Американська трагедія - Сторінка 75

А що?

— Здається, я тільки-но бачив його ім'я. Я просто хотів перевірити, чи той це. Ось подивися: це він?

Гейбл передав газету Роберті, показавши пальцем на замітку. І Роберта прочитала:

"У міс Ванди Стіл (Гловерсвіль) у п'ятницю відбувся танцювальний вечір, на якому були присутні деякі визначні представники лі-курзького товариства, серед них міс Сондра Фінчлі, Бертіна Крен-стон, Джіл і Гертруда Трамбал та Перлі Хайнс; і містери: Клайд Гріфітс, Френк Гаррієт, Трейсі Трамбал, Грент Кренстон і Скотт Ніколсон. Як завжди буває на зібраннях молоді, танці затягнулися до пізньої ночі, і гості з Лікурга виїхали додому тільки на світанку. З чуток, те саме товариство збирається весело зустріти Новий рік в Еллерслі (Скенектеді)".

— Видно, він там важна персона, — зауважив Гейбл, пеки Роберта читала.

Прочитавши цю замітку, Роберта перш за все подумала, що описана в ній вечірка зовсім не схожа на ту, де Клайд, за його словами, був з своїми двоюрідними сестрами. Тут зовсім не згадувалося про Майру і Беллу Гріфітс. З другого боку, тут було названо всі імена, які вона раніше дуже часто чула від Клайда: Сондра Фінчлі, Бер-тіна Кренстон, сестри Трамбал, Перлі Хайнс; Клайд сказав їй, що вечір був не дуже цікавий, а тут говориться, що було дуже весело. Його називають серед запрошених на іншу таку саму вечірку під Новий рік, тобто на той вечір, який вона розраховувала провести з ним, а він навіть не сказав їй про це запрошення. І, певно, в останню хвилину вигадає якесь виправдання, як було в п'ятницю.

О боже! Що ж все це означає?

І зразу ж різдво в родинному колі втратило для неї всю свою романтичну чарівність. Вона питала себе, чи справді Клайд кохає її так, як каже їй. Жахливе становище, в якому вона опинилася через свою невблаганну пристрасть до Клайда, невимовно мучило її. Без нього, без шлюбу, дому і дітей, без гідного місця в її скромному невеличкому світі — що залишалося в житті для такої дівчини, як вона? І крім його кохання до неї,— якщо воно не згасло! — в чому знайти запоруку, що він кінець кінцем не кине її, коли він може ось так обманювати її і залишати одну? І якщо так, то що жде її далі! Навряд чи вона зможе вийти заміж за когось іншого, і ніякої впевненості в Клайді…

Вона не мала сил відповісти, і хоч Гейбл спитав у неї: "Адже це той самий Гріфітс?" — вона, не відповідаючи, підвелася із-за столу.

— Пробачте, я на хвилинку, — сказала вона. — Мені треба дістати дещо з чемодана, — і кинулася вгору по сходах у колишню свою кімнату.

Тут вона сіла на ліжко і обіперлася підборіддям на руки: її звична поза в хвилину тривожних роздумів. Пильно, невидющими очима вона дивилася в підлогу.

Де зараз Клайд?

З якою саме з цих дівчат він їздив до Стіл? Чи дуже вона йому подобається? До цього дня Роберта була впевнена в Клайдовому коханні і зовсім не замислювалася над тим, що його увагу може привабити якась інша дівчина.

Але тепер, тепер…

Вона підвелася, підійшла до вікна і подивилася в сад, де вона підлітком так часто здригалася від захвату перед красою життя. Тепер усе було похмурим і голим. Тонкі обледенілі гілки дерев, сірі прутики, розгойдувані вітром, і де-не-де поодиноке тремтливе листя… і сніг… І жалюгідні напівзруйновані будівлі… І Клайд стає байдужим до неї… Враз вона подумала, що їй не можна залишатися тут. Треба виїхати найскоріше, навіть сьогодні, якщо вдасться. Вона мусить повернутися в Лікург і бути поблизу Клайда хоча б для того, щоб нагадати йому про його колишню прихильність і самою своєю присутністю удержати від зближення з іншими дівчатами. Нерозумно було виїхати ось так, та ще в святкові дні. Поки її не буде, він може зовсім кинути її заради іншої дівчини, і якщо це станеться, то чи не з її власної провини? Вона вже почала обмірковувати, яку причину вигадати, щоб повернутися до Аікурга сьогодні ж, але зміркувала, що тепер, напередодні свята, всім, і насамперед матері, її від'їзд може здатися незрозумілим і безглуздим.

