Острови в океані - Сторінка 7

У вас на судні дають щось випити? — Він поглянув на яхту, що стояла кормою до них.— А це хто?

— Ті, що були сьогодні в "Понсе". Не чули?

— А-а,— сказав Роджер.— Ну що ж, треба все-таки випити, дарма що вони подали нам поганий приклад.

— Бой! — гукнув Джонні. З каюти вийшов Фред.

— Слухаю, сер,— сказав він.

— Запитай, чого зволять ці джентльмени.

— Слухаю вас, панове,— мовив Фред.

— Я питиму те саме, що й містер Том,— сказав Роджер.— Він мій порадник і вихователь.

— Чи багато цього літа в таборі хлопців?— спитав Джонні.

— Поки що всього два,— відказав Роджер.— Я з моїм вихователем.

— Я і мій вихователь,— поправив його Джонні.— І як ви, в біса, книжки пишете?

— Я завжди можу когось найняти, щоб виправляв помилки.

— Або й безплатно знайти,— сказав Джонні.— Я оце розмовляв тут з вашим вихователем.

— Вихователь каже, що йому тут добре живеться. Цей берег став для нього рідним назавжди.

— Вам би слід оглянути острів,— мовив Том до Джонні. — Часом він одпускає мене піти випити.

— А як щодо жінок?

— Жінок немає.

— Що ж ви, хлопці, робите?

— Та от цілий день сьогодні оце й роблю.

— Але ж ви давно вже тут. Що тоді робили?

— Купались, їли, пили... Том працює, читаємо, розмовляємо, читаємо, рибалимо, знову рибалимо, купаємось, п'ємо, спимо...

— І все без жінок?

— Все без жінок.

— Не до вподоби мені це. Якась нездорова атмосфера. Ви курите багато опіуму, хлопці?

— Як, Томе? — спитав Роджер.

— Тільки добірний,— сказав Томас Хадсон.

— А марихуани багато вирощуєте?

— Щось вирощуємо, Томе? — спитав Роджер.

— Поганий був рік,— сказав Хадсон.— Дощі занапастили к бісу весь урожай.

— В усьому цьому є щось нездорове.— Джонні випив.— Єдине трохи рятує становище — те, що ви ще п'єте. А може, ви, хлопці, вдалися до релігії? Чи не прийняв Том якоїсь віри?

— Як, Томе? — спитав Роджер.

— Взаємини з богом на тому самому рівні,— відказав Томас Хадсон.

— Сердечні?

— Ми люди терпимі,— сказав Хадсон.— Вправляйтеся собі в якій хочете вірі. Маємо на острові бейсбольний майданчик, отам і можете вправлятися.

— Нехай той ваш бог стане проти мене з биткою, то я йому так загилю верхом межи очі...

— Роджере,— докірливо мовив Джонні.— Уже ж вечір. Чи ви не бачили, як смерклося, посутеніло, а тоді й споночіло? А ще письменник. Не годиться зневажливо говорити про всевишнього потемки. А може, він стоїть оце позад вас і заміряється своєю биткою.

— Невже ти не можеш придумати чогось іншого? — спитав Френк.— "Свині" вже добряче набридли. Катай-но звідси, поки не застудився. Якби я мав таку розкішну грудну клітку, то не ризикнув би виставляти її отак на нічний вітер.

Чоловік з яхти знову обвів їх усіх поглядом — так, наче хотів запам'ятати.

— Ти нас і так не забудеш,— сказав йому Френк.— А забудеш — я тобі нагадаю, коли десь зустріну.

— Паскуда,— мовив чоловік, повернувся і пішов наниз.

— Хто він? — спитав Джонні Гуднер.— Я десь його бачив.

— Я його знаю, і він мене знає,— відказав Френк.— Нікчемний тип.

— А хто, не можете пригадати? — спитав Джонні.

— Погань він,— сказав Френк.— А поза тим чи має значення, хто він такий?

— Мабуть, що ні,— озвався Томас Хадсон.— Та ви вдвох добре його приперли.

— А що ж іще робити з поганню? Тільки так. Ми з ним ще чемно повелися.

— Ну, ви цілком ясно дали зрозуміти, що прихильності до нього не відчуваєте,— сказав Томас Хадсон.

— Я чув, там гавкав собака,— мовив Роджер.— Мабуть, його налякали ракети. То годі вже. Я розумію, Френку, ви розважаєтесь. Поки що ви нікого не вбили, і ніякого лиха не сталося. Але навіщо лякати бідолашного собаку?

— То його дружина гавкала,— весело відказав Френк.— Ось ми зараз стрельнемо просто в каюту й освітимо всю ту сімейну сцену.

— Я йду звідси к бісу,— сказав Роджер.— Не до душі мені ваші жарти. Мені не смішне автомобільне трюкацтво. Не смішно, коли п'яний веде літак. І коли собак лякають, теж не смішно.

— Ніхто вас не затримує,— сказав Френк.— Останнім часом ви стали для всіх мов чиряк на гузні.

— Он як?

— Авжеж. І ви, і Том, обидва святі та праведні. Псуєте будь-яку розвагу. Всі ви такі, розкаяні грішники. Раніш ви гуляли на всю губу. А тепер і іншим зась. Хай вам чорт, з вашою новонабутою громадською свідомістю.

— То, виходить, це громадська свідомість, коли я кажу, що не треба підпалювати Браунів причал?

— Авжеж. Один з її проявів. Тільки не на користь вона вам. Чув я про ваші штуки на Західному узбережжі.

— Забирали б ви свого пістоля та йшли собі розважатися в інше місце,— сказав Джонні Гуднер Френкові.— Так було нам добре без ваших вибриків.

— То й ви туди ж,— мовив Френк.

— Трохи спокійніше,— застеріг його Роджер.

— Я тут єдиний, хто ще має смак до справжніх розваг,— сказав Френк.— А ви всі перестиглі, схибнуті праведники, громадські діячі, лицеміри...

— Капітане Френку...— Руперт нахилився над краєм причалу.

— Ось тільки Руперт мій друг.— Френк звів очі.— Чого тобі, Руперте?

— Капітане Френку, а про комісара ви забули?

— Ми підпалимо його, Руперте, мій друже.

— Хай благословить вас господь, капітане Френку,— промовив Руперт.— Налити вам ще рому?

— Мені добре й без рому, Руперте,— відказав йому Френк.— А тепер усі долілиць.

— Усі долілиць! — скомандував Руперт.— Лягай!

Френк вистрелив понад краєм причалу, і ракета спалахнула на гравієвій доріжці перед самим будинком комісара й там-таки згоріла. Негри на причалі застогнали.

— От чорт,— сказав Руперт.— Мало не влучили. Не пощастило. Ану ще раз, капітане Френку.

На яхті позад них засвітилися ліхтарі, і на палубу знову вийшов той чоловік. Тепер він був у білій сорочці, білих парусинових штанях і тенісних туфлях. Волосся гладенько зачесане, обличчя червоне, з білими плямами. Найближче з усіх на катері, спиною до яхти, сидів Джон, за ним — похмурий Роджер. Судна розділяло близько трьох футів води. Чоловік став на кормі й тицьнув пальцем на Роджера.

— Ти нікчема,— мовив він.— Брудний, смердючий нікчема. Роджер здивовано звів на нього очі.

— Це ви про мене, чи не так? — гукнув Френк.— То я свиня, а не нікчема.

Чоловік і не глянув на нього й провадив далі, звертаючись до Роджера:

— Гладкий нікчема! — Він мало не задихався.— Дурисвіт! Облудник! Дешевий шарлатан! Нікудишній писака і паршивий маляр.

— Кому й до чого ви все це кажете? — Роджер підвівся.

— Тобі. Тобі, нікчемо, тобі. Тобі, дурисвіте. Ах ти ж нікчема! Паршивий нікчема.

— Ви збожеволіли,— спокійно мовив Роджер.

— Ти нікчема! — гукнув чоловік з яхти через водний проміжок, що розділяв два судна, так само як хтось би дражнив тварину в одному з тих сучасних зоопарків, де людей і звірів розділяють не грати, а рови з водою.— Нікчема!

— Це він про мене,— втішено озвався Френк.— Хіба ви мене не впізнали? Я ж свиня.

— Я про тебе.— Чоловік показав пальцем на Роджера.— Ти дурисвіт.

