Маленькі дикуни - Сторінка 46

Хтось запропонував обрати Головним Вождем Маленького Бобра, але Ян відмовився, щоб не образити свого друга.

— Почекайте з цим кілька днів, поки ви краще пізнаєте один одного, — розсудливо порадив Чаклун.

Два дні плем’я провело на бівуаці. Бойлерам треба було поставити тіпі та спорудити ліжка. Сенгерці радісно допомагали їм, і всі працювали, мов бджоли.

Потім взялися за луки та стріли. Маленький Бобер теж відновляв свій лук, знищений грабіжником. Полювання на оленя внесло приємну різноманітність в розваги другого дня, хоч у них на цей час було лише два луки на всіх. Отут бойлери на ділі переконались, що в знанні лісового життя їм ще далеко до сенгерців.

У плаванні всіх переміг Чорний Яструб. Це посилило його цікавість до загати, ft пізніше він навіть взявся зробити човника.

Дні минали весело, але, на жаль, дуже швидко. Маленький Бобер знайомив нових товаришів з усім, що було цікавого в його володіннях. Він був щасливий з того, що міг показати себе досвідченим провідником та слідопитом. Пітер був у захваті від нового життя. Міський хлопчик так само. Чарльз сприймав усе байдуже, допомагав мало, зате реготав без упишу. Яструбине Око схильний був знущатися з Чарльза. З ним він розмовляв різким, зарозумілим голосом, а не жалібним писком, як з іншими. Він охоче брався провчити Чарльза за будь-кого з індійців і за найменшу провину обрушував на бідолашного хлопця найжорстокіші кари, поки з ним як слід не поговорив Чорний Яструб. Після цього Яструбине Око втихомирився.

Хлоп’ята з цікавістю проглядали записну книжку Яна, особливо захоплюючись його малюнками. Ян по-дружньому взявся розмалювати тіпі бойлерів. У них не було цікавих пригод, і вони могли похвастатись тільки застарілою перемогою Чорного Яструба над Дятлом та Маленьким Бобром. Але ці сюжети не цікавили художника. Ось чому для зовнішніх прикрас було взято лише теми всього клану та його окремих членів.

XXVII

ЗНАННЯ БІЛОЇ ЛЮДИНИ

Чорний Яструб запропонував нову гру в "думку".

— Скільки кроків звідси до отого дерева? — питав він.

Кожен затісував свою думку, після чого для перевірки ця відстань ретельно вимірювалась. Найближче до істини майже завжди виявлявся Дятел або ж сам Чорний Яструб.

Гай, як і раніше, тримав першість по гостроті зору, і тому, коли потребувалась переміна розваг, завжди пропонував таку гру, в якій він міг би стати героєм.

Йдучи за прикладом Чорного Яструба, Ян запропонував нову розвагу — "знання білої людини".

— Можете ви, — питав Маленький Бобер, — визначити зріст собаки по її сліду?

— Ні. І ти не можеш, і ніхто не зможе, — насмішкувато відповіли товариші.

— Ні, я можу. Треба взяти в дюймах довжину сліду передньої лапи, помножити на вісім, і ви матимете її зріст до плеча. Перевірте, і ви самі переконаєтесь. У малого собаки лапа приміром два з половиною дюйма, значить, зріст її приблизно вісімнадцять дюймів. Вівчарка з тридюймовим слідом має зріст у двадцять чотири дюйми. В дога або іншої великої собаки з чотиридюймовим слідом зріст тридцять — тридцять два дюйми.

— Що ж, по-твоєму, кожний собака має на зріст вісім своїх власних лап? — з сумнівом у голосі перепитав Сем.

