Світ Софії - Сторінка 78

Сотні і сотні різноманітних заголовків. Нижче, під полицями, стояли стосами такі ж книжки.

— Це також XX століття. Софіє. Храм наших часів.

— Хіба ти віриш у це?

— Тут, маєш рацію, багато ошуканства. Однак така література так само добре продається, як і порнографія. Це також своєрідна порнографія. Підростаюче покоління може придбати собі тут чтиво, яке його найбільше вабить. Проте справжня філософія до книг такого типу має подібне відношення, як любов до порнографії.

— Ти сердишся?

— Присядьмо собі у парку.

Софія й Альберто вийшли з крамниці. Перед входом до церкви вони знайшли лавочку. Попід деревами мацджали голуби, а серед них чубилося кілька горобців.

— Це називається парапсихологією, — почав Альберто, — телепатією, ясновидством, передбаченням та психокінезом. А ще це називається спіритизмом, астрологією та уфологією. Улюблене дитя має багато імен.

— Скажи мені все ж — усе це ти вважаєш обманом?

— Справжньому філософові не пасує, звичайно, чесати усе під один гребінець. Однак можливо, що усі названі слова є деталями карти ландшафту, котрий не існує насправді. У кожному разі тут багато "фікції", яку Юм прагнув віддати на поталу вогню. У книжках такого пошибу часто-густо не знайдеш жодної справжньої істини.

— Чому ж так незмірно багато з'являється їх на книжковому ринку?

— Йдеться про найбільший комерційний бізнес сьогодення. Власниками саме тих книг прагне стати багато людей.

— З чим це пов'язано, як ти гадаєш?

— Так виражається туга за чимось "містичним", прагнення чогось "іншого", що скрасило б сірі будні. Та часто з купіллю вихлюпують й дитину.

-Як це?

— Ми снуємо в дивовижній казці, Софіє! Перед нашими очима постає творіння. Серед білого дня! Це ж неймовірно, хіба ні?

— Справді.

— Навіщо нам заглядати до циганських наметів чи пробиратися з чорного ходу до задвірків науки, аби відчути щось захопливе, щось таке, що "ламає всі кордони"?

— Гадаєш, автори цих книг лише вигадують і брешуть?

— Цього я не казав. Але й тут йдеться про "дарвіністичну систему",

— Поясни!

— Пригадай собі все, що трапилося з тобою протягом од-ного-єдиного дня. Обмежся одним днем свого життя.

-Так?

— Деколи з тобою трапляються дивні збіги обставин. Ось, наприклад, ти зайшла у крамницю й купила товару на 28 крон. За якийсь час тебе відвідала Юрунн і повернула 28 крон, котрі колись позичала. Потім ти ходила в кіно і сиділа на 28 місці.

— Загадковий збіг, нічого не скажеш.

— Та в будь-якому випадку це просто збіг. Суть у тому, що люди колекціонують такі збіги обставин. Збирають містичні випадки, які не піддаються поясненню. Коли такі пережиття, зібрані з досвіду багатьох мільярдів людей, узагальнити в книгах, складеться враження, ніби це достовірний матеріал. А обсяг такого матеріалу все збільшується. Але й тут ми маємо справу з лотереєю, у якій видимими є тільки виграшні квитки.

— А може, існує особа, ясновидець чи "медіум", котрий і справді пережив щось подібне?

— Можливо. Коли ми не братимемо до уваги справжніх ошуканців, то знайдемо інше важливе пояснення таким, на перший погляд, містичним явищам.

— Розповідай!

— Пригадуєш нашу розмову про Фройда та його теорію несвідомого?

— Скільки разів тобі повторювати, я не забудькувата.

— Ще Фройд вказував, що ми часто можемо виступати "медіумами" власної підсвідомості. Несподівано ловимо себе на думці чи на вчинкові, не зовсім розуміючи, навіщо це робимо. А причина в тому, що маємо нескінченно багато думок та пережить, яких не усвідомлюємо.

— Невже?

— Буває, люди ходять і розмовляють уві сні. Це називається "духовним автоматизмом". Під гіпнозом людина також може робити щось "сама собою*. Пригадуєш сюрреалістів, котрі намагалися писати "автоматичним письмом*. Так вони виступали "медіумами* своєї підсвідомості.

— І це я пам'ятаю.

— Час від часу у нашому сторіччі з'являються так звані "спіритичні рухи*. Вважається, що "медіум* може нав'язати контакт з покійним. Промовляючи голосом покійного чи за допомогою "автоматичного письма* "медіум* передавав повідомлення, наприклад, від людини, яка померла багато сотень років тому. Це приймалося за доказ існування життя після смерті або ж здатності людини жити кілька разів.

— Розумію.

— Я не стверджую, ніби усі "медіуми* належали до шахраїв. Були й такі, що свято вірили у своє обдарування. Вони й справді були медіумами, але медіумами власної підсвідомості. Є багато прикладів того, як "медіумів* ретельно обстежували у стані трансу, коли вони виявляли такі знання та вміння, що ніхто не вмів пояснити, звідки у них це взялося. Одна жінка, котра не знала гебрейської мови, передала послання саме цією мовою. Отже, вона жила раніше, Софіє. Або ж була у контакті з духом покійного.

— А ти як вважаєш?

— З'ясувалось, що у дитинстві вона мала за няньку юдейку. —Ох...

— Розчарована? Але хіба не є само собою фантастичним, що деяким людям вдається відкладати у підсвідомості свій попередній досвід.

— Я розумію, що ти маєш на увазі.

— Багато інших щоденних чудес можна пояснити на підставі фройдівської теорії підсвідомого. Якщо до мене випадково зателефонує приятель, якого я не бачив багато років, саме у той момент, як я сам почав шукати його номер теле-фону.,.,

— Мені аж мороз пішов по шкірі.

