Селяни - Сторінка 32

Корнвен не міг не бути шуаном у 1794 і 1799 роках.

Усі супроводжували графиню по тій з шести алей, яка виходила просто до Коншської брами і була перерізана Срібним струмком. Пані де-Монкорне йшла попереду з Блонде; кюре, Мішо і його дружина півголосом розмовляли про відкриття, яке зараз зробила графиня щодо становища в краї.

– Може, така воля провидіння, – казав кюре, – бо, коли графиня цього схоче, ми зможемо добрими ділами й сумирністю виправити цих людей.

Приблизно кроків у шестистах від павільйону, уже за струмком, графиня помітила на алеї розбитий червоний глечик і пролите молоко.

– Що могло статися з дівчинкою? – вигукнула вона, кличучи Мішо та його дружину, які були повернули назад до павільйону.

– Таке ж нещастя, як і з Перетою, – відповів їй Еміль Блонде.

– Ні, хтось зненацька напав на бідну дитину і переслідував її, бо глечик відкинуто вбік, – сказав абат Бросет, уважно розглядаючи землю.

– О, це безперечно сліди ніг Пешіни, – сказав Мішо. – Відбиток стоп, які круто повернули назад, вказує на якийсь раптовий переляк. Дівчина прожогом кинулася до павільйону, намагаючись повернутися додому.

Усі пішли по слідах, на які вказував пальцем начальник охорони, придивляючись до них на ходу й зупинившися посередині алеї, у сотні кроків від розбитого глечика, там, де відбиток ніг Пешіни раптом обривався.

– Тут, – сказав він, – вона повернула до Авони; дуже можливо, що хтось відрізав їй шлях до павільйону.

– Але, – вигукнула пані Мішо, – минуло вже понад годину, як її нема!

Той же страх відбився на всіх обличчях. Кюре побіг до павільйону, розглядаючи дорогу, в той час, як Мішо, охоплений тією ж думкою, вирушив по алеї до Коншів.

– Божо мій, вона тут впала! – вигукнув Мішо, повертаючися з того місця, де зникали сліди, що йшли в напрямі Срібного струмка, до місця, де вони теж зникали посередині алеї.– Дивіться, – сказав він, вказуючи на землю.

Усі дійсно побачили на піску алеї: відбиток людського тіла. ’

– Сліди, що йдуть до лісу, залишені ногами, взутими у черевики на мотузяній підошві…– сказав кюре.

– Це жіночий слід, – сказала графиня.

– А там, біля розбитого глечика, слід чоловічої ноги, – додав Мішо.

– Я не бачу слідів двох різних ніг, – сказав кюре, що простежив до самого лісу сліди жіночого взуття.

– Її, звичайно, схоплено й занесено в ліс! – вигукнув Мішо.

– Коли це слід жіночий, то нічого не можна зрозуміти, – вигукнув Блонде.

– Це, напевне, якась штука цієї потвори Ніколя, – сказав Мішо. – Він кілька днів стежить за Пешіною. Я сьогодні просидів дві години під Авонським мостом, щоб захопити падлюку, якому якась жінка, може, й допомагає в його справі.

– Це жахливо! – сказала графиня.

– Вони все це вважають жартами, – сумно й гірко вимовив кюре.

– О, Пешіна не дасться їм в руки! – сказав начальник охорони. – Вона здатна переправитися через Авону вплав… Я піду поглянути береги річки. Ти ж, люба Олімпіє, повертайся додому. А ви, панове, й ви, пані, ідіть по алеї до Коншів.

– Який край! – сказала графиня.

– Мерзотники трапляються скрізь, – зауважив Блонде.

– Чи правда, пане кюре, – спитала графиня, – що я вирвала цю дівчинку з пазурів Рігу?

