Плавучий острів - Сторінка 17

Це питання часом породжувало суперечки, як могли в тому переконатися наші парижани, і не завжди легко було по ньому змовитися. Але до останнього часу завдяки своєму тактичному і мудрому втручанню Сайрес Бікерстаф успішно примиряв протилежні інтереси, не ображаючи самолюбства своїх підопічних.

Само собою зрозуміло, що один з помічників губернатора — Бартелемі Радж —протестант, інший — Хаблі Харкорт — католик. Обоє вони — з числа вищих службовців "Компанії Стандарт-Айленд", і обидва ревно співпрацюють з Сайресом Бікерстафом.

Так існує вже протягом півтора року цей острів, не пов’язаний із зовнішнім світом якими б то не було дипломатичними стосунками, який вільно пересувається по просторах Тихого океану, позбавлений від докучної негоди тими небесами, які він сам собі вибирає. І на цьому штучному острові члени квартету будуть перебувати протягом цілого року! Вони й не припускають і не побоюються, які б не були прогнози віолончеліста, що на їх долю випадуть якісь пригоди, що майбутнє загрожує ним якимось несподіванками. Адже тут все заздалегідь визначено, все йде за встановленим розпорядком. А хіба геній людський, створивши цей острів і змусивши його мандрувати по океанським просторам, не перейшов меж, призначених людині творцем всесвіту?

Плавання в західному напрямку продовжується. Щодня в момент, коли сонце переходить через меридіан, службовці обсерваторії, підлеглі комодору Етель Сімкоо, визначають місцезнаходження острова. Квадранти, встановлені на всіх чотирьох сторонах муніципальної вежі, вказують точне положення острова на широті і довготі, і ці дані передають по телеграфу на перехрестя вулиць, в особняки, в квартири, в громадські будівлі. Таким же способом повідомляють і точний час, який змінюється в залежності від переміщення острова на захід або на схід. Так що мільярдці в будь —який момент можуть знати, в якій точці свого маршруту знаходиться острів.

Якщо не враховувати невідчутного руху по поверхні океану, Мільярд-Сіті нічим не відрізняється від великих столиць Старого і Нового Світу. В ньому так само протікає громадське та приватне життя. Наші артисти по суті мало зайняті і присвячують свої перші дозвілля огляду визначних пам’яток "перлини Тихого океану". Електричні поїзди доставляють їх у будь —яке місце на узбережжі. Обидві енергетичні установки викликають у парижан щире захоплення простотою і ефективністю свого обладнання, потужністю машин, що приводять у рух подвійний ряд гребних гвинтів, чудовою дисциплінованістю персоналу, яким на одній станції керує інженер Уотсон, а на іншій — інженер Сомуа. Через певні проміжки часу Бакборт-Харбор і Штирборт-Харбор регулярно приймають в свою внутрішню гавань пароплави, що обслуговують Стандарт —Айленд, які залежно від положення, займаного в даний момент островом, причалюють з того боку, де легше це зробити.

Упертий Себастьєн Цорн відмовляється дивуватися всім цим чудесам, Фрасколен досить стриманий у вираженні своїх почуттів, але захоплений Івернес перебуває в безперервному захваті. На його думку, ще до закінчення двадцятого століття плавучі міста стануть борознити всі моря. Вони і в прийдешні часи будуть останнім словом прогресу і комфорту. Яке чудове видовище представить плавучий острів, який відвідує своїх океанських побратимів! Що стосується Пеншіна, то він зовсім сп’янілий від розмов про мільйони, про які тут, серед багатіїв, кажуть так, наче йдеться про якихось двадцяти п’яти луїдорів. Великі банкноти знаходяться в повсюдному обороті. Мати при собі дві-три тисячі доларів — справа сама звичайна. І "Його високість" частенько звертається до Фрасколену з проханням:

— Послухай, друже, чи не розміняєш сто п’ятдесят тисяч франків ?..

Упевнені в тому, що вони всюди зустрінуть відмінний прийом, музиканти Концертного квартету завели деякі знайомства. Втім, хто не проявив би до них люб’язності після оглушливих рекомендацій Калістуса Менбара?

В першу чергу вони вирушили з візитом до свого співвітчизника Атаназія Доремюса, вчителя танців, грації і хороших манер. Цей славний чоловік знімає в правобортній частині міста, на двадцять п’ятій авеню, скромний будиночок за три тисячі доларів, прислуговує йому стара негритянка, він платить їй сто доларів на місяць. Атаназій Доремюс щиро радий завести дружні відносини з французами... з французами, які роблять честь Франції.

Це сімдесятирічний дідусь, худорлявий, сухенький, маленький, очі в нього живі, зуби ще цілі і своя власна, кучерява густа шевелюра, така ж біла, як і його борідка. Він виступає статечно, ритмічно погойдуючись, випнувши груди, випрямивши стан, округливши руки і злегка вивернувши ноги, взуті в бездоганні черевики. Наші артисти із задоволенням викликають його на розмову, і він охоче веде бесіду, бо дуже балакучий і люб’язний.

— Як я щасливий, дорогі мої співвітчизники, як я щасливий, — повторює він разів двадцять при першій зустрічі, — як я щасливий вас бачити! Як добре, що вам прийшла в голову чудова думка влаштуватися в нашому місті! Ви про це не пошкодуєте! Тепер, коли я до нього звик, мені абсолютно не зрозуміло, як можна жити інакше!

— А з якого часу ви тут знаходитесь, пан Доремюс ? — запитує Івернес.

