Американська трагедія - Сторінка 124

А то ще, скажемо, дуже легко взяти дві-три волосинки з голови Роберти і намотати їх на виступи апарата або на кочет, за який зачепилась її вуаль. І от, потай і з належною серйозністю поміркувавши над цим, він вирішив побувати в моргу братів Луц і дістати дві-три волосинки з голови Роберти. Адже він був переконаний, що Клайд зовсім холоднокровно убив дівчину. Невже через те, що бракує якогось дрібного доказу, дати цьому мовчазному, самовпевненому молодому негідникові щасливо викрутитись? Ні, вже краще Берлей сам намотає волосся Роберти на кочет або засуне в апарат, а тоді зверне увагу Мейсона на цю подробицю, раніше не помічену.

І от того ж дня, коли Хейт і Мейсон ще раз особисто виміряли рани на обличчі і на голові дівчини, Берлей нишком сунув кілька волосинок Роберти в апарат, між кришкою і об'єктивом. Трохи згодом Мейсон і Хейт несподівано виявили їх, і хоч здивувались, як це вони не помітили їх раніше, однак зразу ж вирішили, що це остаточно доводить винність Клайда. І тому Мейсон оголосив, що він як прокурор вважає справу закінченою. Він справді простежив кожний крок злочинця і, якщо буде потрібно, ладен хоч завтра виступити перед судом.

Але саме через те, що докази були вичерпні, він вирішив до якогось часу нічого не говорити про апарат — і, якщо можливо, закрити рот усім, хто знав про цю знахідку. Припустімо, Клайд буде так само вперто заперечувати, що він мав при собі апарат, його адвокат і не підозріватиме про існування такого доказу… яке вбивче враження— мов грім серед ясного неба! — справить на суді цей апарат, ці знімки Роберти, зроблені ним самим, і повний збіг розмірів апарата з слідами удару на її обличчі! Які ясні, які незаперечні докази!

Мейсон особисто зібрав усі свідчення і докази, отже, був найбільш підхожою людиною для того, щоб доповісти про них, тому він вирішив сповістити про все губернатора штату і дістати дозвіл на скликання надзвичайної сесії Верховного суду для розгляду справ цього округу разом із спеціальною сесією місцевої ради присяжних[Рада присяжних вирішує питання про віддання обвинуваченого до суду, після чого справа передається у звичайний суд присяжних і призначається судовий розгляд.],— тоді він, Мейсон, зможе скликати цю раду коли завгодно. Діставши такий дозвіл, він зможе добрати склад ради присяжних, і якщо Клайда вирішать віддати до суду, можна буде через місяць-пів-тора почати процес. І тільки собі одному Мейсон міг признатись, що цей процес буде для нього дуже доречним, якщо взяти до уваги вибори, які мають відбутись у листопаді, і його потаємні надії потрапити в список кандидатів. Адже без надзвичайної сесії справа може бути розглянута тільки черговою сесією Верховного суду в січні, а на той час закінчаться його прокурорські повноваження, і якщо навіть він і буде обраний на пост судді, то все-таки не зможе сам вести цю справу. А тимчасом населення округу настроєне надзвичайно вороже до Клайда, і в цих краях навряд чи знайдеться хоч одна людина, яка не вважатиме прискорення суду справедливим. Навіщо відкладати? Навіщо давати такому злочинцеві відстрочку і можливість обміркувати якийсь план порятунку? Тим більше, що ведення цієї справи безумовно створить йому, Мейсону, юридичну, громадську і політичну славу в усій країні.

