Зачароване скло - Сторінка 34

Рольф опустився на живіт, показуючи рожевого тріумфального язика. Його пухнастий хвіст плескав по траві. Хіба не добре я попрацював?! – казав кожен його дюйм.

Ейдан підбіг та обійняв його.

— Ти був неймовірний! – сказав він. – Ти користувався своїм розумом. – Рольф задоволено лизнув Ейдана у обличчя.

— Боюся, що це не кінець, — сказав Ендрю.

Ейдан подивився вгору та побачив ще двадцять фігур у сірих капелюхах, які стояли через рівні інтервали на краю лісу. Вони усі були однакові та нагадували Ейдану – лише трохи – Шона. Коли він глянув, вони почали наступати на поле.

Ендрю був у люті. Це був його ліс, його власність, його поле-піклування. Як сміють вони насилати на нього зграю пес-кулак на його власній території! Він щойно обійшов кожний дюйм, роблячи його власним, хіба ні?

Його власним. Ендрю осінило, що зараз він в змозі залучити всю силу свого поля-піклування, навіть частину містера Брауна, оскільки він щойно обійшов також і Менор. Він зробив глибокий вдих та, із ним, вдихнув усю силу Мелстоуну. Через це він відчув себе величезнішим за Гроіла. Він розвів обидві руки, а тоді кинув їх уперед у великому ковшоподібному поштовху. Сила поштовху проревіла у його вухах.

— Забирайтеся звідси! – закричав він крізь шум сили. – Забирайтеся звідси ЗАРАЗ ЖЕ!

І він закрутив їх геть, у зворотному напрямку, через ліс, усі фігури у сірих капелюхах та котушки із колючим дротом, перекидаючи знову та знову. Він міг відчути, що там, більшість котушок колючого дроту розтанула біля стін Менору. Але не всі. Рідкісні котушки та Охоронці зупинилися, коли перетнули зруйновану стіну. Здається, він не був у змозі відіслати їх трохи далі, незважаючи на те, що дерева металися у магічній бурі. Листя з них відлетіло, наче восени, а пташки піднялися у кричущі хмари. Але це було все. Містер Браун, безсумнівно, зробив щось, що зафіксовувало кордони, у межах стіни. Ендрю ще раз переконався, що вони не можуть просунутися далі, тупаючи ногою тричі, як Сташ, коли викинула Тітанію.

— І залишайтеся там! – сказав він, коли буря трохи вщухла.

Ейдан сказав:

— Здорово!

Вдалині лунали крики. До здивування Ендрю, через поле із вівцями, мчав містер Сток, із лопатою у руках.

— Потрібна допомога? – запитав він, коли підійшов.

— Ні, дякую. Гадаю на певний час я це виправив, – сказав Ендрю. У нього було дивне відчуття. Усе, що він робив у своєму житті ані трохи не було схожим на це.

Містер Сток оглянув дерева, що коливалися. Він кивнув.

— Знову він намагається відібрати, так? – сказав він. – Старий містер Брендон попереджав мене, що він спробує. Їм потрібен урок, як на мене. Я щось вигадаю після Фестивалю. Давайте закріпимо те, що зараз зробили ви. – Він підійшов до краю лісу та вставив лопату у землю, так, що вона стояла вертикально. – Залізо, — сказав він. – Це їх затримає на день чи біля того.

Вони пішли назад до Мелстоун Хаузу. Там, Ендрю, радше мляво, вмостився на стільці у кухні, поки Сташ дбала про пухирі Ейдана.

— Чесно, Ейдане, — сказала вона, — ти повинен був звернути на них увагу раніше. Вони заслуговують того, щоб потрапити у Книгу Рекордів Гінесса. Я ніколи раніше не бачила таких великих.

