Американська трагедія - Сторінка 76

їй розповіли також, що він має супроводжувати їх під Новий рік до Еллерслі в Скенектеді,— Беллу було запрошено туди задовго до того, як вони подумали про Клайда.

Почувши від Белли про цю несподівану і багатозначну новину, м-с Гріфітс і її чоловік, всупереч настроям Гілберта, вирішили примиритися з обставинами і запросити Клайда на перший день різдва на обід — велике торжество з багатьма гостями. Таким чином. Грі-фітси вирішили показати всім раз і назавжди, що вони не так уже нехтують Клайдом, як дехто, може, уявляє собі. Це був тепер єдиний розумний вихід із скрутного становища. Гілберт, почувши про це, зрозумів, що цього разу він зазнав поразки.

— Ну й гаразд, — кисло сказав він, — запрошуйте його, якщо вам з батьком так хочеться. Я особисто і тепер не бачу жодної потреби в цьому. Але ви можете робити, як вам завгодно. Ми з Кон-станцією збираємося на весь день в Утіку, отже я все одно не зможу бути на обіді, навіть якби й хотів.

Він шаленів від думки, що Сондра Фінчлі, яку він терпіти не міг, своїми інтригами все ж зуміла накинути їм цього двоюрідного брата, і він, Гілбєрт, не може перешкодити цьому. І яким нікчемним злидарем має бути цей Клайд, щоб нав'язуватися у такий спосіб, знаючи, що його не бажають приймати. Що ж це за суб'єкт!

Отже, в понеділок уранці Клайд одержав другого листа від Гріфітсів, цього разу підписаного Майрою, в якому його запрошували на різдвяний обід о другій годині. Цей обід, як здавалося тоді Клайдові, не міг завадити йому бути о восьмій годині вечора' у Роберти, і він весь поринув у мрії про свою безмежну радість: нарешті ж він таки посідає певне становище в товаристві,— справді, не гірше від інших! Хоч у нього й немає грошей, його тепер усі приймають, навіть Гріфітси! І Сондра так цікавиться ним, — справді, вона розмовляє і поводиться, наче от-от закохається в нього. Його визнало лікурзьке товариство — і Гілбєрт зазнав поразки. А що ви скажете про цей лист? Він свідчить, як на думку Клайда, принаймні про те, що його родичі про нього не забули, або ж що після його недавніх успіхів у товаристві вони визнали за необхідне бути люб'язнішими з ним, — думка ця була для нього тим самим, чим переможні лаври для борця. Він втішався нею, наче в його відносинах з родичами не було ніякого провалу.

На нещастя, святковий обід у Гріфітсів, на який були запрошені Старки з дочкою Арабеллю, м-р і м-с Вайнант (їхня дочка Констанція поїхала з Гілбертом в Утіку). Арнольди, Ентоні, Гаррієти, Тейлори та інші значні родини Лікурга, справив надто велике і навіть приголомшливе враження на Клайда, і ні о п'ятій, ні о шостій годині він просто неспроможний був хоча б подумати про свою обіцянку відвідати Роберту.

Близько шостої більша частина гостей почала розкланюватися і прощатися — і тоді йому вже в усякому разі слід було б зробити так само, згадавши, нарешті, про свою умову з Робертою, але тут до нього підійшла Вайолет Тейлор (представниця тієї ж молодої компанії) і сказала, що всі вони збираються повеселитися сьогодні ввечері у Ентоні.

— Ви поїдете з нами? Ну, звичайно, поїдете! — наполягала вона, і Клайд зразу ж погодився, хоч і згадав про Роберту, яка, мабуть, уже повернулася і чекає на нього. Та він ще встигне, подумав Клайд, часу багато.

А там, у Ентоні, в балачках і танцях, згадка про дане слово поступово потьмяніла. Все ж годині о дев'ятій він почав турбуватися. Тепер вона, певно, вже вдома і дивується, не розуміючи, що сталося з ним і його обіцянкою. І це в різдвяний вечір, та ще після триденної розлуки!

Його дедалі більше мучив неспокій, але зовні він все-таки тримався так, як людина в найкращому настрої. На щастя, вся ця компанія танцювала і веселилася цілісінський тиждень підряд і тепер дійшла до цілковитої знемоги; тому всі мимоволі піддалися втомі і о-пів на дванадцяту одностайно вирішили роз'їхатися. Проводивши Беллу до особняка Гріфітсів, Клайд поспішив на Елмстріт, сподіваючись, що Роберта ще не спить.

Підходячи до будинку Гілпінів. він побачив крізь обсипані снігом гілки кущів і дерев світло її одинокої лампи. Тривожно обдумуючи, що сказати їй, як виправдати це непоясниме запізнення, він спинився під великим деревом. Що ж їй усе-таки сказати? — питав він себе. Запевняти її, що він знову був у Гріфітсів або десь у іншому місці. З його попередніх розповідей Роберта вважає, що він був там зовсім недавно — в п'ятницю. Раніше, коли він не мав жодних знайомств і тільки мріяв про них, вигадки, які він розповідав з цього приводу Роберті, не викликали у нього докорів сумління. Все було тільки фантазією, не відбирало в нього часу і не перешкоджало бажаним для обох побаченням. Але тепер це стало реальністю, а до того він вважав, що нові знайомства мають величезне значення для його майбутнього, і тому вагався. Нарешті він вирішив пояснити свій сьогоднішній неприхід іншим запрошенням, якого одержав пізніше: крім того, він мусить переконати Роберту, що від Гріфітсів залежить усе його матеріальне благополуччя, отже бувати у них, коли їм завгодно, — безпосередній його обов'язок, а не просто втіха, заради якої він залишає її одну. Чи може він діяти інакше? І переконавши самого себе в цій напівправді, він пройшов по снігу і тихенько постукав у вікно.

