Американська трагедія - Сторінка 78

Він справді справив на неї сильне враження. Його поклоніння тішило її марнославність і в той же час збуджувало саму глибину її єства: їй дуже хотілося мати поруч себе когось вроді Клайда — юнака, який подобався б їй, був з хорошого товариства і до того цілком залежав від неї. Вона знала, що батьки не схвалюватимуть її зближення з Клайдом, бо він бідний. Спочатку вона й не думала про будь-яку близькість з ним, але тепер їй невиразно хотілося цього.

Проте першу зручну нагоду для нових одвертих розмов вони мали тільки тижнів через два після зустрічі Нового року. Вони поверталися з Амстердама з веселої вечірки. Доставивши додому Беллу Гріфітс, а потім Грента і Бертіну Кренстон, Стюарт Фінчлі, який правив автомобілем, обернувся і гукнув:

— Тепер ми відвеземо вас, Гріфітс!

Але Сондра, якій ще не хотілося розлучатися з Клайдом, одразу запропонувала:

— Давайте заїдемо спочатку до нас, я напою вас гарячим шоколадом, а потім ви підете додому. Хочете?

— Ще б пак! Звичайно, хочу, — весело сказав Клайд.

— Гаразд, поїхали, — озвався Стюарт. — Але тільки я зразу ж ляжу спати. Вже четверта година.

— От добрий брат, — сказала Сондра. — Ти у нас спляча красуня, це відомо!

Завівши автомобіль у гараж, усі троє чорним ходом пройшли в кухню. Стюарт пішов собі, а Сондра, посадивши Клайда за стіл слуг, заходилася готувати шоколад. Клайда вразило складне кухонне начиння: він ніколи не бачив нічого схожого і здивовано розглядав усі ці ознаки багатства і благоденства.

— Яка величезна кухня, — сказав він. — Скільки тут всіляких пристосувань для куховарства!

Вона зрозуміла, що все це незвичне для нього і навряд чи він бував у такій обстановці до приїзду в Лікург, а через це його неважко здивувати, — і відповіла недбало:

— Ви так вважаєте? Хіба не всі кухні однакові?

Клайд згадав про добре знайому для нього бідність і, зробивши висновок зі слів Сондри, що вона навряд чи має уявлення про скромніші умови, ніж ці, пройнявся ще більшим благоговінням перед світом, в якому вона жила, — світом достатків. Яке багатство! Що за щастя одружитися з такою дівчиною і щодня користуватися всіма цими розкошами! Мати куховара і слуг, величезний будинок, автомобіль, не працювати на когось, а тільки віддавати розпорядження. Ця думка цілком захопила його. А всі обмірковані пози і жести Сондри здалися йому ще чарівнішими. Бачачи, як багато важать для Клайда речі, Сондра захотіла підкреслити, що все навколишнє невіддільне від неї самої. Вона зрозуміла, що для Клайда вона, як ні для кого на світі, є яскрава зірка, втілення розкошів і соціальної вищості.

Приготувавши шоколад у звичайній алюмінійовій каструльці, вона, щоб вразити Клайда, принесла з сусідньої кімнати срібний сервіз чудової роботи. Вона налила шоколад у срібний карбований бокал і поставила його перед Клайдом. Потім, легко підстрибнувши, усілася поруч на столі.

— Тут дуже затишно, правда? — сказала вона. — Я страшенно люблю забиратися на кухню, але це можна тільки тоді, коли немає куховара. Він нікого сюди не пускає.

— Та що ви? — вигукнув Клайд, що й гадки не мав про те, як поводяться куховари в приватних домах.

Цей здивований вигук остаточно переконав Сондру, що він виріс у дуже бідній сім'ї. Але це не відштовхнуло її: Клайд уже надто багато важив для неї. І коли він захоплено сказав: "Як це чудесно, що ми зараз удвох, — правда, Сондра? Подумати тільки, адже я весь вечір не міг сказати вам ні слова наодинці!" — вона, анітрохи не розгнівавшись за його фамільярність, сказала:

— Ви думаєте? Я дуже рада.

І посміхнулася злегка гордовито, але ласкаво.

Вона сиділа перед ним у вечірньому платті з білого атласу, її ніжки в маленьких туфельках були так близько від нього, тонкий аромат її духів лоскотав його ніздрі… Клайд був збуджений. Вона розпалювала його уяву. Перед ним було втілення юності, краси, багатства. Яка в цьому сила! А Сондра, почуваючи, як палко він захоплюється нею, потроху переймала його хвилюючий захват, — і їй уже здавалося, що вона могла б покохати його, дуже покохати… У нього такі блискучі, темні, виразисті очі! А волосся! Воно так гарно спадає на його білий лоб — просто тягне погладити його, доторкнутися до його щоки. І руки в нього такі тонкі, нервові, гарні! Вона помітила їхню красу, як помічали до неї Роберта, Гортензія і Ріта.

Але тепер Клайд мовчав. Це було важке, напружене мовчання, бо він боявся дати волю словам. Він думав: "Якби тільки я міг сказати їй, що вона така красуня! Якби я міг обійняти її і цілувати, цілувати, цілувати, і щоб вона теж цілувала мене!" І дивно, на відміну від його почуття до Роберти, його думки про Сондру не були хтивими, йому просто хотілося з любов'ю і ніжно обійняти цю довершену красу. І його очі красномовно промовляли про силу цього бажання. Сондра помітила це і трохи збентежилася: такий настрій Клайда лякав її, але при цьому її дуже цікавило, що ж буде далі! І вона насмішкувато зауважила:

— Ви, здається, хочете сказати мені щось дуже важливе?

— Я хотів би сказати вам надзвичайно багато, Сондра, коли б ви тільки дозволили! — із запалом відповів він. — Та ви заборонили мені…

— Так, заборонила. Якнайсерйозніше. І я рада, що ви такий слухняний.

І вона з лукавою посмішкою подивилася на нього, немов кажучи: "А ви й справді вірите, що я це серйозно?"

Схвильований цим багатозначним поглядом, Клайд скочив, узяв її руки в свої і, дивлячись їй просто у вічі, спитав:

— Невже ви зовсім заборонили мені говорити, Сондра? Ні, не може бути! Я так хотів би сказати вам усе, що думаю!

Його очі говорили ясніше від слів. Сондра усвідомлювала, що його дуже легко розпалити, і все ж їй хотілося дати йому волю. Вона трохи відсунулася.

— Ну, звичайно, я заборонила. Ви вже надто серйозно до всього ставитесь, — сказала вона і тут же мимоволі посміхнулася.

— Але я не можу оволодіти собою, Сондра, не можу! Не можу! — почав він запально, майже несамовито. — Ви не знаєте, що ви зі мною робите. Ви така прекрасна! Так, прекрасна, ви знаєте це. Я весь час думаю про вас. Це правда, Сондра! Ви зводите мене з розуму. Я ночі не сплю — все думаю про вас. Так, так, я просто мов божевільний! Я місця собі не знаходжу. Після кожної зустрічі з вами я більш ні про що думати не можу. От сьогодні ви танцювали з усіма цими молодими людьми… просто не знаю, як я це витримав! Я хотів би, щоб ви танцювали тільки зі мною, більше ні з ким. У вас такі прекрасні очі, Сондра, і такий чудовий рот, і підборіддя, і ви так чарівно посміхаєтесь!

