Слово "узяти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ), візьму́, візьме́ш; мин. ч. узя́в, ла́, ло́; наказ. сп. візьми́; док.

1. перех. Ухопити рукою (руками) або яким-небудь знаряддям. Мельникова дочка.. узяла шитво своє й сіла оддалік (Вовчок, I, 1955, 352); Взяла я те відро та й кинула в кропиву: нехай, думаю, Палажка трохи пожалить литки (Н.-Лев., II, 1956, 13); Батько узяв хлопчика за руку і став виводити з хати (Мирний, І, 1954, 323); Відпустило від серця трохи. Сміліше вертав [Марусяк] до коня. Знов узяв його за повід, пішов далі (Хотк., II, 1966, 246); Як тільки Оксен узяв ложку, всі інші також озброїлися ними і поближче підсунулися до страви (Тют., Вир, 1964, 80); Сів [Ант] біля вогнища, взяв ніж, заходився.. стругати (Скл., Святослав, 1959, 8); Узяти м’ясо виделкою.

Узя́ти на ру́ки (на пле́чі, на колі́на) — піднявши, помістити, посадити на руках, на плечах, на колінах. — Постій, я тебе перенесу, — сказав я і, взявши дівчину на руки, ступив у калюжу (Фр., II, 1950, 14); Узяти мішок на плечі; Узя́ти під ру́ку (по́під ру́ки) — тримаючи, не дати кому-небудь посковзнутися, упасти; підтримати. Молоденький москаль.. підбіг, узяв стару під руку (Мирний, І, 1954, 362); Бійці взяли його попід руки і перевели в готель (Гончар, III, 1959, 264).

◊ [І] в рот не взя́ти чого — не з’їсти або не випити чого-небудь. — Став лишень нам око вина та вари мамалигу, — каже Хаброня. А я кажу: — Як хочете, то ставте, про мене, й десять ок, а я і в рот не візьму… (Н.-Лев., III, 1956, 255); Узя́ти бика́ за ро́ги див. бик1; Узя́ти меч у ру́ки див. меч; Узя́ти м’яч, спорт. — вловити, відбити або не пропустити м’яч у ворота; Узя́ти під (по́під) си́лу (си́ли) див. си́ла.

2. перех. Здобути, дістати. Батько з сином, думав, думав, де б то взяти грошей, і надумав продати кабана (Н.-Лев., II, 1956, 187); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти? (Коцюб., І, 1955, 111); — Де ж таких копачів узяти, звідки їх скликати, аби вони мені доленьку мою відкопали? (Хотк., II, 1966, 265); // Купити, придбати. — Не знаю, чи синього сукна узяти, чи хоч і сірого, та тільки доброго (Кв.-Осн., II, 1956, 475); Був же вчора [Тихін] в кооперативі, а гасу забув узяти (Головко, II, 1957, 153); // Прийняти, одержати або привласнити собі у володіння, для користування. Немало панських корів пішло людям з його [Свирида] рук, а от собі посовістився узяти (Стельмах, II, 1962, 104).

◊ Узя́ти з бо́ю (бо́єм) — здобути, переборовши труднощі; Узя́ти у спа́дщину див. спа́дщина.

3. перех. Захопити, зайняти якусь територію, стратегічний об’єкт, населений пункт і т. ін.; завоювати. Сиваш перейшли [червоні]. Перекоп узяли. Врангеля за море турнули! (Рудь, Гомін.., 1959, 31); Командування розраховувало взяти село комбінованим ударом (Тют., Вир, 1964, 497); // кого. Перемогти, захопити в бою. — Тут на нас напали з усіх боків, є забиті, є й поранені, та не так легко було нас узяти (Ю. Янов., II, 1968, 218).

Узя́ти в поло́н див. поло́н; Узя́ти шту́рмом див. штурм.

4. перех. Позичити в когось. [Xрапко:] А двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Мирний, V, 1955, 130).

