Хто ворог? - Сторінка 5

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Гм… — мугикає він. —«Надбавка»… А яка надбавка?

— Да так, ежели по пять цалковых полнорабочим да по троячке неполнорабочим, дак й можно бы… А?.. Мы сами, то ись, цены сбивать не желаем. Как вы, так й мы… Против хозяина надоть дружно держаться… А что там ато немножко промежду себя…

— Та то вже що там… — бурмоче Корній таким тоном, що, мовляв, нема чого там і згадувати. — Тільки надбавка мала…

Решта «кацапів» потрохи підходить ближче, тільки Серьога стоїть на місці і хмуро дивиться кудись убік. Мартин щось тихо, з натиском говорить до купки парубків та дівчат, вороже поглядаючи на «кацапів», Корнія та інших робітників.

Хазяїн вертається, так само поволі ступаючи й похльоскуючи батогом. Він підходить до хургона й заносить ногу на підніжку. Потім озирається до робітників і питає:

— Ну, що? Будемо могорича пити? Серед робітників робиться тихо.

— Ні, не будемо, — рішуче відповідає Корній.

— Надбавочку бьі маленькую, — здіймаючи картуза, говорить сивенький, маленький «кацап» у бурякового кольору сорочці. — Уж очень обидно так… Ведь ато не в яконовию…

Хазяїн стискує плечима.

— Чудаки ви, братця, їй-богу! — знімаючи ногу з підніжки й підходячи до них, усміхається він. — Що вам так та економія? Хіба ж лучче у якогось німця служити?

— Та один чорт, що німець, що наш брат, хахол… — спокійно спльовує набік Корній. — І то хазяїн, і то хазяїн. А ви самі здалека?

— З Ломаної Підковки.

— З Ломаної Підковки? — здивовано підніма брови Корній. — Та чого ж ви аж сюди приїхали наймати. А в Крутенькому? Воно ж у вас під боком.

Хазяїн маха рукою:

— Кацапня там одна… А я вже їх знаю… З руським важко робити… Краще своєму переплатити, ніж з ними мати діло… Ні воно тебе, ні ти його не поймеш. Ти йому: «Подай леміш», а він тобі вила несе… За волами воно не звикло, коло плуга не вміє… Е! Краще з своїм братом, малоросіянином. Свій свого все-таки пойме…

— їй-богу, правда! — голосно підтакує Мартин.

— Ехе-хе-е! — зітхає Корній. — Співаєте ви добре, та, вибачайте, чимсь іншим ваша пісня тхне… Ось двадцять літ я заробляю оцими руками, — він з силою б’є себе рукою по руці, — а ніде ще не бачив, щоб хазяїн нашому братові за свого був — чи хахол, чи кацап він.

— Чудак ти, дядьку! — стискає плечима хазяїн, — Брехать мені нема чого… Ну, так як, братця? Стаєте? Ну! Бог з вами, даю прибавку: три рублі повноробочо-му, два третякам і карбованець дівчатам… Ну?

Серед робітників піднімається шепотіння. Корній стоїть поважно і спокійно. Серьога підходить ближче й починає сердито щось говорити, хитаючи головою до Мартина, який з свого боку теж щось доказує своїм товаришам. Хазяїн пильно слідкує за всіма.

Потрохи наперед починають просовуватись прихильники Мартина й Серьоги. Вони уперто й злісно поглядають одні на одних і про себе посміхаються.

— А вам много надоть полнорабочих? — серйозно питає Серьога у хазяїна, поглядаючи на Мартина, що стоїть з другого боку.

Хазяїн скоса дивиться на нього й собі питає:

— А ти ж косить умієш?

Серьога ображено й гордо хита головою й посміхається.

— Ого! — сміється Мартин. — Посадіть коло миски, то й не потрапите за ним!..

— Смотри, мурло, чтоб ты умел! — злісно кидає Серьога. — А за других не договаривайсь.