Він підняв руки, наче для того, щоб приголубити її, але зразу опустив їх і мрійно й захоплено дивився їй в очі, як може дивитися віруючий в очі святого… і раптом обійняв її і пригорнув до себе. Сондра затремтіла і, наполовину заворожена його словами, замість того щоб рішуче чинити опір, як вона зробила б іншим разом, тільки дивилася на Клайда. Вона була зачарована його захватом, захоплена і сп'яніла від його пристрасті, їй здавалося, що вона могла б покохати його так міцно, як він цього жадає, дуже, дуже, покохати… якби тільки посміла. Він такий вродливий, і її вабить до нього. Він просто надзвичайний, хоч і бідний, зате в ньому стільки енергії і пристрасті, як ні в кого із знайомих їй молодих людей. Якби тільки їй не перешкоджала думка про батьків і про становище в товаристві! Як гарно було б піддатися цьому чудесному хвилюванню нарівні з Клайдом! І в ту ж хвилину вона подумала, що коли батьки дізнаються про все це, їй доведеться не тільки відмовитися від бажання ще більше зблизитися з Клайдом, а й зовсім припинити знайомство з ним. Ця думка злякала і протверезила Сондру, — та лише на мить: її все одно вабило до нього. В її очах було стільки тепла і ніжності, на губах грала посмішка.

— Я не повинна дозволяти вам говорити такі речі. Звичайно, не повинна, — слабко протестувала вона, ніжно дивлячись на нього. — Це нехороше, я знаю, але все-таки…

— Чому нехороше? Що в цьому поганого, Сондра? Чому мені не можна говорити, адже я так кохаю вас!

Його очі затуманилися сумом. Вона помітила це.

— Ну, от! — вигукнула вона. — Але я… я… — і запнулася: вона ледве не сказала: "Не думайте, що нам дозволять продовжувати в тому ж дусі", але замість цього додала: —Я ще надто мало знаю вас.

— О, Сондра, але ж я так кохаю вас, я божеволію! Невже ви зовсім, зовсім байдужі до мене?

Вона вагалася, не знаючи, що відповісти, — і тоді в його очах відбилися благання, страх, сум. Це вплинуло на неї. Вона нерішуче дивилася на нього, запитуючи себе, до чого може призвести таке безрозсудне кохання. А він, помітивши невпевненість в її погляді, пригорнув її до себе і поцілував. Замість того щоб розгніватися, вона якусь мить добровільно і радісно лежала в його обіймах, потім швидко випросталася; свідомість, що вона дозволила йому цілувати себе, і думка про те, як він може це витлумачити, відразу примусила її прийти до пам'яті.

— Тепер вам, мабуть, краще піти, — сказала вона рішуче, але без гніву.

I Клайд, сам здивований і трохи зляканий своєю сміливістю, спитав боязко і покірно:

— Розгнівалися?

І вона, відчувши його покірливість, покірливість раба перед паном (це було їй і приємно, і в той же час неприємно, бо вона, як Роберта і Гортензія, воліла покорятися, а не владати), похитала головою.

— Дуже пізно, — сказала вона і ласкаво й ледь-ледь журно посміхнулася.

Клайд відчув, що не повинен більше нічого говорити, і в нього не було ні мужності, ні підстав для того, щоб настоювати; він узяв пальто, сумовито і слухняно подивився на Сондру і вийшов.

РОЗДІЛ XXXIII

Роберта скоро переконалася, що її передчуття і побоювання не були безпідставні. Так само, як і раніше, Клайд в останню хвилину відміняв свої обіцянки, або просто не приходив у призначений день, не попередивши її, а потім, за звичаєм, запевняв, що не винуватий і ніяк не міг інакше. Часом вона жалілася і докоряла йому, а іноді тільки мовчки і стримано сумувала, — але цим уже нічого не можна було змінити і виправити. Клайд був тепер до нестями закоханий у Сондру, і, що б не робила Роберта, ніщо не могло ні вплинути на нього, ні зворушити його. Сондра була надто чарівна!

І все-таки Роберта щодня працювала довгі робочі години в одній кімнаті з ним, а тому він не міг не почувати інстинктивно, які думки гнітять її,— сумні, похмурі, безнадійні.