Хіба ревуть воли, як ясла повні - Сторінка 7
- Мирний Панас -— нерал!..— зрадівши, скрикнула «довгоп’ята баба».
Оришка підняла руку, перехрестилася… Мотря важко зітхнула— і розкрила сплющені очі… Хату обняла тиха одрада.
Як же почули люди про такі роди,— знову загомоніли. Пішло знов по селу шушукання, глум, таємні страхи… Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не считав і за чоловіка, а так-таки за самісінького куцого… Дехто помітив і невеличкі ріжки на голові в його, як стригли в прийомі. А Кирило Кнур— недалечкий сусіда— Христом-богом клявся, що як купались з Остапом укупі, то й хвостика —бачив… Не при хаті згадуючи— куций, та й годі!
А тут ще дитинка знайшлася, та ще при таких родах!!.
— Щось воно таки непевне, моя матінко!..— цокочуть жінки, похитуючи головами.
І не одна й не дві нарошне забігали в хату до Мотрі— довідатись: чи немає на йому яких ознаків? Одна якось забачила на лівім колінці невеличку родимку… «Оце ж воно й є!»— подумала, та мерщій з хати.
— А що??— стріва її кума.
— То ж воно, кумонько, саме!..— каже кума, перехрестившись.
Незабаром ціле село слебезувало про ту пляму. Усі в один голос: «чортеня», та й годі!
Прийшлось кумів брати,— ніхто не хоче. Що тут робити? Вже три дні як дитина нехрещена… Не дай, боже, якого случаю— і вмре, не уведене в закон!..
Кинулась Оришка по сусідах… Всяк дякує, сторониться… Ходить вона по хаті— сама не своя: світить сідим волосом, ломить сухі руки… Мотрі вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише.
На той час лучились у селі перехожі москалі. Оришка до них: «Москалики-лебедики, охрестім дитя!» Купила москалям кварту горілки. Тоді один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму.
Понесли до батюшки. А панотець і собі: «Як його такого виродка в хрест уводити?!»
«Боже мій!.. що його робити на світі?!»— плаче Оришка,— та до попаді: «Матушка!.. я вам сього й того, я вам моток пряжі напряду,— умовте панотця!..»
Попадя зглянулась. Охрестив дитину батюшка: назвав Нечипором.
III
ДИТЯЧІ ЛІТА
Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку», не бачила дівкою, жінкою, не сподівалася замужньою вдовою…
Не тільки її, а й її матір стару стали цуратися люди. Саме те місце, де вони жили, зробилося якимсь страшним,— стали його оббігати… Казали, що до Мотрі кожної ночі змій у димар літає: якийсь захожий чоловік застав його в хаті та насилу з душею вирвався… Непевне місце! Бувало вночі ніхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дітям— то й удень забороняли туди бігати…
Місцина справді стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебні, неогороджена, необкопана— так рівець невеличкий прокопаний, та й годі… Іде скотина— нема перепону— через грядки так і чеше; собаки так і гніздяться!— кубла повибивали… Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, і бадьорилася; а як піднялась лиха година, що замчала не тільки лад у хаті, а й самого Остапа,— то й хата осунулась… Стріха місцями повигнивала, покрівля де-где провалилася, вікна побиті: замість шибок— ганчірки світять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала… Пусткою аж воняє! І всередині не краще. Стіни чорні, аж цвіллю взялися од води, що дощі поналивали крізь лиху оселю; черевата піч потріскалась,— диміла, куріла; замість лав якісь кривоногі ослінчики— і сісти на них страшно; стіл— ходором ходить; піл— на п’ядь дошка од дошки; Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… Бідота несказанна, злидні невилазні!
Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стілько горя прийняли, стілько клопоту звідали… Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожестві?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою.
Літом Мотря стає жати. У Пісках ніхто не приймав,— бо помітили, що в кого Мотря жне— вся нива закрутнями унизана. У сусідньому селі Байраках Мотря хліб заробляла,— на жнива становилася.
Що за літо заробить Мотря, те за зиму й проживуть… коли ще й ставало! А було так, що ні дрібка солі, ні пилини борошна… Де вже думати про одежину!! Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме ґноття та рам’я висіло… Як заробить конопель,— то й добре. Помочить їх, висушить, витіпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак літ за двоє, оснує… витче, та й сорочка є; виб’є— спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному і в свято ходила. Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила. Біленькою хусткою зав’яжеться, та й шмарує… Ото буденне й празникове! А що старе, дране,— позшиває, позаштопує,— матері старе тіло прикриє, або дитині— штанці, куцину… Нужда!! На зиму на всіх одна юпка була. Піде куди Мотря,— сиди, мати, з хлопчиком дома— й не рипайся! Піти треба матері,— сиди, Мотре… бо й чоботи одні!
Робота не страшна, як сила є. Мотря день і ніч в роботі та в роботі; літом— на полі, зимою— дома. А Оришка— стара вже,— нездужала,— тільки й того, що доглядає дитини… Як літком немає Мотрі дома,— баба зварить йому їстки, догляне, й нагодує, й спати положить, котка співає…