5. перех. Стягнути з кого-небудь (податки, гроші за товар тощо). Прикидається [Денис], мов бідний, щоб більшу ціну узяти (Кв.-Осн., II, 1956, 403); І щоб за шкурку мав [лимар] п’ять золотих узять, То за габелька [габелка] він не хоче й десять брать! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 44); // Одержати плату за роботу. Однесли ми останні відра та коновки з виноградом, викидали в бочки, взяли плату та й вертаємось додому (Н.-Лев., III, 1956, 266); — Ти ж йому платиш сяку-таку копійчину? — Де там, хоч би шеляг узяв! І Леся Якубенка вчить теж задурно (Стельмах, І, 1962, 419); // Загарбати, привласнити. Ляхи були, усе взяли, Кров повипивали!.. (Шевч., II, 1963, 343).

6. перех. Йдучи, їдучи куди-небудь, захопити когось або щось з собою, для себе. Всі.. утікали в поле або в ліс. Лишилась тільки сліпа Естерка, яку забули взяти з собою (Коцюб., II, 1955, 181); — Поснідав, пішов таки ув обход. Ще й собак із собою узяв (Хотк., І, 1966, 88); В дорогу Григорій узяв чимало всякого харчу, але більше всього тютюну (Довж., І, 1958, 76); // Забрати когось звідки-небудь, від чого-небудь. Взяв мене батько од череди й почав вчити кравцювать (Н.-Лев., І, 1956, 55).

Узя́ти за дити́ну (за си́на, за дочку́) — заступити дитині батька, матір, почати доглядати, виховувати її як свою власну; усиновити, удочерити. А може й так Узяв собі старий козак Чию сирітку за дитину Та й доглядає в затишку, Як квіточку, чужу дочку (Шевч., II, 1963, 187); [Кнуриха:] Найшли до нас з Січі запорожці і невеличкого хлопчика привезли з собою, накинули нам за сина узяти (Мирний, V, 1955, 91).

◊ Узяла́ вода́ (рі́чка) кого, що — течія, вода затягнула кого-, що-небудь, утопила когось, щось. Із степу перекотиполе Рудим ягняточком біжить До річечки собі напитись. А річечка його взяла Та в Дніпр широкий понесла (Шевч., II, 1953, 208); Надаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода (Коцюб., II, 1955, 331); Узяла́ моги́ла див. моги́ла.

7. перех. Прийняти, найняти, поставити на роботу. Взяли мене на вслугу до молодої панії (Вовчок, І, 1955, 259); Що гувернантку треба взяти іншу, на тому згоджувалися всі (Л. Укр., III, 1952, 645); Взяти наймичку — тяжко: раз те, що нічим платити, а друге — що наймичка не догляне господарства як слід (Коцюб., І, 1955, 67).

8. перех. Схопити, силою затримати кого-небудь; заарештувати. Взяли Петруся молодого Та в город в путах одвезли (Шевч., II, 1963, 249); Вирядили [багачі] шукачів та слідців і обіцяли велику їм плату й нагороду: «аби ви нам того отамана узяли» (Вовчок, І, 1955, 361); Узяли Чіпку п’яного, силоміць посадили в чорну (Мирний, І, 1949, 264); — І знаєш кого взяли тої ночі в Здориковій хаті? Григорія Нестеренка (Ле, В снопі.,, 1960, 71).

Узя́ти під аре́шт (під ва́рту) кого — позбавити на певний час свободи; заарештувати. [Старшина:] Візьми ти Олексу зараз під арест [арешт], у мене коні на тій неділі покрадені (К.-Карий, І, 1960, 40); Килигей наказав взяти офіцера під варту (Гончар, II, 1959, 27).

◊ Живце́м узя́ти див. живце́м.

9. перех., заст. Женитися. Сказано, шарпак, То й одружився собі так: Узяв хорошу та убогу, — Звичайне, наймичку (Шевч., II, 1953, 105); — В тебе діти, а жінки не маєш. Візьмеш мене й побачиш, як добре тобі буде (Три золоті сл., 1968, 95).

Узя́ти за дружи́ну (жі́нку, жону́); Узя́ти за се́бе — женитися. [Калеб:] Так, брате Джошуе, хай прийде Дженні і скаже нам, чи обіцяв їй Річард її узяти за жону (Л. Укр., III, 1952, 66); — Нене, — каже [Тиміш], — полюбив я дівчину, хочу її за себе взяти; благословіть мене! (Вовчок, І, 1955, 51); Закінчать [війну] і прийдуть до Росі два брати, Нові покладуть собі хати-палати І візьмуть за себе ласкавих дівчат (Вирган, Квіт. береги, 1950, 33); Узя́ти рушники́, заст. — засвататися; Узя́ти шлюб, заст. — одружитися. Справили йому [королевичу] все, що було потрібно,.. і королівна з ним шлюб узяла (Укр.. казки, легенди.., 1957, 91); [Олеся:] Дівоча воля до шлюбу; а шлюб узяла — волю віддала (Кроп., II, 1958, 258).

