Вінок із лотосу - Сторінка 22

Було двадцять хвилин на четверту.

– Я велю дівчині з'їздити до нього і домовитися.

Чарлі додав:

– Його слід попередити, що тобі ще потрібні гроші. Він може не захопити з собою діаманти.

Блеккі кивнув головою і вийшов.

У кабінеті полковника Он Дін Кхака інспектор звітував про отриману ним інформацію.

– Як я і думав, Блеккі Лі обманув нас, – доповідав інспектор. – Він знає дівчину Джеффа. Я прошу дозволу викликати цю людину для спецдопиту.

Полковник погладив вуса. Поліція з аеропорта вже повідомила про прибуття Чарлі Лі. В минулому він був знайомий з Чарлі: він знав його як крупного скандаліста, що мав певний вплив. Якщо Блеккі буде схоплений, Чарлі влаштує скандал. Полковнику було відомо. що Чарлі поставляє опіум одному з ведучих членів опозиційної групи. Без сумніву, Чарлі кинеться до нього і вимагатиме розслідувати, на яких підставах був арештований його брат.

– Поки що ні, – зауважив він, – але за ним треба стежити. Пристав до нього двох твоїх найнадійніших людей.

– Ця людина може дати вам потрібні свідчення про знайому Джеффа, – переконував інспектор. – Я опитав сьогодні понад двісті людей і не зміг нічого з'ясувати. Блеккі Лі знає це. Якщо так важливо розшукати її, необхідно його допитати.

Полковник холодно подивився на інспектора.

– Ти чув, що я сказав, – Поки що ні. Слідкуй за ним.

Пересмикнувши плечами, інспектор пішов дати вказівки своїм підлеглим слідкувати за Блеккі. Це відбулося незабаром після того, як Блеккі повернувся від Нхан, а вона поспішила на п'ятигодинний автобус до Фудаумота.

Ю-Ю бачив, як Блеккі запаркував свою машину і зайшов до клубу. Ю-Ю зголоднів. Він пошукав очима Чеонг Су, у котрого він завжди купував суп. Старого не було на звичному місці, але Ю-Ю побачив, як він спускався по вулиці; на плечах він ніс бамбукову палицю, на кінцях якої висіли жаровня і бляшанка з супом.

Чеонг Су розташувався скраю тротуара. Потерши вдарену ногу і позітхавши, він роздмухав у жаровні вугілля і поставив на неї суп.

Ю-Ю підійшов до нього.

Старий зразу ж розійшовся злісними скаргами на поліцію, котра обманула його і не дала винагороди. Ю-Ю не мав уявлення, про що йде мова, і велів йому заткнутися. Проте Чеонг Су був надто глибоко ображений, щоб звертати увагу на відсутність цікавості Ю-Ю. Помішуючи суп, він продовжував скиглити, поки слово "американець" не зацікавило Ю-Ю.

– Про що ти говориш? – гаркнув він. – Який американець? Яка винагорода?

Чеонг Су витяг зім'яту газету і показав її Ю-Ю. Той сердито (він не любив зізнаватися, що не вміє читати) велів прочитати її, та в цей момент підійшли три покупці, і Чеонг Су лишив Ю-Ю розглядати незрозумілий шрифт, що викликав у нього дику лють на власну безграмотність.

Час вечері був у розпалі, і Ю-Ю змушений був почекати. Він вислуховував скарги Чеонг Су на несправедливе поводження в Управлінні служби безпеки, котрі старий знову і знову повторював кожному покупцю, що підходив до нього.

"Може, американець, – думав Ю-Ю, – котрого я бачив на віллі в Фудаумоті, той самий чоловік, якого розшукує поліція? Якщо так, тоді дівчина Нхан і Блеккі Лі пов'язані з цією справою. Отже, є можливість шантажувати Блеккі."

Розповіді Чеонг Су про свої лихі пригоди, які старий торочив вже у двадцятий раз, так захопили Ю-Ю, що він не помітив, як Блеккі вийшов з клуба.

