Каїн - Сторінка 6

- Джордж Гордон Байрон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І все ж
Йому я вдячна й вибачить готова
За те, що ти з мандрівки повернувся
До нас так швидко.

К а ї н
Швидко?
А д а
Так, пройшло,
Відколи ми з тобою розлучились,
За сонцем десь приблизно дві години.

К а ї н
Я бачив зблизька сонце, споглядав
Світи, в яких колись воно світило,
Але ніколи не освітить більше,
І ті світи, що сонячного світла
Не бачили одвіку: і здавалось,
Що промайнули роки.

А д а
Лиш години.
К а ї н
Виходить, що вимірює свідомість
Плин часу тим, що бачить: сум чи радість,
Нікчемність чи величність; ось і я,
Розглядуючи витвори безсмертних,
Слідкуючи за згаслими зірками,
За вічним і величним, ніби й сам
Брав участь у величному; тепер
Я знову – прах і знову розумію,
Що я – ніщо: дух істину сказав.

А д а
Ні, дух сказав неправду. Сам Єгова
Про це не говорив нам.

К а ї н
Та створив
Нікчемними; він поманив нас раєм,
Безсмертям, та, створивши нас із праху,
У прах поверне – і за що?

А д а
Ти знаєш,
За гріх батьків.

К а ї н
А ми – хіба ми винні?
Вони грішили, хай вони й помруть.

А д а
Недобре ти сказав; такі думки,
Напевне, запозичив ти у духа.
А я готова вмерти – тільки б наші
Жили батьки.

К а ї н
Якби ж було можливо,
Щоб жертва вгамувала Ненаситність,
І цей малюк, що мирно спочиває,
І ті, які народяться від нього,
Вже не зазнали смерті і страждань.

А д а
Як знати, чи не буде рід Адама
В майбутньому врятовано колись
Жертовною спокутою?

К а ї н
Спокута!
Але у чому винні ми? Чому
Повинен я за гріх, який не скоїв,
Загинути або чекати жертви
За таємничий, безіменний гріх,
Що полягає у жадобі знань?

А д а
О, Каїне! Ти кажеш, що не грішний,
А сам грішиш: слова твої – блюзнірство.

К а ї н
Тоді залиш мене.

А д а
Ніде й ніколи,
Хоч би і сам творець тебе залишив!

К а ї н
А що це височіє?
А д а
Вівтарі,
Які позводив Авель. Він бажає
З тобою разом жертви принести.

К а ї н
Та хто йому сазав, що я погоджусь
З ним поділять корисливі молитви,
В яких не відшукать благоговіння,
А є лиш страх? Давать хабар Творцю?

А д а
Без сумніву, він робить добре.

К а ї н
Досить
І одного для цього вівтаря.
Мені нема що спалювать.

А д а
Та богу
Угодний кожен дар, якщо приносять
Йому дарунки вдячно і покірно:
Спали, приміром, квіти чи плоди…

К а ї н
Я працював: орав і сіяв хліб,
З прокляттям згідно умивався потом.
І маю буть покірним в боротьбі
За мій насущний хліб? І бути вдячним
За те, що мушу плазувати в праху,
Бо сам я прах і повернусь у прах?
Що я? Ніщо. І я за це повинен
Ханжою бути і робити вигляд,
Що дуже задоволений життям?
І каятись у батькових гріхах?
Та їх давно спокутували ми
Хоч би і тим, що вже перетерпіли,
І ще віки, наврочені прокляттям,
Покутувати буде рід людський.
Мій хлопчик спить так солодко й не знає,
Що носить зерна вічної скорботи
Для безлічі синів своїх! О, краще б
Схопити і розплющити об камінь
Його, ніж дати…

А д а
Каїне! Не смій!
Це ж наше – і твоє, й моє – дитя!

К а ї н
Не бійся! Я нізащо не стривожу
Його нічим, хіба що поцілунком.

А д а
Я вірю, та слова твої жахливі!

К а ї н
Я говорив, що краще зразу вмерти,
Ніж в муках жити і у спадок дітям
Лишити їх! Якщо тебе лякають
Такі слова, скажу інакше: краще б
Тим дітям не з'являтися на світ.

А д а
О, ні, не говори так! А блаженство
Буть матір'ю – їх пестити й любити?
Та син вже прокидається. Мій милий!

Підходить до дитини.

