Американська трагедія - Сторінка 109

Звичайно, якщо хочете, я поїду туди. Але тільки, по-моєму, краще б ви поїхали самі і з'ясували, хто цей хлопець і що він собою являє. Ви самі знаєте, що може означати така справа з політичного погляду, якщо тільки ми доведемо 11 до кінця. А я знаю, ви можете це зробити, Орвіл.

— Дякую, Фред, дякую, — урочисто відповів Мейсон, постукуючи листом по столу і скоса поглядаючи на свого друга. — Дуже вам вдячний за хорошу думку про мене. Гадаю, що ви обрали найвірніший шлях. А ви впевнені, що ніхто, крім вас, не бачив цього листа?

— Тільки конверт. Та і його бачив один лише містер Хаббард, хазяїн гостиниці. Він мені сказав, що знайшов лист у кишені її пальта і, щоб лист не зник або не був розпечатаний до мого приїзду, забрав його до себе. Хаббард каже, ніби зразу відчув щось погане, як тільки дізнався про нещастя. З його слів виходить, що молодий чоловік дуже нервувався і поводився якось дивно.

— Дуже добре, Фред. І поки що нікому більше нічого не кажіть про цю справу згода? Я зразу ж їду туди. Але, може, ви ще довідались про що-небудь?

М-р Мейсон був тепер дуже збуджений і сповнений енергії, раз у раз ставив запитання і навіть із своїм старим другом почав говорити владним тоном.

— Так, довідався чимало, — глибокодумно і поважно відповів слідчий. — На обличчі дівчини є підозрілі синці і садна, Орвіл: під правим оком і над лівою скронею, і ще на губі та на носі; начебто бідолашну чимсь ударили — каменем або палицею, або, може, одним з весел; вони там плавали неподалеку. На вигляд вона ще зовсім дитина, така маленька, і знаєте, Орвіл, дуже гарненька дівчина… але поводилась не так, як годиться. Зараз я вам поясню. — Тут слідчий замовк, витяг із кишені величезну носову хустину і шумно висякався, а потім ретельно розправив бороду. — Там не було у мене часу розшукати лікаря, і, крім того, я постараюсь організувати тут у понеділок розтин і слідство. Я вже розпорядився: брати Луц сьогодні перевезуть її сюди. Але найбільш підозрілі свідчення двох мисливців і хлопчака, які живуть у Бухті Третьої милі: вони йшли в четвер увечері на Біг-Бітерн полювати і ловити рибу. Я звелів Ерлу записати їх імена, заповнити повістки і викликати їх у понеділок для допиту.

І слідчий докладно переказав свідчення цих людей про їх випадкову зустріч з Клайдом.

— Так, так! — раз по раз вигукував, прокурор, глибоко зацікавлений.

— І ще одно, Орвіл, — провадив далі слідчий. — Я доручив Ерлу довідатись по телефону в Бухті Третьої милі — у хазяїна гостиниці, поштмейстера і тамтешнього начальника поліції, але того юнака начебто бачив тільки один чоловік. Це капітан пароплава, що ходить між Бухтою Третьої милі і Шейроном, — капітан Муні, ви, напевне, його знаєте. Я звелів Ерлу викликати і його. Як він каже, в п'ятницю вранці, приблизно о-пів на дев'яту, саме тоді, коли його "Лебідь" вирушав у перший рейс до Шейрона, цей самий молодий чоловік або хтось дуже схожий, як видно з опису, сів на пароплав і взяв квиток до Шейрона. Він був з чемоданом і в кепці, а коли ті троє зустріли його в лісі, на ньому був солом'яний капелюх. Капітан каже, що це дуже красивий хлопець. Стрункий, гарно вдягнений, на вигляд — він належить до вищого товариства. Тримався окремо від усіх.

— Так, так, — зауважив Мейсон.

