Світ Софії - Сторінка 31

Софії не залишалося нічого іншого, як піти за ним.

Землю ще оповивав тонкий серпанок туману. Сонце давно зійшло, але не розвіяло ранкової імли. Церква св. Марії знаходилася на околиці старої частини міста.

Альберто сів на лавочку перед церквою. Як повестися, коли хтось пройде повз них, подумала Софія. Уже дивний той факт, що вона сидить на лавці біля церкви о восьмій годині ранку, а тут ще й поруч середньовічний монах.

— Восьма година, — почав Альберто. — Минуло майже чотириста років з часів Авіустина, починається довгий шкільний

день. До години десятої навчанням відають тільки монастирські школи. Між десятою та одинадцятою виникають перші соборні школи, а коло дванадцятої з'являються і перші університети; будуються великі готичні собори. Ця церква теж була побудована у XIII столітті, у час розквіту середньовіччя. На більший храм тоді не могли спромогтися.

— Та в цьому й не було потреби, — перервала розповідь Софія. — Немає нічого гіршого за порожні церкви.

— Але ж великі собори будувалися не тільки на те, аби вмістити в них більше люду, їх зводили на честь Бога, і вже це одне було своєрідним виразом побожного схиляння перед Богом. Але в період розквіту середньовіччя відбувалося і щось таке, що мало би особливо зацікавити таких філософів, як ми.

— Розповідай! Альберто продовжував:

— На ту пору посилився арабський вплив з Іспанії. Впродовж усього середньовіччя араби підтримували живі традиції Аристотеля, а з кінця XII століття їхніх учених почали запрошувати до Північної Італії тамтешні князі. Стали відомими багато праць Аристотеля, поступово їх перекладали з грецької та арабської мов на латинську. Це викликало нову хвилю зацікавлення природничими науками і воскресило питання про зв'язок християнства з грецькою філософією. Під час вирішення природознавчих проблем годі уже було обійтися без Аристотеля. Але коли слід прислухатися до "філософа", а коли строго дотримуватися біблійних догм? Збагнула?

Софія тільки ледь кивнула головою. Чернець продовжував:

— Найбільшим і найвідомішим філософом періоду розквіту сердньовіччя був Тома Аквінсьтй, який жив у 1225 — 1274 роках. Він родом з маленького містечка Аквін, що розташоване між Римом та Неаполем, був викладачем університету в Парижі. Я називаю його "філософом", однак, він був, по суті, теологом. У той час не існувало чіткої різниці між філософією та теологією. Тома Аквінський. образно кажучи, "охрестив" Аристотеля точнісінько так, як Авґустин на початку доби середньовіччя "охрестив" Платона.

— Хіба не виглядає дивним, хрестити філософів, які жили за багато століть до Христа?

— Може, й так. Але під "хрещенням" двох великих грецьких філософів мається на увазі те, що їхні погляди були витлумачені і подані так, що уже не вважалися загрозою для християнського вчення. Про Тому Аквінського говорили тоді, ніби він "взяв бика за роги".

— От ніколи 6 не подумала, що філософія може мати щось спільного з боєм биків.

— Тома Аквінський належав до тих мислителів, котрі намагалися поєднати філософію Аристотеля з християнським ученням. Він створив великий синтез знання та віри, заглибившись у філософію Аристотеля і зловивши його на слові.

— Або зловивши його за роги. Я майже не спала цієї ночі, мабуть, тобі доведеться пояснити мені це докладніше.

— На думку Томи Аквінського, між тим, що говорить нам філософія, або ж розум, і тим, що говорить християнська віра, немає жодної суперечності. Дуже часто вони проголошують одне і те ж саме. Тому з допомогою розуму ми можемо осягнути ті ж істини, про які читаємо в Біблії.

— Хіба це можливо? Хіба може розум розповісти нам, що Бог створив світ за шість днів? Або що Ісус — син Божий?

— Ні. до таких "чистих істин віри" можемо мати доступ тільки через віру та християнське одкровення. Тома однак вважав, що існує немало "природних теологічних істин". Він мав на увазі такі істини, котрі можна осягнути з допомогою віри та вродженого, "природного" розуму. Такою істиною є, наприклад, існування Бога. Тома говорив, що до Бога ведуть два шляхи. Один шлях — це шлях віри та одкровення. Другий шлях — це розум та відчуття. З цих двох шляхів найпев-нішим є, звичайно, шлях віри та одкровення, бо, довірившись повністю розумові, легко зблудити. Однак Тома завжди наголошував, що між таким філософом, як Аристотель та християнським ученням немає жодних суперечностей.

— Це означає, що ми можемо дотримуватися Аристотеля і Біблії водночас?

— Ні, ні. Аристотель пройшов тільки певний відтинок шляху, бо йому було невідоме християнське одкровення. Однак пройти відтинок шляху і піти неправильним шляхом — це не одне і те ж. Не буде, наприклад, помилкою сказати, що Афіни розташовані в Європі. Але це не зовсім точне твердження. Якщо у якійсь книжці ти прочитала, що Афіни європейське місто, варто було б заглянути в географічний довідник, з якого б ти довідалася усю істину: "Афіни — столиця Греції, невеликої країни, розташованої в південно-східній частині Європи". Якщо пощастить, то довідаєшся трохи і про Акрополь. Не кажучи вже про Сократа, Платона та Аристотеля!

— Але й перша інформація про Афіни була правильною.