Але Ян вів далі:

— По сліду можна також визначити й вагу. Помножте довжину та ширину лапи в дюймах, а потім все це помножте ще на п’ять, і ви матимете досить точну вагу в фунтах. Я перевірив на старому Кепі. У нього лапа три з половиною дюйма на три, тобто десять з половиною дюймів. Якщо помножити на п’ять, буде п'ятдесят два з половиною фунта. Приблизно так воно і є,

— А я бачив на виставці собаку, про яку ти нічого не взнав би, — протягом сказав Сем. — Вона була довга — як дві мої руки, лапи в неї, мов у ведмежати, а на зріст— не вища за цеглину. Ну справжня тобі гусінь, тільки з чотирма ногами, які стирчать так далеко одна від одної, що їй важко ходити. Неначе цю собаку змалку ростили під шафою, але забули додати хоча б ще пару ніг посередині. Тоді б їй легше було.

— А, знаю! То такса. Але ж я говорю не про виродків, а про нормальних собак. Ці правила поширюються також на диких звірів: вовків, лисиць, а може, й інших.

Потім, міняючи тему, Бобер запитав Сема:

— Ти можеш визначити висоту дерева по тіні?

— Не доводилось. А як це робиться?

— Почекай, поки твоя власна тінь зробиться такої ж довжини, як ти сам. Це буває годині о восьмій ранку та годині о четвертій дня. Тоді зміряй тінь дерева. Ото й буде його висота.

— Знадить, чекай цілий день. Та до того ж, ні в лісі, ні в сіреньку погоду цього зовсім не можна зробити, — заперечив Чорний Яструб. — Краше покластися на власне око.

— Ставлю свій скальп проти твого, що я зараз же визначу висоту оцього дерева, не видираючись на нього, і набагато точніше за твоє око, — сказав Маленький Бобер.

— Ні, я не хочу закладатись на скальп. Давай краще на те, кому мити посуд.

— Гаразд. То скільки, по-твоєму, до верхівки цього дерева?

— Візьмемо краще не верхівку, бо до неї ми все одно не доберемось, щоб перевірити, а хоча б отой сучок, — запропонував Чорніий Яструб. — Дятле, будь суддею.

— Ні, я хочу теж взяти участь. Хто програє — один після одного митиме посуд.

Чорніий Яструб уважно придивився до сучка і записав свою думку — тридцять вісім футів.

Сем сказав:

— Чорний Яструбе, там дуже нерівно. Я б хотів знати, від якого саме місця під деревом ти мірятимеш. Може, позначиш його кілочком?

Чорний Яструб пішов вбивати кілок і мимоволі дав Дятлу те, чого той хотів — масштаб. Сем знав, що на зріст Чорний Яструб трохи вищий п’яти футів. Порівнявши з ним висоту дерева до позначки, він написав — тридцять п'ять футів.

Тепер настала черга Яну зробити свої підрахунки, користуючись, за його висловом, "знаннями білої людини". Він вирізав десятифутову палицю і, відійшовши кроків на двадцять від дерева та вибравши більш-менш рівну площинку, вбив її точно перпендикулярно. Потім відійшов ще далі й ліг на землю так, що його око було на одному рівні з основою дерева й на одній лінії з кінцем палиці та обумовленим сучком. Це місце він позначив кілочком. Потім почав виміряти. Від "очного" кілочка до палиці було тридцять один фут. Від цього ж кілочка до кілочка під деревом — вісімдесят сім футів.

— Десятифутова палиця перетинає лінію на тридцять першому футі. Отже, тридцять один так відноситься до десяти, як вісімдесят сім до висоти дерева. Значить, висота дерева дорівнює двадцяти восьми футам.

Один з хлоп’ят поліз на дерево й перевірив. До сучка було двадцять дев’ять футів. Переміг Ян.

— Тепер, шановні майстри вгадувати на око, чи не хочете спробувати іце разочок? Я навіть дам вам скидку. Якщо помилитеся в межах десяти футів — перемога за вами. Я ж беруся вгадати з точністю до двох футів. Іде?

— Йде. Вибирай дерево.

— На цей раз буде не дерево, а відстань через нашу загату від оцього кілочка (Н, стор. 451.) до отого кущика (Д.). Пишіть свої догадки, а тоді я покажу вам ще один фокус.