РОЗДІЛ XII

І от з північних лісів — кримінальна сенсація першої величини. Наявні всі інтригуючі, яскраві, але в моральному і релігійному розумінні жахливі атрибути: кохання, романтика, багатство, бідність, смерть. Видавці з тих, що вмить схоплюють загальнонаціональну значущість і інтерес таких злочинів, зразу ж замовили по телеграфу і надрукували промовисті описи — де і як жив Клайд у Лікурзі, з ким він був знайомий, як умудрився приховати свої відносини з однією дівчиною, одночасно обмірковуючи план втечі з другою. З Нью-Йорка, Чікаго, Філадельфії, Бостона, Сан-Франціско та інших великих американських міст на Сході і на Заході безпосередньо Мейсону або місцевим представникам "Ассошіейтед пресс" або "Юнайтед пресс" суцільним потоком ішли телеграми із запитами про дальші подробиці злочину. Хто та красива і багата дівчина, в яку, за чутками, закоханий цей Гріфітс? Де вона живе? Які, власне, відносини були у неї з Клайдом? Однак Мейсон, що відчував благоговійну пошану до багатства Фінчлі і Гріфітсів, не хотів називати ім'я Сондри і говорив тільки, що це дочка дуже багатого лікурзького фабриканта (кого саме — він не вважає за потрібне повідомляти); а втім він без вагань показував пачку листів, яку Клайд старанно перев'язав стрічкою.

Але зате листи Роберти подавались дуже докладно, і деякі витяги з них, найбільш поетичні й сумні, були навіть передані в газети для опублікування, бо хто ж міг захистити її пам'ять… їх поява в пресі викликала хвилю ненависті до Клайда і хвилю жалю до неї: бідна, скромна самотня дівчина, у неї нікого не було — тільки він, а він, як виявилось, жорстокий, віроломний убивця. Шибениця — це, мабуть, занадто добре для нього! Справа в тому, що по дорозі на Ведмеже озеро і назад і в усі наступні дні Мейсон читав ці листи. Деякі особливо зворушливі рядки про її життя вдома, її жалі й турботи за майбутнє, її самотність і душевна втома глибоко схвилювали його; він зумів потім передати своє хвилювання іншим — дружині, Хейту і місцевим репортерам, і ці останні в кореспонденціях із Бріджбурга дуже живо, хоч і трохи перекручено, змалювали Клайда — його вперте мовчання, його похмурість і жорстокість.

Якийсь дуже романтично настроєний молодий репортер з газети "Стар" із Утіки подався на ферму Олденів і негайно дав точний опис стражденної і пригніченої горем м-с Олден: надто змучена, щоб обурюватись або скаржитись, вона просто і немудро розповіла йому про те, як Роберта любила своїх батьків, яка вона була скромна, доброчесна, побожна; як місцевий пастор методистської церкви сказав одного разу, що вона найрозумніша, найдобріша і найкрасивіша дівчина, яку він будь-коли бачив; як протягом усіх років, поки вона не виїхала з дому, вона була достеменно правою рукою матері. І вже, звичайно, тільки тому, іцо їй жилось у Лікурзі так тяжко і самотньо, цей негідник зумів зворушити її солодкими розмовами і, обіцяючи одружитись, втягнув її в недозволенні відносини (просто не віриться, що це з нею все-таки було) — у зв'язок, який привів її до смерті. Адже вона завжди була чесна, чиста, ніжна, добра. "І подумати тільки, що вона вмерла! Ніяк не можу повірити цьому".

Розповідь матері передавалась так:

"Тільки в минулий понеділок вона була тут. Мені здавалось, що вона трохи сумна, але вона усміхалась. Я тоді здивувалась, чому це вона вдень і ввечері все ходить по фермі, розглядає кожну річ, збирає квіти. А потім підійшла, обняла мене і каже: "Знаєш, мамочко, я хотіла б знову стати маленькою і щоб ти взяла мене на руки і заколисала, як колись". А я їй кажу: "Що з тобою, Роберта? Чому ти сьогодні така сумна?" А вона відповідає: "Ні, нічого. Ти ж знаєш, я завтра вранці виїжджаю. Тому в мене сьогодні якось неспокійно на душі". І подумати тільки, що вона готувалась до цієї поїздки! Мені здається, у неї було передчуття, що все вийде не так, як вона сподівалась. І подумати тільки, що він ударив мою дівчинку, яка ніколи й нікого не образила!"