– Усі дівчата до п’ятнадцяти років, яким ви, пані, дасте притулок у себе в замку, будуть вирвані з лап цієї потвори, – відповів абат Бросет. – Намагаючись затягти до себе цю дитинку, тоді ще молодшу, розстрига водночас прагнув задовольнити й свої розпусні нахили, і почуття помсти. Беручи дядька Нізрона в пономарі, я зміг дати цьому простакові зрозуміти наміри Рігу, що обіцяв йому виправити провину свого дядька, мого попередника по кафедрі. Це одна з причин образи колишнього мера на мене; його ненависть від цього ще зросла… Дядько Нізрон урочисто заявив Рігу, що вб’є його в разі якогось нещастя з Женев’євою, і поклав на нього відповідальність за всякий замах на честь дівчинки. Я дуже схиляюся бачити в переслідуваннях Ніколя Тонсара якийсь мерзенний задум цієї людини, яка вважає, що їй тут усе дозволено.

– Отож він не боїться суду? – сказав Блонде.

– По-перше, він тесть місцевого прокурора, – відповів після паузи кюре. – Далі, ви не уявляєте, – продовжував він, – глибокої безтурботності поліції і прокуратури щодо таких людей. Якщо тільки селяни не палять ферм, не вбивають, не отруюють і платять податки, вони можуть робити між собою все, що їм забагнеться; а тому, що в них нема ніяких релігійних принципів, тут робляться жахливі справи. По той бік басейну Авони немічні старі бояться лишатися вдома, бо тоді їм не даватимуть їсти; отож вони ходять на польові роботи, поки ноги можуть їх тримати; вони дуже добре знають, що лягти для них означає те саме, що вмерти з голоду. Мировий суддя пан Саркюс каже, що коли притягати до суду всіх злочинців, то держава розориться на судових витратах.

– Але він добре розуміється на справі, отой урядовець! – вигукнув Блонде.

– Ах, монсеньйор добре знав становище цієї долини і особливо цієї громади, – продовжував священик. – Тільки релігія може загоїти стільки болячок, бо закон, на мою думку, неспроможний у тому вигляді, як він застосовується…

Кюре був перерваний криками, що розляглися з лісу, і графиня, якій передували Еміль і абат, сміливо побігла в його глибину, у напрямі криків.

XI. Оаристис[86], двадцять сьома еклога Феокріта, не дуже схвалювана на суді присяжних

Чуйність дикуна, що її розвинула в Мішо нова посада, а також його знання пристрастей і спонукань населення бланжійської громади почасти щойно з’ясували його третю ідилію у грецькому смаку, яку бідняки-селяни сорту Тонсарів і сорокарічні багатії, подібні до Рігу, згідно зі звичайною термінологією, вільно перекладають у глушині сіл.

Ніколя, другий син Тонсара, на призову витяг невдалий жеребок. За два роки перед цим, завдяки підтримці Судрі, Гобертена й Саркюса-багатого, старшого брата Ніколя Тонсара було визнано непридатним до військової служби з причини вигаданої хвороби мускулів правої руки; але через те, що після цього Жан-Луї Тонсар орудував найважчим землеробським знаряддям з дуже помітною легкістю, в кантоні зчинилося деяке заворушення.

Судрі, Рігу і Гобертен, покровителі родини Тонсарів, попередили шинкаря; щоб він поки утримався від спроб визволити рослого й сильного Ніколя від військової служби. Проте, віль-о-фейський мер і Рігу так виразно розуміли потребу підтримувати сміливих і здатних на мерзоти людей, яких вони вміло спрямовували проти Егів, що Рігу все ж подав Тонсарові та його сину певні надії.

Цей розстрижений чернець, до якого час від часу заходила палко віддана своєму братові Катрін, порадив звернутися до графині й генерала.

– Може, він буде зовсім не від того, щоб зробити цю послугу з метою зласкавити вас, а це вже буде певним виграшем у ворога, – сказав Катрін страшний тесть прокурора. – Ну, а як Оббивальник вам відмовить, – тоді подивимось.