— Маєш рацію] Для Томи істотним було твердження, що існує тілька одна істина. Якщо Аристотель вказує на щось, що розум приймає за істинне, то воно ніяк не суперечить християнському вченню. Частину істини ми можемо збагнути за допомогою розуму та відчуттів. Саме такі істини мав на увазі Аристотель, описуючи царство рослин і тварин. Другу частину істини явив нам Бог через Біблію. Але обидві частини істини накладаються одна на одну в багатьох суттєвих точках. Існує чимало питань, на які і Біблія, і розум дають нам однакові відповіді.

— Наприклад, чи існує Бог?

— Саме так. Навіть філософія Аристотеля передбачає існування Бога або першопричину, яка приводить у дію всі природні процеси. Але він не подає жодного докладного опису Бога. Тут нам повністю слід дотримуватися Біблії та вчення Ісуса.

— Чи й справді існує Бог?

— Це питання суперечливе. Але сьогодні більшість людей сходиться на тому, що людський розум не може довести протилежного, неіснування Бога. Тома пішов далі. Він вважав, що на підставі філософії Аристотеля зможе довести існування Бога.

— Було б незле.

— Послуговуючись розумом, можемо побачити: все, що нас оточує, має свою "першопричину". Бог явився людям через Біблію і через розум. Існує "теологія явлена" і "теологія природна". Це ж стосується і моралі. У Біблії читаємо про те, яким Бог хотів би бачити наше життя. Але кожна людина має від Бога сумління, завдяки якому можемо у "природний спосіб" відрізнити добро від зла. До морального життя також ведуть два шляхи. Ми, навіть не читаючи з Біблії, — "поводься зі своїм ближнім так, як би ти бажав, аби твій ближній повівся з тобою", — знаємо, що негоже чинити людям зло. Але в будь-якому випадку найпевніше дотримуватися настанов Біблії.

— Здається, я зрозуміла, — промовила Софія. — Приблизно це виглядає так: ми знаємо, що надворі гроза, бо бачимо блискавку і чуємо грім.

— Дуже добре. Навіть якщо ми незрячі, можемо чути грім, а якщо глухі, то бачимо блискавку. Найкраще, звичайно, мати здатність і бачити, і чути. Не існує жодної суперечності між тим, що бачимо і що чуємо. Навпаки — обидва відчуття взаємно доповнюються.

— Розумію.

— Наведемо ще приклад. Коли ти читаєш роман, наприклад, "Вікторію" Кнута Гамсуна...

— Я уже його прочитала...

— Чи можеш ти, читаючи роман, довідалася щось про письменника?

— Одного можу бути певна: існує автор, який написав цей твір.

— Аще?

— Гамсун мав дуже романтичний погляд на кохання.

— Читаючи цей роман, творіння Гамсуна, можеш собі також скласти враження про характер автора. Але годі й сподіватися одержати про нього персональні дані. Хіба можливо, наприклад, вичитати з "Вікторії", скільки років було письменникові, коли він писав цей твір, де він жив або скільки у нього дітей?

— Звичайно, ні.

— Але таку інформацію знайдеш у біографії Кнута Гамсу-на. Тільки з допомогою біографії чи автобіографії можеш ближче ознайомитися з особистістю автора.

— Це правда.

— Приблизно такий самий взаємозв'язок існує між творінням Бога та Біблією. Саме лише споглядання природи наштовхує нас на думку про існування Бога. Потім помічаємо, що Господь любить тварин і квіти, бо інакше би не сотворив їх. Але інформацію про особу Бога знайдемо тільки в Біблії, тобто "автобіографії" Бога.

— Цікавий приклад.

Це вперше Альберто так заглибився в думки, що навіть не відповів.

— Це якось пов'язане з Гільдою? — вирвалося мимоволі у Софії.

— Ми навіть не знаємо, чи існує якась Гільда.

— Але знаємо, що її сліди залишаються то тут, то там. Листівки, шовкова шаль, зелений записник, підколінок,,.

Альберто кивнув.

— По-моєму, це залежить від Гільдиного тата, скільки таких слідів буде залишено. Поки що ми тільки знаємо, що існує людина, яка посилає нам оті листівки. Хотілось би, щоб написав трохи і про себе. Але про це ми ще поговоримо.

— Уже дванадцята. Мушу повернутися додому хоча б перед кінцем середньовіччя.

— Я закінчу кількома словами, як Тома Аквінський пристосував філософію Аристотеля до усіх тих сфер людської діяльності, де вона не заходила в суперечність з церковною теологією. Йдеться про Аристотелеву логіку, теорію пізнання та, зокрема, про його філософію природи. Пригадуєш, як Аристотель описував драбину життя: від рослин та тварин до людини?

Софія кивнула,

— Аристотель вважав, що ця драбина веде до Бога, який ніби уособлює найбільше екзистенції. Цю схему легко припасувати до теології. На думку Томи, екзистенція досягає щораз вищого ступеня: від рослин і тварин до людини, від людей до ангелів, а від ангелів до Бога. Людина, як і тварина, має тіло і органи чуття, але людина, окрім того, володіє "аналітичним" розумом. Ангели не мають тіла ані органів чуття, тому їм властивий безпосередній і блискавичний розум. Вони не мусять "задумуватися", як люди, чи поступово доходити до якихось висновків. Вони знають усе, що знають люди, і для цього їм не потрібно здобувати знання крок за кроком. Ангели не мають тіла, тому вони ніколи і не вмирають. Вони не вічні, як Бог, бо їх також колись сотворив Бог. Але не маючи тіла, від якого могли б відділитися, не можуть і померти.

— Дивно звучить.

— Над ангелами, Софіє, стоїть Бог.