Тут м-с Олден не могла стриматись і почала тихо плакати, а осторонь стояв невтішний Тайтус.

Але Гріфітси та інші представники місцевих вищих кіл зберігали повне, майже нічим не порушуване мовчання. Семюел Гріфітс спершу ніяк не міг зрозуміти і повірити, що Клайд здатний на такий страшний вчинок. Як?! Такого ввічливого, досить несміливого і безумовно пристойного юнака обвинувачено в убивстві? Семюел у цей час був досить далеко від Лікурга — у Верхньому Саранаку, куди Гілберт насилу додзвонився йому по телефону, і від несподіванки ледве міг усвідомити почуте, не кажучи вже про те, щоб діяти. Та ні бо, це неможливо! Тут, напевно, якась помилка. Напевно, Клайда прийняли за когось іншого.

Однак Гілберт пояснив, що все це, безумовно, правда, бо дівчина працювала на фабриці в тому відділі, яким завідував Клайд, і у прокурора в Бріджбурзі (Гілберт уже розмовляв з ним) є листи, написані загиблою дівчиною Клайдові, і Клайд не пробував від них відректись.

— Ну, добре! — сказав Семюел. — Але тільки нічого не роби, не подумавши, а головне, не кажи про це нікому, крім Сміллі або Гот-боя, поки я не приїду. Де Брукхарт? (Він говорив про Дарра Брукхарта, юрисконсульта фірми "Гріфітс і К0").

— Він тепер у Бостоні,— відповів Гілберт. — Здається, він мав повернутись у понеділок або вівторок, не раніше.

— Телеграфуй йому, щоб повернувся негайно. До речі, нехай Сміллі спробує договоритися з редакторами "Стар" та "Бікон", щоб вони до мого повернення утримались від усяких коментарів. Я приїду завтра вранці. Скажи йому ще, нехай візьме машину і, якщо можна, сьогодні ж поїде туди (він мав на думці Бріджбург). Я мушу знати з першоджерела, в чому справа. Нехай він побачиться з Клайдом, якщо вдасться, і з цим прокурором і з'ясує все, що можна. І нехай добере всі газети. Я хочу сам подивитись, що вже з'явилось у пресі.

Приблизно в цей самий час на дачі Фінчлі на Дванадцятому озері Сондра, провівши два дні і дві ночі в томливому і гіркому роздумі про раптову катастрофу, яка обірвала всі її дівочі мрії про Клайда, вирішила, нарешті, признатися в усьому батькові, до якого вона була більше прив'язана, ніж до матері. І вона пройшла в кабінет, де він звичайно проводив час після обіду, читаючи або обмірковуючи свої справи. Але, не встигнувши підійти до батька, вона почала схлипувати: її по-справжньому потряс і сумний кінець її кохання, і страх, що скандал, готовий вибухнути навколо неї і її сім'ї, може згубити її гордовиті надії і становище в суспільстві. Що скаже тепер мати, яка стільки разів застерігала її? А батько? А Гілберт Гріфітс і його наречена? А Кренстони, які, за винятком Бертіни, що була під її впливом, ніколи не схвалювали такої близькості з Клайдом?

Почувши її схлипування, батько здивовано підвів голову, зовсім не розуміючи, в чому справа. Але зразу відчув, що скоїлось якесь лихо, поспішно обняв її і, намагаючись втішити, зашепотів:

— Ну, тихше, тихше! Бога ради, що сталося з моею дівчинкою? Хто її образив? Чим? Як?

І, зовсім розгублений, вислухав її сповідь про все: про її першу зустріч з Клайдом, про те, як він сподобався їй, як до нього ставились Гріфітси, про її листи, про її кохання… і, нарешті, про це жахливе обвинувачення і арешт.