Американська трагедія - Сторінка 107

Візьміть з собою на всякий випадок бланків п'ятнадцять — двадцять: треба буде записати імена свідків, яких ми зможемо знайти на місці. Та подзвоніть, будь ласка, місіс Хейт і скажіть, що я навряд чи встигну сьогодні на обід і навіть на останній поїзд. Можливо, ми пробудемо там і до завтра. В таких випадках ніколи не можна знати, як підуть справи, — слід приготуватися до всього.

Хейт підійшов до платяної шафи в кутку старої вогкої кімнати і вийняв звідти солом'яну панаму. Її широкі опущені донизу криси надавали деякого благородства його обличчю з лютими, але, власне, лагідними витрішкуватими очима і густющою бородою. Зібравшись, він сказав секретареві:

— Я на хвилинку зайду до шерифа, Ерл. А вам треба було б подзвонити в "Республіканець" і в "Демократ" і розповісти їм про цю історію: нехай газети не думають, що ми від них щось приховуємо. Зустрінемось на вокзалі.

І він важкою ходою вийшов з кімнати.

А Ерл Ньюком, високий худорлявий молодик років дев'ятнадцяти, із скуйовдженою шевелюрою, дуже серйозний, хоч часом і неуважливий, зразу ж схопив пачку бланків для виклику в суд і, запи-хаючи їх у кишеню, почав дзвонити по телефону м-с Хейт. Потім він подзвонив у редакції газет, сповістив про нещасний випадок на Біг-Бітерні і, схопивши свій солом'яний капелюх з синьою стрічкою (капелюх був номерів на два більший, ніж треба), побіг униз; біля розчинених дверей до кабінету відомого в цих краях і дуже енергійного прокурора Орвіла Мейсона він зіткнувся із Зіллою Саундерс, старою дівою і єдиною стенографісткою прокурора. Вона мала йти в канцелярію аудитора, але, вражена поквапливістю і заклопотаним виглядом м-ра Ньюкома, звичайно далеко млявішого, гукнула його:

— Хелло, Ерл! Що сталось? Куди ви так поспішаєте?

— Нещасний випадок. На озері Біг-Бітерн потонули двоє. А може, тут і що-небудь гірше. Містер Хейт їде туди, і я з ним. Нам треба встигнути на поїзд о третій десять.

— Звідки ви дізнались? Це хто-небудь із місцевих?

— Ще не знаю, але думаю, що ні. В кишені у дівчини був лист, адресований у Більц, округ Майміко, якійсь місіс Олден. Я все розкажу, коли ми повернемось, або подзвоню вам.

— Ах, господи, якщо це злочин, то містер Мейсон, напевно, зацікавиться.

— Ну, звичайно. Я йому подзвоню по телефону або сам містер Хейт подзвонить. Якщо ви побачите Бада Паркера або Керел Беднел, скажіть їм, що я виїхав з міста. І потім, Зілла, подзвоніть, будь ласка, моїй матері і попередьте і її також. Я боюсь, що сам не встигну.

— Не турбуйтесь, подзвоню.

— Дякую.

І дуже зацікавлений цією подією, що порушила одноманітне існування його начальника, він, перескакуючи через двоє східців, весело і швидко збіг сходами окружного суду. А міс Саундерс, знаючи, що її начальник виїхав в якихось справах, зв'язаних з наступною окружною конференцією республіканської партії, і що в його кабінеті ні з ким поділитися новиною, подалась у канцелярію аудитора: там можна буде всім присутнім переказати все, що вона встигла почути про трагедію на озері.

