Одіссея - Сторінка 59
- Гомер -
"Інші..." — ахейські вожді, що воювали під Троєю. Про їх пригоди розповідала епічна поема "Повернення", яка не збереглася.
25. Гекатомба — жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні — величезні жертви (війни, терор, пошесті).
35. Атрід — тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамем-нонового сина Ореста (див. І. 35 і 40) лежить в основі драматичної трилогії Есхіла "Орестея". Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові.
38. "Світлий дозорець" — епітет Гермеса, гр. аргейфонтес — дослівно — світлосяйний, бистрий, за іншими — губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення "аргосовбивця".
[509]
44. "Ясноока Афіна" — власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка.
50. "...на ... пупі широкого моря" — тобто на острові посеред моря.
52. "Згубного донька Атланта" — німфа Каліпсо.
58. "...дим, що над рідним підноситься краєм..." — Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів'я — "Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині", — позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія "Еі гашш раїгіае сіиісіз" ("Понтійські послання"), в словах Чацького "И днм отечества нам сладок и приятен" (О. Грибоєдов, "Лихо з розуму"), в поезії Лесі Українки "Дим" — "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий", в одному з сонетів М. Зерова — "Там зноситься Ітаки синій дим".
61-62. "Одіссей... одвертаєшся й досі..." — гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу.
68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий — пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX.
85. Острів Огігія — можливо, це не назва острова, а епітет, що означає — стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245).
90. "Довговолосі ахеЬ. — Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних.
99. "Спис... з наконечником мідним". — В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням.
101. "...донька всевладного батька" — тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови.
109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли-
[510]
кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом.
153. Кіфара та схожа на неї формінга — струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу.
183-184. "Пливши... в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче". — Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер.
187. "...гістьми з твоїм батьком були ми взаємно". — Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось.
202. "...не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію". — Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу — звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо.
239. "Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї". — Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, — насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння].
241. "Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно" — прислів'я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей.
247. "Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці" — звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі.
248. "Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують". — В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, — ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю.
267. "Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах" — приблизно відповідає нашому прислів'ю: "Надвоє баба ворожила".
319. "...богиня зникла, мов чайка..." — Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки — відбиток амфібологічних уявлень
[511]
стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин.
356-359. Ці рядки — виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові.
431-432. "...двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку..." — Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю — за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, — на них здебільшого дивились як на членів сім'ї.
441. "...причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо". — У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев'яний засув, як і в старожитних українських хатах.
ПІСНЯ ДРУГА
1. "Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста" — епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі.
15. Герой — в первісному значенні — дух померлого, що впливає на живих; у Гомера — вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі — славний муж.
19. Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні.
22. Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах.
37. "...йому берло у руки вклав окличник..." — Берло (по-грецьки скептрон — скіпетр) — посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово.
53. "Викуп за дочку". — За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої ("...щоб ...видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий").
72. "Ахеї в наголінниках мідних". — Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання.
[512]
95. Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті.
120. Мікена, Тіро і Алкмена — жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро — двох близнят від Посейдона, міф про Міке-ну — невідомий.
132. "...сплатити віно Ікарію" — йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин.
145. "...загинете ви без відомсти". — Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки.
154. "І над домами направо й над містом кудись полетіли". — Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки — здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення.
191. "...з поміччю птахів отих..." — Слово "отих" разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом.
203. Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах.
225. Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні (р. 105). Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен — один з доказів різночасного походження відповідних частин "Одіссеї".
271 — 280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш.
290. Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти — звичайна їжа стародавніх греків.
[513]
388. "Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги". — Цей рядок часто повторюється в "Одіссеї", коли йдеться про закінчення дня.
432. "...богам... лили у зливання..." — Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою).
ПІСНЯ ТРЕТЯ
2. Неба твердінь мідяна. — За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння.
5-6. " Чорних биків... різали в жертву..." — Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові (див. прим, до І. 66), якого уявляли "в кучерях темних".
