Зачароване скло - Сторінка 31

Там говорилося:

"Я, Король Оберон, налаштований братися за безпечність проживання у цьому магічному анклаві Мелстоун Хаузу, наказую та велю Джошуа Брендону, власнику та хранителю вказаного анклаву, продовжити його поле-піклування, щоб охоплювало мене та все моє, на всі часи, поки ця Наша печатка залишатиметься незламаною. Вказаний Джошуа Брендон цим погоджується, тримати моє вторгнення у секреті від світу та від моїх дружин. Також він погоджується забороняти або знищувати будь-яких Двійників мого народу, які можуть виникнути внаслідок витоку Нашої магії у його поле-піклування. Я також наказую йому найбільш суворо, прикрити зачароване скло на даху його Каплиці і залишити вказану Каплицю занедбаною, під страхом покарання, від мого крайнього незадоволення.

Підписано у цей день Середини Літа 1809.

Оберон Рекс [ 38]"

Декілька рядків нижче, було написано більш звичним, великим, чорним та, схожим на сердитий, почерком.

"Я, Джошуа Брендон, Маг та власник Мелстоун Хаузу та його поля-піклування, погоджуюся на вищевикладене, лише до тих пір, коли чорна печатка Оберона не зламається.

Підписано,

Джошуа Брендон, есквайр."

Цікаво, що у круглому, блідому місці, де була печатка, цим самим почерком було додано:

"Це було підписано під примусом. Ти, мій нащадок, зараз можеш бути вільним від угоди. Д.Б."

Ця частина була свіжою, ніби щойно написана. Коли Ендрю провів по ній пальцем, то міг сказати, що Джошуа зробив напис невидимим, до того моменту, поки печатка не трісне. Немає сумнівів, що містер Браун схилився над ним, чекаючи, щоб поставити печатку, одразу ж, як Джошуа підпише угоду.

— Уф! – сказав Ендрю. – Як добре, що печатка зламалась! Здається, я ослухався його у всьому. Як гадаєш, що він зробить?

— Давай подивимося, може щось дізнаємося, — сказала Сташ, витягуючи сьогоднішній часопис з-під суміші листів Адели Каін та старих коміксів Ендрю.

Вони нахилилися над сторінкою із результатами скачок. Переможцем першого забігу у Понтефракті була Напарниця Королеви. Це так вразило Сташ та Ендрю, що їм стало смішно і вони ледь зауважили, що другим прийшов кінь Захід У Відповідь, а слідом Провінційний Ярмарок. Вони все ще сміялися над тим, наскільки точною була Напарниця Королеви, коли Тарквін просунув голову у двері.

— Сташ, — з тривогою сказав він, — що ти накоїла? Ти в порядку?

Сташ розповіла йому, закінчуючи:

— Тоді Ендрю попросив вийти за нього і я сказала — так.

Тарквін був у захваті.

— Я не міг сподіватися на краще! – казав він, не один раз, і помахав милицями у повітрі та міцно обійняв дочку. Коли він трохи заспокоївся, то сказав, — Ну, тоді давайте поглянемо на контракт.

— Не стільки контракт, — сказав Ендрю. – Скоріше, набір наказів.

Тарквін перечитав пом'ятий пергамент декілька разів.

— Ось, таке воно, — сказав він. – Цікаво, що він зробив бідному чоловікові, щоб той підписав. Мабуть, узяв дітей та дружину у заручники. Здається таким чином. Ейдан у безпеці?

— Сподіваюся, — сказав Ендрю. – Я дав йому досить потужний талісман і він пообіцяв одягати його. Але я все ще хочу знати, Тарквін, чому так важливо для …е… містера Брауна, щоб двійників не було у містечку.

Тарквін потягнув себе за бороду, обмірковуючи.

— Гадаю, — сказав він, — якщо ми матимемо їх достатньо, це схилить баланс сили до нас, людей – або, принаймні зробить дві сторони рівними. Кольорове скло у вашому сараю, здається, показує, що речі рухаються у цьому напрямку. Брауну це не подобається.