Ейдан погодився із нею. Він почувався дуже самозадоволено та відчував, що про нього піклуються, коли сяюча світла голова Сташ нахилялася над ним, пахнучи чистим волоссям, перемішаним із повівом дезінфікуючого засобу, і обличчя Сташ, поверталося до нього та постійно посміхалося. Рольф заздрісно стогнав. Він лежав де завжди, майже на дорозі, весь закляклий від битви та чекав поки Ейдан помітить його.

Місіс Сток сопіла, коли збиралася додому. Вона все ще не простила Ендрю.

— Вам пощастить, якщо доберетеся до Фестивалю, всі ви, — сказала вона відчиняючи задні двері. – Сир із кольоровою капустою у духовці, Професор. Якщо буде Фестиваль, на який можна буде піти, — додала вона, дивлячись на небо. – Схоже буде гроза. Принаймні, якщо вони відмінять Фестиваль, ми будемо позбавлені жахливої інтермедії Тріксі. Треба бачити і світлу сторону. — Вона із тріском зачинила за собою задні двері.

— Не можу дочекатися, щоб побачити, що робить Тріксі, — сказав Ейдан. – Сподіваюся, дощу не буде.

— Схоже, дійсно буде гроза, — погодилася Сташ.

Дійсно, було почуття, що прийде гроза, хоча небо було чисте. Ендрю знав, що то була магічна буря, яку він підняв. Це почуття тонуло у свого роду занепокоєнні, десь на задньому фоні, і все ще залишалося увечері. Воно ще не зникло і пізньої ночі, після того як Тарквін відвіз Сташ додому, а Ейдан пішов спати, коли Ендрю випустив Рольфа на двір, щоб Рольф пошкандибав по газону, сприскуючи, без особливого ентузіазму, чортополох. "Я би хотів, щоб дідусь розказав мені як зупинити такі речі", думав Ендрю, дивлячись як Рольф кульгає сходами, щоб розділити ліжко із Ейданом. "Але не думаю, що він робив щось подібне". Ендрю зачинив вхідні двері та пішов на кухню, переконатися, що задні двері також зачинені.

Місячне світло косо сяяло крізь кольорове скло, кидаючи туманні квадрати світла на підлогу, ледь фіолетовий, блідий, блідий зелений та червоний, який був трохи більше за мазок. Ендрю подивився на скло та виявив, що підскакує, із здивуванням, яке було майже страхом. Обличчя були такі ясні і такі легко узнаванні. Притягнутий силою магії, що йшла із місячним світлом, Ендрю підійшов до скла та подивився на панелі.

Магія вдарила по ньому, льодяна, але не холодна.

Він міг відчути її зараз, як вона приходить з далекої відстані, і він знав, що вона старовинна, така ж старовинна як гравітація, старша за землю. Хлопчиком, він завжди дивувався, чому його дідусь називав магію "п'ятою силою", а тоді бурчав про дурість науковців, які не визнають цього. Він міг майже відчувати, що дідусь тут у кухні, позаду нього, закликає та благає зрозуміти. І Ендрю зрозумів. У тремтячому стрибку, майже як у ту дивну мить, коли зрозумів усе про історію, він зрозумів, що магія була однією з великих сил Всесвіту, яка виникла прямо на початку, разом із гравітацією і силами, що тримали атоми разом, така ж сильна, якщо не сильніша, за будь-яку силу. Звісно, сильніше. За потреби, магія могла розпустити атоми та зібрати їх, як траплялося, коли Рольф перетворювався з пса у хлопчика. Це була велика сила, яку слід використовувати із великою обережністю.

Зараз, коли він зрозумів, Ендрю міг відчувати як магія ллється, повертається додому у Мелстоун, з довгої подорожі. Вона збирається тут. Хтось, дуже давно, встановив два зачарованих скла, одне тут, на кухні, а інше на даху сараю, щоб вони були двома полюсами величезного магніту-підкови, притягуючи магію на поле-піклування. Головне завдання Брендонів було захищати це скло. Вони повинні були використовувати його задля блага на Землі. Але як тільки він це зрозумів, Ендрю відчув, що, щонайменше, половина магії відсмоктується у Менор, де жив містер Браун, харчуючись на полі-піклування, як слимак на салаті.