— Однак поясненням може бути те, що ми водночас почули по радіо стару мелодію, ту саму мелодію, яку слухали під час нашої останньої зустрічі. Суть у тому, що цей прихований взаємозв'язок не усвідомлений.

— Або блеф... або ефект лотереї... або підсвідомість?

— У кожному разі до таких книжкових полиць треба підходити з певною долею здорового скептицизму. В Англії існує спілка скептиків. Багато років тому було виділено велику грошову премію тому, хто перший доведе реальність якого-небудь надприродного явища, хай навіть незначного. Це не конче мало би бути якесь велике чудо, вистачило б звичайної передачі думок на відстані. Досі ще ніхто не зголосився.

— Зрозуміло.

— Цілковито іншою проблемою є те, що ми, люди, багато чого не розуміємо. Можливо, не знаємо усіх законів природи. У минулому столітті багато хто вважав магнетизм та електричні явища чарами. Можу закластися, що моя прабабуся зробила б великі очі, якби я розповів їй про телебачення та комп'ютери.

— Отож не віриш у ніщо надприродне?

— Про це вже ми розмовляли раніше. Сам вислів "надприродне" дещо дивний. Ні, я вважаю, що існує лише одна природа, зате надзвичайно дивовижна.

— А таємничі явища описані в книжках, які ти мені показував?

— Усі справжні філософи повинні тримати очі широко розплющеними. І хоч ніде на очі не потрапляла нам біла ворона, не слід припиняти її пошуків. А якогось дня навіть такий скептик, як я, змушений буде визнати реальність явища, у котре раніше не вірив. Не залишаючи за собою навіть крихітної можливості для відступу, став би догматиком. Не був би справжнім філософом.

Софія й Альберто примовкли, сидячи на лавці. Голуби воркували, витягаючи шиї, час від часу спурхували, налякані якимось несподіваним рухом або велосипедистами, які проїжджали повз них.

— Мені час додому, готуватися до свята, — врешті порушила мовчанку Софія.

— Доки розійдемося, покажу тобі таку білу ворону. Вона ближче, ніж нам здається.

Альберто підвівся з лавки і кивнув Софії, запрошуючи її знову до книгарні.

Цього разу вони проминули полиці з книжками про надприродні явища. Альберто спинився перед невеликим стелажем у глибині крамниці, над яким висіла крихітна табличка "ФІЛОСОФІЯ".

Альберто вказав дівчинці на одну з книжок, і Софія аж здригнулася, прочитавши назву "СВГГ СОФІЇ".

— Купити її для тебе?

— Не знаю, чи зважуся.

Але невдовзі вона вже поверталася додому, несучи в одній руці книгу, а в іншій — торбину з покупками для свята.

ЗАБАВА В САДУ

...біла ворона...

Гільда сиділа, наче прикута до ліжка. Плечі їй стерпли, а руки, в яких тримала велику папку, тремтіли.

Годинник показував майже одинадцяту. Отже, вона читала понад дві години. Час від часу Гільда відривалася від рукопису й аж заходилася реготом, та, бувало, відверталася зі стогоном набік. Добре, що нікого не було вдома.

Чого вона тільки не прочитала за ці дві години! Почалося тим, що Софія дорогою додому з усіх сил намагалася привернути до себе увагу майора. Врешті вилізла на дерево, а тоді з'явився гусак Мартін, чисто тобі ангел-хоронитель зі самого Лівану.

Хоча це й було дуже й дуже давно, Гільді міцно закарбувалося в пам'яті, як тато читав їй повість шведської письменниці Сельми Лаґерльоф "Чудесна подорож Нільса Гол-ґерссона з дикими гусьми". Впродовж багатьох років вони з татом не раз вдавалися до таємничої мови, пов'язаної з тією книжкою. Тепер він знову витягнув на світ божий старого гусака.

Потім Софія дебютувала в ролі самотньої відвідувачки кав'ярні. Гільда особливо уважно прочитала те місце, де Альберто розповідав Софії про Сартра та екзистенціалізм. Учителеві майже вдалося навернути її, хоча це йому не раз вдавалося й раніше, на попередніх сторінках рукопису.

Якось, певно, рік тому, Гільда купила книжку про астрологію. Іншим разом вона принесла додому карти таро*, а потім ще й книгу про спіритизм. За кожним разом тато докидав їй кілька застережних слів про "розум" та "забобони", і щойно тепер пробив час помсти. Тато вдарив у відповідь, дав зрозуміти, що вважає за потрібне застерегти свою підростаючу доньку перед цим марновірним непотребом. Для більшої певності він ще й помахав їй з екрана телевізора у крамниці електротоварів. Цього міг уже й не робити...

Та найбільше її дивувала темноволоса дівчинка.

Софіє, Софіє, хто ти? Звідки взялася? Чому увірвалася у моє життя?

Софія отримала від Альберто книжку про себе саму Чи це була та сама книжка, яку Гільда тримає в руках? Але ж у неї папка з рукописом. Як би там не було: хіба можна знайти книжку про себе у книжці про себе саму? Що станеться, коли Софія почне її читати?

Що трапиться зараз? Що може зараз трапитися?

Під руками Гільди шелестіло лише кілька сторінок.

Повертаючись з міста додому, Софія зустрілася в автобусі з мамою. От лихої Що казати, якщо мама помітить у неї книжку?

Софія спробувала запхати її у торбинку з серпантиновими стрічками й кульками, купленими для свята, та не встигла.

— Привіт, Софіє! їдемо тим самим автобусом? Чудово!

— Привіт...

— Ти купила книжку?

— Ні, не зовсім...

— "Світ Софії".