Хто ворог? - Сторінка 2

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Один з дядьків зітхає, підводиться й каже:

— Горе-море; пий його — не вип’єш…

— А не вип’єш, — охоче згоджується курець, — Не вип’єш! Багато його, того горя… Б-ба-гато. А жити треба; хоч потрошку, а треба.

— Нічого! — посміхається сумний дядько. — Аби живі, а голі будемо.

— А будемо…

І всі сумно змовкають, дивлячись у вогонь.

Юрба насовується. Серед неї видко якогось чоловіка в сукняному «кацапському» картузі з цапиною борідкою й жовтим, тоненьким носиком. Він, видко, несе щось важке в одній руці, бо схилився на один бік і посовується дуже помалу, щось викрикуючи й обертаючись до юрби.

В юрбі сміх і палкі балачки. Коло чоловіка в «кацапському» картузі йде молодий парубчак з білявим чубом, підстриженим «по-кацапському», і з веселим, круглим, кирпатим лицем. Під пахвою йому три булки, які він обережно щохвилини оглядає.

Юрба зупиняється коло дядьків. Чоловік ставить додолу велику кошолку з булками, підніма догори якусь засмальцьовану торбинку, трусить нею і, повертаючи голову на всі боки, кричить:

— Эх! Вот игра так игра! За копейку целую булку! Целую французскую булку за копейку! Кто желает? Эх, кто желает! Ну-ка! Землячки! Ну-ка! К чайку-то булочки! А? Подходи, подходи.

— Серега! — кричить до «кацапів», підводячись навшпиньки, кирпатий «кацапчук» з булками. — Во! Гляди!

Він підніма догори булки й показує їх Серьозі — гарному високому парубкові з сірими, твердими очима. Той швидко підводиться й підбіга до юрби.

— Вре-е? Внграл? — сміється він.

— За копейку! — хвалиться той, стріпуючи волоссям. — Грай!

— Боюсь…

Їх слухає якийсь дядько в жовтому брилі, в жилеті з салдатськими ґудзиками, з іронічними, тоненькими губами.

— Не бійсь, грай, — посміхається він до Серьоги одними куточками губів, — дурням щастя.

— Как? — не розуміє Серьога, але дядько вже не дивиться на нього.

— Зх, поскорей! Есть один, еще два. Кто желает? Есть один, еще два! Ну-ка, зеленьїй картуз, подма-зывайсь. За копейку целую булку!

«Зелений картуз» спершу соромиться, потім нерішуче озирається до товариша в рудій чумарці й хита на торбу:

— Спробувать?

Руда чумарка серйозно дивиться пукатими блискучими очима на будочника й нічого не відповідає.

— Нате!.. Я буду грать! — просгягаючи копійку, раптом просовується з юрби дівчина в білій хустці з карими, чистими очима. Вона трохи засоромлена й схвильована.

— Маладец девка! Есть два! Давай третьяго! Эх, давай третьяго!.. Ну-ка,земляк! Выграл три, выграй еще!.. Вымай копейку!

— Не-е… довольно… — крутить головою кирпатий «кацапчук».

— Е, кацап не дурак! — басом протягує мордатий вугрюватий парубок у широкому новому брилі. — Він тільки вигравати й любить.

— А чего ж? — сміється кирпатий. — А дураки пу-щай проиграют!

— «Дурра-кі-і», — озираючи його з ніг до голови, зневажливо протягає мордатий. — Ще базіка, лапацня нещасна!..

Серьога твердо дивиться на нього і стискує губи.

— А тебе досадно, что ты проиграл?.. — сміється знову «кацапчук».

— «Доса-а-дно»… Якби я виграв, то не трусився б так, як ти, за копійкою… Зраділо, що булку побачило…

— Эй, дяденька! — вмить звертається «кацапчук» до булочника. — Я играю!.. На копейку.

Він підбира вище під пахву булки, рішуче витяга гаманець і обережно виймає копійку.

Комплект склався, і в юрбі стає тихіше. Всі цікаво стежать через плечі одно одному, а булочник весело трусить торбу, щось приговорює й підносить її дівчині. Дівчина з серйозним схвильованим лицем засовує в торбу руку й довго копирсає там.

— Тягни вже! — обзивається хтось із юрби. — А то все щастя забереш!

— Е! Щастя — як трясця: кого схоче, того й нападе. Його не потягнеш… Хай вибира.

Дівчина криво посміхається й помалу витяга руку. Булочник, приговорюючи, простяга торбу другому, а всі цікаво зазирають до рук дівчини, де лежить маленька виточена діжечка з цифрою 21.

— Ну, пропала копійка! — рішуче постановляє хтось. — Малий нумер.

Дівчина з ніяковою посмішкою дивиться на всіх і зазира до рук другому. У того —8.

— Ну, значить, лапацон бере булку! — басить мордатий парубок.

«Лапацон», хвилюючись, засува руку в торбу й виймає.

— 59! — радісно скрикує він. — Давай булку! В юрбі сміх.

— Я ж казав! — злісно звертається до всіх мордатий. — Де кацап улізе, там вже чорта пухлого наш брат виграє.

— А тебе завидно? — серйозно дивиться на нього Серьога.

Мордатий парубок зирка на нього, мовчки оглядає з ніг до голови й холодно кидає:

— Заступник знайшовся!

— Чево ж тьі вязнешь к парню?

— А тобі яке діло?

— Да вот, не вязни, да все.

— О?

— Вот тебе й «о»!

— Та чуєш, Мартине! — раптом голосно кричить хтось із юрби. — Вони понесуть після жнив додому та на Пасху з квасом будуть їсти. А ти чіпляєшся!

— Та хай вони хоч подавляться ними! — згоджується Мартин. — Тільки ж досадно, що паршива лапацня де не збереться — скрізь тобі у кашу наплює. Просто не потовпишся за ними!.. Ач, яке раде, що виграло!