Маленькі дикуни - Сторінка 51
- Ернест Сетон-Томпсон -Маленький Бобер!
(Гау-гау-гау-гау! — і барабан.).
— Він далі кінчика носа нічого не бачить, — шепоче Гай своїй матері.
— Хто витримав випробування характеру на могилі Гарні? Знову ж таки Маленький Бобер!
— А як він боявся при цьому! — кидає зауваження Гай.
— А хто влучив сові просто в серце? Хто в боротьбі сам на сам переміг рись, не кажучи вже про єнота? Ще, ще і ще раз Маленький Бобер!
— Він за все своє життя не вбив жодного бабака, мамо.
— А скажіть, хто з нас може покласти на лопатки будь-кого з племені? Маленький Бобер!
— Я коли завгодно можу побороти Чарльза, — бурмоче Гай.
— У кого найбільше гранку та скальпів?
— Ти забуваєш про його грамотність! — вставляє Рафтен, але ці слова залишаються без уваги. Навіть Маленький Бобер невдоволено хмуриться, вважаючи, що це не по-індійському.
— У кого найбільше скальпів? — твердим голосом повторює Сем. — Ось скальп, здобутий у бою з лютим ворогом.
Дятел показує всім скальп, і Чаклун прив’язує його до щита, прибитого на стовпі.
— Ось другий, забраний у Головного Вождя ворожого племені.
Калеб чіпляє на щит і цей.
— Ось третій від Другого Вождя ворожого племені.
Калеб прив’язує третій.
— Ось четвертий від Великого Головного Вождя сенгерців, п’ятий від Головного Вождя бойлерів, і ще один, здобутий у великій битві. Шість скальпів від шести уславлених воїнів! Є чим пишатися всьому племені, і все це зробив Маленький Бобер. Крім того, він ще художник, поет і досить непоганий куховар. Отже я пропоную обрати Вождем Маленького Бобра. Що скажуть інші?
Всі в один голос закричали:
— Ура, Маленький Бобер!
— Гау-гау-гау-гау-гау!
— Там-там! Там-там! Там-там! Там-там!
— Ніхто не має заперечень?
— Я… — почав було Гай.
— Якщо хто їх має, нехай побореться з Вождем.
Гай відмовився від слова, але тут же прошепотів матері:
— Коли б це був Чарльз, я б йому показав.
Калеб зняв полотно, яким був прикритий щит, і всі побачили зображення тотема сенгерських індійців — білого буйвола, а над ним — тотем Маленького Бобра. Потім він розв’язав клуночок, що весь час лежав у нього під руками, і витяг розкішну індійську сорочку з темножовтої буйволячої шкіри, штани та пару мокасинів, обшитих бахромою, гаптованих бісером і розмальованих яскравими фарбами. Все це зробила Саріанна під керівництвом Калеба.
Новий Вождь швиденько переодягнувся. До його бойової шапки вже були причеплені найрозкішніші пера, що розповідали про всі його останні перемоги. Щасливий і гордий, при всіх відзнаках, серед яких не останнє місце відводилось ранам, Маленький Бобер виступив уперед. Калеб подивився на нього з батьківською гордістю і сказав:
— Я знав, що ти молодець, коли ти тільки наважився йти на могилу Гарні. Я знову переконався в цьому, коли ти пройшов через Довге Болото. Віднині, Ян, ти пройдеш скрізь, де тільки може пройти людська нога.
Від цих слів Ян відчув себе найщасливішим у світі. Тепер він був справжнім дослідником природи. Він хотів щось сказати у відповідь на ці теплі слова, але язик не слухався хлопця.
— Хай живе Головний Воєнний Вождь! — закричав Сем, виручаючи друга.
Коли галас улігся, жінки розкрили кошики й почали готувати пригощення. Рафтен, якому дуже сподобалась синова промова, знову поклявся вивчити Сема на адвоката, але варто було загальній розмові урватись лише на мить, як він сказав:
— Ну, ваші канікули й додаток до них уже закінчились. О пів на другу не забудьте нагодувати свиней.