І вона вирішила, як і думала раніше, дотерпіти до завтрашнього вечора. Але більше ніколи вона не розлучатиметься з Клайдом на такий тривалий строк.

І в той же час вона вперто думала про те, як переконатися, чи кохає її Клайд, чи він підтримуватиме її і чи має намір одружитися з нею? І якщо він збрехав їй, як домогтися, щоб він більше не робив цього? Як примусити його відчути, що брехні не повинно бути між ними? І перш за все — як укріпитися в його серці і витіснити мрії, породжені чарівністю іншої?

Як?

РОЗДІЛ XXX

Та різдвяний вечір, коли Роберта повернулася до Лікурга, не приніс їй ні зустрічі з Клайдом, ні хоча б записки з поясненням. Справа в тому, що в сім'ї Гріфітсів відбулась подія, яка дуже зацікавила б і Клайда, і Роберту, коли б вони довідалися про неї. Та сама газетна замітка про танці у Стіл, яку прочитала Роберта, потрапила й на очі Гілберту. В неділю вранці він сидів за сніданком і тільки хотів було надпити з чашки кофе, як враз побачив цю замітку. Зуби його раптом клацнули, мов кришка кишенькового годинника. Замість того щоб випити кофе, він відсунув чашку і уважно прочитав газетне повідомлення. За столом не було нікого, крім матері, і він, знаючи, що вона більше, ніж будь-хто в сім'ї, поділяє його думку про Клайда, простягнув їй газету.

— Подивися, хто тепер робить успіхи в товаристві,— сказав він різко і саркастично, і в погляді його відбилися гнів та презирство. — Швидко він з'явиться і у нас!

— Хто? — спитала м-с Гріфітс, беручи газету; вона спокійно прочитала замітку; ім'я Клайда здивувало її, хоч вона і постаралася не виявити цього.

Правда, до сім'ї Гріфітс доходили чутки про те, що Сондра підвезла якось Клайда в своєму автомобілі, а потім про те, що його було запрошено на обід до Трамбалів, але замітка в світскій хроніці — це зовсім інша річ.

— Не уявляю, хто міг запросити його туди? — задумливо сказала м-с Гріфітс: вона добре розуміла, як ставиться до всього цього її син.

— Звичайно, ця кривляка і балакунка Фінчлі, хто ж іще, — фиркнув Гілберт. — Вона уявила чомусь, під впливом Белли, чи що, ніби ми недосить уважливі до нього, і визнала, що це дотепний спосіб відплатити мені за все, в чому я перед нею провинився. Тобто це вона вважає, ніби я провинився перед нею. В усякому разі вона певна, що я не люблю її. І справді не люблю. Белла теж знар це. І, мабуть, тут не обійшлося без цієї вискочки Кренстон. Вона і Сондра нерозлучні з Беллою. Занадто вони зазнаються і сіють грішми — і ці дівчата, і їхні брати теж — Грент Кренстон і Стюарт Фінчлі,— словом, уся ця компанія. Я ладний іти на парі, що не сьогодні-завтра хто-небудь із них погано скінчить. Запам'ятай мої слова! Всі вони нічого не роблять, цілий рік тільки грають, танцюють, роз'їжджають туди та сюди, неначе на світі немає іншого діла. Не можу зрозуміти, чому ви з батьком дозволяєте Беллі перебувати стільки часу в цій компанії!

