Одіссея - Сторінка 58
- Гомер -
Афіна ж,
Тихо наблизившись, м'язи зміцнила людей вожаєві,
Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим.
370] Вийшов з купелі Лаерт, — здивувавсь тоді син його любий,
Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий.
Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате:
"Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих,
Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим".
375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий:
"Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то
Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян
Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто!
О, якби був я таким у нашому домі учора
380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись
Із женихами. Я багатьом, що були у господі,
Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би".
Так між собою вони розмову провадили щиру.
Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили
385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали.
Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи
Долій старий, а з ним увійшли і синове старого;
З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула
Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого
390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала.
Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали,
Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним
Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив:
"Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі.
395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові
Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали".
Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій
Прямо пішов і, руку його за зап'ястя вхопивши,
Став цілувать, і слово до нього промовив крилате:
400] "Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали!
Вже й не надіялись, — це лиш боги нам тебе повернули!
Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя!
Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно:
Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся
405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?"
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?"
Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко.
Славного стали тоді Одіссея словами вітати
410] І доторкатись руками сини челядинця старого,
Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали.
Так споживали вечерю в господі вони за столами.
Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила,
Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди.
415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням
Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись.
Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен,
Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках,
Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши,
420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем.
А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались,
Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив.
Біль невимовний лежав на серці у нього за сина,
За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий.
425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив:
"Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв!
Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних
1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він,
А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих.
430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись
Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї,
Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди.
Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,
Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях
435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало
Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути!
Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись".
Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв.
Близько до них підійшли Медонт і аед божественний,
440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв.
Стали вони посередині, й дуже усі здивувались.
Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся:
"Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі
Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити.
445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм
Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий.
Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею,
Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі,
Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі".
450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.
З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий,
Масторів син, — і вперед, і назад він один лише бачив.
З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
"Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі,
Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли
Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших,
Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха,
Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину
460] Знатного мужа, якому — гадали ви — вже не вернутись.
Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї:
Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать".
Так він сказав, і з криком великим із місць позривались
Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась.
465] Не до вподоби ця мова була їм — вони за Евпейтом
Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати.
А після того як тіло блискучою міддю окрили,
Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим.
їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві.
470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось
Вже повернутись йому, — знайшов там свою він загибель.
Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна:
"Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий!
Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях?
475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш
Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?"
Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:
"З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати?
Чи не сама ти раніше намислила розумом власним,
480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись?
Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще.
Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий,
Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди
Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель
485] Пустим в непам'ять. Хай знов у них буде любов обопільна,
Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть".
Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни,
Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських.
Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились,
490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний:
"Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять".
Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він.
Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив.
Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате:
495] "Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!"
Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати —
Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея,
Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись,
Хоч і давно уже сиві, обидва — бійці мимоволі.
500] А після того як тіло блискучою міддю окрили,
Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.
Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.
Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний.
505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив:
"Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш —
Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами.
Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди
Силою й мужністю ми на всю визначалися землю".
510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:
"Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, — це серце
Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду".
Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив:
"Радість яка, який день мені випав, о милі богове!
515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині".
Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна:
"Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший!
Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись,
Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним".
520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна.
Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись,
Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув,
І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив.
Списа не стримав шолом — пройняло його міддю навиліт.
525] З грюкотом впав він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
З сином своїм ясночолим напав Одіссей на передніх,
І почали їх списами й дволезими сікти мечами.
Всіх би побили й позбавили їх повороту додому,
Коб не Афіна, Зевса егідодержавного донька.
530] Крикнула лунко вона і всіх зупинила відразу:
"Гей, зупиніть, ітакійці, війну між собою жахливу!
Годі вам кров проливать, розходьтеся всі якнайшвидше!"
Мовила це їм Афіна, і острах блідий огорнув їх.
Перелякалися так, що з рук у них випала зброя, —
535] Падало все в них на землю, коли їх богиня гукала.
Бігли до міста усі, щоб тільки життя врятувати.
Страшно крикнув ясний Одіссей, у нещастях незламний.
Ввесь він напруживсь і кинувсь, немовби орел з височіні.
Блискавку димно-сірчану метнув тоді з неба Кроніон,
540] Впала під ноги вона громовержця дочці ясноокій.
До Одіссея звернулась тоді ясноока Афіна:
"О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Годі, кінчай вже війни усім осоружної розбрат,
Щоб громозвучного Зевса Кроніона більш не вгнівити".
545] Так сказала Афіна, і радо її він послухав.
Потім у клятвах надійних уклала між ними угоду
Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.
________________________________________
ПРИМІТКИ
ПІСНЯ ПЕРША
[Арабськими цифрами позначена нумерація рядків (віршів), римськими — пісні поеми. У квадратних дужках — номера сторінок видання]
2. Столиця троян — Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в "Іліаді" Гомера.
8. Гелій, або Геліос — бог сонця, Гіперіон — той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім'ям свого батька).
10. ".../ нам розкажи..." — Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй "Поетиці" (IV): "До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато".