10. перех. Подолати якусь ділянку шляху, перешкоду і т. ін., справитися з тим, що вимагає певних фізичних зусиль. Буг виявився не таким уже й глибоким, люди й коні легко взяли плавом середину (Загреб., Диво, 1968, 513); // Перемагаючи труднощі, виявляючи вміння, підготовленість, домогтися певного результату (в змаганні тощо). [Таня:] Бігу я не боюсь, а от зі списом у мене неважно. Але я доб’юсь. Ви знаєте, скільки я сьогодні взяла? — 28,4 (Коч., II, 1956, 23); [Галушка:] Він [Часник] кар’єрист, усе за рекордами гониться і, правда, набрав їх багато, і по тваринництву, і по технічних культурах, але по зернових ніяк не міг узяти (Корн., І, 1955, 295).

11. неперех., розм. Змінити напрям руху, відхилитися від попереднього напряму; повернути. — Ну, верни На праву руч, — мій сват гукав. Узяв я вправо (Мирний, V, 1955, 286); Соломії здавалось, що вона дуже одхилилась уліворуч. Вона взяла трохи у праву руку (Коцюб., І, 1955, 361); Фрунзе, взявши праворуч, незабаром вибрів з товаришами на ще не залитий піщаний островок (Гончар, II, 1959, 427).

12. неперех., чим. Мати перевагу в чомусь. — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 56).

Усі́м узя́в (узяла́, узяли́) — має всі переваги. Усім узяла дівиця: і станом пишним, і обличчям рожевим, і багатством великим… (Мам., Тв., 1962, 270).

13. перех., перен. Охопити кого-небудь, опанувати кимсь (про певні почуття, душевні хитання, слабості і т. ін.). Гнат обійшов увесь двір, заглядав по всіх кутках — теляти нема. Гната взяла тривога (Коцюб., І, 1955, 31); Холодний жах пройняв мені всю душу, Непевність узяла: — чи се ж ті чисті, Мов квітка чистії уста Марії (Л. Укр., IV, 1954, 117); Огидне безволля взяло молоду жінку, втрачала певність, віру в свої сили (Горд., II, 1959, 236).

Доса́да взяла́ кого — комусь стало досадно. Дивлюся я на неї та думаю: чого вона розпинається? Чи жалко то їй так?.. Досада мене узяла (Мирний, І, 1954, 87); Дрижаки́ взяли́ див. дрижаки́; Жаль узя́в див. жаль1; За́видки взяли́ див. за́видки; Злість узяла́ див. злість; Зло взяло́ див. зло1; Нетерпля́чка взяла́ див. нетерпля́чка; О́дур узя́в див. о́дур; О́страх узя́в див. о́страх; Охо́та взяла́ кого — виникло бажання; Сміх узя́в кого — стало смішно. Її аж сміх узяв від чудних комашачих [комашиних] викрутасів (Мирний, IV, 1955, 123); Смерть узяла́ див. смерть; Сон [не] узя́в кого — хтось (не) заснув. Ще до світу махнув старий у нову дорогу; десь його й сон не взяв (П. Куліш, Вибр., 1969, 129); Страх узя́в див. страх1; Сум узя́в див. сум; Су́мнів узя́в; Су́мніви взяли́ кого — хтось засумнівався. Знаходилися й товариші на втечу, і Марусяк на початках був зрадів, але потім.. взяли його сумніви (Хотк., II, 1966, 103); Узяли́ думки́ та гадки́ (думки́-гадки́) див. га́дка; Узяли́ смі́шки див. смі́шки; Узяло́ за се́рце див. се́рце.

14. неперех. Уживається при дієсловах у значенні початку виконання дії. От узяла та й полетіла [Гава], Щоб недалечка, у ярку, На самоті поснідать до смаку (Гл., Вибр., 1951, 90); До молодої вдови взяв залицятися один акцизний чиновник (Крим., Вибр., 1965, 336); // Уживається із спол. та й наступним дієсловом для вираження раптової або несподіваної дії. Тут би тілько жити та бога хвалити, а вона візьми та й умри! — гомоніли люди (Мирний, IV, 1955, 229); Сама ж [Христина] не раз говорила, що він не буде її сватати. А він узяв — та й посватав (Стельмах, І, 1962, 535).