Тоді Ендрю посміхнувся та подумав про містера Стока. Містер Сток був параноїком щодо слимаків.

Він довгий час продовжував дивитися на скло, залитий місячним магічним світлом, роздумуючи, що робити із містером Брауном, розмірковуючи про варіації використання кольорів, які скло поділило за магією. У нього були певні уявлення про це, але він знав, що це займе місяці, а може й роки досліджень, як безпомилково використовувати кольори. І, щоб позбутися містера Брауна йому слід використати фіолетову панель, потужне скло, що вводить у дію всі інші. Проблема була у тому, як зробити це і не завдати шкоди Ейдану…

* * *

— Сьогодні Фестиваль, — сказав Ейдан Рольфу, коли заглядав в холодильник того суботнього ранку. Рольф застогнав, поклавши підборіддя на лапи. – Всі ці зміни форми погані для нього, — пояснив Ейдан Ендрю. – Він увесь у синяках. Можу я дати цей сир із кольоровою капустою Гроілу?

— Якщо хочеш, — позіхаючи сказав Ендрю. Ніч, повна магії, залишила йому відчуття, ніби він роздутий та повільний.

Ейдан насвистував, коли переніс сир із кольоровою капустою до комори та поставив миску із ними у коробку, на якій старанно написав "ЇЖА ГРОІЛА". Він починав не любити сир із кольоровою капустою так само сильно як Ендрю.

— А, я знаю, — сказав він виходячи з комори, — я можу піти у крамницю та принести Вам часопис.

— Тільки, якщо ти одягнеш срібний талісман, — сказав Ендрю, сонно роблячи каву. – Скажи Розі, щоб записала часопис на мій рахунок.

— Ношу його, — сказав Ейдан, брязкаючи талісманом на ланцюжку. Йому починало подобатися, як він тепло лежав на його ключиці. Він проковтнув миску мюслі та сказав, — Йдемо, Рольф? – Рольф знову застогнав, могутньо. Ні. Ейдан бадьоро відправився сам, подивитися, що відбувається у містечку.

Ейдан не був розчарований. Відбувалося багато чого. На шляху у Ейдана, Містер Сток котив тачку, у якій відпочивав могутній кабачок-дирижабль, зелений та жовтий монстр кабачків, навколо якого акуратно був укладений дерен, щоб запобігти ушкодженням. В кінці провулка, Ейдан зустрів місіс Сток, яка штовхала стару дитячу коляску, повністю завалену старим одягом для її традиційного прилавка.

— Роблю це заздалегідь, — пояснила вона Ейдану. – Мушу повернутися та зробити торт для конкурсу "Найкращий бісквіт". Скажи професору, що Шон скоро прийде. Він закінчує свого "Найкращого робота".

І далі, до крамниці, все продовжувалося у такому ж дусі. Ейдан проходив повз людину за людиною, із тачками, або старими колясками, або які несли таємничі бляшанки або пакети, приготовані для конкурсного намету на футбольному полі. У крамниці, Розі Сток лаялася. Її "Найкращий бісквіт" став пласким як млинець, сказала вона, і замість нього вона збиралася зробити "Скеляне тістечко" [ 41].

Ейдан придбав часопис та зісковзнув назад до Мелстоун Хаузу. Шон як раз підходив.

— Мій робот – найвеличніший! – сказав він Ейдану, розмахуючи руками та розчепіривши пальці. – Робить речі, про які ти б ніколи не повірив. Хочу переконатися, що ти його побачиш. – І поклав копію такого ж часопису на кухонний стіл.

— Прокляття! – сказав Ейдан. – Я можу віднести мій часопис назад?

— Тобі, звичайно ж, не потрібне виправдання, щоб нишпорити по містечку? – сказав Ендрю, відкриваючи Шонів часопис та дивлячись на результати скачок.