Сем подивився уважно й написав — сорок футів. У Велсі вийшло сорок п’ять.

— Тепер і я пристану до вас. Я вам усім втру носа! — зневажливо вигукнув Гай і написав — п’ятдесят футів!

— Давайте змагатись на скальпи, — запропонував Чарльз, але всі визнали, що для скальпа немає достатньої причини. Залишили старе покарання — миття посуду. Решта хлоп’ят теж приєднались до гри й написали числа, більш-менш близькі до думки свого вождя: сорок чотири, сорок шість та сорок дев’ять футів.

— А тепер визначимо точно, — спокійно і впевнено сказав Маленький Бобер.

Він взяв три рівних палички абсолютно однакової довжини і збив їх у трикутник дерев’яними гвіздочками. Цей трикутник ((АБВ) він поклав на березі так, щоб сторона АБ була на одній лінії з кущиком Д, і вбив три кілочки в тих місцях, де на землі лишилися сліди дерев’яних гвіздочків. Потім Ян пересунув трикутник на інше місце (ГЕК) так, щоб сторона ГК була на одній лінії з АВ, а КЕ — на одній лінії з Д. Таким чином у нього вийшов рівнобедреник трикутник АДК, в якому, як вчить геометрія, висота (ДН) повинна дорівнювати семи восьмим його основи (АК). Основу ж легко було виміряти. Вона мала сімдесят футів. Сім восьмих від сімдесяти дорівнює шістдесят один з чвертю фута. Ширина загати, яку вони виміряли шпагатом, виявилась шістдесят футін.

Отже Ян і на цей раз визначив найточніше. Алє Гай стояв на тому, що він помилився не більше, як на дозволені десять футів. З цим, нарешті, погодились, і двоє переможців були звільнені від миття посуду. Яструбине Око вихвалявся так, що всім страшенно набрид. Він ще ніколи не вгадував з такою точністю, і після цього успіху всі подальші нескінченні помилки його вже ніскільки не турбували.

Сем цікавився "знаннями білої людини" головним чином заради Яна. Зате Чорного Яструба явно вразила наукова підкладка цієї гри.

— Маленький Бобер, — сказав він, — я тобі дам ще одне завдання. Можеш ти взнати відстань між отими двома деревами, не переходячи на той бік загати?

— А чого ж? — відповів Ян. — Це зовсім легко.

Він вирізав три палички в шість, вісім та десять футів завдовжки і збив з них трикутник (стор. 453.).

— При співвідношенні сторін шість на вісім і на десять завжди виходить прямокутний трикутник. Це загальновідоме правило, — пояснив Ян.

Потім він поклав трикутник на березі так, щоб сторона АБ співпадала з внутрішнім боком першого дереза, а сторона БВ була по можливості паралельною лінії, що з’єднує дерева. В точках Б і В він вбив по кілочку, й продовжив лінію БВ до К. Потім пересунув по цій лінії трикутник так, що сторона EJ1 показувала на Д, а сторона ЕЦ була ніби продовженням БВ. Цілком ясно, що відстань ГД дорівнювала довжині лінії BE, яку легко було вивірити. І знову шпагат показав, що Ян був дуже близький до істини.

"Знання білої людини" давалися йому легко, і він готовий був передати їх решті індійців, але ті вирішили, що від цього "надто відгонить школою". Все ж таки вони присудили йому ку за такі дотепні підрахунки. Та коли про це дізнався Рафтен, його подиву не було меж, і він у захзаті вигукнув:

— Лишенько, та це ж справжнє чудо!

Фермер не заспокоївся доти, поки замість ку не добився для Яна гранку.

— Послухай, Бобер, — під’юджуючим голосом сказав Дятел, — якщо в мого собаки відбиток передньої лапи має три з половиною дюйма в довжину й три дюйми в ширину, то чи не можеш ти сказати, якого кольору в нього кінчик хвоста?

— Білого, — не задумуючись відповів Ян.