Було двадцять хвилин на восьму. Раніше, ніж відправитися в Фудаумот, Блеккі вирішив зайти до одного багатого ювеліра-китайця, котрий, він був певен, купить запропоновані йому діаманти. З ним нелегко буде домовитися. Ювелір постарається завірити Блеккі, що камені не мають великої ціни. Перед тим, як Блеккі зможе витягти з нього три тисячі доларів, кілька годин будуть потрачені на чемні, але виснажливі суперечки. Втім, до одинадцятої години, коли він мав зустрітися з Джеффом, було ще досить часу.

Ю-Ю, нарешті, дочекався, щоб Чеонг Су прочитав газетний звіт про викрадення Джеффа. Він не мав сумніву, що Джефф – той самий американець, якого він бачив у вікні. Його першою думкою було помчати в поліцію і вимагати винагороду, та, згадавши про невдачу, що спіткала Чеонг Су, він вирішив насамперед поговорити з Блеккі. Цілком можливо, що Блеккі дасть йому більше двадцяти тисяч піастрів. Але, зайшовши до клубу, він дізнався, що Блеккі поїхав.

Ю Лан, яка зневажала Ю-Ю, брутально веліла йому забиратися геть.

– Мій чоловік, – відрізала вона, – не повернеться сьогодні. Коли ти знадобишся, він пошле за тобою.

Тим часом лейтенант Гемблі не добився ніяких результатів. О четвертій годині він покинув квартиру Енн Фай Во. Спомин про власну слабкість викликав почуття сорому. Опріч того, його розізлило, що китаянка заломила за свою принадність зовсім неправдоподібну, з точки зору Гемблі, ціну. сприводу залишеного ним подарунка вибухнула непристойна суперечка. Китаянка пронизливим голосом щосили викрикувала образи. Він змушений був лишити майже цілком свій тижневий заробіток і поспіхом покинув квартиру, раніше ніж прибігли сусіди, щоб дізнатися про причини поставшого галасу.

Йому не вдалося розшукати таємного дядька біля гробниці маршала Лі Ван Дейта. Оскільки він не говорив в'єтнамською, він був позбавлений можливості з'ясувати, коли дядько прийде до храму. Другий віщун витріщився на нього і збентежено хихикав, поки лейтенант намагався змусити його збагнути, кого він розшукує.

Спітнілий і змучений, Гемблі повернувся у свій кабінет. Він вирішив відкласти справу до наступного ранку.

Самі того не відаючи, Джефф і Нхан отримали в своє розпорядження ще один день.

Глава одинадцята

1

Блеккі Лі повернувся в клуб трохи пізніше десятої години. Як він і сподівався, йому вдалося продати діаманти. Після двогодинної суперечки йому, нарешті, вдалося отримати дві тисячі дев'ятсот американських доларів. Він замкнув у сейф гроші, а потім пройшов до танцзали сказати пару слів Ю Лан перед тим, як відправитися в Фудаумот.

Поки він перетинав залу, направляючись до столика Ю Лан, за яким вона завжди сиділа, Блеккі з задоволенням відзначив, що танцмайданчик переповнений.

Підійшовши до столика Ю Лан, він зупинився, допитливо зігнувши брови. Ю Лан сказала, що Чарлі відправився спати.

Він кивнув.

– Схоже, буде важка ніч. Я навряд чи повернуся до першої!

Він не посвятив Ю Лан у свої з Чарлі плани. Він не вважав, що дружина має користуватися безмежною довірою. Ю Лан відчувала, що затівається щось важливе і це її турбувало. Вона знала, що даремно ставити Блеккі запитання або застерігати його. Він завжди йшов своїм шляхом.

Блеккі вийшов з клуба і рушив до автомобіля.

Два в'єтнамці в поношених європейських костюмах сиділи в автомобілі в кількох ярдах від машини Блеккі. Вони розмовляли і палили. Коли Блеккі вийшов з клуба, один з них, злегка підштовхнув другого ліктем. Сидівший на місці шофера його товариш натиснув на стартер в ту мить, коли рушила машина Блеккі.