11.
Тихо наблизившись, м'язи зміцнила людей вожаєві,
Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим.
370] Вийшов з купелі Лаерт, — здивувавсь тоді син його любий,
Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий.
Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате:
"Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих,
Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим".
375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий:
"Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то
Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян
Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто!
О, якби був я таким у нашому домі учора
380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись
Із женихами. Я багатьом, що були у господі,
Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би".
Так між собою вони розмову провадили щиру.
Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили
385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали.
Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи
Долій старий, а з ним увійшли і синове старого;
З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула
Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого
390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала.
Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали,
Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним
Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив:
"Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі.
395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові
Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали".
Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій
Прямо пішов і, руку його за зап'ястя вхопивши,
Став цілувать, і слово до нього промовив крилате:
400] "Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали!
Вже й не надіялись, — це лиш боги нам тебе повернули!
Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя!
Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно:
Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся
405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?"
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?"
Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко.
Славного стали тоді Одіссея словами вітати
410] І доторкатись руками сини челядинця старого,
Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали.
Так споживали вечерю в господі вони за столами.
Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила,
Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди.
415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням
Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись.
Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен,
Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках,
Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши,
420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем.
А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались,
Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив.
Біль невимовний лежав на серці у нього за сина,
За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий.
425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив:
"Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв!
Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних
1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він,
А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих.
430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись
Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї,
Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди.
Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,
Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях
435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало
Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути!
Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись".
Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв.
Близько до них підійшли Медонт і аед божественний,
440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв.
Стали вони посередині, й дуже усі здивувались.
Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся:
"Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі
Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити.
445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм
Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий.
Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею,
Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі,
Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі".
450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.
З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий,
Масторів син, — і вперед, і назад він один лише бачив.
З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
"Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі,
Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли
Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших,
Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха,
Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину
460] Знатного мужа, якому — гадали ви — вже не вернутись.
Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї:
Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать".
Так він сказав, і з криком великим із місць позривались
Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась.
465] Не до вподоби ця мова була їм — вони за Евпейтом
Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати.
А після того як тіло блискучою міддю окрили,
Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим.
їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві.
470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось
Вже повернутись йому, — знайшов там свою він загибель.
Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна:
"Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий!
Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях?
475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш
Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?"
Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:
"З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати?
Чи не сама ти раніше намислила розумом власним,
480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись?
Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще.
Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий,
Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди
Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель
485] Пустим в непам'ять. Хай знов у них буде любов обопільна,
Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть".
Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни,
Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських.
Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились,
490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний:
"Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять".
Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він.
Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив.
Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате:
495] "Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!"
Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати —
Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея,
Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись,
Хоч і давно уже сиві, обидва — бійці мимоволі.
500] А після того як тіло блискучою міддю окрили,
Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.
Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.
Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний.
505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив:
"Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш —
Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами.
Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди
Силою й мужністю ми на всю визначалися землю".
510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:
"Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, — це серце
Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду".
Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив:
"Радість яка, який день мені випав, о милі богове!
515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині".
Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна:
"Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший!
Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись,
Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним".
520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна.
Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись,
Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув,
І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив.
Списа не стримав шолом — пройняло його міддю навиліт.
525] З грюкотом впав він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
З сином своїм ясночолим напав Одіссей на передніх,
І почали їх списами й дволезими сікти мечами.
Всіх би побили й позбавили їх повороту додому,
Коб не Афіна, Зевса егідодержавного донька.
530] Крикнула лунко вона і всіх зупинила відразу:
"Гей, зупиніть, ітакійці, війну між собою жахливу!
Годі вам кров проливать, розходьтеся всі якнайшвидше!"
Мовила це їм Афіна, і острах блідий огорнув їх.
Перелякалися так, що з рук у них випала зброя, —
535] Падало все в них на землю, коли їх богиня гукала.
Бігли до міста усі, щоб тільки життя врятувати.
Страшно крикнув ясний Одіссей, у нещастях незламний.
Ввесь він напруживсь і кинувсь, немовби орел з височіні.
Блискавку димно-сірчану метнув тоді з неба Кроніон,
540] Впала під ноги вона громовержця дочці ясноокій.
До Одіссея звернулась тоді ясноока Афіна:
"О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Годі, кінчай вже війни усім осоружної розбрат,
Щоб громозвучного Зевса Кроніона більш не вгнівити".
545] Так сказала Афіна, і радо її він послухав.
Потім у клятвах надійних уклала між ними угоду
Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.
________________________________________
ПРИМІТКИ
ПІСНЯ ПЕРША
[Арабськими цифрами позначена нумерація рядків (віршів), римськими — пісні поеми. У квадратних дужках — номера сторінок видання]
2. Столиця троян — Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в "Іліаді" Гомера.
8. Гелій, або Геліос — бог сонця, Гіперіон — той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім'ям свого батька).
10. ".../ нам розкажи..." — Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй "Поетиці" (IV): "До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато".
11.