— Та уже півтора року, — відповідає вчитель танців, стаючи в другу позицію. — Я тут з самого заснування Стандарт —Айленда. Завдяки прекрасним рекомендаціям, які я отримав в Новому Орлеані, де тоді жив, мені вдалося домогтися, щоб містер Сайрес Бікерстаф, наш обожнюваний губернатор, прийняв мене на службу. З того благословенного дня платня, призначена мені за керівництво школою танців, грації і хороших манер, дозволяє мені жити тут...

— Як мільйонерові! — вигукує Пеншіна.

— О, знаєте, тутешні мільйонери...

— Знаю... знаю... дорогий маестро. Але, як натякав директор управління мистецтв, заняття у вашій школі не дуже старанно відвідуються?

— Так, учні у мене є тільки в місті і виключно серед молоді. Американці вважають, що вони вже від народження в повній мірі наділені необхідною витонченістю. Тому молоді люди вважають за краще брати уроки таємно, і я таємно навчаю їх хорошим французьким манерам.

Базікаючи, він посміхається, маніриться, як стара кокетка, весь час приймає різноманітні граціозні пози.

Атаназій Доремюс, пікардієць з Сантерра, залишив Францію в ранній молодості і влаштувався в Сполучених Штатах, в Новому Орлеані. Там, серед французького за походженням населення Луїзіани, яка колись належала нам, йому часто представлялася можливість проявити свої обдарування. Прийнятий у кращих сім’ях, він мав успіх і зміг навіть зробити деякі заощадження, але позбувся їх в один прекрасний день завдяки краху чисто американського розмаху. Це було як раз в той момент, коли "Стандарт-Айленд компані" починала свою справу, поширюючи всюди проспекти, даючи широкомовні рекламні оголошення, волаючи до всіх цих супербагатіїв, які нечувано нажилися на будівництві та експлуатації залізниць, розробці нафтових джерел, торгівлі свининою або солониною. Тоді Атаназію Доремюсу прийшла в голову думка просити місця у губернатора нового міста, де викладач такого роду, як він, не мав би конкурентів. Відомий з найкращої сторони сімейству Коверлі, що походило з Нового Орлеана, він був прийнятий завдяки рекомендації глави цього сімейства, який мав стати одним із найвизначніших іменитих людей правобортної частини Мільярд —Сіті. От яким чином сталося, що француз і притому пікардієць став одним із службовців плавучого острова. Правда, уроки він дає тільки у себе вдома, а наданий йому для занять зал казино показує у своїх дзеркалах тільки самого вчителя. Але це не бентежить пана Доремюса, адже платня його від цього анітрохи не зменшується.

Загалом же, це добрий чоловік, трохи смішний, трохи маніяк, не без деякої самозакоханості, глибоко переконаний в тому, що він успадкував мистецтво Вестріса і Сен-Леона, а також традиції Браммелля і лорда Сеймура. В очах же членів квартету він перш за все їх співвітчизник, — якість, якої не можна не цінувати за кілька тисяч миль від Франції.

Четверо парижан розповідають йому про свої пригоди, повідомляють, за яких обставин потрапили вони на плавучий острів, яким чином їх заманив сюди Калістус Менбар, — саме заманив, інакше не скажеш, — і як судно відплило через кілька годин після того як вони на ньому опинилися .

— Все це не дивно з боку нашого директора, — відповідає старий учитель. —Чергова його витівка... не перша і не остання! Цей нащадок Барнума, який врешті-решт скомпрометує Компанію... безцеремонний пан, якому слід було б взяти кілька уроків вміння тримати себе... Один з тих янкі, які розвалюються в кріслі, а ноги кладуть на підвіконня!.. По суті справи він непогана людина, але, на жаль, вважає, що йому все дозволено!.. Втім, дорогі мої співвітчизники, вам не варто сердитися на нього за цю витівку. Звичайно, неприємно, що ви не змогли дати в Сан-Дієго обіцяний концерт, але в іншому ви тільки будете радіти своєму перебуванню в Мільярд-Сіті. До вас проявлять стільки уваги, ви будете так задоволені...

— Особливо в кінці кожної чверті року! — відповідає Фрасколен, — його обов’язки скарбника трупи починають набувати дуже важливе значення.

У відповідь на поставлене йому питання про суперництво між двома частинами острова Атаназій Доремюс підтверджує слова Калістуса Менбара. На його думку, це суперництво є темною хмарою на горизонті острова і навіть загрожує в найближчому майбутньому бурею. Є всі підстави побоюватися, що між мешканцями правого і лівого бортів виникне боротьба інтересів і самолюбства. Сімейства Танкердонов і Коверлі, найбагатші на острові, відносяться один до одного із зростаючою ворожістю, і якщо які —небудь нові обставини не зблизять їх, може статися вибух. Так... вибух!..

— Нам —то що до цього, — лише б не вибухнув острів... — каже Пеншіна.

— Та вже хай не вибухає, поки ми тут! — додає віолончеліст.

— О!.. Острів міцний, дорогі співвітчизники! — Відповідає Атаназій Доремюс. —Ось уже півтора року плаває він по морях, і жодного разу ще не траплялося жодного скільки-небудь значного пошкодження. Доводилося тільки виправляти дріб’язкові поломки, через які ми навіть не поверталися в бухту Магдалени! Подумайте, адже острів зроблений з кращої листової сталі!

— Ось — головне, і якщо вже сталева основа не дає в цьому світі повної безпеки, то якому металу довіритися? Сталь — це залізо, а хіба наша земна куля не складається в значній мірі з вуглецевих сполук? Словом, Стандарт — Айленд —планета в мініатюрі.

Пеншіна запитує вчителя танців, що той думає про губернатора Сайреса Бікерстафа.

— А що він, теж зі сталі?

— Так, пане Пеншіна! — відповідає Атаназій Доремюс.