За розрахунками Рігу, відмова генерала мала стати новим приводом до невдоволення селян проти великого землевласника й створити коаліції ще одну підставу для вдячності Тонсара в тому разі, коли хитрий розум колишнього мера дасть йому спосіб визволити Ніколя.

Ніколя, що в найближчі дні мав з’явитися в призовну комісію, покладав невелику надію на протекцію генерала, через незадоволення Егів родиною Тонсарів. Його пристрасть до Пешіни або, вірніше сказати, його впертість і похіть були до такої міри збуджені думкою про від’їзд, який не лишав йому часу на зведення дівчинки, що він вирішив вдатися до сили.

Зневага, яку виявляла ця дитинка до свого переслідувача, а також її сповнений енергії опір розпалили в ловеласі "Великих-ГУ-синіх" почуття ненависті, що її лють дорівнювала його бажанню. Він уже три дні підстерігав Пешіну; бідна дитина, зі свого боку, знала, що її підстерігають. Між Ніколя і його жертвою встановилося таке ж взаємне розуміння, як між мисливцем і дичиною. Якщо Пешіна відходила на кілька кроків за браму, вона відразу помічала голову Ніколя в якійсь з алей, паралельних огорожі парку, або на Авонському мості. Вона легко могла позбавитися цього огидного переслідування, звернувшись до свого діда; але всі дівчата, навіть найнаївніші, з якогось, може й інстинктивного, страху побоюються в таких справах звертатися до своїх природних покровителів.

Женев’єва чула, як дід Нізрон заприсягся вбити всякого, хто "торкнеться" його внучки, – саме так він і сказав. Старий вірив, що цю дитину охороняє світле сяйво його сімдесятирічного бездоганного життя. Перспектива страшних драм так лякає палку уяву молодих дівчат, що нема потреби заглядати в глибину їх сердець, шукаючи інших численних і цікавих причин, які накладають печать мовчання на їх вуста.

Перед тим, як вийти з молоком, яке пані Мішо посилала дочці сторожа при Коншській брамі Гайяра, бо в нього недавно отелилася корова, Пешіна заздалегідь старанно оглянула місцевість, наче кішка, що вирішила вийти з дому. Вона не побачила ніяких ознак Ніколя; вона послухала тишу, як каже поет, і, нічого не почувши, вирішила, що мерзотник десь на роботі. Селяни вже почали збирати своє жито, бо вони спочатку жнуть свої ділянки, щоб не проминути поденщини, добре оплачуваної женцям. Але Ніколя був не з тих, хто дбає про дводенний заробіток, тим більше, що він залишав долину після суланжського ярмарку і що служба в солдатах для селянина, це вступ у нове життя.

Коли Пешіна з глечиком на голові пройшла половину дороги, Ніколя диким котом стрибнув з високого в’яза, в листі якого він ховався, і впав блискавкою під ноги дівчинці, яка кинула свій глечик і поклалася на свою моторність, щоб домчати до павільйону. Через сто кроків Катрін Тонсар, яка сиділа в засідці, вискочила з лісу і з такою силою штовхнула Пешіну, що та впала на землю. Сила вдару приголомшила дівчинку; Катрін підняла її, взяла на руки й понесла в ліс, на середину невеликої галявини, де дзюркоче Срібний струмок.

Катрін, дівчина висока й дужа, схожа в усьому на тих дівчат, яких і тепер скульптори й художники обирають, як колись Республіка, на живе втілення Свободи, захоплювала авонську молодь такими ж пишними грудьми, такими ж мускулистими ногами, таким же потужним і разом з тим гнучким станом, м’ясистими руками, очима з вогненними іскорками, гордовитою поставою, хвилястим волоссям у великих кучерях, чоловічим лобом і червоними губами, зібраними в майже жорстоку усмішку, яку так вдало вхопили й відтворили Ежень Делакруа і Давід (Анжерський).