Вони їхали слідом за ним в потоці машин, поки не досягли шосе Бьєн Хоа – Фудаумот. Обидва були досвідченими поліцейськими і знали, що в цей вечірній час на дорозі малий рух, і Блеккі скоро здогадається, що вони переслідують його. Вони отримали від інспектора Нгок Ліна суворі інструкції, згідно яких у Блеккі Лі не може бути ніяких підозр, що за ним стежать.

Водій пригальмував, пропустив Блеккі вперед, і через хвилину його автомобіль щез з виду. Водій швидко поїхав до найближчої поліцейської будки і викликав поліцейський пост на шосе Бьєн Хоа. Він описав поліцейському машину Блеккі і сповістив її номер. Він велів йому супроводжувати деякий час машину і попередити всі пости на шосе, щоб поліцейські велосипедисти не спускали її з виду, доки вона не доїде до місця.

Опинившись на порожньому шосе, Блеккі, ретельно додержуючись обережності, дивився в дзеркало, щоб бути впевненому, що його ніхто не переслідує. У нього не було причин думати про переслідування, проте обережність ніколи не буває зайвою.

Він не помітив поліцейського мотоцикліста, котрий їхав слідом в двохстах ярдах позаду нього, не запалюючи вогнів. Біля відремонтованого поліцейського поста він мусив зупинитися. Черговий поліцейський перевірив його документи і дозволив їхати. Він бачив, як Блеккі повернув направо, вбік Фудаумота. Там, попереду, на відстані близько милі його вже очікував поліцейський на велосипеді. Черговий пройшов у будівлю і по телефону попередив пост у Фудаумоті про наближення Блеккі.

Рівно об одинадцятій Блеккі повернув на зарослу травою розбиту дорогу, що вела до храму.

Чергувавший в чверті милі від цього місця поліцейський несподівано побачив вдалині вогники машини, котра наближалася. Місцевість в цій частині дороги була безлісною і пласкою. Піднесена на горизонті темна зруйнована вежа храму була єдиним видимим орієнтиром. Гостре око поліцейського визначило по руху блискучих бокових вогнів, що автомобіль поскакав на ковдобинах. Він зрозумів, що Блеккі звернув з головної дороги і направився до храму. Поліцейський скочив на велосипед і швидко поїхав.

Велика машина Блеккі в'їхала у браму храму і зупинилася. Блеккі побачив Джеффа, що вийшов з пітьми. Він не покинув машини, чекав. Джефф відкрив бокову дверцю і забрався в автомобіль.

– Отже, – голос був хрипким. – Що сталося?

"Зараз, – подумав Блеккі, – я дізнаюсь, чи є у нього діаманти." Відчувши, як від хвилювання у нього спітніли руки, він витяг хустку, витер їх і тільки потім сказав:

– Приїхав мій брат. Як я і сподівався, він у змозі вам допомогти. Нхан сказала вам, що потрібні ще гроші?

Джефф жестом виразив своє роздратування.

– Я вже дав вам тисячу доларів. Ради бога, скажіть, де я можу взяти ще!

Блеккі поморщився.

– Треба ще дві тисячі доларів, – сказав він, – тільки тоді можна буде вибратися звідси.

Джефф уважно поглянув на нього.

– Яким способом?

– Мій брат знає пілота із Лаоса. Він підкине вас на гелікоптері в Кратьє. Звідти буде неважко добратися до Гонконга. Можемо домовитися на післязавтра.

Джефф зітхнув з полегшенням. Нарешті! Ще два дні і дві ночі він буде зачинений в духотливому маленькому курнику, при одній думці про який він відчував, що сходить з розуму. Чого б це не коштувало, він мусить вибратися звідси.

– Пілоту можна довіряти? – запитав він, і Блеккі вловив у його голосі нетерпіння.

– Брат добре знає його.