— Я доручив Ерлу подзвонити в Шейрон, розпитати кого тільки можна, чи не бачили там такого приїжджого. Правда, там його, очевидно, ніхто не пригадав, — принаймні до вчорашнього вечора, коли я виїздив, відомостей не було. Але я розпорядився, щоб Ерл по телеграфу повідомив його прикмети в усі тутешні гостиниці, дачні місцевості і на залізничні станції, тож якщо він де-небудь у цих краях, його швидко розшукають. Я вважав, що ви схвалите мої дії. А тепер, коли ви дасте мені ордер, я доставлю вам той чемодан в станції Ган-Лодж. У ньому можуть бути такі речі, про які нам слід знати. Я сам по нього поїду. І потім я б хотів сьогодні ж побувати на озері Грасс, у Бухті Третьої милі і в Шейроні, якщо встигну. Подивлюсь, що там ще можна виявити. Але боюсь, Орвіл, що тут таки убивство. Подумайте, він привіз її спершу в гостиницю на озеро Грасс, а потім на Біг-Бітерн і записався під різними іменами! Її чемодан залишив на станції, а свій узяв з собою! — Тут Хейт значуще похитав головою. — Ви ж розумієте, Орвіл, порядні люди так не роблять. Одного не збагну, як її батьки дозволили їй поїхати з цим чоловіком, не дізнавшись спершу, що він собою являє.

— Це правда, — тактовно погодився Мейсон.

З пекучою цікавістю він думав про те, що поведінка цієї дівчини, як видно, була зовсім не бездоганна. Незаконне співжиття! І звичайно, з якимсь багатим молодим городянином, десь з півдня. Якої популярності, якого становища може досягти він, Мейсон, у зв'язку з цією справою! Він рвучко підвівся, відчуваючи приплив енергії. Хоч би тільки йому спіймати цього осоружного злочинця! Таке жорстоке вбивство, звичайно, викличе вибух обурення. А тут серпнева конференція, висування кандидатів! І осінні вибори!

— Нехай мене повісять! — вигукнув він; присутність Хейта, людини віруючої і статечної, змусила його утриматись від міцнішого вислову. — Ми напевне напали на слід чогось дуже серйозного, Фред. Я просто впевнений у цьому. На мою думку, тут поганаі історія — мерзенний злочин. Насамперед, я гадаю, треба зв'язатися по телефону з Більцем і дізнатись, чи є там сім'я Олден і де саме вони живуть. Автомобілем навпростець до Більца якихось миль п'ятдесят або і менше. Правда, дорога препогана, — додав він. — Бідна жінка! Я просто боюся зустрічі з нею. Звичайно, це буде дуже тяжко…

Він покликав Зіллу і попросив перевірити, чи живе в околицях Більца Тайтус Олден і як його знайти. Потім додав:

— Але спочатку викличте сюди Бертона (Бертон Берлей, його помічник, виїхав з міста на суботу і неділю). Він буде вам корисний, Фред, якщо доведеться віддати будь-яке розпорядження тощо, а я поїду до цієї бідолашної жінки. І буду вам дуже вдячний, якщо ви пошлете Ерла по чемодан. А я привезу сюди батька дівчини, щоб встановити її особу. Але тільки, поки я не повернусь, нікому ні слова — ні про лист, ні про те, що я поїхав у Більц, розумієте? — Він потиснув руку приятелеві.— А зараз, — провадив він далі трохи пишномовно, вже радіючи наперед з своєї ролі у великих подіях, — я мушу подякувати вам, Фред. Я вам дуже вдячний і ніколи цього не забуду, повірте. — Він подивився старому другові просто у вічі.— Все це може для нас обернутися краще, ніж ми думаємо. Мені здається, це найбільша, найсерйозніша справа за весь час моєї служби, і якщо ми зуміємо швидко та успішно розібратися в ній до осінніх виборів, це все нам стане дуже в пригоді, як на вашу думку?

— Вірно, Орвіл, цілком вірно, — погодився Хейт. — Я вже говорив вам, що, по-моєму, не слід домішувати політику до таких справ, та коли вже це само собою виходить… — і він, замислившись, замовк.

