветься твій батько, і розповіси, що він тобі сказав і де ви, можливо, домовились пре зустріч.

– Ви не можете цього вимагати від хлопця, Гілде! – випередив я Гілберта. – Адже це його батько!

– Не можу, он як? – похмуро зиркнув на мене Гілд. – Хіба не буде це на користь батькові, якщо він справді невинний?

Я промовчав.

Обличчя Гілда поволі проясніло:

– Гаразд, синку, в такому разі, гадаю, ми можемо домовитись про певне зобов'язання. Якщо твій батько чи будь-хто попросить тебе щось зробити, обіцяй, що відмовиш, пояснивши чесним словом, яке мені дав.

Хлопець глипнув на мене.

– Це вже інша справа, – зазначив я.

– Так, сер, даю вам слово, – пообіцяв Гілберт.

Гілд зробив широкий жест рукою:

– Чудово. Тоді біжи!

Хлопець підвівся і сказав:

– Велике вам спасибі, сер. – Він обернувся до мене: – Ви не збираєтесь?

– Зачекай мене за дверима, – урвав я його, – якщо не поспішаєш.

– Почекаю. До побачення, лейтенанте Гілд, і ще раз спасибі. – Він вийшов геть.

Гілд схопив телефон і наказав розшукати та принести йому книжку "Правила поведінки" й те, що буде в ній. Поклавши трубку, він зчепив руки за головою і відкинувся в кріслі.

– Ну і що?

– Уявлення не маю, – відказав я.

– Послухайте, невже ви й досі вважаєте, що Уайнент не вбивця?

– Яка різниця, як я вважаю? Тепер, завдяки Мімі, у вас вистачає доказів проти нього.

– Дуже велика різниця, – запевнив він. – Мені важливо знати, що ви про це думаєте і чому.

– Моя дружина гадає, що він намагається вигородити когось іншого.

– Он як? Гм-гм. Я завжди поважав жіночу інтуїцію і мушу сказати, що місіс Чарлз. дуже кмітлива жінка. Кого ж, на її думку, він вигороджує?

– Вона ще не вирішила. Гілд зітхнув.

– Що ж, можливо, записка, яку Уайнент надіслав сину, відкриє нам дещо.

Проте цього не сталося: підлеглі Гілда не знайшли записки, як і примірника книжки "Правила поведінки" в квартирі небіжчиці.

29

Гілд знову викликав рудоволосого Флінта і став допитувати. Той обливався потом і танув на очах, але так само стверджував, що Гілберт не встиг нічого взяти в квартирі й що протягом Флінтового чергування ніхто нічого не чіпав. Флінт не пригадував, чи бачив книжку під назвою "Правила поведінки", а проте він був не з тих, хто звертає увагу на книжки. Він намагався будь-що допомогти й висловлював безглузді припущення, аж поки Гілд не прогнав його.

– Хлопець, напевне, ще чекає за дверима, – зазначив я, – можна ще з ним поговорити, якщо вважаєте, це щось дасть.

– Ви так не вважаєте?

– Ні.

– То й годі. Але чорт побери, хтось то узяв книжку, і я його однаково…

– Чому? – спитав я.

– Що чому?

– Чому б їй там узагалі бути?

Гілд поскріб підборіддя.

– Що ви хочете сказати?

– Він не зустрівся з Маколеєм у готелі "Пласа" в день убивства, не наклав на себе руки в Аллентауні, сказав, що одержав од Джулії Вулф лише тисячу, хоч, як ми знаємо, було п'ять тисяч, сказав, що вони з нею були тільки друзями, а нам відомо, що коханцями – одне слово, стільки разів він виявлявся брехуном, що я вже не дуже йому вірю.

– Це точно, – погодився Гілд, – я б ще міг зрозуміти, якби він прийшов до нас, або, навпаки, заховався якнайдалі. Але ж він ходить околясом і лише мутить воду, не з'являючись на очі.

– Ви тримаєте його лабораторію під наглядом?

– Там є спостерігач. А що?

– І сам не знаю, – відверто зізнався я. – Він повсякчас підсовує нам якісь порожні варіанти. Можливо, варто зосередити увагу на тому, про що він не каже, приміром, на його лабораторії.

– М-м-м, – протягнув Гілд.

– Дарую вам цю ідею, – проказав я, беручи капелюх і пальто. – Якщо я захочу зустрітися ввечері, де вас шукати?

Він дав мені номер телефону, і ми обмінялися рукостисканням.

Гілберт Уайнент чекав мене в коридорі. Ми ні про що не розмовляли, аж поки не сіли в таксі. Там він спитав:

– Він мені повірив?

– Звичайно. А ти що, збрехав?

– Ні-ні; але люди не завжди нам вірять. Не розповідайте нічого мамі, гаразд?

– Добре, якщо тобі так хочеться.

– Дякую, – промимрив він. – Як ви гадаєте, на заході країни в молоді більше можливостей, ніж тут у нас, на сході?

Я уявив, як він працює на лисячій фермі Гілда, і відказав:

– Зараз – ні. А що, збираєшся на захід?

– Не знаю. Хочу якоїсь справи. – Він поправив вузол на краватці. – Хай моє запитання не видасться вам смішним: чи багато є випадків кровозмішення?

– Трапляються, – відповів я, – тому й назва існує. Він спалахнув.

– Та я не глузую з тебе, – запевнив я його. – Ніхто нічого певного про це не знає. Як ти визначиш?..

Кілька кварталів ми їхали мовчки. Тоді він знову озвався:

– Хочу задати вам ще одне запитання: що ви думаєте про мене? – Він знітився більше, ніж Елвіс Квін у свій час.

– Ти буваєш чудовим, – відповів я, – а буваєш і бридким.

Він відвернувся, дивлячись у вікно:

– Я ще зовсім малий.

Знову запала мовчанка. Гілберт закашлявся, з кутика рота в нього зацебеніла кров.

– Та той бурмило таки тебе скалічив, – зауважив я.

Хлопець сором'язливо кивнув і приклав носовичок до рота.

– Я не такий дужий.

Біля готелю "Котленд" він не дав мені допомогти йому вилізти з таксі й запевнив, що сам дістанеться до свого помешкання, одначе я піднявся разом з ним, підозрюючи, що в іншому разі він нікому не скаже про свій стан.

Я натиснув на дзвоник, перш ніж Гілберт витяг ключа, і Мімі відчинила двері. Вона вилучилась на синець під оком сина.

– Його поранено, – повідомив я. – Поклади його в ліжко і виклич лікаря.

– Що сталося?

– Уайнент попросив його дещо зробити.

– Що саме?

– Не має значення, поки ми не знайдемо Уайнента.

– Але Клайд був тут, – сказала вона. – Тому я тобі й подзвонила.

– Що?

– Так, був, – закивала вона. – І цікавився, де Гіл. Він сидів майже годину або й більше. Лише хвилин десять як пішов.

– Гаразд, поклади його в ліжко.

Гілберт уперся проти моєї допомоги, тож я залишив його в спальні з матір'ю, а сам попрямував до телефону.

– Хтось дзвонив? – спитав я в Нори, коли нас з'єднали.

– Так, сер. Пани Маколей і Гілд просили їм передзвонити, як і пані Йоргенсен та Квін. Діти не озивались.

– Коли дзвонив Гілд?

– Хвилин п'ять тому. Ти що, обідатимеш один? Ларрі запросив мене на нову виставу Осгуда Перкінса.

– То вперед! До зустрічі!

Я подзвонив Герберту Маколею.

– Побачення зірвалося, – повідомив він. – Наш друг подзвонив і сказав про це – невідомо, що він надумав.