15. перех., діал. Одягти, взути. Плащем з клейонки обвернувся [Латин], Циновим гудзем застебнувся, На голову взяв капелюх (Котл., І, 1952, 171); Для такого празника звичайніш узяти на голову очіпок (Кв.-Осн., II, 1956, 238); Узяв [хлопець] на себе чоботи та й вийшов — іде та все оглядається.. раз у раз, наче його хто пита щохвилинки: «Чий ти парубок, чий парубок у чоботях, чий-бо ти?» (Вовчок, І, 1955, 292).

16. перех., рідко. Прийняти за кого-, що-небудь. На колгоспному подвір’ї.. люду було стільки, що зборище це на перше око можна було взяти за звичайний сільський ярмарок (Епік, Тв., 1958, 273); — Я узяв вас, бачте, За хлопчину (Вирган, В розп. літа, 1959, 163).

17. перех. Впіймати, виловити (рибу). Суди та пересуди почались, як завжди, з спогадів про те, як Іван взяв сома на вісім пудів (Смолич, Мир.., 1958, 61).

18. перех., розм., рідко. Те саме, що запроси́ти1. Швидким кроком підійшов він до одної гарненької моторної панночки і взяв її в танець (Л. Укр., III, 1952, 586).

19. в інфін. і наказ. сп., перех. Уживається при виділенні, називанні в розповіді кого-, чого-небудь як прикладу, як такого, хто (що) вартий (варте) розгляду, уваги. [Кирило:] Та на що краще: узяти наше містечко. Хіба воно таке було за моїх молодих літ? Село, та й годі (Мирний, V, 1955, 143); А привикнути може чоловік навіть до пенька. Хоча б узяти Матвія Боцюна: наче п’ять пальців знає усі навколишні ліси, всі закапелки й закутки. А відпочиває тільки на одному дубовому пенькові (Стельмах, І, 1962, 530).

