Золоте теля - Сторінка 43

Балаганову Остап купив піджак і в додачу до нього скрипучий, як сідло, шкіряний гаманець. Хоч гаманець був порожній, Шура часто виймав його— і зазирав всередину. Козлевичу було видано п'ятдесят карбованців на купівлю бензину.

Антилопівці жили морально-чистим, майже селянським життям. Вони допомагали завідуючому заїжджим двором наводити лад і чистоту, їм довелося взнати ціни на ячмінь і сметану. Паніковський часом виходив у двір, клопітливо рознімав рота якій-небудь коняці, оглядав її зуби і бурмотів: "Добрий жеребець", хоч перед ним стояла добра кобила. Лише командор блукав десь цілими днями, а коли з'являвся на заїжджому дворі, то мав трохи розгублений, але веселий вигляд. Він підсідав до друзів, які пили чай у брудній скляній галереї, клав на коліно могутню ногу в червоному черевиці і приязно казав:

— Чи справді життя прекрасне, Паніковський, чи мені це лише здається?

— Де це ви шаленієте? — ревниво запитував порушник конвенції.

— Старий! Ця дівчина не для вас, — відповідав Остап.

Слухаючи це, Балаганов співчутливо реготав і зазирав у новий гаманець, а Козлевич посміхався у свої конструкторські вуса. Він уже не раз катав командора і Зосю по приморському шосе.

Погода сприяла коханню. Пікейні жилетки стверджували, що такого серпня ще не було з часів порто-франко. Ніч радувала чистим телескопічним небом, а день котив до міста освіжаючу морську хвилю. Двірники у своїх підворіттях торгували смугастими монастирськими кавунами, і громадяни, надриваючись, стискували ті кавуни з полюсів, припадали до них вухом, щоб почути бажаний тріск. Увечері зі спортивних полів поверталися спітнілі щасливі футболісти. Слідом за ними, здіймаючи пилюку, бігли хлопчаки. Вони вказували пальцем на знаменитого голкіпера, а інколи навіть підіймали його на плечі і з повагою несли.

Якось увечері командор попередив екіпаж "Антилопи", — що завтра відбудеться розважальна подорож за місто з роздачею гостинців.

— У зв'язку з тим, що наш дитячий ранок відвідає одна дівчина, — сказав значуще Остап, — я б просив панів добровольців помити обличчя, почиститись, а головне, не вживати лайливих висловів.

Паніковський дуже захвилювався, випросив у командора три карбованці, сходив у лазню і потім усю ніч чистився, шкріб себе, як солдат перед парадом. Він встав раніше за всіх і дуже підганяв Козлевича. Антилопівці дивилися на Паніковського з подивом. Він був чисто виголений і такий напудрений, що скидався на відставного конферансьє. Щохвилини він обсмикував на собі піджак і ледь повертав шию в оскар-уайльдівському комірці. 1

Під час прогулянки Паніковський тримав себе дуже добропристойно. Коли його знайомили з Зосею, він елегантно зігнув стан, але при цьому так засоромився, що на його щоках почервоніла навіть пудра. Сидячи в автомобілі, він підібгав ліву ногу, приховуючи дірявий черевик, з якого вилазив великий палець. Зося була в білій сукні, облямованій червоною ниткою. Антилопівці їй дуже сподобалися. її звеселяв грубий Шура Балаганов, який усю дорогу причісувався гребінцем "Собінов". Іноді ж він прочищав пальцем ніс, після чого обов'язково виймав носовичок і манірно ним обвіювався. Адам Казимирович учив Зосю правити "Антилопою", чим теж завоював її прихильність.

Трохи бентежив її Паніковський. Вона думала, що він не розмовляє з нею, гордуючи. Та найчастіше вона спиняла свій погляд на медальному обличчі командора.

Перед заходом сонця Остап роздав обіцяні гостинці. Козлевичу дістався брелок у вигляді компаса, який дуже припасувався до його товстого срібного годинника. Балаганову піднесли "Читця-декламатора" у дерматиновій обкладинці, а Паніковському — рожевий галстук з синіми квітками.

