Каїн - Сторінка 7

Брате Каїне, дай руку –
Дай руку… і скажи нещасній Селлі…

К а ї н
(після хвилинного заціпеніння)
Рука!.. Вона червона, та чому?..

Повільно оглядається після довгого мовчання.

Де я? Один! Де Авель? Чи можливо,
Що Каїн – я? Устань, прокинься, брате!
Скажи, чому лежиш ти на землі?
Тепер не ніч… Чому такий блідий ти?
Що сталося з тобою? Ще сьогодні
Ти був здоровий. Брате, не жартуй, —
Прошу тебе.Удар мій був жахливий,
Але ж він не смертельний… І чому
Ти йшов йому назустріч? Я ударив,
Але ж я тільки вдарив! О, я знаю, —
Ти хочеш налякать мене! Зітхни,
Поворухнись, — хоч раз поворухнись!
Ось так… ось так… Ти дихай, брате, дихай!
О, боже мій!
А в е л ь
(ледве чутно)
Хто тут благає бога?

К а ї н
Убивця твій.
А в е л ь
Хай бог йому пробачить.
Не забувай про Селлу, брате; в неї
Зоставсь лиш ти.

Вмирає.
К а ї н
А я не маю брата!..
Але чому він дивиться? Таж смерть
До сну подібна, що склепляє очі…
Чи він живий? Ось і вуста відкриті,
Мов дихають… Та подиху немає.
А серце – чи не б'ється серце?.. Ні!
То де я? Уві сні чи наяву?
Усе пливе перед очима… Що це?
Роса?

Торкається рукою чола, потім дивиться на неї.
Ні, не роса! То кров – кров брата!
І я її пролив! Тепер навіщо
Мені життя, коли його відняв я
У рідної, найближчої людини?
Та він не мертвий! Смерть хіба – мовчання?
Ні, встане він, — я почекаю поруч,
Я буду стерегти його. Життя
Все ж не таке нікчемне, щоб погаснуть
Так легко. Чи давно він говорив?
Скажу йому… Та що? Послухай, брате!..
Ні, щось не так – бо він не відгукнеться
На поклик цей: брат не убив би брата…
Та все ж таки… Та все ж таки – хоч слово!
Хоч звук один із вуст його, щоб я
Міг витримати свій самотній голос!

Входить Селла.
С е л л а
Я чую ніби стогін, — хто тут стогне?
Он Каїн, он і Авель розпростертий…
Чому лежить він, Каїне? Він спить?
Чому такий блідий він? Звідки кров?
Ні, то не кров! Не може бути кров'ю!
Мій Авелю! Що значить це? Що сталось?
Не дихає, не рухається, руки
Закам'яніли… Каїне, як міг ти
Йому на допомогу не прийти?
Ти б відігнав убивцю, ти могутній,
Ти врятувати мав його… Батьки!
Де ви? Де Ада? Смерть прийшла на землю!

Біжить геть, закликаючи батьків.

К а ї н
І хто сюди привів її? Це я ,–
Кому думки про смерть такі огидні,
Що отруїли все життя раніше,
Ніж вигляд я пізнав її ,– це я
У світ закликав смерть, штовхнувши брата
В її холодні і німі обійми,
Неначе без моєї допомоги
Вона б не пред'явила прав своїх!
Нарешті я отямився, проснувся,
Але ніколи не проснеться він!

Входять А д а м, Є в а, А д а і С е л л а.

А д а м
Мене сюди закликав голос Селли,
І що я бачу? Та невже це – правда?
Так ось воно яке – прокляття змія!

Є в а
Мовчи про нього: глибоко у груди
Вп'ялися зуби змія! Мій найкращий,
Мій Авеле коханий! О, Єгово!
Ця кара більша, ніж мої гріхи!

А д а м
Хто, Каїне, зробив це? Ти і Авель
Були удвох, — скажи, хто це зробив?
До нас ворожий ангел, що від бога
Відмовився, чи може, дикий звір?

Е в а
У цій пітьмі, як блискавка, майнула
Зловісна думка: глянь на головешку –
Вона в крові!
А д а м
Скажи хоч слово, сину;
Скажи, переконай нас, що в нещасті
Ти неповинний.

А д а
Каїне, скажи їм,
Скажи, що ти невинний.

Е в а
Я вже бачу,
Що винен він; він голову схилив
І закриває свій шалений погляд
Рукою, по якій стікає кров.

