Пес іде в світ - Сторінка 13

Вона дістала з холодильника рибину, перемолола на м'ясорубці, виклала фарш на тарілку й поставила на стіл.

Котенята накинулися на рибний фарш. Проте не всі тридцятеро котенят умістилися навколо тарілки, й зчинилася штовханина.

— Чи не слід їх попросити трохи люб'язніше поводитися одне з одним? — прошепотіла вдова Ольга псові на вухо — А може, така нестриманість є нормою для котів?

— Не маю жодного уявлення,— відповів пошепки пес.

— Ліпше не займатиму їх і діждуся, що скаже на це ведмідь,— промурмотіла вдова Ольга.

Але дивитися на котячу штовханину у неї не було бажання.

— Піду подивлюся телевізор,— сказала вона й вийшла з кухні. Пес почув її крик зі світлиці, а через якусь мить і її пронизливий

крик. "Мабуть, бідолашна жінка впала й боляче забилася",— подумав він і подріботів до світлиці. Вдова Ольга стояла, а її обличчя було геть бліде.

— Там, там!..— лементувала вона, показуючи вказівним пальцем на килим. Тридцять разів вона скрикувала "там!", і кожного разу її вказівний палець тицяв на темно-коричневий кручений шнурочок котячого посліду.

— Де ж їм тут вигребти ямку,— намагався пес пояснити їй котяче паскудство, але вдова Ольга вже не слухала його. Вона пішла до шафи, витягла дорожню сумку й напхала в неї різної спідньої білизни і вовняних речей.

— Ведмідь тим часом обмірковує проблему,— мовив пес.

-Без мене! — вигукнула вдова Ольга — Я від'їжджаю! — Вона навіть не подивилася на пса й вибігла з дому.

Пес глибоко зітхнув, узяв віника, совочка й відро на сміття і прибрав кручені котячі шнурочки у відро. Потім він заходився зчищати мильною водою коричневі плями на килимі. Коли зчистив останню пляму, з кімнати вийшов ведмідь.

— Нічого не дали мені мої роздуми,— мовив ведмідь — Треба придбати книжку про виховання котів. Я йду до книгарні.

— Цілком правильно,— похвалив пес.

Ведмідь помахав котенятам, надів шапку, натягнув куртку і вийшов із дому. Пес відчинив обоє вікон у світлиці, бо там досі стояв прикрий дух, і відніс відро та совок до комірчини.

Коли він знову повернувся на кухню, котенята зникли. Жодного з них не лишилося. Пес обшукав весь дім. Нарешті він пішов до присадка й пошукав там, бо подумав, що котенята могли вистрибнути у відчинене вікно світлиці.

Пес обстежив кожен куточок у присадку і все кликав:

— Дітки, де ви? Дітки, виходьте ж!

— Якщо ви шукаєте котенят,— гукнула стара свиня з сусіднього саду,— то всі вони причаїлися у мене на яблуні!

Пес перескочив огорожу до сусіднього садка, став під яблунею і гукнув:

— Спускайтесь додолу, дітки! Спускайтесь до свого татуся-опікуна!

— Котенята не послухаються вас,— мовила стара свиня.— Вам доведеться вилізти на яблуню й хапати їх одне по одному за шию та зносити вниз.

— Ви розумієтеся на котах? — запитав пес.

— Я біла свиня і розуміюся на всьому,— відповіла свиня.

— Чудово,— зрадів пес. І виклав свині свої проблеми виховання котенят. Проблему дня-ночі, проблему муркотіння-гавкання-гарчан-ня, проблему крутіння хвостом і проблему туалету.

— Все це дурниці,— сказала свиня —1 не забивайте собі ними голови. Котам треба молока та м'яса. А ще вони люблять, щоб їх гладили. Все інше прийде само собою.

Пес на мить замислився і повернувся до садка вдови Ольги. Він ліг на газоні серед тюльпанів. Лежав горілиць і дивився в небо. Він уже давно не фотографував жодної хмарини для своєї мозкової фототеки.