— Мовчи, кацапня! Хазяїне, ми стаємо! Ось наша вся кумпанія…

І Мартин рішуче озирається на своїх прихильників.

— І ми стаємо! — уперто говорить Серьога. Хазяїн пильно дивиться на обидві партії, нахиляє голову й щось думає. Усі чекають.

— Гм… — нарешті мурмоче він, підводячи голову, — Бачите, хлопці… Молоді ви всі… Вам надбавку ніззя дать… От якби старі стали… Молоді ви… Так по старій ціні хіба?..

— Ха-ха-ха! — регоче разом з другими Корній. — А що? З’їли? Він вам ще не такої заспіває… Підождіть…

Мартинова партія починає сердито, з запалом сперечатися з хазяїном, але він, ніби не помічаючи їхнього обурення, повертається до Серьогової партії, яка махнула на все рукою і згоджується навіть на стару ціну. Але йому, видно, хочеться найняти більше звиклих до тутешньої роботи людей, здоровших. Він знов повертається до мартинівців і каже:

— Слухайте, братця! Ось руські стають за стару ціну. По совісті кажу: не хочеться мені з чужими людьми робити. Люблю своїх… Так уже серце в чоловіка встроє-но, що до свого тягне.

— Ач, як співає! — голосно вставляє Корній. — Як по нотах!

— Голос — як сурмонька, та чортова думонька, — зітхає дядько-курець. Хазяїн не чує.

— Так от, братця, ставайте, та й могорич будемо пити. І мені лучче, й вам лучче… А руські стануть до руського, то їм лучче буде.

— От добра людина! — зітха Корній. — Жаль тільки, що трохи лисицею підбитий.

Старші робітники сміються. Дехто з Мартинової партії переходять до них і голосно починають лаятись. Хазяїн ніби не помічає того.

Серьогова партія мовчки, злісно-понуро стоїть і чекає, не дивлячись навіть на своїх товаришів руських, які стоять уже коло українців. Мартинівці пошепки заклопотано радяться.

— Ну, так як же, хлопці? — ласкаво починає знов хазяїн, бігаючи очима по робітниках. — Рішайтесь. Чого лежать отут? І врем’я пропаде, і гроші. А так, зараз до станції, вип’ємо могорич, на поїзд і — гайда!.. Обіжать я не буду…

— Авжеж! — сміється хтось із юрби. — А хто за раз одняв назад по три рублі?

Хазяїн все-таки не чує. «Хлопці» вагаються.

— Ех! Чорт його бери! — з одчаєм маха рукою Мартин. — Ставаймо, хлопці! На злість усім, а то кацапня все одно стане! Чого валяться тут? Де наше не пропадало!..

— Авжеж! — насмішкувато підхоплюють з Корніє-вої партії, — Валяй, хлопці, — аби гроші!

— Ні се ні те — святи, попе, яйце!

Насмішки дратують мартинівців, і вони, на злість усім, стають на роботу. Хазяїн почина жартувати, посміхатися й одбирати пашпорти. Навкруги — сміх, крик, балачки. Серьогова партія змішується з другими «руськими» та українцями й завзятіше за всіх глузує з мартинівців.

Але ті, складаючи клунки, ув’язуючись, бігаючи по вигону, не перестають огризатись і собі глузувати з серьоговців. Од цього на вигоні зчиняється надзвичайний ґвалт.

Нарешті всі зібрались коло хургона, на якому сидить уже хазяїн, і, перелічившись, рушають.

— Гей! А що додому переказати? — гукають слідом останні. — Коли панахиди правити?

— По свому батькові прав! — озиваються задні з мартинівців.

— Тю-тю-у!

— Не тюкай, бо пельку перервеш!

Похитуючи клунками, занадто бадьорячись, вони потроху відходять од товаришів і наближаються до бараків. Тут вони ще раз озираються й вороже махають кулаками назад. Збоку їде хазяїн і щось ласкаво, по-приятельському до них промовляє…