А д а
О, мати, ти несправедлива… Чом же
Ти, брате, не спростуєш звинувачень,
Які із вуст у матері зірвались
В хвилину мук безумних?

Є в а
О, Єгово!
Будь проклятий він змієвим прокляттям!
Нехай зазнає вічної скорботи,
Хай буде…
А д а
Мати! Зупинись, — він син твій,
Він чоловік, він брат мій…

Є в а
Він тебе
Позбавив брата, Селлу – чоловіка,
Мене позбавив сина. Хай же він
Іде з моїх очей навіки! Узи
Я розриваю з ним, що уз братерських
Не пощадив. О, смерте! Чи не я
Тебе ввела в наш світ? Чом не мене ти
Забрала з нього?

А д а м
Єво! Ти доводиш
Свою печаль до ремствувань на бога.
Давно була провіщана нам доля,
І ось збулось пророцтво, — то покірно
Схилімось перед господом: хай буде
Його священна воля!

Є в а
Не господь –
А він, оцей жорстокий привид Смерті,
Якого породила я на світ,
Щоб він мерцями всіяв нашу землю,-
Його убив! Хай будуть же над ним
Прокляття всіх живих! Нехай у муках
Втікає він в пустелю, як із раю
Втікали ми, аж поки рідні діти
Не вб'ють, немов собаку, братовбивцю!
Нехай мечі палючі херувимів
Його женуть по світу дні і ночі!
Нехай плоди земні на прах і попіл
Для нього перетворяться; хай змії
Устелять шлях його; нехай траву,
Де голову він схоче прихилити,
Усіють скорпіони! Хай вві сні
Свою він жертву бачить; наяву
Хай бачить він зловісний образ Смерті!
Нехай усі струмки, коли від спраги
Він припаде нечистими вустами
До їхніх вод, струмками крові стануть!
Нехай з ним ворогують всі стихії!
Нехай живе він у смертельних муках,
А смерть йому хай буде гірше смерті!
Згинь, братовбивце! Хай оце ім'я
Віднині світ замінить словом Каїн,
І будеш ти ненависний навіки
Для міріад синів твоїх. Усюди,
Де ступиш ти, нехай трава засохне!
Нехай відмовить ліс тобі у тіні,
Земля – у житлі, прах – в могилі, сонце –
У сяйві, небеса – в опіці божій!

Іде геть.

А д а м
Іди від нас: ми жить не можем разом.
Іди! Облиш померлого – віднині
Ми не повинні більше зустрічатись.

А д а
Будь милосердний, батьку! До проклять
Не додавай іще одне прокляття!

А д а м
Я не кляну. Його прокляття – совість.
Ходімо, Селло!

С е л л а
Мушу доглядати
За тілом чоловіка.
А д а м
Прийдеш знову,
Коли відійде той, хто уготовив
Тобі жахливу долю.

С е л л а
Дай хоч раз
Поцілувати цей холодний прах
І ці вуста, що назавжди замовкли!

А д а м і С е л л а плачучи ідуть.

А д а
О, Каїне! Ти чуєш: ми повинні
Іти. Я вже готова, — треба взяти
Своїх дітей. Я понесу Еноха,
Ти – дівчинку. Нам треба ще до ночі
Знайти нічліг, щоб в темряві, в пустелі
Не заблукать. Та ти мовчиш, не хочеш
Відповісти мені – своїй дружині?

К а ї н
Залиш мене.
А д а
Та всі тебе лишили!

К а ї н
І ти залиш. Хіба ти не боїшся
Жить з Каїном, з убивцею?

А д а
О, ні!
Боюсь лиш розлучитися з тобою.
Мене твій гріх тяжкий приводить в трепет,
Та чи мені судить? Суддя – всевишній.
Ти чуєш голос?

Г о л о с
Каїне!
А д а
Ти чуєш?
То голос ангела.

Входить а н г е л г о с п о д н і й.

А н г е л
Де брат твій Авель?
К а ї н
Хіба я сторож братові своєму?

А н г е л
О, Каїне! Що заподіяв ти?
Невинна кров до господа волає.
Ти проклятий землею, що отверзла
Свої вуста, щоб цю прийняти кров.
За труд тяжкий вона тобі віднині
Не дасть плодів. Віднині ти на світі –
Бурлака безпритульний.

А д а
Він не зможе
Таку сувору витримати кару;
Вигнанець і бурлака на землі,
З очей господніх вигнаний тобою,
Беззахисним залишиться: усякий
Зустрічний може вбити.