О, Каїне! Як повен він життя,
Здоров'я, сил, краси! Який він схожий
На мене – і на тебе, та тоді лиш,
Коли ти безтурботний і спокійний.
Тоді усі ми схожі, чи не правда?
Люби ж нас, — і люби себе самого
Заради нас, — для нас ти найдорожчий!
Дивися, він сміється, простягнув
До тебе руки, дивиться так ясно
Тобі у очі… Не кажи про муки!
Позаздрити могли б нам херувими:
Вони дітей на мають, бідолашні.
Благослови ж його!

К а ї н
Благословляю
Тебе, мій сину, хоч не певен зовсім,
Що може зняти змієве прокляття
Благословення смертного.

А д а
Амінь!
Благословення батькове сильніше
Усіх проклять плазуючої тварі.

К а ї н
Не впевнений у цьому. Та нехай
Його боронить це благословення!

А д а
Наш брат іде сюди.

К а ї н
Твій, Адо, брат.
А в е л ь
(входячи)
Господній мир з тобою, старший брате!

К а ї н
Мир і тобі!
А в е л ь
Сестра мені казала,
Що мандрував ти разом з вищим духом
За межами, звичайними для нас.
Він був із тих, з ким бачимось, говорим
І хто до батька нашого подібний?
К а ї н
Ні.
А в е л ь
То навіщо спілкуватись з ним?
Можливо, він є ворогом творця.

К а ї н
Він друг людей. А той, кого назвав ти
Творцем, він хто для нас?

А в е л ь
Назвав творцем!
Ти, Каїне, сьогодні дивний. Сестро,
Іди – ми будем спалювати жертви.

А д а
До зустрічі, мій Каїне! Цілуй
Своє мале дитя, — його невинність
І Авеля молитви хай повернуть
Тобі і мир, і віру!

Іде геть з дитиною.

А в е л ь
Де ти був?
К а ї н
Не знаю.
А в е л ь
Як? Тоді, можливо, знаєш,
Що бачив ти?
К а ї н
Усе: безсмертя, й смерть;
І нескінченність простору, і велич
Світів, які розкидані у ньому,
Давно померлих та іще живих;
І цілий вихор сяючих зірок,
Палючих сонць і місяців холодних.
Я слухав спів їх сфер навколо мене.
Як після цього з смертним говорить?
Залиш мене.
А в е л ь
Твоє пашить обличчя
І очі сяють незвичайним блиском,
Твої слова незрозумілі й дивні.
Що означає це?
К а ї н
Це означає…
Тобі не зрозуміть. Залиш мене!

А в е л ь
Не перш, ніж ми помолимось з тобою
І проведемо спалювання жертв.
К а ї н
Прошу тебе – зроби це, брате, сам.
Тебе Єгова любить.

А в е л ь
Я надіюсь,
Що любить нас обох.

К а ї н
Та більш тебе.
Мене це не засмучує: ти вартий,
Щоб господу служити, — то й служи,
Але без мене.
А в е л ь
Каїне, я був би
Негідним сином і негідним братом,
Коли б не шанував тебе і батька;
Тому й прошу тебе головувати
При вівтарі, як старшого.

К а ї н
Та я
Не домагався першості ніколи.

А в е л ь
То не відмов мені хоча б сьогодні.
Я бачу, що душа твоя страждає
В затьмаренні якомусь, і молитва,
Можливо, заспокоїла б тебе.

К а ї н
Ні, Авелю. Ніщо не може дати
Мені душевний спокій і ніколи
Його не знав я. Краще я піду,
Аніж тобі я буду заважати
У здійсненні високої мети.

А в е л ь
Ні, ми повинні йти до неї разом.
Тебе благаю, брате!

К а ї н
Добре, згоден.
Що мушу я робити?

А в е л ь
Обирай
Один із вівтарів.

К а ї н
Яка різниця?
Вони обидва з дерна і каміння.

А в е л ь
І все ж потрібно вибрати.

К а ї н
Я вибрав.
А в е л ь
Оцей? Він вищий, як і має бути
Для старшого між нами. А тепер
Ти приготуй жертовні подарунки.

К а ї н
А де твої?
А в е л ь
Ось первістки від стад:
Їх, як пастух, я принесу у жертву.

К а ї н
Я землеробець, я не маю стад
І мушу принести у жертву богу
Те, чим за труд віддячує земля.

Розводять вогонь на вівтарях.

А в е л ь
Ти, брате, маєш висловити першим
Хвалу творцю і жертви принести.

К а ї н
Ні, ти почни, — невмілий я в молитвах
І в жертвах; я робитиму, як ти.