— Слухайте,— мовив до нього Роджер.— Ви ж зовсім не для мене це кажете. Усе це тільки для того, щоб похвалитися в Нью-Йорку, якими словами ви мене обклали.

Він говорив розважливо, терпляче, ніби й справді сподівався переконати того чоловіка й примусити замовкнути.

— Ти нікчема! — вигукнув той, дедалі дужче розпалюючи в собі істеричний напад, задля якого він, власне, й прибрався.— Брудний, смердючий нікчема!

— Ви кажете це не для мене,— повторив Роджер дуже спокійно, і Томас Хадсон зрозумів: він уже вирішив, що робити далі.— Тож краще замовкніть. А хочете поговорити зі мною — виходьте на причал.

Роджер ступив до причалу, і дивна річ — чоловік з яхти в ту ж таки мить і собі туди поліз. Зрештою, до цього вели і його лайка, і вся його попередня поведінка. І ось він таки вийшов на причал. Негри розступилися, а тоді оточили обох широким кільцем, залишивши всередині чималий простір.

Томас Хадсон не розумів, на що він сподівався, виходячи на причал проти Роджера. Ні один, ні другий не промовили ані слова, а навколо них були чорні обличчя негрів, і той чоловік сильно вдарив Роджера збоку, а Роджер затопив йому в зуби лівою і роз'юшив рота. Той знову завдав бокового, на що Роджер відповів двома потужними хуками у праве око. Супротивник обхопив його руками, і Роджер зацідив йому правою в живіт і так відштовхнув від себе, що той аж роздер на ньому светр, а тоді щосили вдарив по обличчю тильним боком відкритої лівої.

Ніхто з негрів не озивався ані словом. Вони стояли мовчки, оточивши обох і залишивши їм якнайбільший простір для бійки. Хтось увімкнув на причалі світло,— певно, то Джонів бой Фред, подумав Хадсон,— і все було добре видно.

Роджер не відступав од супротивника і завдав йому три швидкі хуки в голову. Той обхопив його руками й далі роздер на ньому светра, коли Роджер відштовхнув його від себе й двічі влучив кулаком у зуби.

— Годі вже лівою! — гукнув Френк.— Вріжте йому, сучому синові, правою. Враз угамується.

— Маєте щось мені сказати? — спитав Роджер чоловіка з яхти і сильним хуком зацідив йому в зуби. З рота в того юшила кров, уся права половина обличчя розпухла, і правого ока майже не стало видно.

Він знову вчепився за Роджера, а Роджер підхопив його попід руки й не давав упасти. Супротивник тяжко дихав і досі не обізвавсь ані словом. Роджер тримав його за руки, запхавши великі пальці у згини ліктів, і Том бачив, як він натискає ними на сухожилки між біцепсами й передпліччями.

— Ану не бризкай на мене кров'ю, сучий сину,— сказав Роджер і, замахнувшись лівою, рвучким ударом відкинув голову супротивника назад, а тоді знову рубонув йому обличчя тильним боком руки.— Тепер добувай собі нового носа,— додав він.

— Вгамуйте його, Роджере! Вгамуйте! — під'юджував Френк.

— Чи ти не бачиш, йолопе, що він робить? — мовив до нього Фред Вілсон.— Він же вбиває його.

Чоловік з яхти знову навалився на Роджера, і Роджер підхопив його й відштовхнув назад.

— Ти бий,— сказав він.— Ну ж бо. Бий.

Супротивник замахнувся, але Роджер ухиливсь від удару і обхопив його руками.

— Як тебе звуть? — запитав він чоловіка.

Той не відповів. Лише тяжко сапав, неначе конав від астми.

Роджер тримав його попід руки, знов і знов натискаючи великими пальцями на згини ліктів.

— Ти дужий, сучий син,— промовив він.—Та який дурень казав тобі, що ти вмієш битися?

Чоловік з яхти мляво замахнувся на нього, але Роджер схопив його, притягнув до себе, трохи повернув І двічі садонув у вухо правим кулаком.

— Ну що, знатимеш тепер, як чіплятися до людей? — запитав він.

— Погляньте на його вухо,— обізвався Руперт.— Просто-таки виноградне гроно.

Роджер знову вхопив супротивника попід лікті й натискав великими пальцями на сухожилки під біцепсами.