Тут мати запротестувала. Вона не може заборонити Беллі знайомство з однією половиною тутешнього товариства і примусити її зблизитися з другою половиною. У вищому колі Лікурга всі зв'язані між собою і завжди зустрічаються. Белла вже стає дорослою і може робити по-своєму.

Але виправдання матері анітрохи не зменшили ворожості Гілберта, якого обурювало, що Клайд прагне пройти в товариство і, судячи із замітки, дістає для цього деякі можливості. Нестерпно! Цей нікчемний злидень двоюрідний брат уже заподіяв йому непростиму образу, по-перше, тим, що насмілився бути схожим на нього. Гілберта, по-друге, тим, що з'явився сюди, в Лікург, і вдерся в їхнє благородне сімейство. Але ж Гілберт з самого початку ясно показав цьому Клайдові, що не хоче його знати і, якби його, Гілбертова воля, ані хвилини не стерпів би присутності такого братця!

— У нього немає ані копійки, — роздратовано заявив кінець кінцем Гілберт, — а він з усіх сил пнеться пролізти в товариство. І чого ради? Якщо навіть ця публіка завела з ним знайомство, то — що далі? Все одно він не може бувати з ними і вести такий спосіб життя, як вони: у нього немає для цього коштів, і йому ніде їх взяти, а хто стане платити за нього? І навіть коли б він міг добути гроші, робота на фабриці однаково не дасть йому змоги бувати в цій компанії. Не знаю, як він може сполучати свою роботу з усіма цими розвагами. Адже ці молоді люди безперервно роз'їжджають.

Власне. Гілберта цікавило, чи тепер усюди прийматимуть Клайда, і якщо так, то що робити? Як Гілберту і всій його сім'ї уникнути необхідності виявляти уважливість до Клайда, коли той ввійде в товариство? Адже з усього видно, що батько не має наміру відіслати його геть.

Після цієї розмови, коли прийшов до сніданку чоловік, м-с Гріфітс показала йому газету і виклала Гілбертову точку зору на те, що діється. Але Семюел Гріфітс, як і раніше, симпатизував Клайдові і не схильний був поділяти синову думку. Навпаки, він, здавалося, вважав, що газетна замітка лише підтверджує ту оцінку, яку він з самого початку дав Клайдові.

— Мушу сказати, — почав він, вислухавши дружину, — я не бачу нічого поганого в тому, що Клайд з'являється на вечорах то тут, то там і що його запрошують, хоч він і не має грошей. З цим можна тільки привітати і його, і нас. Я знаю, як ставиться до нього Гіл. Але, на мій погляд, Клайд трохи кращий, ніж здається Гілу. В усякому разі я не можу і не хочу нічого з цього приводу робити. Я виписав його сюди, і найменше, що я можу зробити, — це дати йому можливість висунутися. Працює він, як видно, добре. Та і як би це виглядало, коли б я зробив інакше?

І коли дружина переказала йому ще кілька зауважень Гілберта, Семюел додав:

— Безумовно, я волію, щоб він підтримував знайомство з кращими, а не з гіршими людьми. Він добре одягнений, ввічливий і, судячи з усього, що я чув на фабриці, непогано справляється з роботою. І вже, звичайно, варто було послухати мейе і запросити його минулим літом до нас на дачу, хоча б на кілька днів. Якщо ми нічого не вживемо найближчим часом, вийде так, немовби ми вважаємо, що він недосить хороший для нас, але ж інші визнають за можливе приймати його у себе. Моя порада — запроси його до нас на різдво чи на Новий рік. Треба показати, що ми ставимось до нього не гірше, ніж наші друзі.

— Нехай мене повісять І — вигукнув Гілберт, коли мати переказала йому батькове рішення. — Ну, гаразд, але не думайте, що я упадатиму, буду люб'язний з ним! Дивна річ: якщо батько такої високої думки про нього, то чого він не дасть йому на фабриці трохи кращу посаду!

Можливо, що всі ці розмови ні до чого не призвели б, якби не Белла: вона в цей день повернулася з Олбені, поговорила телефоном з Сондрою і Бертіною, потім зустрілася з ними і довідалася про всі новини, пов'язані з Клайдом.