— А чому мій сарай такий важливий? – запитав Ендрю.

Тарквін був задоволений.

— Це, гадаю, я знаю. Ваш Шон та його двійник разом працюють у ньому, так? Це робить їх працю міцнішою, ось так. Воно старе, те місце, значно древніше за старого містера Брендона та цього бідолахи Джошуа, який підписав ту угоду. І, як на мене, як я бачив з того різьблення на стінах, воно належить – ну – скажімо до тих сил, яким навіть ті, хто не використовує залізо повинні вклонятися. На мою думку, все Ваше поле-піклування належить тій силі, дійсно. Тож, Браун каже накрити скло та нехай будівля розвалиться у руїни і жоден з Брендонів не може нікому поскаржитися. Браун може робити що хоче, ось що він може. Це має сенс? – Ендрю кивнув. Тарквінове обличчя осяяла нова здогадка. – Ваш дідусь ніколи не казав як викликати цю силу? – запитав він.

Ендрю дивився у серйозні мигаючі очі Тарквіна та намагався повернутися у ніч суботи, коли вид його власного підпису на коміксах, яких читав Ейдан, нагадали йому так багато. Це було не легко. Його розум весь час звертався до Сташ, до милої, владної, розумної Сташ, із якою він збирався одружитися. Він взяв її за руку. Тоді стало легше. Він міг тримати її, а розум нехай працює.

Нарешті прийшла пам'ять. "Ти кажеш рядок старих слів", сказав йому Джоселін, "на мові, якою більше не розмовляють.". Зараз Ендрю міг бачити дідуся, який стояв спиною до вогню у цій самій кімнаті, повільно повторюючи дивні склади, один за одним. Він майже відчував, що дідусь тут, у цей момент дивиться на нього, прагне, щоб Ендрю згадав. Ендрю був у Ейдановому віці у той час і він знав, що ніколи не запам'ятає ці слова. Тож він записав ті слова внизу, дивний звук за дивним звуком на…на… на… На чому він записав? На чомусь, що було у його руці. Звичайно! На одному з коміксів!

Ендрю відпустив руку Сташ та пірнув, щоб зібрати комікси які, спочатку Ейдан, а потім Сташ і Тітанія, розкидали по кімнаті.

Глава 14.

Ейдан був наляканий і пригнічений, коли дізнався, що Ендрю та Сташ збираються скоро побратися. І не допомагало, знання, що все до цього йшло.

Новину йому кисло розповіла місіс Сток, коли Ейдан та Рольф прибігли на ланч. Місіс Сток прямо не сказала: "Вони не хочуть, щоб ти тут жив", але Ейдан знав, що вона це має на увазі. Він дуже сильно намагався бути таким же люб'язним, як Шон. Шон сяяв. Він узяв руку Ендрю та потряс її, вгору та униз, угору та униз, а зачіска його блищала.

— Добре, — сказав він. – Дуже добре, Професор.

Ейдан ледь вичавив:

— Вітаю! — перш ніж Ендрю та Сташ відбули до Мелтону, Сташ стискала лякаючу вазу, яка, вона сказала Ейдану, була дуже цінною. Ейдан трохи поблимав. Враження було, що це звичайна та потворна ваза, але він припустив, що Сташ знає краще про що каже.

Решту дня Ейдан тинявся із Рольфом поблизу будинку, з тривогою розмірковуючи що буде із ним тепер. Він не міг повернутися до Аркрайтів. Він влаштував так, що вони його не хотіли. Думаючи про це, Ейдан радше бажав, щоб він міг тоді придумати інший спосіб, щоб вони не шукали його, він спробував, і ось що сталося. Тим часом, він намагався уникати місіс Сток, яка була у своєму найгострішому настрої, та триматися подалі від містера Стока. Містер Сток виглядав як кіт, що тільки-но з'їв вершків. Сташ була його племінницею та він надзвичайно пишався нею. Містер Сток знав, що він розпочав це, відвідавши Тарквіна, у той день. Він навіть насвистував, коли відбирав іншу велику коробку бракованих овочів.