А в е л ь
(стаючи навколішки)
О, боже! Ти, хто в нас вдихнув життя,
Хто нас благословив і не дозволив
Загинуть дітям грішників, які
Загинули б навіки, безперечно,
Якби твоє незмінне правосуддя
Не зм'якшувалось благостю твоєю
До їх неправд великих! Боже вічний,
Творець життя, і світла, і добра,
Єдиний вождь, що всіх веде до блага
Своєю всемогутньою рукою
І благостю безмірною! Прийми
Від першого на світі пастуха
Оцих безгрішних первістків від стад,
Дарунок недостойний і нікчемний,
Як все нікчемне в світі поруч тебе,
Але який приноситься сумирно,
Як скромний вияв вдячності того,
Хто на очах небес твоїх пресвітлих
Складає жертву цю і повергає
Себе у прах, з якого він постав,
І воздає хвалу тобі – навіки!

К а ї н
(не схиляючи колін)
О ти, незнаний мною! Ти, всесильний
І всеблагий – для тих, хто забуває
Зло справ твоїх! Єгова на землі!
Бог в небесах, — можливо, ти й інакші
Імення маєш, — бо несповідимі
Твої шляхи й властивості! Якщо
Моліннями потрібно ублажати
Тебе, то ти прийми їх! Як і жертви,
Якщо потрібні жертви, щоб пом'якшить
Твій дух: ось дві істоти їх поклали
На вівтарі. Якщо ти любиш кров,
То ось вівтар паруючий, залитий,
Тобі в догоду, кров'ю жертв, що тліють
В кривавому серпанку; а якщо
Плоди землі, що викохані сонцем,
І мій вівтар безкровний не обійдеш
Ти милістю своєю, то поглянь
На нього теж. Той, хто його прикрасив,
Є тільки те, що сам же ти й створив,
І не шукає благ, які даються
За жертви і молитви. Можеш вбити
Його, якщо поганий він для тебе, —
Ти владний над беззахистним! Або,
Якщо він добрий, ти його помилуй.
Роби, що хочеш, все в твоїх руках:
Ти навіть зло назвати можеш благом,
А благо – злом. Хто буде суперечить?
Хто може засудити всемогутність?
Ти – бог, а я – лиш раб твоїх велінь!

Вогонь на жертовнику Авеля розростається
в стовп сліпучого полум'я і піднімається до
неба; в той же час вихор перекидає жертовник
Каїна і далеко розкидує по землі плоди.

А в е л ь
(стоячи навколішках)
Молися, брате! Не гніви Єгову:
Він по землі плоди твої розсіяв.

К а ї н
Земля дала, нехай земля і візьме,
Щоб до життя нового відродити.
Кривава жертва більше догодила:
Дивись, як небо жадібно ковтає
Вогонь і дим, що напоїв ти кров'ю.

А в е ль
Не думай про сприймання жертв моїх;
Молись і кращі жертви приготуй
Для спалювання, доки ще не пізно.

К а ї н
Я більше жертв приносити не буду
І не стерплю…

А в е л ь
(встаючи з колін)
Що хочеш ти робити?
К а ї н
Додолу хочу скинути жертовник,
Залитий кров'ю безневинних агнців,
Яких прирік ти, брате, на заклання, —
Учасника облесливих молінь.

А в е л ь
Не додавай до слів своїх безбожних
Діянь безбожних! Не чіпай вівтар:
Освячений він іменем Єгови
І божою відрадою Його!

К а ї н
Його відрада – то вогонь і чад
На вівтарях, паруючих від крові;
То — бекання наляканих овець,
Що тужать за ягнятами своїми,
Які покірно вмерли під твоїм
Ножем благочестивим! Геть з дороги!
Ця кровожерність більше не повинна
Під сонцем бути і ганьбити світ!

А в е л ь
Одумайсь, брате! Силою не зможеш
Ти ним заволодіти: та якщо
Тобі потрібен він для жертв нових,
То ти його візьми.

К а ї н
Для жертв нових?!
Геть! Бо інакше жертвою цією…
А в е л ь
Що ти сказав?

К а ї н
Пусти! Пусти мене!
Твій бог до крові жадібний, — стривай же:
Вона іще проллється! Відійди!

А в е л ь
В ім'я господнє я тепер встаю
Між вівтарем священним і тобою:
Він господу угодний.

К а ї н
Відійди,
Якщо життям ти дорожиш хоч трохи!
Я дерен цей розкидаю довкола,
Інакше…
А в е л ь
Бог дорожчий за життя.

К а ї н
(вражаючи Авеля головешкою,
схопленою з жертовника).
То хай життя і прийме він у жертву!
Бог любить кров.

А в е л ь
(падаючи)
Що ти накоїв?
К а ї н
Брате!
А в е л ь
Прийми, господь, мою покірну душу
І не карай убивця: він не відав,
Що робить.