Пес іде в світ - Сторінка 12

Майдан цей він також бачив під час подорожі до вдови Ольги. Пес пригадав його по великому годиннику в центрі. "Звідси ми повернули праворуч",— подумав пес. Він крадькома повернув праворуч. А коли досяг пам'ятника — залізного чоловіка з бородою, полегшено зітхнув. За пам'ятником був парк, а за парком, це пес пам'ятав дуже добре, стояв будинок удови Ольги. На радощах пес почав насвистувати свої улюблені пісні і подріботів парком.

На кухні у вдови Ольги світилося. Пес постукав у вікно.

Вдова Ольга підійшла до вікна.

— Шваґре ведмедю,— зарепетувала вона,— у присадку стоїть якесь чорне страховисько!

Проте ведмідь упізнав свого друга відразу. Він кинувся до вхідних дверей і впустив пса.

Пес увійшов до передпокою, зняв із плечей обидва мішки, дістав із кожного по п'ятнадцятеро сонних котенят, поклав їх на підлозі й сказав:

— Удово Ольго, вибачте мені, але я не знаю іншого місця, куди міг би прийти з діточками!

Вдова Ольга уважно вглядалася в брудного пса, потім уважно вглядалася у тридцять брудних, вимазаних сажею котенят, а відтак наказала:

— Негайно вкладіть капосників назад у мішки!

— А я вважав вас доброю,— сумно промовив пес.

— Я добра,— відповіла вдова Ольга— Але й найбільша доброта має межі. Занесіть цих брудних капосників до котячого притулку!

— Тьху на тебе! — обурився ведмідь.— Братово, ти мене гірко розчарувала. Ти ж завжди казала, що любиш дітей!

— Діти для мене,— вигукнула вдова Ольга,— це людські й ведмежі діти!

— Тьху, тьху! Тричі тьху! — вигукнув пес— Діти є діти! А хто робить різницю між дітьми, той свиня!

— Що?! — закричала вдова Ольга — Ти звинувачуєш мене за те, що я недолюблюю котів, ще й свинею називаєш?!

Від крику котенята прокинулись. Пес хотів повкладати їх назад у мішки, але бадьорі котики не схотіли. Пес зумів упіймати лише двох, а решта вмить розбіглися. Один котик заховався під тахту, двоє залізли в шафу, троє вистрибнули на вішалку, четверо видряпалися високо на штору, п'ятеро сховалися під ліжко, шестеро вискочили на стіл, а звідти на абажур, семеро шаснули в комірчину. А ті двоє, які пес упіймав, вислизнули йому з лап і дременули за піч.

Пес половив семеро котиків у комірчині й поклав у мішок. Потім виліз на стіл і зняв шестеро котенят із абажура. Та коли він із цими шістьма повернувся до мішка, тих семеро котиків вже повтікали. На вішалці тепер принишкло десятеро котиків.

— Так не годиться,— засапано сказав пес. Він поклав шестеро котиків у мішок і простягнув його ведмедеві.— Друже ведмедю,— мовив він.— Будь такий ласкавий, потримай мішок.

Ведмідь похитав товстою головою.

— У мішку має лежати картопля або цибуля,— промурмотів він.-3 дітьми не слід поводитися, як з картоплею й цибулею.-Почалапавши до вітальні, він сів на тахту й вигукнув:

— Дітки, будьте розумні. Ідіть сюди! Вдова Ольга — сувора й немилосердна жінка. Вона прирікає нас на гірке вуличне життя.

Усі котенята враз голосно заридали. Один котик вигукнув:

— Нам потрібне тепле кубелечко! Другий:

— Ми ще занадто малі для гіркого життя! Котяче ридання могло зворушити й кам'яне серце.

Вдова Ольга затулила руками вуха. Вона не хотіла, щоб її серце злагідніло. Але, щоб заглушити ридання у тридцять котячих голосів, двох рук замало. Вдова Ольга не встояла. Вона повільно опустилася на тахту й, перемагаючи котячий плач, буркнула:

— Можете залишитися тут!