Також не було і футболу, який міг відволікти Ейдана. Футбольне поле заповнювалося наметами та пильними вантажівками, завантаженими механізмами для ярмарку. Де раніше Ейдан та його друзі грали у футбол, урочисто ходили люди, ставлячи позначки для різних місць, які огородять мотузками для різних змагань. У будь-який інший час, Ейдан був би дуже зацікавлений та схвильований суботнім Фестивалем, але не зараз. Поле стало ще одним місцем, якого слід було уникати.

Вночі не з'явився Гроіл, що додало Ейдану ще більше смутку. Ендрю, якому допомагали Сташ та Ейдан, завалив дах сараю для дров бракованими овочами, але вони все ще були там, наступного ранку.

Того дня Ронні Сток терміново потребував Сташ. У Ендрю було дуже сильне бажання сказати тому чоловікові, що він потребує Сташ навіть більш терміново, але зрештою він міг відпустити її до стаєнь із новесеньким смарагдовим перснем, який мерехтів на її елегантному безіменному пальці. Коштовності Тітанії виявилися надзвичайно дорогими. Коли Сташ не було поруч, Ендрю почувався майже так само засмученим як і Ейдан. Він твердо переключив свій розум на інші термінові речі. Він міг засісти за свою книгу, але його комп'ютер знову зависав, можливо через візит Тітанії. В будь-якому разі це не було терміново, принаймні не настільки терміново, як Ейдан, якому конче потрібні були пояснення. Ендрю та Сташ мали довгу розмову про Ейдана. Сташ наполягала, щоб Ендрю сказав Ейдану у якому він становищі.

— Я знаю як це, коли тримають у темряві, — сказала вона. Тож Ендрю вирішив з'ясувати все із Ейданом, коли вони продовжать досліджувати кордон. Це також було терміново. Це доводило б, що поле-піклування належить Ендрю, а не містеру Брауну.

_ Надягай чоботи та візьми Рольфа, — сказав він Ейдану. – Сьогодні ми знову підемо вздовж кордону.

Ейдан апатично погодився. Йому хотілося вдарити Рольфа за те, що той був такий радий пригоді.

Вони пройшли по містечку та почали зі стаєнь – звідки ж ще, якщо Сташ поблизу? — з місця біля воріт Гранжу, де кордон повертав, щоб пройти позаду іншої частини містечка. Погода була якраз для прогулянки, не занадто спекотна, не занадто холодна, лише тільки натяк на дощ висів у повітрі. Ендрю та Рольф цінували це. Ейдан – ні. Він почувався більш нещасним, тому що перший відрізок означав, що вони точно вчиняють порушення. Кордон крутив у садах Гранжу, направо по куту клумби із трояндами, та по газону, перед зануренням у гай декоративних дерев. Ейдан не був щасливий через це, ні трохи, допоки вони не прийшли до турнікету за деревами, де випустили Рольфа у поля та пустирища на іншій стороні. Рольф виразив схвилювання:

— Тявк! – та вирушив, носом униз, по лінії кордону.

Тоді єдиною проблемою залишалося лише поспівати за Рольфом. На щастя, Рольф це розумів та час від часу повертався до них. Поки вони посилено працювали, поспішаючи за далекою золотою фігурою Рольфа, Ендрю почав обережно пояснювати Ейдану.

— Що? – сказав Ейдан. – Ви маєте на увазі, я Ваш кузен?

— Безсумнівно, — запевнив його Ендрю. – Віддалений, але це означає, що у мене є повне право залишити тебе жити із нами. Принаймні, більше ніж у Аркрайтів. Сташ збирається подивитися, що ми можемо зробити, щоб усе було офіційно – чи усиновити тебе, чи стати твоїми офіційними опікунами.