— А тепер, друзі мої, — сказав Бендер, коли "Антилопа" повернулася до міста, — ми з Зосею Вікторівною трохи погуляємо, а вам час на заїжджий двір, бай-бай.

Вже заїжджий двір поснув і Балаганов з Козлевичем виводили носами арпеджіо, а Паніковський з новим галстуком на шиї блукав серед підвід, заламуючи руки в німій тузі.

— Яка феміна! — шепотів він. — Я люблю її, як дочку! Остап сидів з Зосею на приступках музею старовини. На площі, викладеній базальтом, прогулювалися, сміючись, молоді пари. За шеренгою платанів світилися вікна міжнародного клубу моряків. Іноземні матроси у м'яких брилях проходили по два й по три, кидаючи один одному незрозумілі зауваження.

— Чому ви мене покохали? — запитала Зося, торкаючись Остапової руки.

— Ви ніжна… Ви дивовижна, — відповів командор, — ви краща за всіх на світі.

Вони довго сиділи мовчки у темному затінку музейних колон, думаючи про своє маленьке щастя. Було тепло і темно, як між долонями.

— Пригадуєте, я вам розповідала про Корейка? — раптом сказала Зося. — Про того, що освідчувався мені.

— Так, — сказав Остап мимохіть.

— Це дуже кумедна людина, — продовжувала Зося, — пригадуєте, я вам розповідала, як він несподівано виїхав?

— Так, — сказав Остап, слухаючи вже уважніше, — дуже кумедна.

— Уявіть собі, сьогодні я одержала від нього листа, дуже дивного. |

— Що? — вигукнув закоханий, підводячись з місця.

— Ви ревнуєте? — лукаво запитала Зося.

— Гм… Трохи… Що ж вам пише цей пошляк? і

— Він зовсім не пошляк. Він просто нещасна і бідна людина. Сідайте, Остапе. Чому ви встали? Кажу серйозно, я зовсім його не люблю. Він просить мене приїхати до нього.

— Куди? Куди приїхати? — викрикнув Остап. — Де він?

— Ні-і, я вам не скажу. Ви ревнивий. Ви ще його вб'єте.

— Та що ви, Зосю! — обережно сказав командор. — Просто цікаво знати, де люди влаштовуються.

— О, він далеко, дуже далеко! Пише, що знайшов дуже вигідну службу; тут йому мало платили. Він тепер на будівництві Східної Магістралі.

— Де саме?

— Слово честі, ви занадто ним цікавитесь! Не можна бути таким Отелло!

— Їй-богу, Зосю, ви мене смішите. Хіба я схожий на старого дурнуватого мавра? Просто хотілося знати, на якій ділянці Східної Магістралі люди влаштовуються. — Якщо ви так хочете, я скажу. Він працює табельником в Північному укладальному містечку, — лагідно сказала дівчина, — та це лише так зветься — містечко. Насправді це поїзд. Олександр Іванович мені дуже цікаво описав. Цей поїзд укладає рейки. Розумієте? І сам по них їде. А назустріч йому, з півдня, йде друге таке ж "містечко". Скоро вони зустрінуться. Тоді буде урочиста змичка. Все це в пустелі, пише він, верблюди… Правда, цікаво?

— Надзвичайно цікаво, — сказав великий комбінатор, заметушившись під колонами. — Знаєте що, Зосю, вже треба йти. Вже пізно. І холодно. І, взагалі, ходімо!

Він допоміг Зосі підвестись зі сходів, вивів її на площу, і тут знову засмикався.

— Хіба ви не проведете мене додому? — занепокоєно запитала дівчина.

— Що? — сказав Остап. — А-а, додому… Бачте, Зосю, я…

— Гаразд, — сухо промовила Зося, — до побачення. І не приходьте більше до мене. Чуєте?

Та великий комбінатор уже нічого не чув. Лише пробігши квартал, він зупинився.

