Світ Софії - Сторінка 32

Він усе бачить і знає в одній всеохоплюючій візії,

— І нас бачить зараз?

— Так, можливо, бачить і нас. Але не "зараз". Для Бога не існує часу в нашому розумінні. Наше "зараз" не є "зараз" для Бога. Якщо у нашому понятті минуло кілька тижнів, це зовсім не означає, що і для Бога минуло кілька тижнів.

— Як жахливо! — вихопилося у Софії.

Вона прикрила рот долонею. Альберто здивовано глянув на неї, і Софія продовжила:

— Я одержала нову листівку від Гільдиного тата. Він написав щось подібне: якщо для Софії минає тиждень чи два, то це зовсім не означає, що стільки ж часу сплило і для нас. Ті ж самі слова, які ти сказав про Бога!

Софія помітила гримасу, яка промайнула на обличчі, схованому під коричневим каптуром.

— Як йому не соромної

Софія не зрозуміла, що Альберто мав на увазі, може, просто так собі бовкнув. Альберто продовжив:

— На жаль, Тома Аквінський перейняв і Аристотелеві погляди на жінку. Пригадуєш, Аристотель вважав, що жінка — це "недосконалий" чоловік. Діти успадковують тільки батькові властивості, бо жінка пасивна, вона тільки приймає, а чоловік активний, він формує. Такі думки гармоніюють зі словами Біблії, де записано, що жінка створена з ребра чоловіка.

-Дурниці!

— Не забуваймо, яєчка у ссавців було відкрито щойно в 1827 році. То ж нічого дивного, що тоді вірили, ніби у продовженні роду головну роль відіграє чоловік, він дає життя. Варто зауважити, що, на думку Томи, жінка підпорядковується чоловікові тільки як природна істота. Душа жінки рівноправна з душею чоловіка. На небі панує рівноправність статей, тому що усі тілесні відмінності перестають існувати.

— Мала утіха. А чи були в епоху середньовіччя жінки-філософи?

— У житті церкви за середньовічної доби переважали чоловіки. Але це зовсім не означає, що не було жінок-мисли-телів. Одна з них — Гільдегард із Бінґена...

Софія глянула на філософа широко розплющеними очима

— Вона якось пов'язана з Пльдою?

— Таке питаєш! Гільдеґард була черницею і жила в Рінда-лені з 1098 по 1179 рік. Ця жінка виголошувала проповіді, була автором теологічних праць, лікарем, ботаніком та природознавцем, її можна розглядати як символ жінки епохи середньовіччя, яка у своїх наукових зацікавленнях стояла ближче до землі.

— Я запитувала, чи має вона щось спільне з Гільдою?

— Існував колись давній християнський та юдейський погляд, що Бог є не тільки чоловіком, а має також жіночий бік, "матірню суть". Бо ж і жінка створена за образом Бога. Грецькою мовою жіночий бік Бога зветься Софією. "Софія" означає "мудрість".

Дівчинка вражено похитала головою. Чому їй ніхто цього не розповідав? І чому вона ніколи не питала?

Альберто вів далі:

— Серед юдеїв та в греко-ортодоксальній церкві "Софія", тобто "матірня суть" Бога, відігравала у середньовіччі важливу роль. На Заході про неї забули. Та ось з'являється Гільде-ґард і розповідає, що Софія приходить до неї у видіннях. Вона одягнена в золотисту туніку, прикрашену коштовними каменями...

Дівчинка підвелася з лавки. Софія являлася Пльдеґард у видіннях...

— Може, і я являюся Гільді?

Вона знову сіла. Втретє Альберто поклав свою руку на її плече.

— Мусимо дійти істини. Однак уже майже перша. Тобі слід поснідати, надходять нові часи. Я викличу тебе на зустріч, і ми поговоримо про ренесанс. Гермес прийде за тобою у сад.