На радощах пес обійняв удову Ольгу й дуже її забруднив. Зате в такому вигляді вона непогано пасувала до пса і до котенят. І до свого дому також. Бо у всьому домі не було жодної чистої місцинки. Від котячого стрибання й біганини все вкрилося брудом. Та й пес позалишав чорні сліди своїх лап по всій господі. Вдова Ольга випручалась із песячих обіймів, підвелася й сказала:

— А зараз ми візьмемося до роботи!

— До якої роботи? — запитав ведмідь.

— До миття,— відповіла вдова Ольга — Але спочатку ми відмиємо від бруду пса, а потім котенят, а наостанок весь наш дім.

Пес потюпав до ванної. Удова Ольга намилила його й заходилась терти щіткою та змивати під душем. З миттям пса не було жодних проблем. Він любив воду й не протестував проти мила. Зате котенята страшенно сполошились, побачивши, що робить удова Ольга з їхнім опікуном. Тремтячи з ляку, вони опинилися на колінах у ведмедя. Один котик вигукнув:

— Нам потрібне тепле кубелечко, а не мокре! Другий:

— Ми хочемо, щоб нас гладили. Але не щіткою! Третій:

— Гіршого життя, ніж те, що в нас тепер, не буває! Решта двадцять семеро котенят закричали:

— Забираймося звідси, не лишаймося тут ні хвилини більше!

— Заспокойтеся! Не галасуйте! — промурмотів ведмідь — Позлизуйте з себе бруд, поки моя братова вийде з ванної.

— Ми ще не вміємо себе лизати! — вигукнув один котик.

— Нам ще треба цього навчитися! — вигукнув другий.

— Тато завжди нас вилизував, щоб ми були чистенькі! — вигукнув третій.

Решта двадцять семеро котенят загукали:

— Ми хочемо до тата!

Ведмідь зітхнув. Перегодя звелів:

— Усім стати рядочком для облизування!

Ведмідь вилизав геть усіх тридцятеро котенят. Він вилизував їх від мордочки аж до кінчика хвоста. Його знудило, бо наковтався забагато сажі, бруду й котячої шерсті. Та коли вдова Ольга прийшла з вимитим псом до світлиці, всі тридцятеро котенят були чисті, аж блищали. Ведмідь вигукнув гордо:

— Братово, ми вже викупалися!

Вдова Ольга не прийняла його роботи. Тільки завдяки милу й воді, пояснила вона, стають чистими. Відмідь розлютився.

— Треба мати курячий розум,— гнівно гримав він,— щоб не усвідомлювати, що з котами треба обходитися саме як з котами.

На це вдова Ольга буркотливо відповіла: треба мати курячий розум, щоб не усвідомлювати — вона на такому ділі знається набагато краще за нього.

— Зрештою, я жінка,— наостанок буркнула вона.— І навіть якщо в мене й не було власних дітей, я маю материнське серце, яке підказує мені, чого потребують малята!

— А я, зрештою, чоловік,— промурмотів ведмідь.-1 навіть якщо в мене не було власних дітей, я маю батьківське серце, яке підказує мені, чого потребують малята!

Тут пес тричі дуже голосно гавкнув. Так голосно, що ведмідь і вдова Ольга замовкли. Потім він сказав:

— А я батько, який разом з дружиною має четверо власних дітей. І я вам скажу: нічого гіршого для дітей нема, ніж сварки і гризня. Вони забруднюють душі. А брудні душі не очистиш. І не вилижеш. І мило й вода тут також не допоможуть.

— Це правда, друзяко,— буркнув ведмідь — Жодного сварливого слова більше не почуєте з моїх уст.

— І з моїх так само,— поклялася вдова Ольга. Вона взяла ганчірку й відро, совок і віник, рушника й губку й заходилася змивати чорні сліди песячих лап.

Лише після півночі в господі все було вимите, все знову блищало. Та котенята вже давно спали. Вони спали на тахті, скупчившись під песячим животом. Приємності від цього пес не мав; він боявся навіть ворухнутися, щоб, бува, не придушити якогось котика. Але він сказав сам до себе: "Якщо коти мають звичку спати біля маминого живота, то мені треба з цим змиритися. Як батько-опікун я мушу зробити все, що буде корисне для моїх вихованців".

