Жовтий Кром - Сторінка 23

Він кинув клич, і люди пішли за ним. Еразма більше не слухали; його паплюжили за здоровий глузд. Лютер — це було серйозно. Лютер був реальністю, як велика селянська війна. Еразм же був тільки розумом та пристойністю; він був мудрець, але не мав сили, щоб повелівати людьми. Європа пішла за Лютером і вступила у півтора сторіччя війн та кривавих чвар. Це сумна історія, — Містер Скоган запалив сірника. Його вогник під яскравим сонячним світлом був зовсім непомітний. Запах тютюнового диму змішався з солодкаво–ядучими пахошами лаванди.

— Якщо ви хочете примусити людей поводитися розумно, ви повинні спонукати їх до цього, діючи як маньяк. Навіть тверезі заповіді засновників релігій поширилися тільки завдяки ентузіазмові, і це для розумної людини повинно видаватися сумним фактом. Принизливо усвідомлювати неміч справжньої розважливості. Розважливість, наприклад, говорить нам, що єдиний шлях до збереження цивілізації — це поводити себе пристойно й розумно. Здоровий глузд обурюється і протестує; а наші правителі тим часом мерзіють у своєму звичному свинстві, і ми мовчимо й скоряємось. Єдина надія — на маніакальний хрестовий похід; коли до цього дійде, я ладен бити в барабан дужче за всіх, але водночас мені буде трохи соромно за себе. А проте, — містер Скоган знизав плечима, а рукою, в якій тримав люльку, зробив рух, що виражав покірливість, — нема сенсу нарікати на те, що життя таке, як воно є. Ясно, що без сторонньої допомоги тверезий глузд нічого не вартий. Тому необхідно тверезо й розумно використовувати сили безумства. Ми, розумні люди, ще прийдемо до влади.

Очі містера Скогана сяяли незвичайним блиском. Він витяг із рота люльку і засміявся гучним, сухим і якимось сатанинським сміхом.

— Але мені не треба влади, — озвався Деніс. Він незручно примостився на краєчку лавки і прикривав долонею очі від сліпучого світла. Містер Скоган, що сидів прямий, як цвях, на другому кінці лавки, знов засміявся.

— Усі хочуть влади, — сказав він. — Влади у тій чи в іншій формі. Влада, якої прагнете ви, — це літературна влада. Одні люди прагнуть влади, щоб пригнічувати себе подібних; ви витрачаєте свою жадобу влади, щоб пригнічувати слова — ви їх нівечите, перетоплюєте, шматуєте, домагаючись покори. Але я відхилився від теми.

— Хіба? — кволим голосом спитав Деніс.

— Атож, — правив своєї містер Скоган, ніби й не чуючи його, — цей час настане. Ми, люди інтелекту, навчимося запрягати безумство, щоб воно служило розумові. Ми не можемо далі залишати світ напризволяще. Ми не можемо допустити, щоб небезпечні маньяки, котрі схибнулися на догмі, як Лютер, чи на самих собі, як Наполеон, і далі з'являлися час од часу та перевертали все шкереберть. У минулому це було не так важливо; але наш сучасний механізм аж надто вразливий. Ще кілька таких струсів, як світова війна, ще один Лютер або два, і все вилетить у трубу. В майбутньому люди розуму повинні подбати, щоб безумство світових маньяків поширювалося по потрібних каналах, щоб воно виконувало корисну роботу, подібно до того, як гірський потік крутить турбіни електростанції…

— Яка виробляє енергію для освітлення швейцарського готелю, — сказав Деніс. — Вам слід було б завершити картину.

Містер Скоган відмахнувся від нього.

— Залишається тільки одне, — провадив він. — Люди розуму повинні об'єднатися, укласти змову й перехопити владу в недоумків та маньяків, які правлять нами тепер. Вони повинні заснувати Раціональну Державу.

Спека, що поступово паралізувала всі розумові й тілесні сили Деніса, здавалося, тільки збадьорювала містера Скогана. Він говорив дедалі збудженіше, його руки чітко й швидко жестикулювали, очі виблискували.

Твердий, сухий і невгамовний його голос звучав і звучав у Денісових вухах, ніби якийсь механічний шум.

— У Раціональній Державі, — долинали до нього слова містера Скогана, — люди чітко ділитимуться на види не за кольором очей чи формою черепа, а відповідно до їхнього розуму й темпераменту. Психологи–експерти, наділені, за нинішніми уявленнями, мало не надлюдським ясновидінням, оглядатимуть кожну новонароджену дитину й визначатимуть її вид. Позначена наперед відповідними ярликами, дитина дістане освіту, яка личить особинам її виду, а ставши дорослою, повинна буде виконувати ті функції, до яких здатні люди цієї породи.

— І скільки ж буде видів? — спитав Деніс.

— Безумовно, дуже багато, — відповів містер Скоган. — Класифікація буде тонка й досконала. Але пророк не має змоги вдаватись у всі подробиці, та це й не його справа. Я назву лише три основні види, на які буде поділено підданих Раціональної Держави.