З тими словами дивний чернець підвівся з лавки і пішов до церкви. Софія і далі сиділа, задумавшись про Пльдеґард та Софію і про Гільду та Софію. Раптом її пронизав несподіваний здогад. Вона зірвалася з місця і гукнула навздогін переодягненому за ченця вчителеві філософії:

— А чи жив у середньовіччі якийсь Альберто? Філософ сповільнив крок і, ледь повернувши голову, відповів:

— Тома Аквінський мав знаменитого вчителя філософії. Він називався Альберт Великий...

Чернець схилив голову у дверях церкви св. Марії і зник.

Софію не вдовольнила така відповідь. Вона також зайшла до церкви, але там було порожньо. Не провалився ж чернець крізь землю?

Виходячи з церкви, дівчинка звернула увагу на образ Марії. Софія підійшла ближче і пильно приглянулася. Несподівано під одним оком Марії вона помітила краплю води. Невже сльоза?

Софія стрімголов кинулася з церкви і побігла до будинку Юрунн.

РЕНЕСАНС

...о божественний роде у людських шатах...

Юрунн стояла на подвір'ї перед жовтим будинком, коли о пів на другу біля садової хвіртки з'явилася захекана Софія.

— Тебе не було понад десять годин, — випалила Юрунн. Софія похитала головою.

— Мене не було понад тисячу років.

— Де ж ти пропадала?

— Зустрічалася з середньовічним ченцем. Цікавий персонаж! —Ти чисто здуріла. Півгодини тому телефонувала твоя мама.

— І що ти сказала?

— Що ти в кіоску.

— А що вона відповіла?

— Маєш зателефонувати, коли повернешся. Гірше з моїми батьками. Десь коло десятої вони принесли нам до кімнати какао з булочками, аж тут одне ліжко порожнє.

— А їм що придумала?

— Вийшло по-дурному. Сказала, ніби ти пішла додому, бо ми посварилися.

—Тоді давай скоренько миритися. А ще треба так влаштувати, щоб твої батьки кілька днів не розмовляли з моєю мамою. Гадаєш, вдасться?

Юрунн здвигнула плечима. Тієї миті в саду з'явився одягнений у робочий комбінезон тато Юрунн, пхаючи перед собою тачку. Відразу було видно, що він ніяк не може дати собі ради з торішнім листям.

— Ну що, помирилися? — запитав він. — Тепер, принаймні, на сходах до пивниці немає жодного листочка.

— Чудово! — відказала Софія. — Можемо випити какао там, замість у ліжку

Тато Юрунн стримано засміявся, а Юрунн аж здригнулася. Удома в Софії розмови велися завжди дуже безпосередньо, не те що у господі фінансового радника Інґебріґгсена та його дружини.

— Вибач, Юрунн. Але мені здалося, що я теж повинна взяти участь у цій інсценізації.

— Ти розкажеш мені хоч щось?

— Якщо проведеш мене додому. Моя розповідь не годиться для вух фінансових радників та підстаркуватих ляльок Барбі.

— Яка ж ти противна! Невже шлюб, який розпадається, а одного з партнерів виганяють у море, кращий?

— Звичайно, ні. Але я майже не спала цієї ночі. Мені починає видаватися, ніби Гільда бачить усе, що ми робимо.

Дівчатка вирушили на Клевервейєн.

— Гадаєш, вона ясновидиця?

— Може й так. А може й ні.

Юрунн явно не була в захопленні від цих таємниць.

— Але це ніяк не пояснює, чому її тато посилає дивні листівки до покинутої хатини у лісі.

— Визнаю, тут слабке місце,

— Може, скажеш мені нарешті, де ти була?

Софія усе розповіла, навіть про містичний курс філософії. Та спершу Юрунн мусила скласти урочисту обітницю мовчання.

Дівчатка довго йшли, не розмовляючи.

— Це мені не подобається, — сказала, коли вже підходили до Софіїної садиби, Юрунн. Вона спинилася біля хвіртки, маючи намір повертатися назад.

— Ніхто й не вимагає цього від тебе. Але філософія не є такою собі безпечною товариською забавою. Тут йдеться про те, хто ми і звідки взялися. Вважаєш, нас достатньо навчають цього у школі?

— Однаково ніхто не знає відповіді на ці запитання.