Розділ шостий ПЕС І ВЕДМІДЬ ПЕРЕВДЯГАЮТЬСЯ

Уранці пес прокинувся з гострим болем у спині. Котенята ще спали. Пес обережно брав їх одне за одним з-під свого живота, клав на тахту і вкривав своєю курткою. Потім він звівся на задні лапи, присів десять разів, щоб позбутися болю в спині, і пішов на кухню. Ведмідь і вдова Ольга снідали. Пес підсів до них. Удова Ольга налила йому кави у широку чашку і вкраяла скибку хліба.

— Дякую, люба вдово,— промовив пес і накинувся на їжу. Ведмідь поплескав його по плечу.

— Не квапся, любий друже! — вигукнув він.

— Я голодний,— промимрив пес напханим ротом — Проти голоду один засіб — їжа.

— Але не обов'язково при цьому крутити хвостом! — вигукнув ведмідь

— Я це завжди роблю, коли добре почуваюся,— сказав пес— Тебе це дратує?

— Ні,— мовив ведмідь.— Але ж ми маємо виховувати котенят.

— Ну то й що? — спитав пес.

— Коти не мають звички крутити хвостами, коли добре почуваються,— сказав ведмідь.— Коти крутять хвостами, коли їм зле. Якщо діти переймуть від тебе це радісне крутіння хвостом, то пізніше в жорстокому котячому житті вони можуть видатися комусь тупоголовими. Скажімо, захочуть виявити свою приязнь до якогось кота і крутитимуть хвостами. Але той кіт не мав пса за батька-опікуна, тому сприйме те крутіння як погрозу й почне сердито пирхати. Розумієш, любий друже?

Пес зрозумів і пообіцяв не крутити хвостом.

— Наші звичаї щодо сну нам також слід міняти,— сказав ведмідь.-Кіт — нічна тварина: спить удень, а гуляє вночі. Небезпечно прищеплювати котенятам звичаї, зовсім не схожі на їхні.

Пес погодився й поклявся віднині гуляти вночі, а спати вдень.

— І голоси свої ми мусимо також змінити,— провадив далі ведмідь.— Гарчання, гавкання, гучні розмови не для котячих вух.

— Я ж не навчуся вуркотіти! — вигукнула вдова Ольга.

— Звичайно, не навчишся,— мовив ведмідь. —1 не хочу,— додала вдова Ольга.

— Поміркуй, братово! — Ведмідь легенько ляснув лапою вдову Ольгу по животі.— Діти вчаться, переймаючи все, що бачать і чують серед дорослих. Ми ж не хочемо привчити котенят, щоб вони гавкали, гарчали й голосно розмовляли? Чи хочемо?

— Звичайно ж, ні,— зітхнула вдова Ольга.— Навіть спробувати не кортить.

— А потім,— провадив ведмідь далі,— ще питання з туалетом. Коти не мають звички ходити...

Ведмідь не доказав, його перебила вдова Ольга: —Усе це правда. Але ніхто не в змозі зобов'язати мене викопати в саду яму й ходити туди надвір.

— Для мене це так само непросто, — буркнув пес.

Ведмідь підвівся. На його чоло густо лягли глибокодумні зморшки.

— Я згоден,— буркнув він — Цю проблему мені треба обмізкувати. А найкраще мізкував ведмідь у ліжку, тому й почалапав до своєї

кімнати.

Вже й обід настав, а ведмідь усе не виходив з кімнати. Котенята все ще так само спали на тахті. Прокинулися вони, як звернуло з полудня, й подалися на кухню. Враз усі повискакували на кухонний стіл і занявкали:

— Ми голодні, страшенно голодні! Вдова Ольга шепнула псові на вухо:

— Можна мені зігнати їх зі столу чи це непедагогічно з погляду правильного виховання котенят?

— Не маю жодного уявлення,— прошепотів пес.

— Ліпше не займатиму їх і діждуся, що скаже на це ведмідь,— промурмотіла вдова Ольга.