Коли пес нафотографував для своєї фототеки вже чимало хмар, він підвівся й подумки сказав собі: "Якщо мені більше не треба забивати свою голову проблемами виховання котенят, то я можу заходитись коло власних справ".

Пес пішов у дім і спакував у коробку садівниковий костюм. У садівників гаманець він поклав стільки своїх грошей, скільки позичив. І ще додав трохи на те, щоб почистити костюм і сорочку. Потім написав лист і пришпилив до костюма.

"Дорогий садівнику, я дуже шкодую, що був змушений повестися як злодій. Надто складні життєві обставини спонукали мене до цього. Було б дуже мило, якби ви пробачили мені.

Порядний пес, який трохи збився з дороги".

Пес обгорнув коробку цупким папером, обв'язав шнурком і написав адресу:

OTTO ОТТЕРМАНУ, САДІВНИКОВІ МІСЬКОЇ ЛІКАРНІ

Відтак узяв коробку під пахву й побіг у присадок.

— Догляньте котенят часинку! — гукнув він до свині в сусідньому саду.

— Котенята самі себе доглянуть! — гукнула йому свиня.

Пес кивнув головою і побіг вулицею вниз на пошту. Він добіг туди перед самісіньким її закриттям. Віддав коробку у віконечко термінових пересилань і полегшено зітхнув. Тепер його сумління трохи почистішало, і він відчув приємність.

Повертаючись, пес вирішив купити котячого харчу й зайшов до м'ясної крамниці.

— Три кілограми пісного м'яса,— попросив він м'ясника. Саме тієї миті хтось ухопив його за плечі.

— Слава Богу, нарешті я вас зустрів! Я шукав вас, як голку в стіжку сіна,— сказав той, чиї руки були на його плечах. То був водій таксі, який возив пса на вулицю Лучників.— Уявіть собі!— вигукнув водій-Поліція не вірить мені, що я лише супроводжував вас. Там переконані, що я ваш напарник і мав намір обчистити горище старої гладухи. На мене чекає суд.

— Мені дуже прикро,— муркнув пес. Він хотів якомога швидше піти звідси. Проте водій тримав його за плечі, а був він неймовірно дужий. Значно дужчий, ніж пес.

— Ми зараз підемо в поліцію і все пояснимо! — вигукнув водій.

— Завтра,— сказав пес— Зараз я мушу йти додому, щоб нагодувати й погладити дітей. І взагалі поліція виринула дуже невчасно для мене.

Але водій не зважив ні на перше, ні на друге. Він виштовхнув пса з крамниці, і той хоч-не-хоч мусив піти з ним.

Підштовхуючи перед себе пса, водій спускався вулицею. На перехресті, біля світлофора, їм зустрівся ведмідь. Він тримав під передньою лапою грубу книжку і мав задоволений вигляд.

— Друже,— вигукнув він,— тепер я в курсі справи! — Він постукав по грубій книжці.— Тут написано про виховання котів геть усе — Потім поглянув на водія — Це твій друг? — запитав він.

— Скорше ні,— промурмотів пес— Я мушу йти з ним у поліцію.

— Він мій свідок,— сказав водій — Я ніяк не збагну, чому він не хоче йти в поліцію. Адже це громадянський обов'язок

— Цілком з вами згоден,— сказав ведмідь і крадькома підморгнув псові.— Я супроводжуватиму вас, аби цей вертихвіст не чкурнув від вас знову.

Ведмідь, пес і водій пішли до поліційного відділку. Коли вони дійшли до перехрестя, ведмідь підставив водієві лапу. Водій перечепився, і його руки зісковзнули з плечей пса, і той дременув щодуху, а ведмідь услід за ним. Поки водій звівся на ноги, пес із ведмедем зникли за найближчим рогом і, висолопивши язики, погнали до будинку вдови Ольги.

— От чортівня! — захекано вилаявся ведмідь.— У житті, аби сповнити свій обов'язок, доводиться бути інколи доволі огидним. Сподіваюся, любий друже, ти знаєш, що я зовсім не відчував приємності, підставляючи ногу безневинному водієві. Це я зробив лише з дружнього обов'язку.