— Але нас не вчать навіть ставити такі запитання.

Суботня шарлотка* стояла на столі, коли Софія увійшла до кухні. Мама навіть не спитала, чому донька не зателефонувала від Юрунн.

Поївши, Софія захотіла подрімати. Вона призналася, що майже не спала у товаришки. У цьому не було нічого дивного.

Перш ніж лягти, дівчинка підійшла до дзеркала у масивній мідній оправі. Спочатку вона бачила своє бліде і втомлене личко, та згодом за ЇЇ відображенням проступили ледь помітні обриси іншого обличчя.

Софія кілька разів хапнула повітря. Тільки не варто собі щось домислювати. Вона чітко бачила своє бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, яке ніяк не надавалося до укладки в іншу зачіску, окрім "природно-гладкої" стрижки. Однак поза тим личком причаїлося відображення іншої дівчинки.

Зненацька чужа дівчинка енергійно заморгала обома очима. Так, ніби хотіла дати знати, що вона справді там, з другого боку дзеркала. Це тривало лише кілька секунд, а тоді усе зникло.

Софія сіла на ліжку. Вона не мала жодного сумніву, що у дзеркалі було Гільдине відображення. Якось, хоч і дуже коротко, Софія бачила у Хатині Майора її фотографію в учнівському посвідченні. Це була та сама дівчинка, яка щойно дивилася на неї з дзеркала.

Хіба не дивно, що усілякі містичці речі відбувалися з нею тільки тоді, коли вона мало не падала з ніг від утоми? Мимоволі потім запитувала себе, чи усе це їй не приверзлося.

Софія склала одяг на стільці, залізла під ковдру й одразу ж заснула, і приснився їй дивовижно яскравий та реальний сон.

їй снилося, що вона стояла у великому саду, який збігав до червоно помальованої шопи для човнів. На причалі біля шопи сиділа світловолоса дівчинка і дивилася на море. Софія

* Солодка страва, схожа на пудинг. (Прим, перекл.).

підійшла до неї і сіла поруч. Але чужинка наче й не помітила її присутності. "Мене звати Софія", — представилася Софія, однак чужа дівчинка, здавалося, не чула її і не бачила. "Ти, певно, сліпа й глуха", — обізвалася знову Софія. Та дівчинка і далі не реагувала на її слова. Раптом Софія почула голос: "Гільдо!" Дівчинка зірвалася на рівні ноги і кинулася до будинку Отож вона не сліпа й не глуха. З будинку назустріч їй біг літній чоловік, одягнений в уніформу та голубий берет. Дівчинка охопила його за шию, а він закружляв її в обіймах. У ту мить Софія помітила на причалі, де сиділа дівчинка, ланцюжок з маленьким золотим хрестиком. Вона підняла його і поклала собі на долоню. На тому й прокинулася.

Софія поглянула на годинник — вона спала зо дві години, — а потім сіла на ліжку і задумалася про свій незвичайний сон. Він був таким яскравим і виразним, ніби усе відбувалося насправді. У Софії було відчуття, що будинок і причал, побачені уві сні, існують в реальності. Хіба не скидалася місцевість на ту, що була намальована на картині в Хатині Майора? Не залишалося жодного сумніву, що дівчинка у сні — Гільда Меллер Кнаґ, а чоловік — її батько, який повернувся з Лівану. Він нагадував їй трохи Альберто Кнокса...

Застеляючи ліжко, Софія несподівано знайшла під подушкою золотий ланцюжок з хрестиком. Зі зворотнього боку хрестика було вигравіювано три букви: "ГМК".

Софії уже не раз снилося, ніби вона знаходить коштовності, але це вперше вдалося прихопити їх із собою у реальний світ.

— Чортовиння якесь! — сказала вона голосно сама до себе.

Софія була така сердита, що відчинила дверцята шафи і просто жбурнула прикрасу на верхню полицю до шовкової шалі, підколінника та листівок з Лівану.

У неділю вранці, коли Софія прокинулася, її чекав розкішний сніданок з гарячими булочками, апельсиновим соком, яєш-нею та італійським салатом.