Хто ворог? - Сторінка 4

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Драстуйте! — знов тягне він козирка, підступивши зовсім близько.

— Драстуйте… — спокійно й поважно відповідає Кор-ній, пронизуючи його своїми маленькими очима.

Чоловік якийсь час мовчки обдивляється, потім, ні до кого не звертаючись, ніби про себе, бубонить:

— Робочих би мені…

— А ми ж що: пани, чи як? — посміхається Корній.

— Наймаєтесь?

— Та вже ж не танцювати сюди посходились. Вам багато?

— Та так… чоловіка з п’ятнадцять…

— Повноробочих чи третяків?

Чоловік не зразу відповідає і все оглядає юрбу, яка теж стежить за ним десятками пар цікавих, напружених очей.

— Та й повноробочих, і третяків… — повагом муркає він. — І дівчат… трохи…

— Є й дівчата, і третяки, і повноробочі… Це в яконо-вію чи до хазяїна?

— До хазяїна… До мене.

— Куди? Куди?.. — пробігає по юрбі і — потім: — До хазяїна… До мужика!..

— Гм… — незадоволено стискує губи Корній і замовкає.

Чоловік пильно зиркає на нього й ніби байдуже питає:

— А чого ти так, дядьку, хмикаєш?

— Та так… не до талії робота!

— Що? Економичеський кандьор лучче? — тупо посміхається хазяїн.

— Та краще кандьор їсти, ніж у мужика робити. А почому даєте?

— Даю добре. В якономії так не дадуть. Повноробо-чому до Семена 50, третяку 40, а дівчатам 20.

— 0-го-го-о! — протягує Корній. — Ну ми з вами сватами не будемо…

По юрбі йде гомін. «Кацапи» підходять ближче, допитуються ціни й теж починають між собою балакати. Хазяїн мовчки стоїть і подивляється на робітників.

— Ні-ні… — підступає ближче дядько-курець. — Це ви, хазяїне, скупенько даєте… Так-так… Скупенько. За таку ціну й танцювать не наймете. Нам уже по 60 давали, та й то не йдемо… Як же його йти?

Дядько розводить руками, хита головою й, чекаючи, погляда на хазяїна. Той задумливо й ніби байдуже колупає пужалном землю. Потім, не підводячи голови, тупо і спокійно починає:

— Харч буде добрий: на сніданок риба або молоко. На обід борщ, каша з салом… На полудень чи риба, чи сало, чи молоко… На вечерю галушки чи затірка. Харч добрий… їж, скільки хочеш, за тим не ганяємося.

— А робота яка? — несміло питає хтось з юрби.

— Робота? — зирка туди хазяїн. — Робота, як скрізь, робота. Орать, косить, в’язать за жаткою, коло машини… Яка ж робота?

— Так-так! — іронічно обзивається збоку Корній. — Зранку в полі, ввечері в полі, уночі в полі, празник в полі та все в полі. Ні спочинку, ні сну… знавмо!

— Чого «ні спочинку, ні сну»? Є й спочинок, і сон…

— Та ви тут стелете м’яко, та як слатиметься там? І борщ, і сало, й молоко… Просто харчевня, та й годі!.. Та воно так тільки тут, а там як загатить тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся… Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочиш, як строку того добудеш.

— По-свойськи, значить? — посміхається дядько-курець.

— Атож!

Хазяїн мовчки погляда на Корнія.

— А в якономії краще? — в’яло посміхається він.

— В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити…

Починається суперечка. Балакають дедалі спокійніше, млявіше; хазяїн усе частіше задумується і хльоскає батогом по траві. Корній одходить і робить цигарку.

«Кацапи» про віщось радяться чи сваряться й подивляються на «хахлів», які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на «кацапів».

Нарешті хазяїн стискає плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.

— Наймаюсь! Чорт його бери! — кричить сердито Мартин. — Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане — диви, он як вони вже щось міркують, їй-богу, переб’ють. Я вже знаю їх.

— Не мели, хлопче, чортзна-чого! — сердито переби-ва його дядько Корній. — Кацапи теж не дурні, — на дурничку спини гнути не схочуть. А коли хочеш ставати — ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш…

— Хто збиває? — визвірився Мартин.

— Та ти!

— Я?!

— Атож, який чорт!

— Ну, побачимо!.. О! О!.. Дивіться — один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде, накажи мене бог!

Але «кацап» не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову й щось думаючи. Підійшовши, він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:

— Вот что, братцы… Это самое, значит, что ругались там мы промежду себя, это, братцы, бог с ним… Глав-ное, вот нам столковаться надоть, как насчет найма-то?.. А? Мы так полагаем, что, ежели надбавка будет, дак нада ставать. Что ж лежать-то здеся? Й бокам терпко, й есть нечего… Все сухарики погрызли… Как вьі у себя раздумали?

Корній задумливо шкрябає носа.