РОЗДІЛ II

Відомості, зібрані слідчим Хейтом і його помічником, мали дивний і тривожний характер. На другий день після зникнення човна з таким начебто щасливим і симпатичним подружжям туристів, з ініціативи хазяїна гостиниці почались розшуки — і в Місячній бухті, за островом, було знайдено перекинутий човен, капелюх і вуаль. І негайно всі службовці гостиниці, провідники і постояльці, яких удалось для цього завербувати, почали пірнати в озеро і обшарювати дно довгими баграми, намагаючись відшукати і витягти з води тіла утоплих. Провідник Сім Шуп, хазяїн гостиниці і орендар човнярської станції розповіли, що загибла жінка була молода і гарна, а її супутник — як видко, досить заможний юнак, і тому подія викликала у нечисленних місцевих жителів — лісорубів і службовців гос-тиниці — не тільки інтерес, а і співчуття. До того ж ніхто не розумів, як у прекрасний безвітряний день міг статись такий дивний нещасний випадок.

Але хвилювання ще більше посилилось, коли опівдні, після короткочасних розшуків, один із тих, що працювали багром, — Джон Поль, лісоруб — витяг з води Роберту, зачепивши гаком її плаття; на обличчі у ней — біля рота, біля носа, над правим оком і під ним — чітко проступали сліди ударів, і всім присутнім це зразу здалось підозрілим. Джон Поль, який разом з Джо Райнером, що сидів на веслах, витяг її з води, глянувши на неї, скрикнув:

— Ах ти, бідолашна! Легенька, як пір'їнка! Не зрозумію навіть, як це вона могла потонути.

Він перегнувся через борт і, підхопивши Роберту своїми міцними руками, втяг її, мокру і бездиханну, в човен; тим часом його товариші подали знак іншим човнярам, і ті швидко припливли.

Відкинувши вбік довге, густе каштанове волосся дівчини, яке було сплутане водою і закривало її обличчя, Джон додав:

— Оце так диво! Глянь, Джо! Схоже на те, ніби дівчинку чимсь ударили! Дивись-но!

Незабаром усі лісоруби і постояльці гостиниці, підпливши на човнах, почали розглядати синці на обличчі Роберти. І тільки-но її тіло повезли на північ, до човнярської станції, а на озері відновились розшуки тіла її супутника, почулися здогадки: "Щось тут не гаразд… Синці… і взагалі… І як це човен міг перекинутися в такий тихий день?" "Зараз побачимо, чи є там хто-небудь на дні…" А коли тривалі розшуки ні до чого не привели, всі остаточно вирішили, що трупа чоловіка на дні, мабуть, немає і не було, — страшна, хвилююча думка…

Далі в розмові між провідником, який привіз Клайда і Роберту з станції, і хазяями гостиниць на Біг-Бітерні і на озері Грасс було встановлено: 1) що потонула дівчина залишила свій чемодан на станції Ган-Лодж, тоді як Кліфорд Голден узяв чемодан з собою; 2) що була підозріла суперечність між записами в гостиниці на озері Грасс і на Біг-Бітерні: в одному — Карл Грехем, в другому — Кліфорд Голден, хоч, судячи з зовнішнього вигляду (в чому пересвідчились хазяї обох гостиниць після ретельного обговорення), це була, безперечно, та сама особа; і 3) що названий Кліфорд Голден або Карл Грехем питав у провідника, який віз його на Біг-Бітерн, чи багато в цей день людей на озері. Після цього невиразні підозри перейшли в цілковиту впевненість, що тут щось не гаразд. Навряд чи залишались будь-які сумніви відносно цього.

Коли приїхав слідчий Хейт, йому негайно дали зрозуміти, що жителі північних лісів глибоко схвильовані подією і впевнені в справедливості своїх підозр. Вони гадають, що тіла Кліфорда Голдена або Карла Грехема ніколи і не було на дні озера. І Хейт, оглянувши тіло невідомої дівчини, яке обережно поклали на койку в будиночку при човнярській станції, і побачивши, що потонула — молода і вродлива, був теж дивно схвильований — не тільки її зовнішністю, але і всією атмосферою, насиченою підозрами. Більше того, повернувшись в контору гостиниці і прочитавши лист, знайдений у кишені пальта Роберти, він остаточно пройнявся сумними підозрами, бо прочитаз таке:

"Озеро Грасс, штат Нью-Йорк, 8 липня

Дорога мамусю!