Він замовк і прочистив горло, кахикнувши раз чи двічі і викликавши в уяві Деніса видіння столу із графином води та склянкою і довгою білою указкою для діапозитивів. Містер Скоган провадив:

— Будуть такі три основні види: Мислячі Правителі, Люди Віри і Стадо. До Правителів належатимуть ті, хто здатний мислити, хто знає, як досягти певного ступеня свободи — на жаль, рамки свободи дуже вузькі навіть для наймудріших! — від духовних пут їхньої епохи. Виборна рада Мислителів, із числа тих, хто зосередив свою увагу на проблемах практичного життя, буде правити Раціональною Державою. Як знаряддя своєї влади вони використовуватимуть істот другого великого виду — Людей Віри, Безумців, як я їх називаю, тих, що вірять сліпо й пристрасно і готові вмерти за свої переконання. Цим шаленцям, здатним як на жахливе зло, так і на добро, вже не буде дозволено діяти за велінням випадку у випадковому оточенні. Більше не буде ні Цезарів Борджіа, ні Лютерів, ні Магометів, ні Джоан Сауткот, ні Комстоків. На зміну старомодній людині Віри й Пристрасті, цьому випадковому породженню жорстоких обставин, яка могла примусити людей плакати й каятись або, з таким самим успіхом, послати їх різати одне одному горлянки, прийде безумець нового типу, зовні так само запалений щирим ентузіазмом, але цілком відмінний від безумців минулого! Бо нова Людина Віри витрачатиме свій порив, свою пристрасть і свій ентузіазм на поширення якоїсь розумної ідеї. Сама того не усвідомлюючи, вона буде знаряддям вищого розуму.

Містер Скоган зловтішно захихотів, наче мстив ентузіастам від імені здорового глузду.

— З самого раннього дитинства, тобто відразу як психологн–експерти визначать їхнє місце в системі, Люди Віри проходитимуть курс спеціального навчання під наглядом Мислителів. Сформовані внаслідок тривалого процесу навіювання, вони вийдуть у світ, проповідуючи і з благородною одержимістю здійснюючи холодно–розумні плани Правителів. Коли ці плани буде здійснено, або коли ідеї, корисні ще років із десять тому, перестануть бути корисними. Мислителі прищеплять нову вічну істину новому поколінню безумців. Основна функція Людей Віри полягатиме в тому, щоб керувати Масами — цим третім великим видом, що складатиметься з тих незліченних мільйонів, яким бракуватиме розуму й дорогоцінного ентузіазму. Коли від Стада потрібна буде якась конкретна дія, коли буде визнано, що людство слід запалити й згуртувати якоюсь єдиною метою або ідеєю, тоді Людям Віри прищеплять якесь просте, підхоже для даного випадку вчення і пошлють їх навертати маси. У звичайні часи, коли висока духовна температура хрестових походів буде шкідливою. Люди Віри спокійно й ревно виконуватимуть велику роботу по навчанню і вихованню Стада. При цьому буде науково використано майже безмежну здатність людей піддаватись навіюванню. З раннього дитинства членів Стада систематично переконуватимуть у тому, що щастя можна знайти лише в праці й покорі; їх примусять повірити, що вони щасливі, що вони — сіль землі і що всі їхні діяння — благородні й вагомі. Для нижчих видів Земля знову перетвориться на центр Усесвіту, а людина — на царя природи. О, як я заздрю долі простого люду в Раціональній Державі! Працюючи своїх вісім годин на добу, сліпо підкоряючись своїм володарям, переконані у власній величі, значущості і безсмерті, вони будуть на диво щасливі, щасливіші за всіх людей, які будь–коли існували. Вони йтимуть через життя до самої смерті у стані райдужного сп'яніння. У цій вічній вакханалії Люди Віри відіграватимуть роль виночерпіїв, підливаючи знов і знов той п'янкий напій, який у сумній і тверезій самотності готуватимуть за кулісами Мислителі для обпоювання своїх підданців.

— А яке буде моє місце в Раціональній Державі? — сонно поцікавився Деніс, затуляючись долонею від сонця.

Якусь хвилину містер Скоган мовчки дивився на нього.

— Важко визначити, на що ви придатні, — сказав він нарешті. — Ви не зможете працювати фізично; ви надто незалежні і не піддаєтесь навіюванню, щоб вас віднести до великого Стада; у вас немає якостей, необхідних для Людини Віри. Що ж до Мислячих Правителів, то вони повинні мати абсолютно логічний розум, бути безжальними й проникливими. — Він замовк і похитав головою. — Ні, я не бачу для вас ніякого місця; тільки камера смерті.

Глибоко вражений, Деніс засміявся неприродно голосним, гомеричним сміхом.

— Я тут дістану сонячний удар, — сказав він і підвівся.

Містер Скоган підвівся слідом за ним, і вони повільно пішли вниз вузенькою стежкою, між голубими квітами лаванди. Деніс зірвав одну гілочку й понюхав її; далі було темне листя розмарину, що пахтіло, як ладан у порожній церкві. Вони проминули клумбу маків, які вже стояли без пелюсток, їхні стиглі круглі коробочки — коричневі й сухі, як полінезійські трофеї, подумав Деніс: відтяті голови, настромлені на списи.

Образ йому сподобався і він звірив його містеру Скоганові.

— Як полінезійські трофеї… — Висловлений уголос, образ видався не таким значущим, як у той момент, коли він спав Денісові на думку.

Запала мовчанка. З полів за оранжереєю долинув гуркіт збиральних машин, що поступово перетворився на віддалений гул.

— Приємно усвідомлювати, — сказав містер Скоган, — що безліч людей працюють на полях для того, щоб ми могли розмовляти про Полінезію. Як узагалі за все хороше на ньому світі, за дозвілля й культуру треба платити. На щастя, платити повинні зовсім не ті, хто користується дозвіллям і культурою. Так будьмо ж за це вдячні долі, любий Денісе, будьмо вдячні, — повторив він і вибив попіл із люльки.

Деніс не слухав. Він раптом згадав про Анну.