17. "Нестор — упокірник коней". — Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців.
35.
25. Гекатомба — жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні — величезні жертви (війни, терор, пошесті).
35. Атрід — тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамем-нонового сина Ореста (див. І. 35 і 40) лежить в основі драматичної трилогії Есхіла "Орестея". Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові.
38. "Світлий дозорець" — епітет Гермеса, гр. аргейфонтес — дослівно — світлосяйний, бистрий, за іншими — губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення "аргосовбивця".
[509]
44. "Ясноока Афіна" — власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка.
50. "...на ... пупі широкого моря" — тобто на острові посеред моря.
52. "Згубного донька Атланта" — німфа Каліпсо.
58. "...дим, що над рідним підноситься краєм..." — Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів'я — "Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині", — позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія "Еі гашш раїгіае сіиісіз" ("Понтійські послання"), в словах Чацького "И днм отечества нам сладок и приятен" (О. Грибоєдов, "Лихо з розуму"), в поезії Лесі Українки "Дим" — "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий", в одному з сонетів М. Зерова — "Там зноситься Ітаки синій дим".
61-62. "Одіссей... одвертаєшся й досі..." — гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу.
68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий — пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX.
85. Острів Огігія — можливо, це не назва острова, а епітет, що означає — стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245).
90. "Довговолосі ахеЬ. — Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних.
99. "Спис... з наконечником мідним". — В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням.
101. "...донька всевладного батька" — тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови.
109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли-
[510]
кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом.
153. Кіфара та схожа на неї формінга — струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу.
183-184. "Пливши... в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче". — Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер.
187. "...гістьми з твоїм батьком були ми взаємно". — Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось.
202. "...не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію". — Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу — звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо.
239. "Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї". — Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, — насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння].
241. "Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно" — прислів'я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей.
247. "Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці" — звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі.
248. "Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують". — В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, — ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю.
267. "Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах" — приблизно відповідає нашому прислів'ю: "Надвоє баба ворожила".
319. "...богиня зникла, мов чайка..." — Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки — відбиток амфібологічних уявлень
[511]
стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин.
356-359. Ці рядки — виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові.
431-432. "...двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку..." — Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю — за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, — на них здебільшого дивились як на членів сім'ї.
441. "...причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо". — У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев'яний засув, як і в старожитних українських хатах.
ПІСНЯ ДРУГА
1. "Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста" — епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі.
15. Герой — в первісному значенні — дух померлого, що впливає на живих; у Гомера — вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі — славний муж.
19. Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні.
22. Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах.
37. "...йому берло у руки вклав окличник..." — Берло (по-грецьки скептрон — скіпетр) — посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово.
53. "Викуп за дочку". — За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої ("...щоб ...видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий").
72. "Ахеї в наголінниках мідних". — Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання.
[512]
95. Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті.
120. Мікена, Тіро і Алкмена — жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро — двох близнят від Посейдона, міф про Міке-ну — невідомий.
132. "...сплатити віно Ікарію" — йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин.
145. "...загинете ви без відомсти". — Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки.
154. "І над домами направо й над містом кудись полетіли". — Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки — здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення.
191. "...з поміччю птахів отих..." — Слово "отих" разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом.
203. Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах.
225. Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні (р. 105). Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен — один з доказів різночасного походження відповідних частин "Одіссеї".
271 — 280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш.
290. Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти — звичайна їжа стародавніх греків.
[513]
388. "Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги". — Цей рядок часто повторюється в "Одіссеї", коли йдеться про закінчення дня.
432. "...богам... лили у зливання..." — Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою).
ПІСНЯ ТРЕТЯ
2. Неба твердінь мідяна. — За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння.
5-6. " Чорних биків... різали в жертву..." — Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові (див. прим, до І. 66), якого уявляли "в кучерях темних".
17. "Нестор — упокірник коней". — Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців.
35.