Пес нічого не відповів йому, він засапався, ледве переводив подих і не міг говорити.

— А що ж робити далі? — спитав пес, коли вони вже сиділи у світлиці вдови Ольги і відсапувалися.

— Та що ж як не забиратися геть з міста,— відповів ведмідь.— Тут земля горітиме у тебе під ногами!

— А мої вихованці? — сказав пес.

— Мені справа видається такою,— мовив ведмідь і почухав живота— У книжці про котяче виховання написано, що дітям найкраще з тими, кого вони знають від народження. Батьки-опікуни — лише вимушений захід. А ми проти вимушених заходів.

Пес зітхнув, почухав собі живота і сказав:

— Найкраще діти знають свого батька. Але ж він у лікарні. Ведмідь устромив лапу в пащу й заходився гризти кігті.

— Я щось та придумаю,— промурмотів він.

Уже стемніло, а ведмідь усе сидів у світлиці й гриз кігті. Пес сидів поряд і дивився на ведмедя, що поринув у задуму.

Близько півночі у вікно повлазили котенята й почали голосно нявчати. Вони були голодні.

Пес приніс їм трохи риби, що залишилася в холодильнику. Котенята проковтнули рибу й нявчали далі. Ситими вони не були вже давненько.

— Добавка буде аж завтра,— сказав пес. Котенята почали плакати.

Один котик, ридаючи, сказав:

— Наш тато завжди давав нам багато їжі. Другий котик, ридаючи, сказав:

— Наш тато не залишав нас голодними до завтра. Третій котик, ридаючи, сказав:

— Наш тато набагато лагідніший.

Решта двадцять семеро котенят, ридаючи, закричали:

— Ми хочемо до нашого тата!

Тут ведмідь вийняв з пащі свої кігті й вигукнув:

— Цитьте!

Він дістав ножиці, червоний олівець і почав позначати котенят одне за одним. На кожному вистригав жмутик шерсті й червоним олівцем ставив крапку на голому місці.

— Тепер ви позначені,— сказав він до котенят — Підете в лікарню до свого тата.

Котенята на радощах застрибали перекидьки, пустували, кусаючи одне одного за хвіст. Проте на лобі у пса з'явилися три грубі тривожні зморшки.

— Хто доправить дітей до лікарні? — запитав він — Мене там упізнають відразу. І тебе також. Ти ж щодня відвідував мене.

— Це проблема,— промурмотів ведмідь і заходився далі гризти свої кігті.

— Може, сусідська свиня? — запропонував пес— Жінка — це навіть до речі. Жінки й діти — завжди поруч.

— Свині ненадійні,— засумнівався ведмідь. Потім захихотів і вигукнув: — Але думка непогана. Просто чудова. Ми перевдягнемося на жінок! Скажемо лікарняному вахтерові, що ми виховательки міського котячого притулку!

Ведмідь убрався в народний стрій удови Ольги. Пес одягнувся в барвистий вовняний костюм удови. Ведмідь запнув голову хусткою з китицями. Пес надів на голову солом'яного капелюшка з квітами. І кожен запхнув під куртку по два великі м'які клубки вовняної пряжі. Потім обидва почепили на вуха кістяні кульчики, а на шию рясне намисто. Тільки черевичків удови Ольги вони не могли добрати: всі були на них тісні.

Пес збризкав ведмедя фіалковими парфумами, а ведмідь пса —конвалієвими. Вони дістали з комірчини кошик на білизну й посадили в нього позначених котенят. Ведмідь узяв кошика за одне вушко, його приятель — за друге. Вони покинули господу вдови Ольги й сіли у ведмедів автомобіль. Кошик з котенятами вони поставили в багажник.

— Ось що, дітки,— мовив ведмідь, зупинивши авто навпроти лікарні — Отепер плачте якомога дужче, та жалібно, як ви це вмієте.

Нагадувати про це котенятам удруге не було потреби.