— Ніжна і дивночарівна! — пробурмотів він. Остап повернувся назад, пішов услід за коханою. Хвилини зо дві він біг за нею під чорними деревами. Потім знову зупинився, зняв капітанський картуз і затупотів на місці.

— Ні, це не Ріо-де-Жанейро! — сказав він нарешті.

Зробив ще два нерішучих кроки, знову спинився, насунув кашкета на лоба і, вже не вагаючись, побіг на заїжджий двір.

Тієї ж ночі з воріт заїжджого двору, тьмяно поблискуючи фарами, виїхала "Антилопа". Заспаний Козлевич, напружуючись, вертів рулевим колесом. Під час коротких зборів Балаганов уже встиг заснути в машині, Паніковський тужно поводив очима, здригаючись від нічної прохолоди. На його обличчі ще виднілися залишки святкової пудри.

— Карнавал скінчився! — викрикнув командор, коли "Антилопа" з гуркотом проїздила під залізничним мостом. — Починаються суворі будні.

А в кімнаті старого ребусника біля букета засохлих троянд плакала ніжна і дивночарівна.

Розділ XXV

ТРИ ДОРОГИ

"Антилопа" почувала себе кепсько. Вона спинялася навіть на невеликих узвозах і поза своєю волею котилася назад. В мо-торі чути було якісь сторонні шуми і хрипіння, наче під жовтим капотом автомобіля когось душили. Машина була перевантажена. Окрім екіпажу, вона несла на собі великий запас пального. В бідонах і бутлях, які заповнювали усі вільні місця, булькав бензин. Козлевич похитував головою, піддавав газу 1 засмучено дивився на Остапа,

— Адаме, — говорив командор, — ви наш батько, ми ваші діти. Курс на схід! У вас є чудовий навігаційний прилад — компас-брелок. Не збийтесь з дороги!

Антилопівці котили вже третій день, та, окрім Остапа, ніхто не знав кінцевої мети нової мандрівки. Паніковський тужно дивився на лохматі кукурудзяні лани і несміливо шепелявив:

— Чого ми знову їдемо? Навіщо це все? Так добре було в Чорноморську.

І, згадуючи чарівну феміну, він, судомлячись, зітхав. До того ж йому хотілося їсти, а їсти не було чого: гроші скінчились.

— Вперед! — відповів Остап. — Не скигліть, старина. На вас чекають золоті щелепи, товстенька вдова і цілий басейн кефіру. Балаганову я куплю матроський костюмчик і віддам його до школи першого ступеня. Там він навчиться читати і писати, що в його літа конче необхідно, а Козлевич, наш вірний Адам, матиме нову машину. Яку ви хочете, Адаме Казимировичу? "Студебекер"? "Лінкольн"? "Ройс"? "Іспано-сюїз"?

— "Ізотта-фраскіні", — сказав Козлевич, зашарівшись.

— Гаразд. Ви її матимете. Вона зватиметься "Антилопа Друга" або "Дочка Антилопи". На ваш вибір. А зараз нема чого киснути. Харчами я вас забезпечу. Правда, мій Саквояж згорів, та лишились вогнетривкі ідеї. Якщо вже зовсім прикрутить, ми спинимося в якомусь щасливому містечку і влаштуємо там севільський бій биків. Паніковський буде пікадордм. Вже це одне викличе хворобливу зацікавленість публіки, а отже, і великі прибутки. і

Машина просувалася широкою дорогою, позначеною слідами тракторних шпорів. Шофер несподівано загальмував.

— Куди їхати? — запитав він. — Три дороги.

Пасажири вилізли з машини і, розминаючи отерплі ноги, трохи пройшли вперед. На роздоріжжі стояв похилений кам'яний стовп, на якому сиділа товста ворона. Приплющене сонце сідало за кукурудзяні патли, вузька тінь Балаганова простяглася до обрію. Землю вже огортали темні фарби, і перша ударна зірка своєчасно сигналізувала настання ночі.

Три дороги лежали перед антилопівцями: асфальтова, шосейна і ґрунтова.