— А поки що, — провадив далі прокурор, — доручіть Ерлу зробити кілька знімків: нехай точно зафіксує, де знайшли човен, весла, капелюх і в якому місці знайдено потонулу дівчину. І викличте якнайбільше свідків. Я договорюся з аудитором, щоб вам повернули всі витрачені вами гроші. А завтра або в понеділок я буду тут і сам візьмусь за справу.

Він потиснув руку Хейта і поплескав його по плечу. А Хейт, дуже потішений його увагою і сподіваючись на майбутнє, надів свій величезний солом'яний капелюх, застебнув широченне пальто і повернувся в канцелярію, щоб викликати по міжміському телефону вірного Ерла, дати йому інструкції і сповістити, що і сам він, Хейт, знову виїде на місце злочину.

РОЗДІЛ IV

Орвіл Мейсон зразу пройнявся співчуттям до Олденів, бо з першого ж погляду зрозумів: цій сім'ї, мабуть, як і йому, доводилось зазнавати злигоднів, принижень і зневаг. В суботу, близько четвертої години дня, приїхавши на своєму службовому автомобілі із Бріджбурга, він побачив перед собою старий, жалюгідний і ветхий будиночок біля підніжжя пагорба, у дверях хліва — самого Тайтуса Олдена в сорочці з короткими рукавами і в комбінезоні; його обличчя, постать, весь вигляд говорили, що це — невдаха, який добре знає, що всі його зусилля марні. І тепер Мейсон пошкодував, що не подзвонив по телефону перед від'їздом із Бріджбурга: він зрозумів, що для такої людини звістка' про смерть дочки буде страшним ударом. Тим часом Тайтус, побачивши Мейсона, який ішов до нього, подумав, що це приїжджий хоче розпитати про дорогу, і ввічливо підійшов до нього.

— Ви містер Тайтус Олден?

— Так, сер, це я.

— Містер Олден, моє прізвище Мейсон, я з Бріджбурга, прокурор округу Катаракі.

— Так, сер, — відповів Тайтус, не розуміючи, навіщо він потрібен прокуророві, та ще з такого далекого округу.

А Мейсон дивився на Тайтуса, не знаючи, з чого почати. Трагічна звістка, яку він привіз, буде, мабуть, убивча для цього явно кволого, немічного чоловіка. Вони стояли під однією з високих темних ялин, що росли перед будинком. Вітер пошепки повторював в її хвої свою пісню, стару, як світ.

— Містер Олдек, — почав Мейсон з незвичайною для нього серйозністю та лагідністю. — У вас є дочка на ім'я Берта або, може, Альберта? Я не зовсім точно знаю її ім'я.

— Роберта, — поправив Тайтус Олден, внутрішньо здригнувшись від передчуття чогось недоброго.

І Мейсон, побоюючись, що потім цей чоловік буде не в силах розповісти йому до ладу все, що він хотів знати, квапливо спитав:

— До речі, ви не знаєте часом тут молодого чоловіка на ім'я Кліфорд Голден?

— Скільки я пам'ятаю, ніколи не чув про такого, — повільно відповів Тайтус.

— Або Карл Грехем?

— Ні, сер. Не пригадаю чоловіка з таким ім'ям.

— Так я і думав, — вигукнув Мейсон, звертаючись не так до Тайтуса, як до самого себе, і заговорив далі строго і владно: —А до речі, де тепер ваша дочка?

— Тепер у Лікурзі. Вона там працює. А чому ви питаєте? Хіба вона зробила що-небудь погане… або просила вас про що-небудь?

Він криво, із зусиллям усміхнувся, але в його сіроголубих очах відбилося збентеження і тривожне запитання.

— Одну хвилину, містер Олден, — провадив далі Мейсон лагідно, але водночас рішуче. — Зараз я вам усе поясню. Але спочатку я повинен поставити вам два-три запитання. — І він подивився на Тайтуса серйозно і співчутливо. — Коли ви востаннє бачили вашу дочку?

— Та от вона виїхала звідси в минулий вівторок уранці, їй треба було повертатись у Лікург.