Хто ворог? - Сторінка 3
- Винниченко Володимир Кирилович -«Кацапчук» справді з радим лицем вибирається з юрби й щось кричить до своїх товаришів «кацапів». За ним рушає й серйозний Серьога.
— Ну-ка, землячки! Подходи, подходи! За копейку целая булка! Целая булка, хар-рошая французская булка за одну копейку! Вот игра так игра. Эх, американская игра! Ну-ка, красавица, еще копеечку!
— Эй, лапацня! — кричить Мартин. — Вертайсь, ось ще будете грать… Може, всю торбу виграєш?
— Молчи, хахлацкая морда! — злісно озирається Серьога. — Лучше молчи!
— Та нявжо? Ой, злякався!.. Рятуйте, люди добрі: кацап лаптем хоче вбити!
В юрбі сміх. Чуються іронічні, насмішкуваті викрики до «кацапів», тюкання й регіт. «Кацапи» озираються й собі глузують з «хахлів», їхні товариші заступаються за своїх і починається звичайна баталія. Будочника вже не слухають, і він пробирається кудись далі зі своїми булками й торбою. Серьога ляга спиною на якийсь клунок, лицем до «хахлів», і злісно дивиться на них, простягнувши ноги. Поруч його, спершись на лікті, лежить рудий кучерявий «кацап» з широкою жовтою бородою й розстібнутим коміром сорочки. Решта «кацапів», сидячи кружка коло чайника, іноді повертають од кухликів голови і сміються з «хахлів» спітнілими червоними обличчями.
Київці й полтавці змішалися докупи й розташувались коло вогню. Мартин, одсунувши бриля на потилицю, стоїть і дивиться то на «кацапів», то на дядьків, які, посміхаючись у вуса, іноді й собі вставляють щось до сварки. Дівчата піддержують своїх криками й сміхом. Баталія все зростає.
— Заткни рот, — кричить Серьога. — Все поле заво-нял! Й нанимать не приедут через тебя!
— Ай-я-яй! От розумно! — хита головою Мартин, — Навіть наш рябко такого б не придумав.
— А вот у нас, в Рассее, так псьі так точно брешут, как ти…
— В «Рассєє», — передражнює його Мартин, потім хитає з жалем головою й каже: — Ех, дурне-е, дурне… Аж серце болить дивитись, що тратить бог глину на таке чортзна-що…
— Нічого, Серьога! — підводячи голову, потішає дядько-курець. — Кажи так: хоч дурний, та здоровий!
— А ты й старий, та дурак, — сміється «руда борода».
— Ого! — сміються коло вогню. —«Борода» обізвалась!
— От там-то, братці, розуму!
— Затуляй тепер носа!
— Ша-ша!.. «Борода» щось говорить.
Але «борода», гидко вилаявшись, змовкає; «кацапи» сміються. Таку ж саму лайку кричить Мартинів сусіда, молодий, білявий парубчак.
— А тьі сначала молоко оботри на губах. Не высохло! — пацаючи ногою в лапті, говорить Серьога.
— «Ма-ла-ко»… — передражнює парубчак. — А в тебе давно засохло?
— Він молока не ссав, — вставляє хтось. — Його мати з цицьки квасом годувала. Серед «хахлів» сміх.
— Ще лається! — кричить Мартин. — Це з тих, що ціну тільки збивають. Он на Синельниковій на тому тижні ставали робочі по 70 рублів до Семена, а прийшла кацапня й поставала по 55! Йому що? Аби нажерлось. Ач, смокче як! Ішло б собі в свою Расєю та й ставало б там хоч за спасибі. Сюди преться! Повиганять к чортовій матері, щоб не смерділи тут!..
— Гляди, брат, чтоб тебя не погнали, — посміхається «борода».
До таборів наближається дядько Корній. Чорний, з гострим верхом і з спущеними донизу крисами, бриль, чорні тонкі вуса, теж спущені вниз, і смугляве лице роблять його схожим на японця. Він ступає ліниво, поважно, накинувши наопашки чумарку, і впевнено позирає на табори гострими, розумними очима. Дядька Корнія всі поважають і трохи навіть бояться, надто молодші.
— Що, танцювати зібрались чи битись? — кидає він, ніби одриваючи слова, пихкає цигаркою й поглядає на ворожі табори, — Драстуйте.
— Драстуйте. Танцювать не танцювать, а тропарів прочитать кацапні треба було б… — відповідає Мартин.
— А чого так?
— Та матюками тут усіх наділяють.
— А!.. Вони на це багаті… Так ти ж чого сердишся? Хіба тебе обділили?
Всі сміються. Не встигла сварка знову початись, як із-за барака виїжджає зелений хургон, запряжений парою коней, і дзвінко постукуючи колесами, м’яко підкочує до робітників.
— Наймать їдуть! — голосно кричить хтось. І про сварку враз забуто.
Усі з серйозними, цікавими лицями озираються і стежать за хургоном, на якому сидять двоє: один, видко, робітник, з віжками в руках, а другий — хазяїн, з батогом. Дехто вже схоплюється й хоче бігти назустріч, але дядько Корній робить рукою знак, озирає всіх гострим поглядом і, одриваючи, говорить:
— Стій на місці! Чого бігти? Сам під’їде, як треба. Набиваться ще…
— Атож! Стій на місці! — зараз же підхоплюють навіть ті, що збирались були бігти, й одходять назад.
«Кацапи» теж пильнують хургона, який, нарешті, підкочує зовсім близько й зупиняється. Чоловік з батогом у руках підносить руку до козирка і, озираючи всіх, говорить.
— Драстуйте.
Дехто теж тягне рукою до козирка, дехто обзивається настороженим, чекаючим голосом:
— Драстуйте й вам…
Чоловік помалу злізає з хургона й підходить до робітників, похльоскуючи батогом і бігаючи карими хитрими очима по юрбі. Повна, дебела постать його, в піджа-ці і штанях у чоботи ступає важко і твердо. Запалене й заросле чорною бородою лице здається байдужим і тупим.