К а ї н
О, якби!
Та хто мене уб'є? Хто перестріне
На цій безлюдній, цій пустій землі?

А н г е л
Раз ти на брата зміг підняти руку,
Хто може захистить тебе від сина?

А д а
Будь милосердним, ангеле! Як можна
Подумати, що я грудьми годую
Майбутнього лихого батьковбивця?

А н г е л
Тоді він буде лиш таким, як батько.
Чи не обох їх Єва годувала:
Того, хто вбив, і хто лежить у праху?
Від братовбивця може народитись
І батьковбивець. Та цього не буде:
Велів мені господь печать накласти
На Каїна, щоб він в своїх блуканнях
Був завжди неушкодженим. Тому
У семеро воздасться, хто посміє
На нього посягнути. Підійди-но.

К а ї н
Скажи, навіщо?
А н г е л
Щоб твоє чоло
Затаврувать і тим охоронити
Від рук убивць.

К а ї н
Ні, краще смерть!

А н г е л
(накладаючи тавро на чоло Каїна)
Ти мусиш
І будеш жить.
К а ї н
Моє чоло палає,
А мозок мій палає ще сильніше.
Але нехай зустріну все, що можу.

А н г е л
Ти був з дитинства впертий і жорсткий,
Як грунт, який повинен обробляти,
А брат – сумирний, лагідний, покірний,
Як вівці стад, які він випасав.

К а ї н
Я був зачатий в дні гріхопадіння,
Коли батьки тужили ще за раєм
І мати не позбулась влади змія.
Я син гріха, та я не прагнув жити,
Не сам створив свій темний дух; якби,
Хоча б ціною власного життя,
Я міг у смерті випрохати брата…
Невже не прийме смерть цієї жертви?
Хай встане він, а я зроблюся мертвим.
Він був миліший богові; нехай же
Він знов життям наповниться, а я
Позбавлюся його тяжкого гніту!

А н г е л
Ти мусиш жити. Гріх твій – незгладимий.
Іди, відбудь свої убогі дні
І більше не затьмарюй їх гріхами.

Зникає.

А д а
Він вже пішов. Ходімо й ми. Я чую
Як плаче наш синочок.

К а ї н
Мій малюк
Не знає сам, за чим він гірко плаче;
А я, що кров пролив, уже не можу
Лить сльози, хоч усіх річок Едему
Не вистачить, щоб змити з себе гріх.
Чи певна ти, що син мене пробачить?

А д а
Коли б не так, то я…
К а ї н
Облиш погрози,
Багато їх наслухались; іди,
Бери дітей – прийду я незабаром.

А д а
Тебе не залишу я тут самого.
Ходімо звідси разом.

К а ї н
О, безмовний
І вічний викривачу! Кров твоя
Все в світі заступила. Я не знаю,
Що ти тепер; але якщо ти бачиш,
Чим став твій брат, то ти пробач того,
Кому уже ні бог, ні власне серце
Спокою не повернуть. Прощавай!
Не смію, не повинен я торкатись
Того, чим став ти від моїх же рук.
Я, хто одною матір'ю з тобою
Народжений, хто з братньою любов'ю
Тебе до серця часто притискав
В щасливі роки юності, — я більше
Тебе вже не побачу й не наважусь
Зробити те, що мав би ти зробити
Для мене – прах покласти у могилу,
Щоб поховати смертного уперше.
О, земле! Земле! За усі дарунки,
Що ти мені робила, повертаю
Тобі лиш труп!..
Ходімо у пустелю.
А д а
(припадаючи до тіла Авеля і цілуючи його)
Жахливо й передчасно ти загинув,
Мій брате! Та з усіх, хто сльози ллє,
Лиш я одна приховую скорботу.
Повинна я не проливати сльози,
А утішати рідних. Та ніхто
Не тужить так, як Ада, за тобою,
Як і за тим, хто став твоїм убивцем…
Ну, Каїне, ходімо! Я готова
З тобою йти світ за очі.

К а ї н
На схід
Лягла нам путь. Там мертвий край, він більше
Для мене личить.

А д а
То веди! Ти станеш
Моїм вождем віднині; хай же буде
Твоїм – наш бог. Ходімо по дітей.

К а ї н
А він – він був бездітним. І навіки
Не стало джерела, яке потомством
Могло прикрасить їх життя подружнє
І зм'якшити серця моїх нащадків,
З'єднавши згодом чад його й моїх.

А д а
Мир братові навіки!

К а ї н
А мені?
Ідуть геть.