Світло зразу ж погасло, штора на вікні піднялася. Через хвилину Роберта, яка перебувала всі ці години в похмурому роздумуванні, відчинила двері і впустила його в свою кімнату; як завжди, вона запалила свічку, щоб їх не викрило надто яскраве світло лампи. І Клайд відразу ж зашепотів:

— Ну, знаєш, моя люба, від цих світських обов'язків у мене вже просто голова обертом пішла. Я ще ніколи не бачив такого міста. Як тільки потрапиш до кого-небудь, — кінець, уже не знаєш, коли звільнишся. Спочатку обід, потім танці, далі прогулянка чи щось, іще— їм усе мало! Коли я був у Гріфітсів у п'ятницю (він посилався на свою попередню брехню), я думав, що це останнє запрошення до кінця свят. А вчора я саме збирався в інше місце — і раптом одержав від них записку, що сьогодні вони знову чекають мене на обід. Розумієш, обід було призначено на другу, і я думав, що звільнюся рано і встигну прийти сюди до восьмої, як обіцяв. А насправді почали о третій і ось тільки зараз стали розходитися. Просто неможливо! Я весь час поривався піти, але ж ніяк не міг. Ну, а ти як, моя люба? Сподіваюся, добре провела час? Сподобався твоїм батькам мій подарунок?

Він усе питав і питав, а вона відповідала коротко й уривчасто і весь час пильно дивилася на нього, ніби кажучи: "Як ти можеш так поводитися зі мною?" Та Клайд надто старанно доводив, що він зовсім не винуватий, надто намагався примусити Роберту повірити йому; ні в перші хвилини, ні пізніше, коли він скинув пальто, кашне та рукавички і пригладив волосся, він ні разу не поглянув на неї ласкаво, та й взагалі не дивився їй в очі і нічим не показав, що справді радий знову побачитися з нею. Навпаки, він був такий метушливий і збуджений, що, незважаючи на всі його колишні признання і вчинки, Роберта відчувала: йому, загалом, приємно її бачити, але він далеко більше думає про себе і про свої плутані пояснення. Потім він, нарешті, обійняв її і поцілував, і все ж вона почувала, як і в суботу, що душею він тільки наполовину з нею. Інші думки — про те, що перешкодило йому і в п'ятницю, і сьогодні прийти до неї,— хвилювали обох.

Вона подивилася на нього, не цілком вірячи йому, — і все-таки їй хотілося хоч трохи вірити. Можливо, він і справді був у Гріфітсів і вони затримали його. А може, й ні. Вона мимоволі згадала, що минулої суботи він сказав їй, ніби в п'ятницю обідав у Гріфітсів, а тимчасом газетна замітка повідомила, що він був у Гловерсвілі. Але якщо спитати його про це зараз, він, мабуть, тільки розгнівається і знову збреше… Кінець кінцем, думала вона, в неї немає жодних прав на нього, крім тих, що їх дає його кохання до неї. Та вона не могла уявити собі, що його почуття могли так швидко змінитися.

— Виходить, через це ти не міг прийти сьогодні ввечері? — спитала вона трохи роздратованим тоном, яким ніколи не говорила з ким раніше, і додала сумно: —Адже ти казав, що тобі ніщо не зможе перешкодити…

— Так, казав, — підтвердив він, — і мені б ніщо не перешкодило, якби не цей лист. Зрозумій, я ні на кого іншого не зважив би, але не можу ж я ке піти, коли дядько кличе мене на святковий обід. Це надзвичайно важливий візит. Дуже незручно було б відмовитися. І потім — удень тебе ще не було тут.

Він сказав це таким тоном, який виразніше від усіх слів показав Роберті, як високо оцінює він близькість з сім'єю дядька і як мало важить для нього порівняно з цим усе, що таке дороге їй в їхніх відносинах. Вона зрозуміла, що хоч він і був на початку їхнього кохання таким захопленим і палким, в його очах вона стоїть набагато нижче, ніж у своїх власних. Отже, всі її мрії і жертви марні. їй стало страшно.

— А все-таки, — продовжувала вона невпевнено, — хіба ти не міг залишити мені записку, Клайд? Я б застала звісточку від тебе, як тільки повернулася…

Вона сказала це як могла лагідніше, їй не хотілося сердити його.

— Але ж я сказав, моя люба, що не сподівався так затриматися. Я думав, обід скінчиться о шостій, не пізніше.

— Так… гаразд… я знаю… та все-таки…

Вона дивилась на нього розгублено і схвильовано; на обличчі її змішалися страх і журба, глибокий сум і недовір'я, сліди образи і розпачу, — все це відбивалося в спрямованих на Клайда великих суворих очах і примушувало його болісно усвідомлювати, що він негарно, підло повівся з нею. Її очі, здавалося, виразно промовляли про цс, — під цим поглядом Клайд враз спалахнув, його завжди бліді щоки густо почервоніли. А Роберта, ніби не помітивши цього раптового рум'янця чи не надавши йому значення, додала:

— Я читала в газеті про вечір у Гловерсвілі, але там нічого не сказано про твоїх двоюрідних сестер. Вони були там?

І вперше в її запитанні пролунав сумнів, наче вона не довіряла йому. Цього Клайд аж ніяк не чекав від неї — і це особливо збентежило й розсердило його

— Звичайно, були, — сказав він неправду. — Чому ти знову питаєш, адже я вже сказав тобі, що вони там були!

— Просто так, любий. Я тільки хотіла знати. Але я помітила, що в газеті було названо інших дівчат з Лікурга, ти часто говорив про них раніше: Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон.