Зачароване скло - Сторінка 36

Ендрю та Сташ зупинилися, наче не могли нічого із собою зробити.

Тріксі сиділа у широкому кріслі, тримаючи повідомлення, яке гласило: "ВГАДАЙТЕ МОЮ ВАГУ!". На ній був надягнутий величезний, безформний одяг, який, можливо, правив за гавайський – у всякому разі, навколо її шиї була гірлянда, а у волоссі паперові квіти – і вона напхала під цей зелений одяг подушок, у кількості достатній, щоб збільшити удвічі її звичайний розмір. Вона була колосальна. Вона була величезна.

Шон стояв назовні на траві, викрикуючи:

— Вгадайте вагу пані. П'ятдесят пенсів спроба. Приз 50 фунтів переможцю. Заходьте, заходьте! Здрастуйте Професор! Хіба мама виглядає не кричуще?

Тріксі захихотіла та гордилася жартом.

— Я вважаю, ніхто не зможе вгадати правильно, — сказала вона. – Хочете спробувати?

— Звичайно, — ввічливо сказав Ендрю. Він думав, що у цьому оформленні Тріксі більше, ніж коли-небудь схожа на Мейбл Браун. – Здогадуватися треба у кілограмах чи фунтах?

— О, я приймаю в обох, — сказала Тріксі. Вона весело вказала на дві ваги для ванної кімнати на траві позаду її крісла. – Приходьте у чотири години, я зважуся на обох, а Шон прокричить ім'я того, хто вгадав найбільш точно.

Ендрю заплатив за них трьох і всі вони зробили свої здогадки. Ендрю у стоунах, Сташ у фунтах [45], а Ейдан вказав сто кілограмів, тому що думав, що це дуже багато. Тріксі сердечно сміючись, старанно записала їх здогадки у зошиті та сказала їм, щоб були десь поруч біля чотирьох годин.

Вони залишили Шона, що кричав, та Тріксі, що сміялася, та пішли до наступного намету, де були конкурсні претенденти. Це було саме те, куди вони хотіли потрапити.

Глава 16.

У тьмяному, спекотному, трав'янистому просторі у середині намету, були поставлені довгі столи, старанно вкриті бездоганними скатертинами, ніби хтось готувався до банкету. На них були розміщені вказівники. Деякі були дуже рідкісні, на кшталт "Кращий букет з польових квітів". Ніхто не виступав у цій номінації, окрім Мері Сток, дев'яти років. Вона виграла Перший, Другий та Третій призи за чудову колекцію кульбабок. Яскравим контрастом виступали "Найкращі саморобні роботи", які вкрили більшість довгого столу. Там були картонні конструкції, створіння фірм Meccano, Lego Daleks, зроблені з ящиків для сміття та різного мотлоху, з колесами, з ногами, якісь штукенції, що зловісно випускали пару. Над ними всіма височів високий, схожий на людину срібний робот, зроблений найбільш бездоганно та акуратно. Його сині очі блимали, а механічний голос казав:

— Я Робот Епплбі, до Ваших послуг, пан чи пані. – Тоді від підняв руку та вклонився.

— Вау! Дивіться сюди! – сказав Ейдан.

Перед роботом була золота картка: "Перший Приз, Шон Епплбі".

— О, добре! Шон буде задоволений! – сказав Ейдан.

Вони втрьох дивилися на Шонового робота, посміхаючись посмішкою родинної гордості, якусь мить, перш ніж направитися до "Найкращі домашні джеми та чатні" – де Ендрю помітив, що місіс Сток виграла Другий Приз за чатні з томатів, які він наказав їй зробити – та попрямували до "Найкращої Вази з Квітами".

Там було багато ваз і всі вони були вражаючими, але жодна, як знали Ендрю або Ейдан, не виграла. Вони помітили, із сумом, що не було жодної Призової картки навпроти вази, позначеної Т.О'Коннор.

— Місіс Бланчард-Сток завжди виграє у цій номінації, — з огидою сказала Сташ. – Вона також одна з суддів. Це не чесно. Будемо сподіватися, що тато, принаймні виграв "Краща Єдина Троянда".

Але, на жаль, коли вони дійшли до тримачів троянд, які стояли вишукувані, то виявили, що золота картка Першого Призу знаходилася біля неохайної золотисто-жовтої троянди, що належала Містеру О. Брауну. Місіс Бланчард-Сток виграла Другий та Третій Призи за червону та білу троянди, обидві цілком звичайні. Тарквінова троянда, з ідеальними вершковими завитушками та ніжно рожевими краями, взагалі нічого не виграла.

— У мене є гарна думка — переставити картки! – сердито сказала Сташ. – Думаєте посмію?

Ейдан помітив Тарквіна з іншого боку столу. Він глянув на нього, збираючись сказати Тарквіну, що його троянда була безумовно найкраща, і зрозумів, що обличчя, що визирало поміж тримачів троянд, не було Тарквіновим. На ньому не було бороди і воно виглядало підступним.

— Не смійте нічого робити, — сказав Пак.

Ейданова рука злетіла до талісману на його шиї. Він все ще був там. Коли його пальці торкнулися талісману, Пак зник.

Вони підійшли до наступної, пекарської, секції, яка пахла смачними тістечками та новим хлібом. Справжній Тарквін був тут, підпираючись однією милицею, він весело посміхався, спокійно сприймаючи виниклу ситуацію. Він сказав їм:

— Принаймні, я виграв "Найкращий бісквіт". Як компенсацію, ось так. І також Другий Приз за "Скеляне тістечко".

— Не думаю, що містер Браун їсть тістечка, — пробурмотів Ендрю.

Ейдан лояльно сказав:

— Я думаю, Ваші троянди найкращі!

— Так, тебе ошукали, тато, — сказала Сташ.

— Не бери в голову. Завжди є наступний рік, — сказав Тарквін.

Тарквін підійшов із ними до наступного столу в задній частині намету, де були овочі. Тут було найбільше претендентів. Коли Ейдан торкнувся столу, він помітно заскрипів прямо під вагою Призів за: "Кабачки", ‘Найбільші Боби", "Зв'язки Найкращої Моркви", "Найкращі Коробки Різноманітних Овочів", "Цибулі" та відображав обережно очищені коріння – не кажучи про навантаження від Призу "Фрукти" у іншому кінці. Здавалося, що люди у Мелстоуні присвятили весь рік вирощуванню Призовою Продукції.

На півдорозі стояв містер Сток. Він склав руки, а його сердитого погляду було достатньо, щоб згорнути Приз за "Салат-латук", або підсмажити "Найкращу Цибулю".

— Ви лишень подивіться на це! Тільки гляньте на це! – сказав він їм.

Він стояв перед екологічним дирижаблем. Той був величезний та без картки. Поруч із ним був ряд кабачків інших людей, деякі товсті та жовтуваті, деякі майже такі ж великі як дирижабль, деякі тонше те зеленіше, і жоден з них не отримав жодного призу. За ними, був цілий ряд блідих, прямих кабачків, що належали Містеру О.Брауну, які отримали усі три Призи.

— І ти також, мій друже, — із сумом сказав Тарквін.

— Це скандал! – сказав містер Сток. Він провів їх вздовж столу, вказуючи кожну групу овочів, повз яку вони проходили. – Жодного призу за моркву, — сказав він. – Нічого за цибулю, у той час як огірки та томати…! Навіть моя картопля, і я клянуся, вони найбільші! Цей містер Браун отримав Перший Приз майже за все тут!

Сташ спробувала бути тактовною.

— Можливо, — сказала вона, — цього року вони давали призи не за розмір, дядько Елі. Вони могли давати за їстівні… — містер Сток відповів на це таким поглядом, що Сташ замовкла, кашлянула та подивилася на свій годинник. – Ендрю, — сказала вона, — нам краще піти. Ронні Сток зараз прибуде і я сказала, що буду там…

Вона почала віддалятися, роблячи вигляд, що не побачила вираз обличчя містера Стока.

Перш ніж піти за нею, Ендрю вагався. Він розмірковував чи повинен сказати містеру Стоку, що, навіть в окулярах, він бачив, як всі претенденти містера Брауна дуже підсилені магією. Але коли він зняв окуляри та подивився на поліровані картоплі, на які вказував містер Сток, кожна — рожево-коричневий міні-валун, він зрозумів, що містер Сток не такий вже і невинний щодо не застосування підсилювальних чар. Тож, він заспокійливо сказав:

— Не здивуюсь, якщо містер Браун не намагається підкорити весь Мелстоун.

Він зупинився, із відкритим ротом, розуміючи, що тільки що сказав абсолютну правду. Це було саме те, що містер Браун прагнув зробити: взяти під контроль все поле-піклування. Тоді в листі містера Брауна йшлося про його плани щодо Мелстоуну, ось що він мав на увазі. Перші Призи були лише частиною експерименту містера Брауна, щоб побачити як це можна зробити.

— Тоді зупиніть його! – прогарчав містер Сток, перемістивши погляд на обличчя Ендрю.

— Я спробую, — сказав Ендрю. Терміново роздумуючи як, він прослідував за Сташ та Тарквіном з намету.

Ейдан пішов за Ендрю, сподіваючись, що цей Фестиваль скоро стане більш захоплюючим. У нього було відчуття чогось збирального, очікуючого, що готове трапитися, і він міг ледь дочекатися цього.

Рольф вискочив з-під столу "Найкраща Троянда" та кинувся до Ейданових ніг, важко дихаючи та скиглячи.

— Ти не повинен тут бути! – сказав Ейдан. – Іди додому.

Рольф озирнувся навколо, побачив, що ніхто не дивиться та розчинився у маленького хлопчика, що чіплявся за ногу Ейдана.

— Йди звідси! – прогарчав він м'яко. – Ти у небезпеці. Вони усі тут.

— Я знаю, що вони тут, — прошепотів Ейдан. – Але вони не можуть мене знайти, допоки я ношу цей талісман. – Він задзвенів ним на Рольфа.

— Тоді я маю залишитися та охороняти тебе, — загарчав Рольф.

— Ну добре. Якщо ти повинен, — сказав Ейдан. Він був переконаний, що Рольф не хоче пропустити те хвилювання, яке має статися. – Тоді стань псом – хорошим псом — та йди біля ноги.

Рольф слухняно розчинився назад у пса та пішов за Ейданом, розмахуючи хвостом, коли Ейдан поспішив за іншими.

Важливі на вигляд люди, зібралися на платформі, біля групи. Переважно, це були пані у капелюхах, але було і декілька чоловіків у парадних костюмах. Там був і вікарій, одягнутий у чорне, і містер Браун, так само у чорному, дуже високий та чемний, у найкращому костюмі, із трояндою у пелиці. Натовп збирався перед платформою. Люди виходили з-під пивного намету, щоб спостерігати.

— Роні дуже самовдоволений, що його запросили відкрити Фестиваль, — сказала Сташ Ендрю. – Він планує великий вихід. Я лише сподіваюся, що він не виставить себе повним дурнем.

— Може. Він ніколи не мав багато здорового глузду, — сказав Тарквін. – Окрім коней, ось так.

Вікарій покрокував до мікрофону та постукав по ньому, щоб подивіться, чи той працює. Це спричинило шум, ніби величезна вушна пробка накрила усе поле.

— Пані та панове, — почав вікарій і потонув у гавканні. Собаки, у місці, відгородженому мотузкою, виявили Рольфа, який біг за Ейданом. Здається, вони одразу ж зрозуміли, що він не був справжнім псом та зненавиділи його за це. Вони дзявкали, вони гарчали, вони гавкотіли і вони гавкали, і тяги, на повідках, господарів у напрямку Рольфа. Голова містера Брауна різко повернулася на шум і він, здавалося, шукав місцезнаходження Ейдана.

Це було неприємно.