◊ Біс (кат, чорт) би його́ (її і т. ін.) взяв, лайл. — вислови, які виражають обурення, незадоволення, досаду і т. ін. — Іванов, де ти? — кричав хтось у темряві. — Де ти, чорт би тебе взяв! (Гончар, III, 1959, 133); З мі́сця узя́ти див. мі́сце; Моро́з узя́в — почався мороз; побільшав мороз. У нас завірюха. То була відлига, а тепер зараз мороз узяв і сніг сипле (Коцюб., III, 1956, 187); На пору́ки взя́ти див. пору́ка; На́ша взяла́ — ми перемогли. — Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! (П. Куліш, Вибр., 1969, 172); Не взя́ти гріха́ на ду́шу див. гріх; Не узя́в його́ (її, їх) біс (кат, чорт) — вислови, які виражають схвалення чогось, захоплення ким-, чим-небудь. — Вже де появиться [Василь], то усі дівчата коло нього. І танцювати, і жартувати, не узяв його біс (Кв.-Осн., II, 1956, 34); Узя́ти ако́рд — натиснувши пальцями одночасно кілька клавішів або вдаривши по струнах, викликати їх звучання. На фортеп’яно взяли остатній гучний акорд (Л. Укр., III, 1952, 526); Узя́ти верх (го́ру) див. верх, гора́; Узя́ти в го́лову див. голова́; Узя́ти в за́шморг див. за́шморг; Узя́ти відпу́стку — те саме, що Іти́ (піти́) у відпу́стку (див. відпу́стка). — Я все літо казала йому: візьми відпустку, їдь на Кавказ до сонця й тепла (Тулуб, В степу… 1964, 186); Узя́ти в при́йми див. при́йми; Узя́ти в робо́ту кого — розправитися з ким-небудь; вилаяти, висварити когось за грубе слово, за якусь провину тощо. — Хтось із мужиків грубо: «Не твоє, бабське, діло це». Ти спалахнула вся та як узяла його в роботу.. Так говорила, що аж дядьки оторопіли (Головко, II, 1957, 102); Узя́ти в [свої́] ру́ки (до [свої́х] рук) див. рука́; Узя́ти в тямки́ (тя́мку) див. тя́мка; Узя́ти в шо́ри див. шо́ри; Узя́ти го́лими рука́ми; Узя́ти голіру́ч див. го́лий, голіру́ч; Узя́ти гріх на ду́шу див. гріх; Узя́ти до ві́дома див. ві́дома; Узя́ти [бли́зько] до душі́ (до се́рця); Узя́ти в се́рце що — глибоко сприйняти; надати чомусь великого значення; поставитися співчутливо до кого-небудь, чиєїсь біди, чийогось лиха і т. ін. Батькове слово узяв до душі я і, муз призабувши, Спробував прозу писать (Зеров, Вибр., 1966, 333); Коли дід Омелько розповів їм своє лихо, вони взяли його справу до серця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 119); Тамара взяла близько до серця Вандине горе (Хижняк, Тамара, 1959, 81); Узя́ти до ува́ги (на ува́гу) що — зважити на що-небудь, врахувати щось. [Прокурор:] Ваш протест ми візьмем до уваги й негайно надішлемо наказ, щоб здійнять ланцюги з Петросяна (Лев., Драми.., 1967, 32); Узя́ти за ба́рки див. ба́рки; Узя́ти за взіре́ць кого, що — наслідувати кого-, що-небудь. Євген Гребінка і трохи пізніше Леонід Глібов,.. взявши за взірець творчий досвід Крилова, наповнили байку животрепетним тогочасним змістом (Рад. літ-во, 5, 1963, 13); Узя́ти за го́рло див. го́рло; Узя́ти за ду́шу (за се́рце) — дуже схвилювати, розчулити, зворушити. Приємним, дзвінким тенорком заспівав Іван Щасний… Саме життя, те, яке в нас уже лишилось позаду, немовби завітало в гості, взяло за душу (Збан., Єдина, 1959, 153); Ніжними материнськими руками взяла за серце пісня (Грим., Незакінч. роман, 1962, 193); Узя́ти за живе́ див. живи́й; Узя́ти за живі́т див. живі́т; Узя́ти за зя́бра див. зя́бра; Узя́ти за пра́вило див. пра́вило; Узя́ти за при́клад див. при́клад1; Узя́ти зобов’я́зання — зобов’язатися що-небудь зробити, виконати, прийняти на себе певний обов’язок; Узя́ти курс: а) (куди) відправитися до чогось, кудись, в якому-небудь напрямку. Недалекий той час, коли космічні кораблі з пасажирами на борту візьмуть курс на інші планети (Наука.., 9, 1961, 10); Хома зміряв поглядом цю пустиню і взяв курс на південь (Гончар, III, 1959, 358); б) (на що) обрати якийсь певний напрямок у діяльності, політиці тощо. З молодими державами, що взяли курс на соціалізм, у нас встановилися тісні й дружні відносини (Ком. Укр., 4, 1966, 14); Узя́ти мо́ду див. мо́да; Узя́ти на букси́р див. букси́р; Узя́ти на глум (на глу́зи, на кпи́ни, на сміх) кого, що — почати насміхатися з кого-, чого-небудь, висміювати когось, щось. Дізнається найясніший [князь] про його хворобу і візьме на глум. Який же ти, мовляв, лікар, коли сам собі ради не даси… (Добр., Очак. розмир, 1965, 149); Чи не думає [Марта] взяти його на глузи? (Стельмах, II, 1962, 336); Вона змінила тон, взяла уже й на кпини, — А він, немов його жало впекло осине, Схопився, дзиглика ногою одіпхнув, На неї з лютістю чудною позирнув (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 164); В’їдливий хлопець [Тиміш],.. кожного норовить на сміх узяти (Грим., Незакінч. роман, 1962, 7); Узя́ти на ду́мку див. ду́мка; Узя́ти на зуб (на зу́би, на зубо́к) кого — почати гудити, обмовляти кого-небудь. Господиня звивалася, як вужівка, стараючися, аби все було якнайліпше, аби любі гості не взяли потім на зуб (Хотк., II, 1966, 70); На селі було так, як уже візьмуть на зуби — до смерті не випустять (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 94); Не згірше вона любила і на зубок стороннього узяти (Мирний, III, 1954, 191); Узя́ти на му́шку див. му́шка2; Узя́ти на пу́шку див. пу́шка; Узя́ти на ро́зум див. ро́зум; Узя́ти на се́бе що — прийняти особисто для виконання, запланувати що-небудь зробити, виконати самому. Все, що я на себе взяла, я зробила (Л. Укр., V, 1956, 19); Я думаю, що вам, комсомольцям,.. треба взяти на себе цей великий обов’язок — стати ініціаторами й організаторами піднесення творчого життя в загальнодержавному масштабі (Довж., III, 1960, 13); Він, як найдосвідченіший з молодших командирів, узяв на себе командування ротою (Гончар, III, 1959, 155); Узя́ти на торту́ри див. торту́ри; Узя́ти на ум — те саме, що Узя́ти на ро́зум (див. ро́зум); Узя́ти на язика́ (на язики́) кого — почати гудити, обмовляти кого-небудь. — Якби її другі жінки взяли на язик за газету, то вона би з сорому, відай, під землю провалилась (Март., Тв., 1954, 71); Скажи кому, що пішов парубок дивитись увечері на березу — так і візьмуть на язики (Стельмах, І, 1962, 263); Узя́ти но́ги на пле́чі — почати бігти, тікати. — Ой, а як же я верну зі школи без кожуха?.. — Візьми, синку, ноги на плечі та й біжи хутко, то загрієшся (Фр., III, 1950, 198); Узя́ти но́ту — відтворити той чи інший звук на музичному інструменті або голосом. — Браво, Козловський! — гукнув йому хтось згори. Він ще вищу взяв ноту (Ю. Янов., II, 1954, 107); Узя́ти о́пит див. о́пит; Узя́ти о́чі на (в) се́бе — привернути до себе погляди, увагу, привабити. Як надіне Марина сорочку тонку лляну, затягнеться поясом шовковим та обстебне на собі керсетку,.. то хто втерпить не глянути на неї? Чиїх очей не візьме на себе? (Мирний, IV, 1955, 231); Узя́ти під за́хист див. за́хист; Узя́ти під козиро́к див. козиро́к; Узя́ти під свою́ ру́ку — те саме, що Прийня́ти під свою́ ру́ку (див. рука́); Узя́ти під су́мнів див. су́мнів; Узя́ти при́клад див. при́клад1; Узя́ти рева́нш див. рева́нш; Узя́ти розгі́н див. розгі́н; Узя́ти ру́ки в бо́ки — опертися долонями в свої боки, зігнувши руки. Шотландки в центрі стали в позі і в боки руки узяли… (Тич., II, 1957, 251); Узя́ти своє́: а) оволодіти ким-небудь, здолати когось. Утома взяла своє. Соломія навсидячки задрімала (Коцюб., І, 1955, 358); б) одержати для себе якусь користь; домогтися своєї мети. — Оврам, я тобі скажу, добрий чоловік.. Звісно, своє візьме, не грошима, так роботою… (Мирний, І, 1949, 270); Узя́ти себе́ в ру́ки (до рук) див. рука́; Узя́ти свої́ слова́ наза́д див. сло́во; Узя́ти се́рце чиє — викликати почуття кохання. [Сербин:] Взяла ти, Мар’яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (Вас., III, 1960, 32); Зустрів я дівчинку любу У платтячку голубім. Навіки вона в ту хвилину Серце мов взяла… (Перв., II, 1958, 45); Узя́ти сло́во — зголоситися на виступ в обговоренні чого-небудь; виступити з словом. Узяв я на урочистих зборах після доповідача слово.. та й розійшовся хвилин на п’ятнадцять (Мур., Бук. повість, 1959, 133); Узя́ти сло́во з кого — зобов’язати кого-небудь до чогось; примусити когось пообіцяти виконати що-небудь. Зізнався я їй про нічного гостя і взяв з неї слово нікому про це ані гу-гу (Логв., Давні рани, 1961, 94); Узя́ти у́часть у чому — стати учасником чого-небудь. Він [В. І. Ленін] взяв найактивнішу участь в житті і роботі петроградської організації більшовиків (Біогр. Леніна, 1955, 160); — Прошу пана гетьмана також взяти участь у розмові (Ле, Наливайко, 1957, 22); Узя́ти ціль — влучити в ціль.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 409.