Ми тепер, тут і маємо повінчатись, але це я пишу тільки для тебе. Будь ласка, не показуй мій лист татові і взагалі нікому, бо це поки що секрет. Я тобі казала на різдво, в чому справа, тому ти не турбуйся, нічого не питай і нікому не кажи про мене. Можна сказати тільки, що ти одержала від мене лист і знаєш, де я. Не бійся, все буде добре. Обіймаю тебе, мамусю, і міцно цілую в обидві щоки. Не хвилюйся і постарайся умовити тата, що все гаразд, але тільки не кажи нічого ні йому, ні Емілії, ні Тому, ні Гіфорду, добре? Цілую тебе багато, багато раз.

Любляча тебе Берта.

P.S. Усе це поки що — секрет і повинно залишатись між нами, а трохи згодом, коли це перестане бути таємницею, я напишу тобі і скажу про це".

У верхньому правому куточку аркушика, так само як і на конверті, був штемпель: "Гостиниця "Озеро Грасс", штат Нью-Йорк, власник Джек Еванс". Очевидно, лист був написаний уранці, після того як вони провели ніч у цій гостиниці, записавшись під іменем м-ра і м-с Грехем.

О, легковажність молодих дівчат!

З листа було ясно, що ці двоє спинились у гостиниці як чоловік і жінка — і проте не були одружені. М-р Хейт здригнувся, читаючи цей лист, бо і в нього були дочки, і він їх гаряче любив. Але тут у нього з'явилась одна думка. В окрузі наближається час виборів; у листопаді мають бути переобрані на наступне триріччя всі місцеві власті, включаючи і слідчого. Крім того, в цьому, ж році відбудуться вибори окружного судді (строк його повноважень — шість років), а в серпні, тобто приблизно через півтора місяця, — окружні конференції республіканської і демократичної партій, і тоді будуть висунуті кандидати на відповідні посади. Однак ні на одну посаду, крім поста окружного судді, не міг поки що сподіватися теперішній прокурор, бо він був на посаді прокурора уже два1 строки підряд. Цим він завдячував не тільки своєму талантові провінціального політичного промовця, а й тому, що мав змогу, як вищий судовий чиновник, робити своїм друзям різні послуги. Але тепер, якщо тільки йому не пощастить бути висунутим, а потім і обраним на пост окружного судді, має настати кінець його політичній кар'єрі. Біда в тому, що за весь період його повноважень не було жодного великого судового процесу, який допоміг би йому відзначитись, тобто дав би право сподіватись, що виборці і надалі визнаватимуть і поважатимуть його. Але тепер…

Подія на Біг-Бітерні, міркував проникливий слідчий, цілком може стати саме такою справою, яка приверне увагу і симпатії населення до цієї людини — теперішнього прокурора, його, Хейта, близького і дуже корисного друга. Це благотворно позначиться на його впливі і репутації, а через це і на всьому списку кандидатів його партії, отже на наступних виборах усі вони можуть бути обрані. Теперішній прокурор зможе добитися того, що його не тільки висунуть кандидатом, а й оберуть у листопаді суддею на шість років. Траплялись у політичних сферах і чудніші явища…

І Хейт зразу вирішив не відповідати ні на які запитання про знайдений лист, який міг швидко розкрити таємницю цього злочину, якщо він мав місце. При теперішній політичній ситуації розкриття цього злочину повинно було принести славу і пошану кожному, хто буде причетний до розкриття цієї таємниці.

Водночас він наказав Ерлу Ньюкому і провідникові, який привіз Роберту і Клайда на Біг-Бітерн, поїхати на станцію Ган-Лодж і сказати, що залишений там чемодан не можна видавати нікому, крім самого Хейта або представника прокурора.